Справа Сущенка: День Х
Кремінь. Саме так можна назвати незаконно засудженого в Москві журналіста Укрінформу Романа Сущенка. Досить подивитися відео з зали суду або почитати його листи, і стає зрозуміло – якою мужністю і силою духу володіє ця людина.
У середу, 12 вересня, Верховний суд РФ розгляне скаргу захисту на прийнятий вирок у справі Сущенка – 12 років колонії суворого режиму. Це крайня інстанція, де можна оскаржити дане рішення. І останнє засідання у справі українського політв'язня.
Шанси на результат на користь Романа Сущенка, мого батька, на жаль, – мізерно малі. Те, що відбувається, всю цю несправедливість важко осягнути розумом. За словами громадського захисника Марка Фейгіна, вирок набере законної сили протягом десяти днів. А далі – етап у невідоме. Але все ще можна змінити, якщо на те буде політичне рішення.
Мій батько, український журналіст, вже майже два роки перебуває в СІЗО «Лефортово». Його затримали в порушення міжнародних правил 30 вересня 2016 року в Москві, куди він прибув із приватною поїздкою з Парижа. Заарештували таємно, звинуватили в «шпигунстві», не повідомили при цьому ані його родині, ані представникам посольства України в РФ. На нього чинили тиск, намагаючись вибити абсурдні зізнання.
За ці 712 днів ув'язнення ми, наша родина, не чули від батька жодної скарги на те, як йому важко. Між тим, він – політв'язень Кремля, тож тюремні умови щодня випробують його на витривалість. Ув’язнення негативно впливає на здоров'я. В СІЗО на нього чинять психологічний тиск.
Після винесення вироку Мосміськсудом 4 червня Роман Володимирович Сущенко перебуває в ізоляції від зовнішнього світу. Зустрічі з адвокатом і консулом трапляються рідко, а листи, в тому числі від родини, від сина, йому віддають дуже неохоче, й лише малу їх частину.
Що ближче до фінального засідання російського суду, тим емоційно складніше читати листи від батька. Він пише, що з холодною головою дивиться на порядок речей і можливі наслідки ситуації, що склалася. Кожен рядок просякнутий надією на повернення додому, вірою в те, що його ніколи не покинуть. А ще в тих рядках – щира, чиста, як джерельна вода, любов до України, до рідної землі, яка стала лише ближчою в часи суворих випробувань.
Протягом 24 місяців він щоранку прокидається з думкою про те, коли ж нарешті зможе вдихнути ковток свободи, ступити на рідну землю, обійняти сім'ю. Я точно знаю – для батька дуже важливо знати, що за нього борються. борються всі та повсякчас – близькі й друзі, громадськість, українська влада. Це надає йому спокійну та незламну силу, яку ми помічали ще у тому, іншому житті, до його арешту, але розпізнати змогли лише зараз. Підтримка небайдужих співвітчизників надає батькові так потрібне почуття єдності з Батьківщиною, здатність витримати найскладніші випробування.
Напередодні останнього засідання російського суду в справі Романа Сущенка батько надіслав листа для колег з Укрінформу.
«Добрий день, мої дорогі і шановні колеги-укрінформівці!
Коли ви будете читати ці рядки (дуже сподіваюся, лист потрапить в Укрінформ), вища інстанція російського правосуддя оголосить остаточний вердикт у моїй «справі», згідно з апеляцією, поданою разом з моїми захисниками.
У тому, чи буде рішення обвинувальним або виправдувальним, сумнівів немає. Не це головне. Хоча з процесуальної точки зору мій захист пройшов усі етапи, використав усі наявні аргументи та інструменти. На жаль, серйозних наслідків для Марка Фейгіна уникнути не вдалося. Схоже, що дуже скоро на нас чекають нові випробування. Фізично і морально ми до них готові.
Такий порядок речей навряд чи був би можливий без такої масштабної підтримки з вашого боку. Всі ці неповні два роки ув'язнення ви дарували мені дивовижну можливість усвідомити глибину і силу журналістської солідарності, важливість, тепло і сердечність людських відносин, цінність простих слів і вагу щирих вчинків. Дякую вам за це і за підтримку моєї сім'ї.
З глибокою повагою, Роман Сущенко».
Не залежно від того, яким буде рішення російського суду, 12 вересня стане відправною точкою в долі батька, всієї нашої родини. Він, як і всі ми, його родина, сподівається на Україну, на підтримку громадськості й української влади. Він, мій батько, як і інші наші політв’язні, які перебувають в російській неволі, гідні отримати свободу, як вищу нагороду за мужність і витримку, за відданість та любов до рідної землі.
Він повернеться, повернеться обов’язково, одного дня просто увійде в двері – і ми зможемо його обійняти, відчути його тепло, почути його голос.
Все це буде. Але зараз від імені родини й від себе хочу попросити українців продовжувати боротьбу за повернення батька додому. Його подальша доля зараз залежить від кожного з нас. Тому прошу – милі мої, дорогі українці, пам’ятаймо про долю та боротьбу Романа Володимировича Сущенка. Він, разом з іншими нашими в’язнями, просто зараз страждає за народ і Батьківщину.
Від себе хочу додати – ми, родина, ніколи не втрачатимемо надію та не опускатимемо рук. Ми завжди будемо боротися за нього, любити й вірити. Бо він наш батько, мій і Максима, найрідніший і близький. Чекаємо на тебе вдома, тату.
Юлія Сущенко, Київ