Подорожі: Стежками Івана Франка, або #Чекін по Франку

Майже все вдалося відродити у тому вигляді, в якому воно було насправді. Значно відрізняється лише опочивальня: піч, на якій спав колись малий Іван, стала меншою вдвічі, насправді ж, вона займала чверть кімнати. У хаті також зберігаються цінні реліквії родини Франків, серед яких дитяча колиска, дзеркало в дерев’яній оправі, мисник та багато іншого.

Цікавий факт: вікна виходили «на полудень», тобто лише на подвір’я, не спроста. Того часу, коли частина України належала Австро-Угорщині , на території був уведений великий податок на вікна. Кожний селянин мав сплатити фіксовану суму за кожне вікно, що є в хаті. Тому люди намагалися хоч якось їх приховати. Так само, до речі, було з димарями, тому вони знаходилися всередині хати у спеціально відведеному місці. Дим, що виходив з них, підіймався догори, затримуючись у стрісі, і перетворювався у смолу, це давало можливість довше і краще утримувати дах.

Поруч з хатою, знаходилася кузня батька. На щастя, деякі прилади збереглися, ними ж на місці для вас коваль може викувати прикрасу. Оскільки це музей-садиба, то на території проходять різні міні-фестивалі та розваги, є екскурсовод, який може розповісти багато цікавого про Франка та про побут того часу, коли він жив.

Навпроти садиби, розташований музей Івана Франка, у якому зараз проходять ремонтні роботи, але згодом його можна буде відвідати. Тут зібрані матеріали про життя і творчість письменника в Нагуєвичах і Дрогобичі, а також прижиттєві видання його творів.

Недалеко від садиби знаходиться Художньо-меморіальний комплекс «Стежка Івана Франка». Тут посеред алеї тонких сосон і кленів  розташувалися дерев’яні скульптури героїв з оповідань Івана Франка: Захар Беркут, Прометей, Каменяр, Дзвін, Мойсей, Ріпник, Пісня і Праця, Кохана тощо. Дуже доглянуте і справді казкове місце, чудово підходить  для прогулянки і любителів «фотографуватися».

На території також можна відвідати каплицю Різдва Богородиці та Літній театр.  Недалечко знаходиться джерело «Ярина», де й досі стоїть улюбленій дуб Франка, кажуть він часто любив тікати сюди і писати тут вірші.

Вхідні квитки до музеїв коштують  від 10 до 30 гривень. Усе знаходиться на території села, легко добратися до пам’яток автомобілем чи на велосипеді – всюди стоять позначки.

#Дрогобич: Т-1415, Т-1418.

У місті Дрогобич Іван провів свою молодість. Тут він навчався у різних гімназіях, проживав у місцевих жителів, згодом і в будинку далекої родички. Це - Дрогобицька головна школа отців Василіян, нині належить Самбірсько-Дрогобицькій єпархії  УГПЦ (вул. Трускавецька 4,) та Дрогобицька реальна гімназія імені Франца Йосифа І, нині це приміщення Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І Франка (вул. Івана Франка, 24).

Деякі з хат, у яких проживав Франко, так і не збереглися, встановлено лише приблизне їх розташування, знову ж таки, завдяки записам самого письменника. Цікаво також, що коли Франко проживав у своєї тітки Кошицької, він познайомився з її родичем священиком-василіянином Ю.І. Німиловичем, який також став найулюбленішим вчителем Івана Франка в "нормальній школі". Він часто допомагав письменнику, випозичав йому різножанрову літературу, і за кожну випозичену книжку вимагав від хлопця вірша про будь-якого святого. Дослідник Й. Скрутень стверджує, що Франко написав Німиловичу цілий "зшиток" віршів, які є втраченими або потребують пошуку. 

Також на Франка дуже вплинув Іван Гутович, у якого він перебував під час навчання. Від нього письменник записав і опублікував такі легенди як «Святий Миколай і три студенти», «Як у москалів кури піють», «Як москаль долотом рибу ловив», «Холера в Дрогобичі 1831 році і жили».

Навчання було важким. У своїх ранніх творах він часто подає негативні описи гімназійного життя: «Отець-гуморист», «Гірчичне зерно», «Із моїх гімназійних часів» та багато інших. Але навчання давалося Івану дуже легко, він навіть міг запросто переповісти будь-яку прослухану лекцію, і сам він не скаржився на навчання.

«Гімназійні студії, які пройшов я у Дрогобичі, при всій бідності, серед якої довелося мені жити як ученикові з-під селянської стріхи, це були для мене таким тяжким часом, як догадувався дехто з тих, хто пробував на основі моїх літературних праць компонувати життєпис. Шкільна наука ніколи не була для мене страшною, а навпаки, все доставляла мені приємності в міру того, як розширювався обсяг мого знання», – згадував Іван Франко в праці 1913 року «Спомини з моїх гімназійних часів».

Серед найцікавіших місць у Дрогобичі, які пов’язані з Іваном Франком,  це – Церква Святого Юра (вул. Солоний Ставок, 25) – легенду про її закладини і будівництво описав і пояснив Франко; це справжня реліквія, адже  дерев’яна церква зберіглася ще з часів 16 століття, звичайно дещо відреставрована і реставрується досі, – та  Солевиварювана жупа (вул. Солоний Ставок, 27) – звідси Іван розпочинав одну зі своїх молодіжних експедицій, ця жупа є унікальною і єдиною, що зберіглася.

У річці Побук (Серет) Франко ловив рибу; на стінах Церкви Воздвиження Чесного Хреста (вул. Зварицька, 9) були розвішані агітки проти письменника, який 1897 році балотувався до Австрійського сейму; у Катедральному соборі Пресвятої Трійці (вул. Трускавецька, 2) Франко віднайшов рукопис у 1912 році, після вивчення якого опублікував  працю «Дрогобицька служебна мінея з року 1563»; у Львівському обласному академічному музично-драматичному театрі (вул. Театральна, 1) Франко виступав з промовою на робітничому мітингу 5 червня 1902 року. А на розі будинку по вулиці Івана Мазепи, 9 у 1911 році відбулася кривава розправа над виборцями, а вже через рік Іван зачитав на цьому місці свою поему «Мойсей». Славнозвісний Будинок Леона Гартенберга, описаний у повісті «Борислав сміється», можна знайти на вулиці Тараса Шевченка, 12. Приміщення Філармонії (вул. Т. Шевченка, 32) раніше було в’язницею, де Франко провів одну добу, коли був відправлений етапом з Коломиї до Нагуєвич під час другого арешту 1880 року, згодом своє перебування там він описав у новелі «На дні».

Дрогобич надзвичайно світле і привітне місто, навіть має якийсь свій особливий пряний аромат. Центр міста прокладений брущаткою, скрізь європейські споруди, є місцева Ратуша, з якої всі охочі можуть помилуватися панорамою міста. З гори ж Дрогобич чимось нагадує Львів. Цікаво, що місто колись належало імперії Габсбургів, а в 19 столітті було найбільшим у Європі нафтовим центром.

#Борислав: Т-1415, Т-1402

Місто, яке Іван Франко згадує у всесвітньовідомій повісті «Борислав сміється», де автор описує тяжку долю робітників копальнь і страйк на нафтовому промислі в місті Бориславі. Тут цікаво зайти до Музею нафтової і газової промисловості (вул. Карпатська Брама, 26), що знаходиться у головному корпусі нафтового заводу. Ви дізнаєтеся дуже багато цікавих фактів про процес видобутку копалин та історію створення заводу в Бориславі. Свого часу тут знаходилося 5 % від усього світового видобутку нафти.

Із 1853 року в Бориславі розпочався промисловий видобуток нафти й земного воску (озокериту). Спочатку ним почали займатися вітчизняні, а згодом й іноземні торговці, підприємці та промисловці. Першим був відомий львівський промисловець Роберт Домс, який у Бориславі 1854 року розпочав промисловий видобуток озокериту, а в 1861 році він уперше в Україні застосував буріння нафтових свердловин ударним методом, глибиною понад 100 метрів. Цей завод є об’єктом промислової власності та має виключні права або монополію. Борислав був найвідомішим, найстарішим, найбільшим і єдиним у Європі промисловим центром нафто-озокеритної промисловості.

#Урич: Т-1421.

Уперше Іван Франко потрапив в Урич у 1869 році у складі гімназійної біологічної екскурсії під керівництвом Івана Верхратського, під час якої гімназисти збирали колекцію гірських хрущів.

«А прець-ж у лісистих провалах на схід од того села в величезних камінних «бовдах» якісь давні віки, якась старинна, дивна, запропавша культура записала твердими і глубокими буквами свої сліди…», - згадував Франко свою подорож.

За часів Київської Русі на території Урича посеред самих скель стояла дерев’яна фортеця «Тустань». Місто-фортеця існувало як оборонний, митний та адміністративний центр упродовж ІХ-ХVІ століть на Урицьких скелях. Сьогодні окрім скель і місцевих джерел тут нічого не лишилося. До урочища Церквіне, що пролягло біля підніжжя скель, у літні роки Франко лікував очі від хвороби.

«Пробував я з дружиною в Уричі, коли заслаб на очі… Щоранку ходили до джерела під скалою, в якому я промивав очі: вода насправді в ньому цілюща - помагала», - писав Франко.

Подейкують, що ця вода містить у собі срібло, але то все вигадки. Науковцями вже давно було доведено і виявлено, що окрім великої кількості йоду в ній більше нічого немає. Але також зазначають, що вода і справді дуже корисна як для зовнішнього, так і для внутрішнього застосування.

Місцина дуже захоплююча, правда туристи дещо руйнують «магію» відлюдності й усамітнення, яка завжди йде від скель. Але це місце точно потрібно відвідати, хоча б коли просто будете відпочивати на Львівщині.

Вхід до фортеці коштує від 16 до 32 гривень. Також у серпні тут відбудеться середньовічний фестиваль, де будуть проходити різні дійства, у тому числі музичні заходи та майстер-класи з народних ремесл.

#Східниця: Т-1421, Т-1402.

Іван Франко не раз відвідував Східницю, пив її лікувальні води і проводив тут різні наукові експедиції. Колись у цій місцині існував Східницький замок, який ймовірно описав письменник в оповіданні «Татарські напади на Підгір’я». Зараз на тому місті стоїть невеличка церква, від замку не залишилося навіть уламків. Але піднявшись на пагорб, де колись стояла споруда, відкривається мальовничий вид на селище.

Передусім, Східниця – це курортне селище, куди приїжджають покращити свій стан здоров’я. У спеціальних готелях пропонують різні лікувальні терапії, тут можна випити славнозвісної «Нафтусі» та содової. Східниця для тих, хто втомився від гамору Трускавця, де, до речі, також полюбляв відпочивати Франко. Кажуть, саме у Трускавці письменник зустрічався зі своєю коханою Уляною Кравченко. Східниця ж має більш спокійну атмосферу, готелі знаходяться серед гір і все спрямовано на повний релакс і усамітнення.

Ми зупинилися у чотирьохзірковому спа-готелі Rеspect, який має дуже гарну територію і розташований посеред зелених гір. Для всіх мешканців пропонується безкоштовний басейн, тренажерний зал і баня, на вибір і за окрему плату представлений широкий вибір спа-процедур. До речі, тут же можна замовити саму екскурсію «Стежками Івана Франка».

На жаль, без власної машини або хоча б велосипеду буде важко дістатися на всі зазначені локації. Тому про трансфер треба турбуватися заздалегідь.

Чи потрібно спробувати таку тематичну подорож? Можливо, нефанатам творчості Франка цікаво буде далеко не все, але захоплюючі враження точно отримають, бо така місцева краса, чистота і таємничі Карпатські гори не можуть залишити когось байдужим.

---

Окрему подяку за організацію поїздки Укрінформ хоче висловити Міжнародному фонду Івана Франка, а також місцевим мерам.

  

Фото і текст: Наталія Яроповець.