Калуш. Унікальні дзвони у місті солеварів
Місто Калуш на Прикарпатті - великий промисловий і культурний центр Західної України. Тут виробляють третину всієї промислової продукції Івано-Франківської області і близько 1 % - України.
ЗАГАДКОВИЙ ПІВМІСЯЦЬ НА ГЕРБІ
Перші згадки про Калуш відносять до XV століття. Тоді у Галицькій гродській книзі з’явився запис про суд «у найближчий вівторок після Трійці за участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша». Історики вважають, що найбільш важливим фактором заселення цієї місцевості стали поклади солі. Тому саме добування солі лягло в основу однієї з версій щодо назви Калуша.
- Кажуть, що Калуш – походить від слова «калюша» - джерельце, де добували сіль. Мало не «калюжа». Що означає Калуш? З санскриту це означає «серп». Може, там робили серпи, може, місто розташовувалось у формі серпа. Усе це варто досліджувати. Але погляньте на герб Калуша! Там – півмісяць. Точно - не калюжа і не калабаня. А тому вважаю, що Калуш означає «місто місяця», - стверджує краєзнавець Андрій Микитин.
Щоправда, інший дослідник — історик, фахівець у галузі української геральдики й автор монографії “Герби та прапори міст і сіл України Андрій Гречило пише, що золотий півмісяць зображено на гербі Калуша “на знак перемоги короля Собеського над турками».
Висувають цікаві версії про походження назви міста й інші вчені. Прикарпатський науковець Мирослав Габорак у своїй книзі «Назви населених пунктів Івано-Франківщини» допускає, що Калуш міг утворитись від особового імені Калушь. Є версія про антропонім Калус та Калуш з південносілезьким kalus, що означає «вид сови». Дослідник Драгомирецький висунув гіпотезу про те, що в основі назви міста лежить полонізм калуш, що означає «калюжа, болото». Ідеться про те, що після дощів на території та околицях міста утворювалось багато калюж, бо вода через наявність калійних солей погано просочувалась у землю. Також учений допускає, що місто було утворено на болоті. Однак, цю версію називають науково не обґрунтованою, оскільки місцевість, на якій був розташований Калуш у давнину, не була болотистою.
Вже у 16 столітті саме в Калуші нараховували десятки соляних джерел. У старовинних польських записах ідеться: «На Сівці тягнуть росіль колюшем. Сівка — потік, над яким лежить місто». Ще одна річка Млинівка - рукотворна, протяжністю 12 кілометрів. За однією з версій, її копали турецькі полонені. Тому півмісяць на гербі справді потребує дослідження.
До 1549 року Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицької землі Руського воєводства. Того ж року польський король Сигізмунд II Август уповноважує коронного гетьмана, воєводу, галицького старосту Миколая Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. Тоді ж Калуш стає «вільним містом» на Магдебурзькому праві з власним гербом, на якому намальовані три топки солі на червоному тлі, що свідчило про солеваріння як основний промисел.
КАЛІЙНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ПИВОВАРІННЯ
Наявність покладів калійних солей , придатних для хімічної переробки та промислового використання, в Калуші підтвердили в 1867 році. Тоді тут організували підприємство, яке зобов’язалося одночасно із одержанням вивареної харчової солі видобувати також і калійні солі для потреб селян, які застосовували їх у рільництві. До цього калійна промисловість розвивалася лише у Німеччині.
Вже за радянської доби в Калуші ввели в експлуатацію завод калійних добрив, до складу якого як сировинна база увійшов Домбровський кар’єр. Роботи з видобутку та розвідки тут припинили у 2000 році. Відтоді в Україні зовсім не виробляють калійних добрив, а кар’єр затоплює вода, яка розчиняє в ньому закриті соляні поклади.
У 2010 році президент України Віктор Ющенко своїм указом оголосив Калуш зоною надзвичайного екологічного лиха, а Домбровський кар’єр – її епіцентром. Якщо раніше соляне “море” на Домбровському кар’єрі прирівнювали до Мертвого моря за складом солей та цілющих властивостей, то вже з десяток років тут нікому не радять плавати. Завод калійних добрив свого часу мав багато відходів, які скидали на береги кар’єру. Фахівці стверджують, що жодних карт захоронення цих відходів немає. А тому не виключають, що вода вже добралася й до них. Учені кажуть, що ці викиди варто засипати ґрунтом , а кар’єр називають «бомбою уповільненої дії», бо якщо отрутохімікати вирвуться з водою назовні, то можуть забруднити водоносні горизонти і навіть Дністер. Інші фахівці називають ці припущення «страшилками», а безлад, кажуть, тут триватиме доти, доки не відновлять переробку розсолів.
- Вважається, що калійна сіль у Калуші набагато краща за Солотвинську, де ще донедавна люди оздоровлювались у соляних шахтах. У Солотвиному ці шахти перебувають у зруйнованому стані, а в Калуші – законсервовані. Тому їх можна відновити з лікувальною метою. Інвестори цікавляться цим, але шахти, які були закриті на початку 60-х років, потребують великих коштів для відновлення. Адже Домбровський кар’єр утворився тому, що влада свого часу дозволила видобувати сіль відкритим способом. Тепер там потрібно відкачати воду. А це - питання часу та великих коштів, - розповів нам кандидат історичних наук та краєзнавець Роман Чорненький.
За його словами, Калуш здавна славиться не лише солеварінням, але й чудовими броварнями. Панська солодовня тут згадується ще в 1550 році. У броварні платили від варення пива 3 гроші. А ще тут робили двірське пиво, яке віддавали для потреб магістрату. Проте мало хто знає, що значно пізніше відома «Калуська пивоварня» припинить бойові дії на Прикарпатті під час Першої світової.
- Це був 1917 рік, скинули царя. Миколи II немає. Діє тимчасовий уряд, який очолює Олександр Керенський. «Антанта» (військово-політичне угрупування за участі Великої Британії, Російської імперії та Франції, - авт) просить союзників, аби російська армія пішла в наступ. Але тоді вже почалась деморалізація армії, тож воювати ніхто не хоче. Тому Керенський змушений їхати до Станиславова й агітувати тут солдат востаннє піти в наступ. Вони захоплюють Галич. Ідуть на Калуш і звідти планують – на Долину. Але перепоною стає калуська броварня. Пиво ще тоді тут уміли варити добре. Солдати захопили пивзавод - і вже ніхто не міг воювати. Наступ захлинувся пивом, - розповідає Роман Чорненький.
Відомо, що калуська пивоварня запрацювала тут ще в 1649-му, в 90-х її приватизували, і так утворилось підприємство «Калуський бровар». Нині тут варять кілька сортів пива. Серед найновіших - «Бандерівське».
ЛУКОЙЛ І ЯНУКОВИЧ: ІСТОРІЯ НЕБЕЗКОРИСНОЇ ЛЮБОВІ
Промисловість Калуша розпочала свій розвиток на базі австрійського виробництва і була сконцентрована на хіміко-металургійному комбінаті, заснованому в 1968 році, який складався із 12 заводів. Саме тут виробляли калійні добрива, магній та іншу продукцію. Згодом виробництво було розширене та реорганізоване у хімічний концерн «Хлорвініл». У 1990-х роках його було перейменовано в концерн «Оріана», який пізніше через економічні проблеми став ЗАТ «Лукор», у якому головна частка належала російському «Лукойлу». У його активах опинилось найбільше нафтохімічне підприємство «Карпатнафтохім». Відтоді воно дуже чутливо реагувало на політичні події в Україні. Так, у 2010 році, щойно Віктор Янукович був обраний президентом України, «Карпатнафтохім» за його участі відкриває нове виробництво полівінілхлориду та каустичної соди, потужністю 20 тонн на рік. Під час урочистостей президент російського «Лукойлу» Вагіт Алекперов вручив Віктору Януковичу символічний ключ від «Карпатнафтохіму». А вже у 2014, коли у столиці починаються революційні події, а Янукович утікає з України, «Лукор» оголосив про ліквідацію виробництва.
У 2015-му СБУ офіційно заявила про оборудку, внаслідок якої російська компанія «Лукойл» незаконно отримала у власність нафтохімічний комплекс ВАТ «Оріана» та завдала багатомільйонних збитків державному бюджету.
«Російська компанія заплатила за участь у бізнесі 100 мільйонів доларів США власними цінними паперами. Встановлено, що реальна вартість цінних паперів російської компанії становила лише 27 мільйонів доларів США. Тож державі завдано збитків в особливо великих розмірах», - ішлося в офіційній заяві СБУ.
Від представників цього відомства прозвучали заяви, що багатомільйонні позики, які нібито інвестор позичав у європейських банках, він же гасив за рахунок державного бюджету України, тоді як держава ще у 2004 році повністю втратила вплив на це стратегічне підприємство.
Відразу після Революції Гідності в Україні російський «Лукойл» продає «Карпатнафтохім» за 25 мільйонів американських доларів. Нині його опосередкованим власником називають Ільхама Мамедова, який очолював компанію «ЛУКОЙЛ-Україна».
Вже влітку цього року калушани раптом відчули незрозумілий запах у повітрі та помітили чорні хмари у небі. Виявилось, завод «Карпатнафтохім» двічі намагались запустити.
«Приблизно 5 років все стояло. Ми маємо думати про це, коли говоримо про потужність заводу. Анонсували, що 12 червня має бути запуск підприємства. Були спроби запусків, проте під час цього відбулися збої. Тому сьогодні не можна сказати, що підприємство запущено», – прокоментував відразу ситуацію голова Івано-Франківської облдержадміністрації Олег Гончарук.
Досі запуск «Карпатнафтохіму» залишається відкритим питанням. Обіцяють, з калушанами поруч у цю історичну мить буде прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.
ПРО ДЗВОНИ ТА ЗАМКОВУ КРИНИЦЮ
Тим часом калушани останнім часом не припиняють шукати унікальні церковні дзвони братів Фельчинських. У місті їх виготовляли майже 200 років тому. Нещодавно в храмах Калуського району вдалося знайти 5 творів відомого майстра, ще раніше виявили дзвони у двох церковицях Прикарпаття. Першим їх упізнав краєзнавець Василь Фіцак.
- Є відомості, що в 1808 році поляк та майстер з виготовлення дзвонів Міхал Фельчинський разом із родиною приїхав до Калуша. Ймовірно, виливати дзвони він навчився ще в Німеччині, де мав кустарну ливарню. Вже 1850-х у Калуші діяла майстерня та кузня братів Фельчинських. Свого часу ці дзвони займали гран-прі у Парижі, їх купували у храми європейських країн. Одна з легенд говорить, що брати Фельчинські виливали усілякі дзвони, в тому числі й на замовлення. Це були дорогі бронзові витвори, оздоблені чудовими орнаментами. Існує легенда, що майже 200 дзвонів перед Другою світовою брати закопали біля Калуша, бо продукція була готовою, але віддати її замовникам стало не реально. Тепер охочі пробували шукати ці дзвони, та поки – марно, - розповідає краєзнавець Василь Фіцак.
За його словами нині відомо про 4-х братів Фельчинських, які перейняли справу свого діда. Після Першої світової один із них переїхав з Калуша до Польщі. Його ливарня досі діє в Перемишлі. Доля інших братів залишається невідомою. Калушани намагаються її встановити. А ще, каже Василь Фіцак, в Калуші роблять спроби відновити Замкову криницю у старій частині міста. Торік тут почалися розкопки. Знайшли керамічні та дерев’яні елементи, які відносять до 18-19 століття. Василь Фіцак, який очолив пошукову експедицію, переконаний, відновлена Замкова криниця стане надзвичайно цікавим туристичним об’єктом, яка відкриє ще багато таємниць про історію Калуша.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
