Єврейське щастя, сидячі пам’ятники та незвичайні музеї Вінниці
Вінниця – місто невелике. Його заснування пов’язують із великим князем литовським Ольгердом. 1363 року він у битві на ріці Синюсі розбив орди Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Захоплені землі роздав своїм племінникам - Коріятовичам. А ті вже й звели тут один із оборонних замків на межі Дикого поля. Хоча люди жили в цій місцевості і до того.
Ще навіть на початку ХХ століття Вінниця залишалася провінцією на південному заході Російської імперії. Тут проживало близько 50 тисяч жителів - українсько-єврейсько-польський «заміс», що залишився у спадок від попередніх епох. Причому усі ці спільноти мирно вживалися. Відтак у Вінниці сформувався свій колорит, який навіть подальша русифікація, особливо за радянських часів, не вбила: містяни мають гонор, комерційну жилку, почуття гумору та вміння створити бучу ні з чого.
ПРО ГОНОР, ГУМОР І КОМЕРЦІЙНУ ЖИЛКУ ВІННИЧАН
Місто не може похвалитися великою кількістю архітектурних пам’яток, зокрема, палаців, які виросли на Поділлі здебільшого у ХVІІ –ХІХ століттях. Як стверджує вінницький письменник, бард та краєзнавець Анатолій Секретарьов, у 1790-х роках кам'яних будівель у місті, разом із монастирськими, було лише вісім, причому три з них – це костьоли.
«На відміну від приватних магнатських містечок, таких як, скажімо, Немирів або Тульчин, Вінниця належала короні (польській – авт.), і старости були в ній лише тимчасовими володарями, які за певну платню одержували від держави місто в оренду. Тож, зрозуміло, що старости ставилися до свого тимчасового володіння вже не так дбайливо, як до власних сіл і містечок, де заможні володарі будували розкішні палаци, костьоли, мануфактури і невеликі фабрики, тримали хоругви добре озброєного надворного війська. У Вінниці ж, скажімо, ніколи не було жодного магнатського палацу. Тому, коли воєводство відвідував король або якийсь інший значний гість, то зупинявся він не у воєводській столиці, а в одному з околишніх магнатських маєтків — наприклад, в п'ятничанському палаці графа Грохольського», - пише Секретарьов.
Отож, польські старости, що не лишали по собі «мурованого» сліду, а потім російське імперське чиновництво опосередковано вплинули на архітектурне обличчя Вінниці, точніше, на відсутність значної кількості історико-туристичних локацій. Натомість у Вінниці є свої атмосферні «фішечки», які роблять місто пізнаваним і унікальним. Варто завітати до міста і побачити усе на власні очі.
ПАМ’ЯТНИК? ВСЕ ОДНО ПОСАДЯТЬ
За часів незалежності у Вінниці знесли пам’ятник Леніну, що стояв на головній площі міста. Залишився стояти пам’ятник Максиму Горькому, встановлений 1936 року в міському парку культури. На місці й пам’ятник радянської доби Михайлу Коцюбинському - поряд із музеєм-садибою письменника. Здається, це була перша з вінницьких монументальних скульптурних композицій, де основного персонажа «посадили». А потім у Вінниці це стало традицією. Принаймні трьох видатних осіб в місті увічнили «на лавочці».
Першим із них став будівничий Григорій Артинов (1860-1919). Він працював головним архітектором міста з 1900 року і до самої смерті. За його проектами у місті звели жіночу гімназію (зараз школа №2), музично-драматичний театр, міську думу, готель «Савой», а також обласну наукову бібліотеку, які нині є візитівками міста.
Пам’ятник архітектору встановили у сквері поряд із одним з його творінь - водонапірною баштою на площі Європейській. Бронзовий Артинов сидить на лавочці і ніби милується містом. Відкриття було приурочене до 655-річчя Вінниці. Автором і головним скульптором твору став архітектор зі Львова В. Цісарік. Мабуть, зайве казати, що це одна з найпопулярніших селфі-зон у центрі міста.
Сидить і ніби споглядає метушню сучасних вінничан на площі між будівель обласного архіву та краєзнавчого і художнього музеїв і пам’ятник Тарасові Шевченку, встановлений до 200-річчя поета. Втім, у цій композиції, за задумом авторів (Анатолій Гайдамака, Володимир Цісарик), він представлений саме як художник. Обґрунтування досить нетривіального як для вітчизняної традиції зображення Шевченка було таким: 25-річний Тарас Григорович зображений у щасливу мить звільнення від кріпацтва, у мирному настрої, саме таким, яким він був на Поділлі у складі мистецької експедиції. Тоді він мав намір відвідати своїх родичів на Шаргородщині. Дійшовши до села, виявив, що їх уже немає, і втомлений Тарас присів відпочити. Незнайомець одразу викликав цікавість у дітей, які обступили його із запитаннями.
Вірите чи ні, але вінничанам одного пам’ятника Шевченку виявилося замало – громадські активісти, опозиційні до міської влади, не погодилися з його місцем розташування і концепцією. Відтак встановили самовільно гіпсове погруддя Шевченка на Майдані Небесної сотні. Буквально днями міськрада ухвалила рішення, що на цій площі має бути пам’ятник Героям Небесної сотні. Що буде з «нелегальним» Шевченком - наразі незрозуміло.
«Сидить» віднедавна у Вінниці і Симон Петлюра – його перший в Україні пам’ятник на повний зріст встановили 14 жовтня до 100-річчя Української Революції. Пам’ятник авторства майстерні Володимира Овраха встановлений на подвір’ї історичної будівлі, де колись була його канцелярія, а нині знаходиться обласне радіо, і в подальшому він стане частиною історичного комплексу – Музею Тимчасової Столиці. Композиційно Головний Отаман військ УНР і голова Директорії Симон Петлюра сидить на лавці, тримаючи у руках карту України.
Встановлення пам’ятника у зоні колишнього єврейського мікрорайону Єрусалимка наробило багато галасу, - автори протестів вважають Петлюру причетним до єврейських погромів.
Усі ці пам’ятки відображають реальних персонажів, мають певне ідеологічне забарвлення і з’явилися не без участі влади. Утім, є в місті пам’ятники просто душевні та атмосферні, поява яких – ініціатива приватна.
ЄВРЕЙСЬКЕ ЩАСТЯ І НЕВІДОМІ БОКСЕР, ХУДОЖНИК ТА СТОМАТОЛОГ
Є у центрі міста поруч із галереєю «ІнтерШик» скульптурна композиція - Художник із собачкою. До речі, головний персонаж теж сидить на лавочці. Створив пам’ятник скульптор Володимир Оврах. Свого часу він розповідав, що це творіння – узагальнений образ митця. Утім, користувачі соцмереж пишуть, що прототипом скульптурного персонажа була реальна людина – вінницький художник Микола Павлюк, який помер ще у 80-х роках. Кажуть, він жив неподалік, щоранку виходив на вулиці і за будь-якої погоди малював рідне місто. Поруч із ним завжди був песик, якого художник підібрав і врятував від голодної смерті.
Ще одну зворушливу композицію можна побачити біля мaгaзину-музею «Пaнъ Зaвaркiнъ тa Синъ» - тут встaновили пaм’ятник, присвячений вінницьким євреям. Влaсник музею Олексaндр Aбрaмчук розповів, що намагався відтворити історичну прaвду: нa почaтку ХХ століття Вінниця булa єврейським містечком – на 63%. Євреї проживали компактно, ця частина міста називалась Єрусалимкою. Нині ж про ті часи матеріальних свідчень майже не залишилося. Тому й з’явився збірний образ єврейської бідноти у вигляді скульптури літнього чоловіка характерної зовнішності з сумними очима. Поруч із ним – кіт Шльома із сосисками. От він якраз реальний персонаж - за переказами, був тим іще злодюжкою, цупив м’ясо і сосиски з будинків євреїв.
Створив композицію скульптор-художник Сергій Олейніков.
Досить цікавими є й пам’ятник боксеру, встановлений поряд з одним із міських спортклубів. Бронзовий чоловік у боксерській стійці на постаменті у формі куба з чорного із зеленуватим відтінком граніту. На фронтальній стороні постаменту - напис «Честі - Мужності – Силі». Монументальна бронзова скульптурна композиція виконана скульптором Володимиром Оврахом і його синами Романом та Андрієм. На момент встановлення (2011 рік) вона не мала аналогів на території України і ввійшла до «Книги рекордів України» як єдиний та унікальний пам'ятник даного напряму.
Також у Вінниці можна побачити «залізного стоматолога», встановленого поряд із профільною клінікою. За задумом його авторів, півтораметровий пам’ятник втілює найкращі риси стоматологів усіх поколінь. Як багато арт-об’єктів сучасного мистецтва, він виготовлений із металевих відходів і задекорований під кований виріб. Раритетна бормашина, навколо якої сформована скульптурна група, підказала напрям створення усієї композиції. Поряд із нею на не менш «історичного» дизайну крісло для болящого спирається стоматолог, на вигляд – земський лікар старих часів. Проте з цілком сучасною зубною щіткою в руці.
МУЗЕЙ У ТУАЛЕТІ І НЕ ТІЛЬКИ
Компенсує відсутність архітектурних принад Вінниця й цікавими музеями. Окрім традиційних краєзнавчого і художнього, в місті та в околицях можна побувати у музеї-садибі Михайла Коцюбинського, відвідати усипальницю Миколи Пирогова та дізнатися таємниці ставки Гітлера.
Утім, це далеко не всі неповторні заклади міста. Зокрема, Вінниця може похвалитися єдиним у світі Музеєм української марки ім. Якова Балабана, в основу якого лягла найбільша в світі тематична колекція філателіста зі США.
Син емігранта з Вінниччини Якова Балабана - Олександр, котрому вже за 60 років, не має нащадків. Відтак задля збереження унікальних фондів вирішив передати цінну збірку на історичну батьківщину свого батька. За оцінками американської асоціації філателістів, це найбільша колекція українських марок у світі, вартість якої сягає кількох мільйонів доларів. У колекції є рідкісні марки, що видавалися на території сучасної України, починаючи з другої половини ХІХ століття до незалежності України. Окрім того, там є марки часів існування ЗУНР, видані діаспорою та українським урядом в екзилі, котрих залишилося по кілька екземплярів в усьому світі.
Нетривіальним є й вінницький музей ретро-техніки «Автомотовелофототелерадіо». Він працює уже чотири роки. Його засновники за 35 років зібрали приватну колекцію раритетних авто та технічних пристроїв: мотоциклів, велосипедів, патефонів і телевізорів, фотоапаратів і приймачів тощо. Всі експонати - діючі, вони є символами радянської епохи.
Дуже незвичайно виглядає і музей-туалет, розташований у музеї-магазині «Пaнъ Зaвaркiнъ тa Синъ». Перлиною серед його експонатів є німецький годинник, який відраховує час назад. На ньому є промовистий напис німецькою: «Іноді все йде не так». Тривіальний санвузол перетворили на цікаву для туристів і містян локацію з будуарним вікторіанським дзеркалом кінця ХІХ століття, старовинний змішувачем і раковиною, а також посрібленою тарілкою з побажаннями від першого власника магазину. Про плинність епох і часу свідчать розташовані на стінах паперові гроші царської доби номіналом в 5, 10, 25, і 100 рублів.
Щоби пізнати Вінницю, усі її цікаві куточки та міські легенди, тут треба прожити життя. Та вона готова відкривати свої таємниці і принади тим, хто хоче бачити і чути. Спочатку вона вражає світломузичним фонтаном, а потім вабить затишком, компактністю і зручністю проживання.
Можливо, це місто саме для вас.
Антоніна Мніх, Вінниця
Фото: Олександр Лапін, Укрінформ
