Лемурійське озеро: незвичайна історія популярності
Унікальне Лемурійське озеро на півдні Херсонщини останнім часом все більше приваблює туристів – і незвичайним рожевим кольором води, від якої неможливо відвести погляд, особливо під час заходу сонця, і її лікувальними властивостями, заради чого сюди приїздять лікуватися з хворобами шкіри, нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату тощо. Більш детально про феномен рожевого озера Укрінформ писав раніше. Але опинившись на сонячній Херсонщині і познайомившись ближче із місцевими жителями, які зараз активно приймають туристів, ми не могли не поцікавитися, а з чого все починалося? Історія, виявляється, унікальна — в ній дивним чином переплітаються легенди, щасливий випадок, людська працелюбність і наполегливість.
В таврійському степу жило-було село…
Загадкове херсонське озеро, відоме своїми цілющими властивостями, завжди притягувало до себе туристів. Але для охочих накупатися в озері була одна проблема – де зупинитися? Адже воно знаходиться просто у степу, за 100 км від Херсону та сім - від найближчого села Григорівка Чаплинського району. Саме це село сьогодні і переживає чудесні метаморфози через наплив відпочивальників.
Сергій Кліщевський, голова Присиваської сільської об'єднаної територіальної громади (ОТГ), до якої входить Григорівка, розповідає, що почати зелений туризм у селищі допоміг один випадок. “Якось до нас у село приїхала жінка з хлопчиком, хворим на церебральний параліч. Вона хотіла підлікувати дитину водою та грязями нашого озера, і їм потрібно було в когось зупинитися. Я обійшов мало не півсела, питав у людей, але ніхто не поспішав їх брати до себе. Довелося вмовляти тещу прийняти їх хоч на одну ніч, бо хлопчик був справді дуже хворий.
Але вже наступного ранку в мене під ворітьми стояло з десяток обурених односельців з претензіями: “А що, туристів тільки своїм?” Я їм тоді сказав: “Як маєте бажання – то будь ласка! Нехай ідуть до вас, у чому проблема?” Ця "провокація" спрацювала, і потроху у нас в селі налагодився зелений туризм. А теща, до речі, як прийняла того хлопця з Одеси, так по цей день не може зупинитися”, - розповідає жартома Сергій Кліщевський.
Сьогодні в Григорівці приймають туристів вже 40 садиб. Цікаво, що в цій місцевості ще з давніх давен існувала традиція будувати по дві хати у одному дворі. Тож декому з місцевих навіть не довелося витрачати багато коштів на будівництво "готелів" для поселення гостей, хіба що на ремонти та облаштування. Сьогодні ціна проживання в таких "міні-готелях" становить від 100 до 300 гривень з людини за день - залежно від сервісу (з харчуванням чи без).
Звісно, тут не слід очікувати аж надто сучасних євроремонтів, але в гостьових будиночках чисто, охайно, і є все необхідне – побутова техніка, інтернет, кухонне приладдя тощо. До озера місцеві жителі пропонують трансфер - довезуть автомобілем туди і назад за 50 гривень. Для туристів тут всі умови, В селі навіть є невеличкий торговий центр, а ще – амбулаторія і пункт екстреної медичної допомоги.
55-річний пенсіонер Валерій Волошин – один із тих, хто нещодавно долучився до зеленого туризму. “На кухні і в кімнатах ми зробили ремонт, а ще збудували на подвір'ї альтанки. Другий рік як я приймаю туристів, беру недорого. Головне, щоб людям подобалося і вони частіше сюди приїздили, а ми завжди будемо раді гостям”, - каже Валерій Васильович.
Якби не авіакатастрофа — то й ніякого туризму не було б
Історія появи самого Лемурійського озера ще цікавіша, і навіть більше схожа на міф. Переказують, що 26 серпня 1969 року у цьому місці розбився військовий літак. При падінні він врізався глибоко в землю і вибухнув. Від удару утворилася глибочезна воронка, яка згодом заповнилася водами цілющого джерела, що вийшло на поверхню. У результаті утворилася водойма, насичена різноманітними корисними солями та мінералами. Вчені вважають, що це ніщо інше, як залишки доісторичного Лемурійського моря, яке омивало береги міфічного затонулого континенту з високорозвиненою цивілізацією. Солоність води у озері досягає 270-300 г/літр, це майже як в знаменитому Мертвому морі. А рожевого кольору їй надають одноклітинні водорості з романтичною назвою “Дуналіелла солоноводна”, які під дією сонця виробляють бета-каротин (його вважають джерелом молодості). Та цілюща не тільки вода, а й грязі, які утворилися на березі озера.
Володимир Виговський (гендиректор фірми “Вигов”, яка займається виготовленням лікувальної та косметологічної продукції) запевняє, що в 2003 році сам одужав завдяки лікувальним властивостям озера: “15 років тому в один із літніх днів мене, тяжко хворого, з “букетом” хронічних захворювань, принесли сюди на ковдрі. Я звертався до кращих лікарів по всій країні, і навіть до нетрадиційної медицини, та все марно. Мої друзі та родичі, дізнавшись про це місце, привезли мене сюди. За три дні я встав, а за півтора роки - практично вилікувався. Навіть не міг повірити, що якісь грязі та солона вода зможуть поставити мене на ноги”.
Після чудесного одужання Виговський ініціював мікробіологічні дослідження місцевих грязей - їх близько семи років проводили спеціалісти Одеського інституту медреабілітації і курортології. Грязь виявилася потужним імуностимулятором. Виговський запевняє: Європа теж визнала лікувальні властивості цих грязей, і приводить у приклад Німеччину, де лікування мінеральними грязями Лемурійського озера навіть входить у страхову медицину, тобто оплачується за рахунок страховки за рецептом лікаря.
В ТОП-10 потрапити нелегко, але реально
Притік туристів од озера та грамотне місцеве самоуправління перетворили Григорівку на сучасне розвинуте селище.
По-перше, сільська громада постійно бере участь у міжнародних проектах з метою покращення власної інфраструктури. «Ми починали з проектів місцевого розвитку від європейських структур. На сьогодні за рахунок грантового фінансування облаштували амбулаторію, артезіанську свердловину, створили сільськогосподарський кооператив, поміняли вікна у школі, тощо. Наприклад, наш сучасний дитячий садок – це проект від посольства Норвегії». Цього року у селищі проводять капремонт будинку культури, закуповують сучасну комунальну техніку. У планах – перевести більшість установ на енергозберігаючі технології, а також створити спортивний клуб.
По-друге, у селі активно впроваджують технології з використання альтернативних джерел енергії, зокрема переходять на опалювальні котли на біопаливі. “Котли використовуємо місцевого виробництва. Відтепер усі зернові відходи селяни і фермери віддають сільраді для опалення соціальних об'єктів села, наприклад, стручки сої. І це бюджету нічого не коштує”, – розповідає голова Чаплинської райдержадміністрації Олександр Бурейко. У селі вже кілька років у такий спосіб опалюються дитячий садочок, музична школа, швидка та амбулаторія. Голова додає, що люди потроху починають ставити енергоефективні котли і у приватних будинках.
По-третє, селу Григорівка вдалося здійснити неймовірний на сьогодні демографічний ривок. Станом на 2006 рік населення Григорівки становило близько 600 людей, а за якийсь десяток років – вже близько півтори тисячі. Велика рідкість для українських сіл! Жартома запитуємо у Сергія Кліщевського, у чому ж секрет? А той відповідає серйозно, по-філософськи: “Розвиток інфраструктури, це по-перше. І позитивний настрій людей, по-друге. Люди бачать, що за 12 років ми здійснили великий крок до кращого життя. Я глибоко переконаний, що будь-яку справу можна зробити лише тоді, коли ти в неї щиро віриш та наполегливо ідеш до мети”.
Те, що рівень життя у селі значно покращився, одразу ж відобразилося у цінах на нерухомість. За три останні роки вони підскочили вдесятеро - з 5-7 тисяч гривень за будинок з прилеглою землею до 50-70 тисяч гривень. Цього року Григорівка увійшла в десятку “Неймовірних сіл України-2018” і змагається за сертифікат у 100 тисяч гривень, аби реалізувати власний арт-проект – місцевий музей історичних пам'яток. А це вірна ознака того, що громада крокує далі у своєму розвитку. Взагалі, Григорівка — це яскравий приклад успішного місцевого самоврядування, яке змогло на повну використати унікальність, подаровану випадком та природою. Тут зрозуміли, що бізнес-успіхи, власний добробут та щастя – речі рукотворні...
Юлія Горбань, Київ
Фото: автор та Худякова Олена (Укрінформ)
