Станція «Памір»: від військового об’єкта до туристичного
Секретний військовий об’єкт розміщувався на висоті 1565 метрів у горах не просто так. Поблизу проходить кордон із Румунією. У розпал «холодної війни» із західним світом СРСР збудував військову станцію, котра повинна була забезпечувати радіолокацію величезної території – від турецького узбережжя до Балтійського моря.
5 листопада 1995 року військова база «Памір» припинила своє існування.
Сьогодні територією покинутого військового об’єкта гуляють хіба поодинокі туристи, ну, й тварини також тут часті “гості”. Місцеві владці лише нещодавно звернули увагу на туристичний потенціал цієї місцевості. І вже вдруге тут провели щорічний етно-фестиваль, на який з’їхалося близько тисячі гостей і туристів.
КУПОЛИ - ЯК ГРИБИ
Дорога на потенційний туристичний об’єкт виявилась непростою. Із Чернівців їдемо до села Шепіт Путильського району, яке розташоване безпосередньо на українсько-румунському кордоні. На 120 кілометрів шляху витрачаємо близько 4-х годин. Дороги обласного та місцевого значення тут жахливі. Від безперервного руху лісовозів утворились суцільні ями, дорожнє полотно ніхто не ремонтує. А, може, й ремонтують, але одразу ж знову «розбивають»? Достовірно не знаю, але факт залишається фактом – для розвитку й популяризації нових туристичних об’єктів, треба для початку подбати про доступ до цих місць. І якісні дороги мають стояти на першому місці у списку пріоритетів місцевої влади.
З Шепоту до колишньої радіолокаційної станції «Памір» веде близько 15 кілометрів гірської дороги. Цей шлях звичайний автомобіль або туристичний автобус подолати не зможе. Тому тут пересідаємо на вантажівку. Деякі туристи наймають позашляховики в місцевих мешканців, усі на «євробляхах». Гірську дорогу долаємо ще приблизно за дві години.
Після чергового підйому виїжджаємо на галявину, приблизно за кілометр до станції. Звідти відкривається дивовижний вид на закинутий військовий об’єкт – 5 білих куполів, наче грибочки на горі. Уже при в’їзді на саму станцію військові куполи, де розміщувались радіолокаційні антени, вражають своєю масштабністю і занедбаністю одночасно.
Незважаючи на підготовку до проведення фестивалю, на території колишньої станції всюди видно сліди випасання худоби. Та й сама худоба подекуди заходила і виходила собі із покинутих куполів.
Два куполи колишньої радіолокаційної станції розписані в кольори українського орнаменту. Обласні чиновники обіцяють у наступні роки розписати ще три куполи станції.
«Торік цей фестиваль провели вперше, тоді один із куполів військової бази розмалювали під писанку. Інші куполи ми планували розписувати в наступні чотири роки. Цьогоріч купол планували розфарбувати в орнамент буковинської, путильської писанки. Але це вийшло б дуже дорого, тому на куполі зобразили лише елементи українського орнаменту», – зазначив керівник відділу з питань туризму Чернівецької ОДА Володимир Фурдига. – Якщо все буде добре, то вже наступного року придумаємо щось креативніше, можливо, всі куполи вже будуть розмальовані. А ще у планах відбудувати казарми колишньої військової бази. Зробимо там елементарні умови, щоб туристи могли тут зупинитись, переночувати.
ОФІЦЕР НА СТАНЦІЇ ЩОДНЯ ЗМІНЮВАВ СЕКРЕТНИЙ КОД
Кореспондент Укрінформу під час цього туристичного фестивалю не тільки погуляв закинутими приміщеннями колишньої військової бази, а й познайомився із колишніми військовослужбовцями, які свого часу служили на цьому об’єкті. Вони люб’язно погодилися провести для мене невеличку екскурсію «місцями бойової слави».
Мешканець Кропивницького, 47-річний Віталій Новіков дізнався про фестиваль на горі Томнатик із соцмереж. Каже, що давно мріяв відвідати колишнє місце своєї служби. Хоч служив тут не надто довго – з 1989 по 1990 роки – але цей період запам’ятав добре.
«Станція у нас несла бойове чергування цілодобово. У найбільшому куполі тут розміщувалась «Дубрава-5Н84» (одна з найпотужніших у протиповітряній обороні Радянського Союзу мобільних радіолокаційних станцій – авт.)», – розповідає колишній військовий. – У дальньому куполі була П-18 (станція дальнього виявлення літаків, з 1971 року на озброєнні в радянській армії, до 2007 року була на озброєнні в російській армії – авт.). У двох інших куполах розміщувався висотомір, а в найменшому куполі – оператори, які здійснюють запити «свій-чужий».
У нас був один офіцер, який щодня змінював код. Ми навіть самі не знали, що це за офіцер. Тут у нас було КПП, – показує на горбок із залишками фундаменту мій екскурсовод. – Трохи далі сидів наш розвідник і планшетисти – це ті, хто наносить курс руху літаків. Звідси вся інформація передавалась на батальйон у Рідківцях, потім у бригаду в Ліпниках, далі - до Львова, а вже звідти - у штаб військ ППО СРСР у Барановичі (місто в Білорусії – авт.)».
За словами колишнього службовця станції, у кінці 1980-х років тут було близько 60 військовослужбовців на постійній основі. Хоча повна укомплектованість об’єкту – понад 100 осіб.
«Наша рота займалась цілодобовим чергуванням тут. Трохи далі у нас був магазин, невеличкий готель, офіцерський будинок, казарма. Тут постійно несли службу і проживали 60-70 військових. Завжди була неукомплектованість. Мало б бути близько 120 осіб, – продовжує свою розповідь Віталій Новіков. – Тут у нас були машини – тягачі АТС-59Г (радянський гусеничний швидкохідний артилерійський тягач, знятий з виробництва у 1980-х роках – авт.), ГТ-С-ка стояла (радянський гусеничний транспортер-снігоболотохід – авт.), трактор був Т-75, який прочищав дорогу. Також у нас було три ЗІЛи, один возив воду, інший до магазину їздив постійно, і ще один - бортовий.
У нас тут була власна дизельна електростанція. Ми працювали на власних дизелях. Коли світло вимикалося через погодні умови чи з якихось інших причин, ми продовжували працювати. Окремо були дизелі, які обслуговували офіцерські будинки, КПП, і повністю все військове містечко. А у спеціальних бункерах розміщувались дизелі, які забезпечували роботу станції. Я тут був водієм-механіком гусеничного тягача АТС-59Г і дизелістом на ДЕС (дизельній електростанції). У мене було підсобне приміщення, я тут і спав біля ДЕС інколи. Як тільки бачив, що електрика пропадає, одразу вмикав дизелі».
ОДИН ІЗ РОЗВІДНИКІВ ЗАЛЕТІВ ЯКОСЬ НА 50 КМ УГЛИБ НАШОЇ ТЕРИТОРІЇ
Колишній військовий розповів, що під час етно-фестивалю зустрів трьох своїх товаришів по службі.
«З одним навіть часто виходили на чергування. Ось тут була доріжка, якою ми йшли і так обходили довкола всю територію військового містечка і станції. Дивились, щоб не було ніяких порушників. Тут же поряд проходить кордон із Румунією. Від нашої варти вимагалось забезпечити безперебійну роботу операторів, які працювали в куполах, щоб ніхто їм не заважав», – каже Віталій.
– Але з прикордонниками ви не перетинались? – питаю співрозмовника.
– Ні, прикордонники контролювали наземну ділянку кордону, а ми стежили за повітряним простором нашого кордону, – відповідає чоловік. – Як тільки щось фіксували, одразу ж передавали дані вище. Там уже робили запити і приймали рішення, чи піднімати авіацію.
У нас цих розвідників називали «фантомасами». Вони намагались залетіти якомога далі на нашу територію, перевіряли пильність систем ППО. Одного разу трапився випадок, коли один такий румунський розвідник залетів на 50 кілометрів нашої території, перш, ніж ми його помітили. Коли вже засікли його, тоді він утік на румунську сторону. Після того тут такий «шмон» був. Як це ми могли його пропустити? – пригадує Новіков.
Також чоловік розповів і про незвичний випадок, який трапився з ним під час служби.
«Хочете вірте, а хочете ні, але одного разу я зі своїм напарником бачив НЛО. Я не знаю, що то було. Приблизно о дев’ятій годині вечора ми помітили яскравий прожектор, який летів на дуже низькій висоті, трохи покружляв над станцією і полетів. Він ішов без звуку, жодні радари його не зафіксували. Нам ще тоді прикордонники із Шепоту дзвонили, питали, що то в нас таке літало? Так ми з і не знаємо досі, що то насправді таке було. Може якась нова розробка американців, чи ще щось», – припустив Віталій.
Розповідають, що на станції «Памір» спостерігали і «вели» знаменитий політ німця Матіаса Руста в 1987 році, аж до його приземлення на Червоній площі в Москві. Його бачили, але ніяких команд «зверху» не було.
Віталій Новіков пригадав, що саме після того випадку до них завезли нове обладнання, щоб можна було спостерігати і за низьколітаючими цілями.
«Коли Руст пролетів, сюди привезли станцію Перископ по низьколітаючим цілям (мобільна радіолокаційна станція П-20 «Перископ» – авт.). Вона ловила не лише повітряні цілі, а й поїзд могла засікти чи навіть машину», – пригадує мій співрозмовник.
ПІСЛЯ РОЗПАДУ СОЮЗУ РУМУНИ ПІДІЙШЛИ ДО КОРДОНУ
Трохи далі ми відійшли від куполів до будівель колишнього військового містечка. Порожні приміщення із розбитими вікнами та облупленими стінами, де колись проживали офіцери військової частини.
«Ці приміщення також використовували і як готель. Коли приїжджала якісь високі чини зі штабу. А ще раз на півроку прибував сюди КАМАЗ, наповнений апаратурою та спеціалістами, які проводили повну діагностику систем нашої станції. Ті спеціалісти також зупинялись у цьому будинку і проживали тут», – каже колишній військовий.
Показав мені мій «екскурсовод» і приміщення їхньої колишньої їдальні, пекарні, бані, казарми тощо. А також розповів, з якого матеріалу і для чого будували куполи, в яких були радіолокаційні антени.
– Все дуже просто. У горах сильні і часті вітри. Для того, щоб радіолокаційні антени якісно працювали, їх потрібно було захистити від вітру. Але куполи повинні бути з такого матеріалу, щоб не заважати роботі антен. Тому їх побудували зі скловолокна. Воно дозволяє антені все бачити, – сказав Новіков.
Інший колишній військовослужбовець, якого я зустрів на горі Томнатик, був місцевий, родом з Путильщини. Роман Скидан служив на «Памірі» з 1991 до самого кінця у 1995 році. Пригадує, що в перші тижні незалежності тут були тривожні часи.
«Тоді я на цій горі прийняв першу українську присягу за Леоніда Кравчука. В перші місяці нашої незалежності румунські літаки часто робили такі «вилазки». Перевіряли нашу готовність. Але ми засікали їх ще за 40 км від кордону. Тут подавали бойову готовність і вони розвертались. Пам’ятаю, одного разу до нашого кордону підійшли близько трьох сотень румунських військових. І наші прикордонники, і військові нашої станції були приведені у повну бойову готовність. Але, слава Богу, тоді все минулося, вони не ризикнули перетинати кордон. Пам’ятаю, казали, що їхній посол їхав до Києва, і після того стосунки нормалізувалися»
ВІЙСЬКОВІ ОБ’ЄКТИ – ДЛЯ МИРНИХ ЦІЛЕЙ
Після розпаду Радянського Союзу, Україна стала не лише незалежною, а й відповідальною за величезний військовий спадок «червоної імперії». Упоратись із такою радянською спадщиною було занадто важко для тогочасної розваленої української економіки. Тож поступово радіолокаційна станція «Памір» припинила свою роботу. Військовий об’єкт закрили, техніку вивезли.
Тільки порожні, занедбані куполи й одна величезна антена «П-14 Лена» залишилася. І напівзруйновані адмінбудівлі. До речі, на «Куполах» знімала кліп на пісню «1944» переможниця Євробачення-2016 Джамала. А торік Чернівецька облдержадміністрація започаткувала тут проведення щорічного етно-фестивалю.
«Зараз ми в одному із найгарніших місць не лише нашої області, а й, напевно, цілої країни – на горі Томнатик, – каже керівник відділу з питань туризму Чернівецької ОДА Володимир Фурдига. – Проводимо уже другий такий етно-фестиваль на колишній військовій базі «Памір». Тут були розміщені унікальні радари. Сьогодні ці об’єкти ми перетворюємо на туристичну Мекку. Хочемо, щоб усі військові об’єкти слугували лише для мирних цілей. Маємо усе для цього робити, щоб у нашій країні запанував мир. Це те, що нам потрібно».
Незважаючи на важкий і тривалий шлях до колишньої радіолокаційної станції «Памір», все більше туристів дізнаються про це дивовижне місце і приїжджають сюди.
Мій гід, колишній військовий із Кропивницького Віталій Новіков також “за” друге життя цього об’єкта — туристичне. Каже, якби тут побудували хостели, готелі, зробили дорогу, сюди їхало б багато туристів, бо тут є на що подивитись. Треба тільки цьому всьому дати лад.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора
