Білий Слон на Чорній горі
Дістатися до найвищої гірської споруди в країні з боку Закарпаття віднедавна стало значно легше завдяки дорозі, збудованій лісівниками області. Ця нова дорога виходить на полонину Балцатул, що на території Рахівського держлісгоспу. Доти “швидкий” шлях до Білого слона існував тільки з Франківщини. Відтак, у мережі піднявся шум щодо того, що тепер Білого Слона “заїздять” недобросовісні джипери, від яких і так потерпають Карпати. Ми спробували розібратися, чи справді це так і що треба зробити, аби екологічного лиха на Чорногорі — найпопулярнішому гірському хребті серед туристів у Карпатах таки не сталося.
ПОПІВАН — ЦЕ ВАМ НЕ ПІП ІВАН
Отож, Білий Слон. Справді точка на карті, де багатьом туристам хочеться відмітитися. Це тренд останніх років, і нині таки все більше туристів рушає до цієї вершини. З гори Піп Іван (яку, кажуть місцеві та бувалі, правильно називати “Попіван” — її назвали так через те, що тут дуже сильний вітер, який “попіває”, тобто, дме так, що аж свистить — і ви там о будь-якій порі року його почуєте) починається Чорногірський хребет, який об'єднує шість найвищих вершин країни, з Говерлою включно. Попіваном його називають й бувалі туристи та карпатські гіди, останні, до слова кплять із назви Піп Іван (вона, подейкують, виникла з приходом руських, котрі у назві “Попіван” для себе почули “исконно русское” “Поп Иван”, ну, а Піп Іван — це вже переклад із перекладу. А загалом, бувалі гіди подейкують, що у випадку із іноземними туристами цей Піп Іван, часом, заганяє у дуже незручне становище. Для англомовних туристів це звучить як ісконно їхнє “піпі ван” і всі питають, де саме тут треба один раз зробити “піпі” і чи це часом не той ритуал, який має на цій горі зробити кожен турист. Ні, не той — тут ритуал інший. Тут треба доторкнутися до Білого Слона.
Білий Слон — це культова споруда, найвисокогірніша в країні, як прийнято казати, обсерваторія. В народі її називають “Білим Слоном” через те, що взимку вона, заліплена снігом, справді нагадує чудернацького слона. І в туристів, які прагнуть тут побувати, є сталий вираз - “доторкнутися до Білого слона”, якщо ви, словом, доторкнулися, значить, побували на Попівані і підкорили його.
ОБСЕРВАТОРІЯ, ЯКУ З'ЇЛА ВІЙНА
У обсерваторії цікава історія — власне, її появи, та й відродження, яке триває останні десятиліття. Задумали її створити тут ще за Польщі періоду Пілсудського, іменем якого її і назвали. Саме будівництво розпочалося влітку 1936 року. А відкриття Астрономічно-метеорологічної обсерваторії імені маршала Юзефа Пілсудського Ліги протиповітряної оборони Польщі відбулося 29 липня 1938-го. Будівля складалася із 43 кімнат і мала 57 вікон. Стіни обсерваторії, що побудована у стилі конструктивізму, викладені з пісковику і сягають 1,5 м товщини на рівні цоколя та 1 м — на рівні верхніх поверхів. Споруда має два поверхи зі східної сторони, і 5 — із західної. З південної сторони розташована ротонда, де розміщувався телескоп.
Наприкінці 30-х обсерваторія діяла як наукова споруда, тут спостерігали за зорями та фотографували їх. Це припинилося з початком Другої світової війни, працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання, яке потрапило до Будапештської астрономічної обсерваторії, потім до Відня, звідки повернулися до Польщі після війни. Змонтований трилінзовий об'єктив перебуває у Сілезькому планетарії. Доля Білого Слона за “совєтів” не склалася: до німецької окупації тут іще здійснювалась деяка науково-спостережна діяльність, у війну тут був пункт перебування угорських військ, а після “визволення” 1944 року було прийнято остаточне рішення, згідно з яким обсерваторію визнано зруйнованою. Приміщення було покинуте, і місцеві мешканці розтягли з нього все, що мало якусь цінність, зокрема, мідні листи з купола та даху обсерваторії. Із них вони зробили великі чани, у яких, кажуть, ще й нині варять сир на навколишніх полонинах.
Відродження обсерваторії розпочалося у 1996-му році. Нині є транскордонна програма, за якою при допомозі Польщі є задумка відновити тут обсерваторію і далі проводити наукові дослідження. Є також і інші ідеї. Наприклад, заснувати інститут природничих наук, або ж розмістити тут інститут лікарських рослин (у тутешній флорі налічується понад 1000 біорізновидів). Є ідея щодо туристичного центру (і зважаючи на попит на Чорногору — вона дуже вдала). Астрономічна обсерваторія Львівського університету вважає за необхідне відновити високогірну станцію для проведення метеорологічних, астрономічних, екологічних, біологічних і сейсмічних досліджень. Власне, що із цього переліку тут буде створено — побачимо, наразі будівлю реставрують. Цьогоріч заклали дірки у вікнах, аби туди не замітав сніг та не лив дощ, ще раніше споруду прибрали, вивезли звідти гори “туристичного” сміття. Загалом, реконструкція триває, детальніше за нею можна простежити на сайті Білого Слона.
САМЕ ТІ ХЛОПЦІ...
А поки що — із 2014 року — тут діє окремий Чорногірський гірський пошуково-рятувальний пост на базі приміщень обсерваторії. Це саме ті хлопці, які щодня постять неймовірно красиві фоточки з Попівана Чорногірського на окремій сторінці у мережі Facebook. Ми поспілкувалися із рятувальниками на вершині. Хлопці розповіли, що перебувають на вершині на чергуванні по два дні. Для них відведено окремі приміщення у будівлі обсерваторії, все інше — на замку. Це не притулок для туристів, і тут не можна, як багато хто думає, переночувати. Щоправда, є окреме приміщення, і якщо група туристів приб’ється вночі у негоду, їх запустять сюди, тут є збиті дощані ліжка-нари, можна сховатися від сильного вітру та переспати у відносно сухому, але дуже холодному (пам'ятаєте про товщину кам'яних стін в 1, 5 м) місці. Узагалі, рятувальники туристів не надто люблять. Кажуть, облаштували були для них туалет, але його загидили за півсезону, тепер каламбурне “піпі” на Попі зробити проблематично. Ще рятувальники говорять про купи сміття, які тут лишають “любителі” природи. Ну, а особливо не жаліють компліментів для туристів-аматорів, які йдуть у гори без розуміння, що тут може з ними статися. Особливо — у міжсезоння, коли погода на Чорногорі небезпечно мінлива. Почувши, що ми із Закарпаття, хлопці пригадали трагічний випадок, що стався на Попівані у березні цього року, коли під вершиною від виснаження загинув ужгородець. Словом, рятувальники радять розраховувати свої сили і не переоцінювати їх, ходити в походи з гідами, завжди реєструватися у рятувальників і мати при собі заряджені телефони, аби за потреби дзвонити 101. Тому що гори у будь-якому випадку сильніші за людину.
ТО ЧИ НАСТАНЕ “КАПЕЦЬ” ПОПІВАНУ?
Але повернімося до нашого походу. Наразі до Попівана є кілька шляхів — два з них, найкоротші, — з боку Івано-Франківщини. Третій — із закарпатського боку — дотепер був найдовший, але завдяки дорозі до полонини Балцатул тепер висоту можна набрати за дві години, а далі — прогулятися пішки ще дві — і ви вже на вершині. Власне, саме такою видалася й наша прогулянка у межах прес-туру закарпатських лісівників. У той день пощастило ще й із погодою, це все ви можете побачити на неймовірних фото мого колеги. І це, дійсно, краще бачити, бо слова такого не передають.
Зате багато слів було сказано уже після походу. Почалося усе, власне, зі звіту лісівників, які поділилися зі світом радістю про те, що тепер, мовляв, нарешті! на Піп Іван Чорногірський можна дістатися авто за дві години, саме завдяки збудованій дорозі через Рахівське лісництво. Щоправда, новина збурила громадськість і коментували її зовсім з іншими акцентами, головним був приблизно такий: “все, капєць Попівану!” Тепер його заїздять джипери, від яких навіть на заповідній Чорногорі спасу нема. Детальніше дискусію можна подивитися тут, а загалом аргументи піших туристів зводяться до того, що прокладання нових доріг — це полегшення доступу для масового туриста в Карпати, це збільшення потоку людей у горах, збільшення впливу — не завжди обдуманого й виправданого — на навколишнє середовище. З’явилися також питання щодо самої дороги — нащо вона будувалася, чи усе добре з документами, чи мали право її там узагалі прокладати.
НА ДОРОГУ Є УСІ ДОКУМЕНТИ
З цими питаннями ми звернулися до директора ДП Рахівського ЛГ Володимира Приступи.
Він розповів, що дорога активно будувалася впродовж цього року, її вартість — 300 тис. грн за кілометр. Прокладалася вона з тим, аби лісівники мали доступ до ялинників, що масово всихають на Рахівщині, аби могти забирати звідти ділову деревину.
- Ця дорога, основна її протяжність, — каже Володимир Приступа, — лісогосподарського призначення, останні кількасот її метрів — від полонини Балцатул, 1200 м до висоти 1800 м ми побудували — за документами вони значаться як потипожежного призначення. ЇЇ тут прокладено для того, аби навесні, коли місцеві випалюють на полонині суху траву, пожежа не перекидалася з полонини у приполонинні ліси. У разі виникнення пожежі на полонині ця дорога буде бар’єром, щоб вогонь не поширювався на ліс. Також вона стане в пригоді місцевим жителям — нею ґаздам з Богдана Лугів, Костилівки буде легше дістатися до полонини, звозити звідти молоко та сир від вівчарів. Тут випасають одне з найбільших стад на Чорногорі — понад 300 голів.
Ми поцікавилися у лісівників не тільки про призначення дороги, а також і щодо проблеми “джиперів”.
- Думаю, що ця дорога не збільшить кількість туристів на джипах у цьому районі, — сказав Володимир Приступа. — У всякому разі, для того, аби на неї потрапити і доїхати до полонини, вони мусять оминути наш шлагбаум внизу. Ми наразі не пускаємо джиперів, а туристам стане зручніше подорожувати Карпатами: виїхав на гору — і йдеш далі уже по хребту.
ЦЕЙ КУТОЧОК ЧОРНОГОРИ ТРЕБА ЗАПОВІСТИ
Закарпатський еколог Мирослав Кабаль має інші аргументи.
- Як науковець, можу сказати, що у будь-якому випадку урбанізація полонини не принесе нічого доброго, — сказав він у коментарі кореспондентові Укрінформу. — Оті приполонинні ліси, в яких планується лісогосподарська діяльність рахівських лісівників — вони на позначці вище 1200 м і мають таке ж значення для екосистеми, як праліси. Тому було б добре узагалі цей шматок, який зараз належний до лісового господарства, заповісти — тоді Чорногірський масив буде захищений повністю. Тому що з усіх сторін — заповідні масиви (з Франківського боку — це Карпатський нацпарк та Верховинський заповідник, наш Карпатський біосферний заповідник із Закарпатського боку, Румунський нацпарк), і тільки цей шматок незахищений законом, там дозволена лісогосподарська діяльність. Це те, що справді проситься, — заповісти цей куток, і вже разом усім оберігати Чорногору. А далі розробити план дій. Наразі це дійсно найпопулярніший серед туристів хребет — але туристичний рух тут хаотичний. Тут нема кемпінгів, за якими б доглядали. А це можна елементарно зробити, здавши місця в оренду — тоді не ставитимуть намети хаотично і не засмічуватимуть масив. Туристу ж легше купити в'язанку дров, аніж рубати самому, зникне також проблема зі сміттям. Щодо джипінгу — це взагалі було б заборонено тут. Боротися із цим не потрібно, треба просто організувати процес, перевести його з хаотичного русла у впорядковане. Зараз цим ніхто не займається.
ДОБРЕ, ЩО ЗЧИНИВСЯ СКАНДАЛ — ХАЙ БИ УСІ СТАВИЛИСЯ ВІДПОВІДАЛЬНІШЕ ДО ЧОРНОГОРИ
Ми поцікавилися також у Романа Черепанина, науковця, асистента кафедри біології та екологїі Прикарпатського нацуніверситету ім.Стефаника — яка його думка щодо урбанізації Білого Слона із відкриттям нової дороги. Адже правду кажучи, цієї вершини на джипі таки не дістанешся із Закарпаття, тільки до певної висоти, зате вже давно існують дороги сюди з Франківського боку.
- Дорога на Піп Іван Чорногірський з Івано-Франківського боку давно функціонує, вона є в межах Карпатського нацпарку. Там виїжджають робочі машини до певної висоти, які везуть матеріали для реконструкції Білого Слона, також нею користуються рятувальники, які йдуть на чергування. Легально джипери не мають доступу до вершини. Але є факти, що там таки їздять. Це вже питання до Нацпарку — як вони туди потрапляють через шлагбаум. Мені відомо, що рятувальники проштовхували ініціативу посилити охорону на шлагбаумі, але з того нічого не вийшло. Так само можна часом почути, що джипери виїжджають зі сторони Квасів на Петрос, це теж компетенція вже КБЗ: пускати чи ні їх на заповідну територію. Із цією дорогою, звісно, з'явилася ще одна загроза, — тепер уже маємо апелювати до лісівників, бо тепер на їхній відповідальності — пускати чи ні джиперів на Чорногору. Вони повинні за цим стежити. Але разом із тим, маємо говорити про те, що не тільки Піп Іван Чорногірський став більш популярним серед туристів, це навантаження на Чорногору загалом, доля цього хребта, як, наприклад, словацьких Татрів, — бути найпопулярнішим серед туристів. Але для того, аби не було шкоди природі, це треба регулювати і просто не порушувати законів. Тому добре, що піднявся цей скандал — може, відтепер усі сторони більш відповідально ставитимуться до Чорногори.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака
