Як яєчна шкаралупа врятувала церкву під Запоріжжям

Протягом кількох десятків років місцеві мешканці переповідають один одному історії про таємничу святиню, яку в післявоєнні роки хотіли підірвати, але побоялися. Якби не радянський режим, її міг би відновити канадський нащадок настоятеля. Сьогодні Церква Успіння Пресвятої Богородиці не "приписана" ні до однієї єпархії, в її історії є багато прогалин, а грань між міфами і правдою — практично стерлася.

Запорізька область, Оріхівський район, село Новояковлівка - нова Точка на карті саме тут.

РЕПРЕСОВАНИЙ СВЯЩЕНИК

Google не знає про цю церкву практично нічого. Перші згадки про неї датуються 1898 роком, тут правили службу до 1922 року. Першим і останнім священиком був Павло Писаренко. І це все, що можна знайти в мережі про цей храм.

Ми дізналися про нього від місцевого жителя Миколи Лозового. Кілька років він розпитував у старожилів про таємничу церкву, шукав інформацію в архівах. Каже, що хотів би знайти гроші і відновити храм.

«Село Новояковлівка засноване в 1861 році. Церква побудована приблизно в 1900-му. Її будував Писаренко Павло Вікторович. Він же був першим і єдиним настоятелем. Його дружина — Надія Іванівна — працювала вчителем математики в церковно-парафіяльній школі, яка була зведена поряд із церквою. Вони будувалися в один час», - говорить директор Новояковлівської загальноосвітньої школи Оріхівського району Геннадій Левченко.

У 2000-му році, коли він збирав інформацію до 100-річчя школи, до його рук випадково потрапили сімейні фотографії Писаренка. Довгі роки вони зберігалися у тодішньої начальниці районного управління капітального будівництва Тетяни Білич.

«Вона дала мені кілька фотографій, я зробив копії. Тоді технічні можливості сільської школи були не такі, як зараз. Тому зробив пару копій і фото віддав назад. Нещодавно згадав, що у Білич були великі знімки, взагалі багато фотографій. Хотів попросити, але виявилося, що всі фотографії вона віддала якийсь родичці настоятеля, а та померла. Нащадкам фото виявилися непотрібні, ось так ми їх і втратили», - розповідає Геннадій Левченко.

У 1917 році Павло Писаренко був репресований. Його сім'я виїхала до Канади.

НІМЕЦЬКИЙ КОРЕКТУВАЛЬНИК НА ЦЕРКОВНОМУ КУПОЛІ

Яким був розпис на стінах, які висіли ікони в храмі, як виглядав купол і дзвіниця, сьогодні не знає ніхто. Місцеві жителі кажуть, що у Михайлівському районі, в селі Веселянка була точна копія цієї церкви. Але в повоєнні роки її відбудовували, перебудовували і зараз її вигляд далекий від того, яким був 100 років тому.

«Коли будували церкву в Новояковлівці, то жителі сусідніх сіл приносили яйця. Їх додавали в цемент, щоб стіни міцнішими були», - кажуть місцеві мешканці.

І стіни вийшли справді міцними. У 40-і роки, через село проходила лінія оборони. Церква була на найвищій точці села, цим і скористалися німці. На церковній дзвіниці розмістився німецький коректувальник, у якого мов на долоні була вся Новояковлівка і найближчі села.

Сліди обстрілу зберігає, як нагадування про минуле, школа. На стіні (в старій частині школи, тій що колись була церковно-приходською) чітко видно сліди від куль. Але і школа, і церква встояли. Село звільнили в 1943 році, на свято Покрови Пресвятої Богородиці.

ТАЄМНИЧЕ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

«Церква дуже сильно постраждала під час війни. До 80-х років тут була комора. Колишній районний архітектор розповідав, що як тільки він приїхав сюди на роботу, отримав від партії завдання: скласти акт, що церква перебуває в аварійному стані і її треба знести. Він приїхав, подивився на церкву і відмовився писати про аварійний стан. Сказав, це була б неправда. На той момент там було зерносховище. Тоді храм вирішили підірвати. Але оцінивши силу вибуху сказали: «Півсела ляже, а церква стоятиме». Вирішили розтягнути склепіння тракторами», - ділиться спогадами голова Новояковлівської сільради 1991-2010 роки Лариса Прокопенко.

Розтягувати тракторами стіни церкви хотіли в 1983 році. Лариса тоді була в декреті, жила поряд із церквою і бачила це особисто. За її словами, з колгоспу пригнали кілька гусеничних тракторів, у стіни забили штирі і почали розтягувати.

«Трактори заривалися в землю, а церква стояла. Хотіли розібрати зсередини, але побоялися, що людей може привалити», - говорить колишня голова сільради.

Церква вже була без ікон. Ніхто не знає, куди та коли вони зникли: одні кажуть, їх розікрали місцеві жителі, інші розповідають легенди про скарб, який усі ці роки зберігається під церквою.

Жителі села говорять і про таємничі ходи, які ведуть від церкви до ставка і навіть до сусідніх сіл. Мовляв, ходи вели аж до Камишевахи — за 12 км від Новояковлівки.

«Мій син, коли був дитиною, лазив у цих підземеллях. Та всі діти тоді там лазили. Хід точно був від церкви до ставка. Збоку церкви і зараз видно в нього вхід. Розповідали, що в церкві мало було бути бомбосховище, і тому дістатися до нього можна було з різних сіл, через підземні ходи», - розповіла місцева жителька Лідія Терентіївна.

УТОПЛЕНИЙ ДЗВІН

П'ять років тому церквою зацікавилися «чорні археологи». Вони вирили яму - глибиною 5 метрів.

«Вони шукали інформацію в архівах, просканували землю і ніби знайшли прямокутний предмет під центральним куполом. Копали ночами. Не знаємо, знайшли чи ні скарб, про який ходять легенди, але копати перестали», - каже Лариса Прокопенко.

Сьогодні від колись величної церкви залишилися тільки стіни. Якщо придивитися, то на них можна побачити крихітні залишки синьо-червоного розпису. Закладені цеглою вікна, арки, на місці вівтаря виросли кущі. Сьогодні складно уявити, як виглядала 118 років тому ця церква. Кажуть, інформація про архітектора зберігається у пітерському архіві. А ще кажуть, що дзвін із тієї самої дзвіниці, на якій сидів німецький корректувальник, лежить на дні ставка. Його намагалися вивезти взимку, але лід не витримав і проламався, дзвін пішов під воду, а з часом його занесло мулом. Ця історія настільки часто звучала в селі, що сьогодні ніхто вже й не згадає - правда це чи міф.

***

У кінці 70-х — початку 80-х з Канади в Новояковлівку приїжджав нащадок того самого настоятеля Павла Писаренка. Він хотів відновити церкву, але тоді про це навіть думати було заборонено. Сьогодні відновити унікальний храм хочуть місцеві люди, але у громади таких грошей немає. Вся надія на те, що нащадки Писаренка знову повернуться в Новояковлівку через півстоліття...

Або ж час візьме своє, і храм, який пережив революцію і війну, не зможе встояти перед людською байдужістю, тоді його стіни не треба буде розтягувати тракторами - вони здадуться самі.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнко