Лавандовий рай на заході Туреччини
Край із ароматом лаванди та троянд і смаком винограду. Так дуже коротко можна описати невеликий турецький регіон Куйуджак, що в західній провінції Айдин в Егейському регіоні. Відстань від Анталії – 170 км, Сіде – 220, Аланії – майже 300. Не дуже близько, але краса й самобутність цих місць варта того, аби цей шлях здолати.
В який би з весняних чи літніх місяців ви сюди не приїхали, задоволення від споглядання на красу квітучих полів та безперервний сеанс аромотерапії – гарантований. Із середини квітня до кінця травня тут цвітуть троянди, з середини червня до кінця серпня – лаванда, з кінця серпня до кінця вересня – достигає виноград. Райський куточок, куди ми з донькою заплановано їхали в період цвітіння лаванди. Про неї й піде мова.
ПРО ЛАВАНДУ ТЕПЕР ЗНАЮТЬ ВСІ
Найближче і найлегше добиратися до Lavata Kokulu Köy (таку нині комерційну назву має Куйуджак) з Испарти – всього 45 кілометрів. У сезон цвітіння лаванди з автовокзалу, який називають «сільським» (не плутати з центральним автовокзалом), організовано трансфер прямо до лавандового села. В будні дні – по два рейси туди і в зворотному напрямку, у вихідні – по чотири. Ми вирішили бути самостійними й скористатися саме цим транспортом.
«Де тут автобус на лавандові поля зупиняється?», – запитую у продавця в крамниці на автовокзалі. «О, поля тут починаються. У нас є лавандове морозиво, з нього і раджу почати. А потім вже у Фехрі квитки купите», – сміється він, показуючи на сусідню платформу. Ми відмовляємося від морозива з обіцянкою повернутися й біжимо за квитками. 30 турецьких лір (близько 140 грн) за людину в обидва боки. Досить бюджетно, якщо врахувати, що три-чотиригодинна поїздка на таксі (туди-назад і короткі паузи для фото) обійдеться у щонайменше 160 лір (750 грн). До відправлення ще є час, чекаємо в офісі пана Фехрі.
«Панянки, чай будете?», – запрошує він приєднатися до свого чаювання й починає розпитувати, звідки ми і які плани. Ми теж не відстаємо – і дізнаємося у дідуся Фехрі, що сам він живе неподалік лавандових угідь, які почали приваблювати туристів не так давно – років 5-6 тому. Спочатку стали популярними весільні фото на лавандових полях, пізніше потягнулися турки, потім туристи, трансфер організували лиш три роки тому. Здебільшого він – для студентів та туристів, місцеві їдуть на поля власними авто. Так зручніше, адже площа велика – 300 гектарів і місця варті того, щоб поїздити, залишитися довше, аніж стандартна екскурсія.
«
Та тепер уже всі знають, де на нашій землі росте лаванда. Дуже приємно, для нас то – і увага до нашого краю, і заробітки. Шкода лиш, ми вже тієї краси не настільки глибоко помічаємо... Хоча вийдеш о 5-й ранку, а воно все – аж бринить під вранішніми променями. Там воно і є життя», – філософствує милий дідусь.
ЗАВСІДНИКИ МАЮТЬ УЛЮБЛЕНІ ПОЛЯ ТА ПАНОРАМИ
Після бесіди та чаю, сідаємо в автобус. Дорога цікава, автобус комфортний, навіть дуже як для сільського маршруту, за вікном – безмежні поля та луки, гірські рельєфи. До лавандових полів ще годину їхати, а естетичну насолоду ми вже отримуємо лишень споглядаючи на пейзажі за вікном.
Автобус починає висаджувати пасажирів ще по маршруту. Наші сусідки, студентки з Испарти, зізнаються, що їздять на поля щороку і вже знають, де варто виходити, аби людей небагато, лаванда пишна й гори поруч. Хто не перший раз, уже мають улюблені місця для фото та прогулянок, хто вперше, як і ми, їдуть до кінцевої – в саме село. Щойно виходиш з автобуса, одразу – перше місце для пам’ятного фото. Таких місць тут сотні, на будь-який смак та фотофатанзію.
«Дівчата, до нас завітайте. Кави чи чаю з дороги?.. Тут можна все купити за найкращими цінами», – закликають нас вже до найближчого магазинчика та кафе привітні тітоньки в традиційних для турецького села квітчастих шароварах. Коли ж відходимо вбік і роздивляємося навкруги, то стає зрозуміло: так він виглядає – рай, лавандовий рай. Безкраї горизонти, гори та рівні фіолетово-яскраві смужки лаванди, розкидані біля їхніх підніж.
СЕЛУ – 700 РОКІВ, ЛАВАНДОВИМ СТАЛО МАЙЖЕ ПІВСТОЛІТТЯ ТОМУ
Село Куйуджак розташоване на високому пагорбі біля підніжжя Таврських гір, звідки відкривається чудова панорама на озеро Бурдур. Більшість схилів і рівнин засаджені лавандою. Це селище було засноване ще у 1315 році, а от лаванда тут з’явилася лише у 1975 році, але не у виробничих масштабах, а для краси – її розводили в садах, висаджували на вулицях. Лише з часом і усвідомленням того, що місце та клімат підходять ідеально, а сама лаванда може стати не лише насолодою для очей, а й приносити непоганий прибуток, її стали висаджувати на полях. Зараз у цьому районі росте близько 95% всієї турецької лаванди.
Історія лаванди тут починалася з 15 кущів, завезених 44 роки тому. Тоді в селі мешкало 30 сімей. За майже півстоліття кількість населення не збільшилася пропорційно зростанню площ лавандових полів. Нині тут живе 260 людей і всі вони, так чи інакше, – причетні до лавандового бізнесу. Всі, хто вирощує лаванду, входять до складу т.зв. Жіночого кооперативу з ініціативного виробництва та комерційної експлуатації. Його теж створили не дарма, адже гуртом і працювати веселіше, і бізнес робити краще. Проект розвитку регіону, підвищення його туристичної привабливості та ініціатива залучення жіночої співпраці в ньому отримали підтримку від міністерства туризму Туреччини та Європейського Союзу.
Лавандові кава і чай, морозиво, печиво, мед, лукум, різноманітні косметичні засоби: від лавандової води та мила до різноманітних кремів, домашня хімія та, безперечно, лавандова олія. Вона – і косметичний, і лікарський, і кулінарний засіб. Все це ви знайдете у крамничках та на розкладках у Куйуджаку.
«В Испарті є ціле виробництво. Ми їм лаванду – вони нам продукцію. Тут фактично виробляємо лише лавандову воду», – ділиться з нами Зухра ханим і гостинно запрошує до себе в обійстя на ночівлю. Вона разом із двома онучками зранку до вечора пораються біля маленького магазинчика-кафе. Тут же стоїть агрегат із виробництва лавандової води.
Технологія ця не змінюється століттями. Квіти та стебла кладуть у великий котел, заливають водою і герметично закривають. Вміст ємності нагрівають, у процесі кипіння вивільняються ефірні олії. Молекули олії змішуються з молекулами води (у вигляді пари), яка надходить у труби, розміщені у воді для охолодження. Там пара знову перетворюється на воду, але вже – із вмістом ефірної олії. Цю лавандову воду радять використовувати як косметичний, тонізуючий та заживляючий засіб, так і як ліки, наприклад, при опіках.
І ТВОРЧІСТЬ, І БІЗНЕС
Жіночки місцевого кооперативу, коли закінчуються сезонні роботи в полях, без діла не сидять. Довгими зимовими вечорами вони займаються творчістю, яка влітку також приносить прибутки. Тут плетуть білі ажурні серветки, з яких потім виготовляють різноманітні елементи декору. Найпопулярніший – панно із натягнутими на п’яльця ажурними витинанками та прив’язаними до них стрічками. Є тут і маленькі, а є й величезні, метрові в діаметрі, – на будь-який смак. А ще роблять магніти, маленькі мішочки-саше із засушеними квітками лаванди. Без сувенірів у біло-фіолетових тонах повертатися додому протипоказано.
Чим же вподобала лаванда саме цей край? Передусім – це клімат: лаванді потрібне сонце і помірний полив, вона не любить багато вологи. Ідеально – це гірська місцевість із засушливим літом та теплими й вологими зимами. Аби з новопосадженого куща почати збір врожаю, доведеться чекати три роки. А от якщо спробувати виростити такий кущ із насіння, то це триваліший процес – і перші квітки рослина дасть лише на другий-третій рік після сходження. Вік цих кулеподібних кущів може досягати 20 років і при правильному догляді (підстриганні, знищенні бур’янів, удобрюванні) та достатньому місці для розростання, може досягати в діаметрі одного метра. З такого куща вийде 7-8 пучків свіжих квітів.
Загалом у світі відомо близько 30 видів лаванди і 300 різних її сортів. Відрізняються вони за формою, розміром квітів та листя. Виявляється, що квіти лаванди не обов’язково мають бути фіолетовими. Бувають вони і рожевими, синіми, білими і навіть зеленкуватими. У Туреччині найбільш поширений Лавандин – це гібрид широколистої та вузьколистої лаванди, виведений спеціально для промислового використання, має підвищену пахучість, простий у вирощуванні та дає більше олії.
ПОДАРУНОК ДЛЯ ПОЛЕГШЕННЯ ЗЕМНОГО ІСНУВАННЯ
Загалом лаванда відома людству з дуже давніх часів. Про її цілющі властивості знали в Єгипті, Древній Греції та Римі. Єгиптяни називали лаванду індійськими колосками, а греки й римляни – «спікою», на честь найяскравішої зірки в сузір'ї Діви. Саме лавандову гілочку, серед інших цілющих трав, як каже легенда, подарував Господь Адаму та Єві після вигнання з раю. Таким чином він хотів полегшити земне існування своїх неслухняних дітей та дати їм «втіху для душі». Ще одна християнська легенда каже про те, що чарівний запах лаванди був подарований рослині Дівою Марією на знак вдячності за те, що на кущеві лаванди сушився одяг маленького Ісуса. Цілющі здібності рослини описував Гіппократ, називаючи її засобом, який «зігріває мозок, що втомився від прожитих років».
Від себе можу додати, що аромат цієї рослини, краса та атмосфера тих місць, де вона росте, чарівні медитативні звуки бджолиного дзижчання над яскравими кущами, привітні люди – це саме те, що не лише радує зір, слух, серце, а й зігріває душу.
«Приїздіть ще, восени на виноград, а в наступному році – на троянди й лаванду. Будемо чекати. Привіт Україні», – гукають нам услід онучки бабусі Зухри, мило розтираючи в маленьких долонях лавандові квітки. «Неодмінно приїдемо, з гостинцями», – відповідаємо ми, не маючи жодного сумніву, що наступного літа – нам знову сюди.
Ольга Будник, Куйуджак–Испарта–Анкара
Фото автора
