Слідами «Величного століття»
Відомий у всьому світі турецький серіал «Величне століття» полюбився й українському глядачеві. Історичні події, зокрема періоду правління наймогутнішого султана Османської імперії Сулеймана Пишного та його кохання до українки Роксолани, інтриги при дворі султана, пишноти та щедрість, благородство та жорстокість, любов та зрада, – усе сплелося воєдино в стінах палацу Топкапи. Він і до виходу серіалу був відомим місцем туристичного паломництва, а після нього бив рекорди відвідуваності, яка до пандемії трималася на рівні 2,4-3 млн гостей на рік.
Побільшало тут і наших співвітчизників, у зв’язку з чим за сприяння українських дипломатів у палаці з’явився аудіогід рідною мовою.
Нині палац, який свого часу був «серцем імперії», як і всі історичні пам’ятки, зачинено для відвідувачів, але це ніяк не заважає нам здійснити віртуальну мандрівку по місцях, які завдяки кінематографу стали пізнаваними навіть серед тих, хто ніколи й не бував у Стамбулі.
25 ОСМАНСЬКИХ СУЛТАНІВ ЖИЛИ ТА ПРАВИЛИ В ТОПКАПИ
У перекладі з турецької «топкапи» означає «гарматні ворота». Таку назву палацові дали через візантійську браму, що височіла над морем, на якій стояли гармати. Колись це був головний палац Османської імперії, резиденція султанів протягом майже чотирьох століть. Розташований він неподалік Софійського собору, в мальовничому місці – на мисі Сарайбурну, де протока Золотий Ріг виходить у Босфор та Мармурове море.
Топкапи був побудований у 1478 році й охоплює комплекс палацових споруд, державних установ того часу, гарему та парк, що разом нині займають близько 80 тисяч квадратних метрів. Раніше ж територія палацу сягала 700 тисяч квадратних метрів разом із садами та маєтками навколо нього. У палаці жили й правили 25 османських султанів. Протягом століть кожен із них робив свій внесок у розбудову палацу та поповнення його скарбниці багатствами й витворами мистецтва.
Брама, що веде до другого двору палацу, називається «вітальною», через неї верхи на коні мав право проїжджати лише султан. Тим, хто працював на державній службі, дозволялося проходити через цю браму, для решти цей шлях був закритий.
Минаючи вітальну браму, опиняємося на майдані Вищої Ради, який ще називають майданом Правосуддя. Тут височіє вежа Справедливості, а перед нею будівля вищої державної ради, – звідки й назва цього майдану. Тут, під двома куполами зали засідань султан Сулейман чотири рази на тиждень збирав своїх візирів для обговорення державних справ та ухвалення рішень. Під першим куполом державні справи обговорювали, а під другим – записувалися рішення. Коли султан особисто не брав участі в засіданні – міг стежити за його перебігом через вікно башти Справедливості.
Споруда з багатьма банями біля будівлі зали засідань вищої ради – офіційна державна скарбниця, нині тут зберігається колекція зброї палацу. Понад 10 тисяч експонатів – трофеїв чи подарунків з різних куточків світу – від Японії до країн Європи.
КУХНЯ МОГЛА ОДНОЧАСНО НАГОДУВАТИ ДО 15 ТИСЯЧ ЧОЛОВІК
Найбільш людним місцем була не приймальня султана і тим більше не гарем. А кухні палацу, весь комплекс яких займав 5250 квадратних метрів! В одних приміщеннях готували їжу для султана, членів сім’ї та поважних посадовців, в іншій – для гарему, ще в одній – для представників вищої державної ради. Окреме кухонне приміщення слугувало для приготування солодощів, шербетів та халви.
Стародавні рецепти збереглися, відповідні страви можна замовити в стамбульських ресторанах і сьогодні. Кухні султанського палацу давали змогу накрити столи одночасно для 10-15 тисяч чоловік.
Був цікавий звичай – частувати яничарів та сіпахів (піхота й важка кавалерія турецького війська). Чотири рази на рік султан видавав їм зарплатню: якщо військові після цього активно пригощалися, то був знак задоволення і службою, і платнею за неї. Якщо ж навпаки – їжі не торкалися, то це видавало проблеми у відносинах державного керівництва з військом, за чим слідували переговори та спроби досягти домовленостей.
В одній з кімнат у цій частині палацу виставлено китайську кераміку, якою користувалися на палацовій кухні протягом століть. Деякі з цих предметів посуду були виготовлені спеціально для палацу Топкапи й промандрували до Стамбула тисячі кілометрів Шовковим шляхом або морем.
ЗАЛА АУДІЄНЦІЙ: ІНТЕР’ЄР ПРИКРАШАЛО 912 КГ ЗОЛОТА
Далі бачимо залу аудієнцій султана, одну з найперших будівель палацу. Тут сам султан, головний візир, головнокомандувач війська та інші високопосадовці проводили офіційні зустрічі. Тут же приймали іноземних послів. Аудієнція султана з послами відбувалася завжди за посередництва головного візира. Через спеціальне вікно показували султану подарунки іноземних послів.
Інтер’єр мав демонструвати гостям могутність та багатства імперії. Усе навколо, навіть штори, були оздоблені дорогоцінними металами й камінням. Цікаво, що інтер’єр могли змінювати залежно від статусу гостя, додаючи йому пишнот або навпаки. Коли один із султанів вирішив оновити інтер’єр і відправив дорогоцінні оздоблення на переплавлення, там виявилося понад 912 кг золота та 88 кг срібла.
ДІАМАНТ, ЩО ЗНАЙШЛИ НА СМІТНИКУ ТА ОБМІНЯЛИ НА ТРИ ЛОЖКИ
Далі за маршрутом – бібліотека султанів та палати експедиційного корпусу, де колись жили й проходили навчання військові, і святая святих – імперська скарбниця. Нині тут чотири кімнати, найцінніші експонати – «Кинджал Топкапи» та діамант «Кашикчи».
Перший – унікальний зразок холодної зброї, що мав стати подарунком султана Махмуда І іранському правителю Надір-шаху. Але так і не був подарований, бо шах помер. Кинджал залишився в скарбниці Топкапи.
Щодо діаманта, то розповідають, що його в необробленому вигляді було знайдено на смітнику в травні 1679 року, а потім обміняно на три ложки. Саме звідси і його назва, турецькою «кашик» – ложка. Коли діамант обробили, з’ясувалося, що він має 86 карат. Пізніше, усередині ХVIII століття, він був оздоблений 49 меншими діамантами.
Зберігається тут і печатка султана Сулеймана Грізного. 1517 року він привіз із походу на Єгипет стільки трофеїв, що для збереження їх наказав виготовити спеціальну печатку.
Славиться Топкапи і своєю колекцією тронів, ювелірних виробів, творів мистецтва, трофеїв. Перли, діаманти, рубіни, бірюза, – очі розбігаються від тієї пишноти та багатств. Але, звичайно, головний колір тут золотий – трони зі щирого золота, колиски, скрині, шоломи, кухлі, підсвічники. Кілограми дорогоцінного металу, який уособлював велич, багатство та могутність…
Одразу ж навпроти скарбниці знаходиться приміщення, де виставлено портрети членів роду Османів. Тут можна побачити майже всіх правителів, сцени із життя палацу та родове дерево династії.
ВІДБИТОК НОГИ ПРОРОКА МУХАММЕДА ТА ПОСОХ МОЙСЕЯ
Ще одна споруда на території палацового комплексу, де зберігають унікальні речі, – сховище священних реліквій ісламу. Зокрема, у залі з фонтаном експонуються твори, пов’язані з мусульманською святинею Каабою: ключі від Кааби, золота ринва, ворота Покаяння, «чорний камінь», закладений Ібрагімом (Авраамом) у Каабі як відправна точка Тавафу – традиційного обходження сім разів навколо Кааби проти годинникової стрілки. Усе, окрім ключів, колись виконувало свої безпосередні функції в найсвятішому для мусульман місці, а після реставрації чи зношення, їх було відправлено до Топкапи.
Ще одна безцінна святиня – відбиток ноги пророка Мухаммеда. За ісламським переказом, перед тим як піднестися на небеса, пророк Мухаммед ступив на камінь, залишивши на ньому відбиток ноги. Частину каменя вирізали та привезли до Стамбула.
Інший унікальний експонат – посох Муси (Мойсея). Саме його, як розповідають, пророк підняв над головою, коли наказав розступитися водам Червоного моря.
Тут також зберігаються мощі Івана Хрестителя, зокрема його череп та рука. А ще – волосся з бороди пророка Мухаммеда, його відома печатка з написом «Мухаммед посланник Аллаха», його лук і мечі та багато інших реліквій, значення яких важко переоцінити.
ЗАБОРОНЕНЕ МІСЦЕ ТАЄМНИЦЬ ТА ІНТРИГ
Окремо розташовувався гарем. Саме це слово означає «заборонений», «сокровенний». Гарем у палаці був місцем проживання правителя та його сім’ї, а також центром освіти. Його ділили на чотири частини: для чорних євнухів – охоронців гарему, для наложниць, для матері султана (валіде-султан) та для самого султана – з вітальнею, спальнею, іншими покоями й лазнями.
Загалом у Топкапи постійно проживало від 300 до 500 наложниць, котрі, як ми зараз сказали б, постійно працювали над своїм розвитком, відвідуючи тренінги й майстер-класи. Особливу увагу приділяли їхній освіті – вони вивчали Коран, поезію, навчалися танців, музики, хороших манер, адже комусь із низ судилося народити спадкоємця султана, або ж стати дружиною когось із державних посадовців.
На території гарему було приблизно три сотні кімнат, дві мечеті, лікарня для жінок. Перша будівля гарему була побудована в період правління султана Мехмета Завойовника, а от завершити будівництво вдалося лише в період султана Сулеймана Пишного. На це вплинуло кохання Сулеймана та бажання бути ближчим до Роксолани-Гюррем, однієї з небагатьох невільниць, що змогла стати дружиною султана та мала на нього великий вплив.
Гуляти палацом та милуватися неймовірними морськими пейзажами тут можна безкінечно. Чим більше занурюєшся в тутешню атмосферу, тим більше здається, що між старовинних будівель чи дерев саду ось-ось та й промайне тендітна постать котроїсь із наложниць чи кремезна статура султана з минулого. І допоки машину часу не винайшли, можемо дозволити собі насолоджуватися образами, що малюють наша уява, художні та історичні твори, фільми про часи Османської імперії, її становлення, розквіт та занепад і про мовчазного свідка тих часів – палац Топкапи.
Ольга Будник, Анкара – Стамбул
*Текст створено за сприяння Генерального консульства України в Стамбулі
Фото автора, Генконсульства України в Стамбулі, Anadolu Ajansı та з сайтів istanbul.gov.tr, kulturportali.gov.tr
