"Блиск і злидні" Херсона й околиць

Про те, що треба нарешті колись дістатися до єдиної в Україні (та й однієї з найбільших у Європі) напівпустелі, побувати в Асканії, на Рожевому озері, побачити Станіславський каньйон під Херсоном, ми торочили вже останні кілька років, але все ніяк не випадало. І от коли настав тотальний помаранчево-червоний карантин, а жовтенькою залишилася тільки Херсонщина, ми взяли квитки і чкурнули. У планах було кілька днів на Херсон, Олешки, Станіслав, а решта – як вийде.

Одразу скажу кілька слів про добирання до Херсона. Ідеальним варіантом у нинішній ситуації може бути хіба що авто, бо при всіх труднощах це найбільше гарантує безпеку. Якщо їдете потягом, найкраще мати перевірене товариство з чотирьох осіб або викупити ціле купе. Звичайний “швидкий” долає відстань від Києва до Херсона більш як за 12 годин, Інтерсіті – приблизно за 8. І звісно, якщо в купе ви не самі чи подорожуєте плацкартом – жодна маска за такий час, мабуть, не зможе стовідсотково вберегти від вірусу. Тим більше, що на вході до вагонів у Києві (як і на зворотній дорозі в Херсоні) навіть ніякої температури чомусь нікому не міряють, тож здорові, хворі й руді – всі їдуть разом.

Але якщо ви здорові й щасливо дісталися Херсонщини – вперед за враженнями, вимкніть гаджети і не дивіться в телевізор, бо природа цього краю дивовижна.

Хоча ні, один гаджет таки знадобиться – фотоапарат або смартфон, щоби робити світлини.

Саме фото найкраще розкажуть про відомі Олешківські піски або Станіславський каньйон (Херсонські гори). Багато хто знає, що саме в останній локації знімав кліп на пісню “Місця щасливих людей” Кузьма Скрябін. І там справді чудово, їхати з Херсона в обидва місця – приблизно годину звичайною приміською маршруткою, природа казкова, вражень – море.

Спершу ми чесно і культурно забронювали екскурсію в напівпустелю в одному з міських турцентрів (не писатиму, в якому, це й так прозоро дуже), хотілося цікавих розповідей і комфортного добирання. Але "не судилося Мотрі щастя": турцентр повідомив, що група не зібралася, тому екскурсії не буде, і взагалі – погода не дуже, та й сезон ще не почнеться ніяк. Ну, такі дивні історії від турцентру, який позиціонується так, ніби він розкручує ідею відпочинку в Херсоні не лише влітку, а й упродовж усього року. Але що ж, від пропозиції їхати натомість на винну дегустацію ми відмовилися, тож гроші нам повернули.

І ми вирушили самостійно. Нічого складного, варто тільки телефонувати перед поїздкою в нацпарк "Олешківські піски" й повідомляти про свій намір приїхати, бо там поряд систематично проводяться військові навчання на полігоні, під час яких відвідувачів до нацпарку не пускають.

Загалом про ці місця хочеться сказати, як у непристойному анекдоті (все, що ви руками робите, – жахливе, а от діти у вас хороші): природа чудова, а там, де потрібно докласти зусиль людям, – все якесь косувате й кривувате. Й інфраструктури нема – доріг нормальних, перевезень-екскурсій добре організованих і конкурентних, кафе-готелів-магазинів недостатньо на маршруті...

А от про Херсон розповім докладніше.

ЯКА ПУСТЕЛЯ З’ЇЛА ТРОТУАРИ?

Хто й коли був у Херсоні, скажіть – як давно ви бачили там нормальні тротуари? У мене таке враження, що їх нема вже десятиліття. Та й дороги загалом не дуже, але тротуари – просто жах. Навіть у центрі. От звертаєте ви з центрального проспекту Ушакова в будь-яку бічну вулицю – і за кілька метрів нормальний тротуар буде лише біля магазинів-кафе-ресторанів чи перед приватними будинками, власники яких самі ж цей тротуар і поклали. А на тих ділянках, за які лише муніципалітет відповідає, – суцільні ями, калюжі, діри.

Загалом Херсон виглядав нам містом цікавим, але страшенно занедбаним, так, ніби чиновникам місцевим діла до нього нема ніякого. Сміття в місті багато, написи, що вказують на закладки і постачальників різної "дурі" – ледь не на кожному другому фасаді; райони, що справляють враження невпорядкованих і печальних, починаються відразу за центральним. А Річковий вокзал виглядає, наче щойно після бомбардування. Ми вже навіть жартували з чоловіком, що вперше бачимо таку обдерту будівлю Італійського консульства, як у Херсоні.

Єдиною "заслугою" міської влади є хіба що вартість проїзду в тролейбусах – 2,5 грн.

КУЛЬТУР-МУЛЬТУР

Із трьох херсонських музеїв, до яких ми хотіли (краєзнавчий, літературний, художній), вдалося потрапити тільки в краєзнавчий, бо літературний і художній були зачинені на ремонт.

При цьому працівниця літературного, яку ми випадково піймали, коли вона виходила звідти, на наше питання, чи довго триватиме ремонт, печально відповіла: мовляв, хтозна, обіцяли закінчити ще восени, а вже ось і весна настала. Художній музей був зачинений усі п’ять днів нашого перебування, а відкрився в день нашого від’їзду – єдиний, коли ми вже й не зазирнули до нього. Прикро. А якби ж то напередодні там висіло оголошення: відкриття виставки – вже завтра! А не оте "музей закрито на ремонт".

Загалом у Херсоні скрізь у вічі лізе російська імперська культура. Там повно отих ушакових-суворових-потьомкіних-імператріц-катєрін. І не кажіть мені, що це ж усе було, то куди ж його подінеш. Українське теж було, але його нема, бо чогось про Бориса Грінченка, який два роки працював у цьому місті статистом і 4-томним словником якого, виданим на початку ХХ століття, й досі часом користуємося, є трошки інформації в куточку на стенді краєзнавчого музею. Ото й усе наче.

А на будівлі першої в краї Просвіти – скромна дощечка меморіальна, про козаків якось теж ніде, крім музею, не побачили ми.

Зате Катєріна – візьдє: і в церкві, й у музеї, і на пам’ятниках згадується, матушка, панімаєш, імпєратріца.

СПЕЦІАЛІТЕТИ

Ой-ой! Як сильно мені хотілося витратити кілька сотень на якісь місцеві херсонські спеціалітети чи сувеніри, нічого з того не вийшло. Ну, добре, бекмес – продукт сезонний, нема його зараз, нехай, хоч це ж консервація, міг би й достояти. Але в магазинах нема ні місцевих крафтових сирів, а їх же виробляють, ми самі проїжджали повз якісь козячі ферми, ні навіть дурнуватих банальних сувенірів із кавуном як херсонським символом. Нема нічого, крім якогось китайського непотребу – вза-га-лі. Люди! Та в центрі на кожній вуличці має стирчати, лізти у вічі туристам якась сувенірка – з крамничок і яток, звідусіль.

А продавець центрального супермаркету на питання, чи нема у вас сирів місцевих виробників, не повинен здивовано-зневажливо перепитувати: "А місцевих – це херсонських, чи яких?" Ні, блін, китайських і польських. Чомусь у київському "Сільпо" нормально може собі продаватися якась вінницька чи хмельницька моцарела, та й у Херсоні продаються товари львівських, одеських виробників, то чого ж не місцевих? Єдиний спеціалітет, який ми знайшли – коньяк "Таврія". Може, ще вина є, якщо добре пошукати, але не в супермаркетах.

І ТРОХИ БЛИСКУ

Ми дісталися Херсона саме зараз, бо він був єдиний у жовтій зоні. Я не знаю, чому. Може, хтось таки працює, наприклад, медики. А ще тут у магазинах продавці звертаються з проханням "поправити маску" до тих мудрагелів, у кого вона на підборідді. І не обслуговують, поки воно таки не поправить.

Величезною руйнацією моїх особистих негативних стереотипів у Херсоні стало те, що цей регіон – зовсім не тотально російськомовний, тут чути українську мову на вулицях міста і в селах, тут відповідають українською, коли ти звертаєшся нею, найчастіше так робить молодь.

А ще в Херсоні багато симпатичних, цікавих і атмосферних кав’ярень, барів, кафетеріїв, ресторанів, де вас погодують смачно і недорого. І їм варто робити промо.

В день від’їзду ми їли піцу від одних таких достойних виробників – колишніх атовців, які заснували заклад під назвою "Сіль і перець" (Saleepepe). Скажу я вам, що піца у них – супер, можна язика проковтнути. Видно, що їм не вистачає засобів і коштів для розкрутки, для оренди чи придбання хорошого приміщення (поки що туляться на території аграрного університету), але всі свої знання, старання, хист і любов вони вклали власне у рецептуру й технологію приготування. І тому піца вийшла на славу! Дякую, бажаю швидко стати на ноги, а всім, хто буде в Херсоні – рекомендую спробувати, не пошкодуєте, тим більше, що вони працюють і на доставку.

Ірина Мамчур

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства