Фотоподорож: таємниці тернопільського Стоунхенджа
Сьогодні пропонуємо разом із нашим кореспондентом у Тернопільській області здійснити таку подорож на околицю села Монастирок. Там, у каньйоні річки Серет, притоки Дністра, є особливе місце.
«Це місце на туристичній мапі Тернопілля – одне з найзагадковіших. Тут віками лежить величезний камінь над урвищем річки, поруч печера, а в ній – намальований на скелі лик Ісуса Христа. Це, як вважають археологи-історики, – один із ранньохристиянських комплексів Тернопільщини. Очевидно, спочатку тут була карстова печера, яку згодом використано під скельний храм», – розповів кореспонденту агентства завідувач відділу давньої історії обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк.
«Одну з кам’яних стін, що, можливо, колись слугувала іконостасом, прикрашає зображення Ісуса із заплющеними очима. Релігієзнавці стверджують, що така ікона символізує образ Спасителя, який не міг дивитися на людські гріхи і тому закрив свої очі», – каже Гаврилюк.
Кожен, хто приходить на вершину гори, де розташований скельний храм, звертає увагу на велику брилу.
Вона має довжину понад чотири метри, а товщину – майже метр. Цей великий шмат скелі стоїть на трьох вкопаних у землю кам’яних опорах. На поверхні брили вирубано рівнораменний хрест, з’єднаний із неглибоким рівчаком, що перетинає усю поверхню майже по діагоналі.
Є думка, що це дольмен – один із різновидів мегалітичних (складених з великих каменів або плит) стародавніх пам'ятників, схожих на кам'яні столи. Якщо уважно придивитися, то на його поверхні можна побачити кілька напівсферичних заглиблень. Передусім, на камені-жертовнику, як його називають окремі дослідники, зберігся рівчачок-кровостік. Тобто, очевидно, тут у жертву приносили тварин.
Цікаво, що за своєю структурою ця брила принципово відрізняється від навколишніх місцевих порід, що заганяє сучасних науковців у безвихідь. Стверджують, що цей жертовник ідентичний до порід святої гори Синай.
На жертовному камені, крім хреста, є низка вибитих ямок, конфігурація яких і послідовність схожа на зірки Великої Ведмедиці, одного із основних сузір'їв північної півкулі Землі. Хтозна, можливо це і був прадавній календар, схожий на той, що є у британському Стоунхенджі?
Хоча, як каже Олег Гаврилюк, на думку дослідників, цей камінь перетягнули з невідомого капища у 1735 році під час відновлення монастиря, який був зведений на місці зруйнованого. Підтвердженням цієї версії слугує напис, вибитий на боковій грані каменю. Цікаво, що після дощів вода, яка затримується у вибитому хресті, стає червоною. Це теж одна із тутешніх загадок.
Сюди, у Монастирок, із давніх-давен люди їдуть, щоб не тільки побути наодинці у храмі-печері, доторкнутися до лику Спасителя, роздивитися таємничий жертовний камінь, але й пройтися тутешньою кальварією – Хресною дорогою, означеною 12 хрестами.
А ще тут, у старовинній церкві, що поряд зі скельним храмом і каменем-велетнем, зберігається чудотворний образ Богородиці, яка колись, після масштабної пожежі у храмі, залишилася неушкодженою.
Фото: Олег Снітовський, Укрінформ