Арабатка, незвідана й гостинна

Термальні води, лікувальні грязі, Рожеве озеро, Сиваш (альтернатива закордонному Мертвому морю), крафтові продукти, напої, страви з місцевих морепродуктів та трав – тут усе поряд. Поки одні лікуються, оздоровлюються і засмагають на пляжах Азовського моря, три з яких отримали цьогоріч міжнародний «Блакитний прапор», прихильники активного відпочинку катаються на каяках чи SUP-дошках, катером добираються на ексклюзивну екскурсію Бірючим островом, де розташовані не лише літня президентська резиденція, а й нацпарк, чи роблять селфі на фоні рожевої води.

А ще, коли замовите екскурсію, вам розкажуть про таємниці генічеських катакомб і про те, що знайшли археологи на місцевих курганах. Якщо пощастить із екскурсоводом, почуєте і детектив, і мелодраму, й пригодницький роман.

АРАБАТСЬКА СТРІЛКА: ВІДПОЧИНОК У ВІЛЬНОМУ КРИМУ

Арабатська Стрілка – це коса на узбережжі Азовського моря, частина Кримського півострова. Від материкової частини України вона відділяється протоками, через які перекинуто автомобільні мости. Один із них – металевий, привертає увагу туристів і є справжніх витвором австрійських інженерів. Довжина Арабатської Стрілки – 115 км, ширина від 270 м до 7,5 км. Географічно – це Крим, але у березні 1955 року північну частину коси передали з Кримської області Херсонській.

Нині південний край Стрілки окупований Росією, а вільна частина зустрічає туристів. Багатьох гостей інформація, що вони фактично знаходяться в Криму, дивує.

До 1917 року Арабаткою пролягав поштовий шлях на Крим. У ті часи на території коси було 5 поштових станцій. Саме це, а також видобуток солі стали одними з основних причин її заселення в ті роки.

Шістдесят років тому на Арабатській Стрілці на території Херсонщини було десь із 15 населених пунктів. Потім люди почали перебиратися ближче до сіл зі школами. Зрештою лишилося чотири села.

Дорога автобусом із Херсона на Азовське море займає близько 4 годин. Вона різна: десь комфортна, відремонтована у різні роки, на окремих ділянках працює техніка – лагодять, десь ще “латки” і трясе. Уже на Арабатську Стрілку з боку Генічеська викладені плити із колишнього військового аеродрому. У ближньому до адмінмежі Стрілковому – нова дорога. Зараз із різних кінців України на відпочинок у ці краї можна доїхати потягами – цьогоріч додатково призначили 9 пар.

Щоб зрозуміти, де і як найкраще відпочити, звісно, можна скористатися послугами надійних сайтів та порталів. Але якщо так сталося, що ви опинилися на Арабатській Стрілці й вам потрібна інформація – то у Щасливцевому створили туристично-інформаційний центр. Він на центральній магістралі, тому не пропустите. Тут багато візитівок, інформаційні стенди, та й просто вам підкажуть – туристів чекають.

ЛЮДИ, ЯКІ СТВОРЮЮТЬ АТМОСФЕРУ

Дорогою до комунального пляжу в Щасливцевому є незвичайний рибний торговельний заклад – з кораблем на даху. Він привертає увагу, на його фоні можна зробити атмосферне фото. Створили вітрильник власник ресторану із батьком, деталі збирали по всій Україні.

На підходах до пляжу чути ритмічну музику – це місцевий народний ансамбль барабанщиків «Атеш». Вони вже стали музичною «візитівкою» цих країв, їх запросили на центральний комунальний пляж, щоб відзначити вручення Блакитного прапора. Як розповідають мені учасники гурту, наступного року колективу виповниться вже 15 літ, а років з 10 – він народний, лауреат міжнародних фестивалів. Учасників у ньому – чоловік п'ятнадцять, усі аматори. Запалюють так, що люди навколо починають мимоволі танцювати.

БЛАКИТНИЙ ПРАПОР НА ПЛЯЖІ: БЕЗПЕКА ТА ЯКІСТЬ ПОСЛУГ

Тепер, якщо ви приїдете на Арабатську Стрілку й обиратимете пляж, зверніть увагу на ті, де є Блакитні прапори. Одразу три пляжі на Арабатській Стрілці цьогоріч отримали право їх встановити: центральний – комунальний пляж у селі Щасливцеве, та два у селі Генічеська Гірка – пляжі баз відпочинку «Чайка-1» та «Арабатка.club».

Вручила прапори представникам пляжів голова ГО «Екологічна ініціатива» Вікторія Радченко. Саме ця організація виступає національним оператором програми «Блакитний прапор» в Україні. За її словами, у програми два завдання. Перше – зацікавити туристів, надати гарну інфраструктуру, щоб було приємно відпочивати. А друга – виховання людей, щоб зберегти прекрасну природу, яка нас оточує.

Блакитний прапор – екологічний сертифікат, який видається пляжам і маринам різних країн на підставі рішення незалежного міжнародного журі. Згідно з вимогами, об’єкт повинен відповідати стандартам за 33 критеріями: екологічна освіта та інформування (зокрема, пляж за сезон має провести п’ять просвітницьких заходів), якість води (відповідність вимогам і стандартам) тощо. Як пояснює Вікторія Радченко, дуже важливо, щоб на стенді біля рятувального посту була інформація про якість води, рятувальники мають інформувати відпочивальників, якщо купатися не можна. Критерії безпеки і послуг включають в себе обладнання пляжів рятувальними вежами, інвентарем, наявність сертифікованих рятувальників і устаткування.

«Є медпункт чи ні, а якщо немає – то чи знають рятувальники правила надання долікарської допомоги», – пояснює громадська активістка.

Критерії екологічного менеджменту, зокрема, стосуються роздільного збору сміття, економії води, заборони на користування мийними засобами.

Що стосується людей з інвалідністю, то їм має бути забезпечений доступ до води. Є пляжі, які мають і спеціальне крісло, в яких людину опускають у воду. Якщо неможливо створити таку послугу, то повинна бути інформація про пляж, де вона надається, пояснює представниця «Блакитного прапора».

«Ось на цьому пляжі є повний доступ до води. Тут людина з інвалідністю зі стоянки може проїхати по доріжці по пляжу, навіть є спеціальне крісло, яке опускає її у воду», – розповідає вона.

Ще один Блакитний прапор вручили Генічеській міській раді, бо в реалізації таких проєктів дуже важлива підтримка місцевої влади.

Вікторія Радченко також оцінила роботу, яку провели пляжі, що отримали відзнаку. Особливо вона звернула увагу на те, що один з “лауреатів” – комунальний. «До цього часу в нас був один такий комунальний пляж (на березі моря – авт.) – на чорноморському узбережжі, у місті Чорноморськ, Одеської області», – розповідає Вікторія Радченко.

ДЛЯ СЕЛФІ Й ДЛЯ ТІЛА

На Херсонщині не одне Рожеве озеро – ось біля Сиваша їх чотири: Лемурійське, поряд із селом Іванівка, Генічеське і Зяблівське, розповідає мені туристичний гід, каякер Олексій Войцеховський. Вони різні: якщо Зяблівське стає рожевим ще у квітні, а потім біліє від солі (його ще називають Білим через це) і вражає влітку саме тим, що наче покрите у спеку «кригою», то Генічеське стає насичено-рожевим у липні.

Загалом Генічеське озеро поблизу Приозерного на Арабатській Стрілці – одна з найпопулярніших Insta-локацій в Україні.

Це солоне озеро лиманного походження, яке наповнюється водою з Сивашу, є найбільшим у Генічеському районі. Площа його поверхні 9,2 км². Раніше на озері видобували сіль, тому воно розділене дерев’яними стовпчикам на сектори – чеки. Чим посушливіше літо, тим насиченіший колір озера, і навпаки – після сильних дощів яскравість зменшується. Ми потрапили на озеро якраз після дощів, тому довелося трохи проїхати, щоб знайти воду із рожевим відтінком.

Фантастичний колір озеро має завдяки мікроводорості Dunaliella salina. Вона виробляє каротиноїди, які не лише надають воді червоно-рожевих відтінків, а й мають корисні властивості. Крім того, у воді міститься велика кількість мікроелементів. Тому сіль та ропа з озера вважаються лікувальними.

Нова локація на косі – «Арабатські терми». Донедавна, хоч і багато говорилося про перспективи лікувальних курортів на цій території, проте цивілізованих місць для таких процедур не було. Геотермальний рекреаційний комплекс наразі продовжує розвиватися. Його «родзинка» – на невеликій площі зібрані води, які мають якісно різний склад. Гаряче джерело йде зі свердловини глибиною понад 1600 метрів і має температуру плюс 60-70 градусів, ця вода має насичений лікувальний ефект. Є йодобромне озеро контрастної температури та гліцеринове озеро. Також до курорту підходить вода із Сиваша.

Адміністратор Ірина Швачич розповідає, що після 15 хвилин у гарячому джерелі варто охолодитися в озерах, потім нагрітися і закінчувати процедури на Сиваші, де є голуба косметична глина. Дівчата люблять намаститися глиною і перейти на гліцеринове озеро – ефект, як у SPA-салоні. Є й лікувальні грязі, хоч і не такі інтенсивні, як у Щасливцевому, каже Швачич.

Квиток у “Терми” з 8 до 22 ранку обійдеться в 200 грн, є пільги та акції. Корисні ці цілющі води для людей з проблемами опорно-рухового апарату, сприяють зміцненню нервової системи. На Арабатці є пансіонати та будинки відпочинку, які організовують підвіз туристів сюди. Наразі на самій локації ще немає місць для проживання, але курорт продовжують розбудовувати.

Один чи два дні у такій місцині варто провести. Не була б я проти й такої додаткової послуги, як консультація медика (наразі такого ще немає). Крім пейзажу що заворожує, є ще плюси - наявність туалетів, роздягалень, душів.

Далі нас чекає активний відпочинок.

КАЯКІНГ ДЛЯ «ЧАЙНИКА» ТА ТАЄМНИЦІ ПРИРОДИ

У своєму житті я один раз брала у руки весла та їздила на байдарці – у херсонських плавнях. На Арабатській Стрілці пересіла на каяк, щоб подорожувати Сивашем. Каяк схожий на байдарку, але ноги в ньому не прикриваються, тому раджу одягати шорти.

Для людини без досвіду, яка не вміє плавати, та ще й зі скромними фізичними можливостями, як виявилося, Сиваш – саме та водойма. По-перше, можна обрати один із трьох маршрутів: більш короткий, довший або екскурсію на заході сонця.

«Короткий маршрут – близько 4 кілометрів, його проходить легко навіть дитина 8-9 років. Довгий – 7,5-8 км, в середині цієї дистанції є точка висадки на одному з островів, де розказують про місцевість. Екскурсія на захід сонця найкоротша – 2 км, це більше прогулянка, але з неї виходять найгарніші фотографії. Короткий маршрут коштує 250 грн з дорослого і 200 грн з дитини до 12 років, довгий – 300 грн з дорослого, 250 – з дитини, екскурсія на захід сонця – 350 гривень», – розповідає Войцеховський.

Сиваш – ще одна несподіванка. Це не озеро, як його звикли називати, а система мілководних заток на заході Азовського моря, від якого Сиваш відокремлюється Арабатською косою, а сполучається – Генічеською протокою.

Місцевість тут практично ідеальна для такого відпочинку: нема хвиль, і вітер не так сильно впливає, бо постійно змінюємо напрями руху в лабіринтах Сиваша. А ще, якщо ви боїтеся води – тут мілко, тож фобія не перешкоджає милуватися краєвидами. Особисто я подолала короткий маршрут і не дуже втомилася. Допомогла інструкція з правильного тримання весел. Як розповів Олексій Войцеховський, для малюків є дитячі крісельця, також серед екскурсантів бувають люди дуже поважного віку.

«Чому на каяках? Тому що це правильно з точки зору споживання цього продукту. Це дика природа. Так, на катері пролетіти можна – швидко, комфортно. Але це не те: треба промедитувати, тихо, непоспіхом увійти в цю атмосферу. Спробували у 2019 році й з перших відгуків зрозуміли – воно. Ми спеціально не робимо прокат – місцевість складна, можна заблукати, і людина сама може не звернути увагу на те, що приховує природа», – пояснює Войцеховський.

ЕКСКУРСІЯ ДЛЯ ЩАСЛИВЧИКІВ

Якщо екскурсія по Сивашу вже стала звичною для багатьох туристів, то потрапити на острів Бірючий можуть не всі. Керівник Азово-Сиваського національного природного парку Юрій Недовізій (острів входить до складу нацпарку) розповідає, що є квота – 3 тисячі відвідувачів на рік, на день – не більше 60. Це взагалі незвідане туристами місце, бо тут розташована літня президентська резиденція, і донедавна острів був доступний лише для можновладців. Резиденцію вам не покажуть, а от сфотографуватися на тлі місцевого маяка можна. А ще тут неймовірний пляж.

Бірючий має цікаву особливість: він поперемінно стає то островом, то півостровом. Подібним метаморфозам протягом своєї історії він піддавався вже десятки разів. Це пояснюється тим, що вузька Федотова коса, яка з’єднує його з материком, часто розмивається – і тоді Бірючий стає островом. Коли ж море намиває косу, острів перетворюється на півострів.

Пересуватися вночі по Бірючому транспортом небезпечно – перед автівкою може вискочити тварина. «Ось кулан, це самець, самки тримаються разом. Куланята зараз розміром з німецьку вівчарку. Зараз тварин важко побачити, бо період виведення потомства. Ми туристам кажемо: не приїжджайте в обід, якщо хочете побачити тварин, приїздіть о 5 ранку», – каже керівник нацпарку.

Навколо буяє рослинність, височать копиці сіна. Як каже Недовізій, оленів тут – більше тисячі голів, ланей – трохи більше 800, кулана туркменського – більше 300, напрацьовуються програми щодо переселення його в інші країни. Що стосується копиць, то з них підгодовують тварин узимку. Є ліміти на траву, обирається локація, де можна проводити сінокосіння, їде трактор із косилкою, попереду – дві людини, які стежать, щоб не зачепити жодної тварини чи гнізда. Проводиться санітарний відстріл тварин, але, як каже Юрій Недовізій, ліміт, на який мають дозвіл, не використовують. За минулий рік застрелили шість тварин, травмованих у період гону.

«Бірючий – це пологовий будинок України для копитних. Переселяємо їх у інші області – Чернігівська, Полтавська, Київська, Західна Україна... Враховуючи сучасні методи відлову, не встигаємо відловити ту кількість, яку нам дозволяють», – каже керівник нацпарку.

Як пояснюють, тварин ловлять у живопастки, потім вони мають знаходитися місяць у спеціальному приміщенні. Але ж Бірючий, каже Юрій Недовізій – це, по суті, одна велика живопастка – звірі знаходяться у природі й до них допуску немає. А місяць у приміщенні просидіти – таке витримає не кожна тварина.

Кажуть, що територія ця лишається такою незайманою людьми саме тому, що вона перебуває у віданні Державного управління справами і тут мало туристів, на відміну від того ж Джарилгача. Щоправда, коли ми повернулися з Бірючого, з’явилася інформація, що вже цього року тут почнуть відновлювати інфраструктуру, будувати літні будиночки для відпочинку. Також у планах – відкрити басейний комплекс, прокласти туристичні маршрути.

А наразі, як розповідає Андрій Муращенко, який доправляє катером туристів на Бірючий, єдине місце, де можна причалити з туристами, – район бухти. За сезон перевозить 1,2-2 тисячі людей. З перевізниками працюють туроператори. На Бірючому гості перебувають дві години: пів години - сорок хвилин екскурсія, решта – купання: чиста вода, гарна природа, менше медуз. З Генічеська сюди 18,5 км, катером вас доправлять за 25-30 хвилин. Кажуть, що можна дістатися суходолом з боку Кирилівки. Проте до автівок у нацпарку ставляться з пересторогою – на колесах з інших регіонів можуть завезти «чужі», інвазивні види рослин. У минулому році катерами на екскурсії не возили, цьогоріч планують. Орієнтовно це коштуватиме близько 700 грн з людини.

КРАФТ, ТРАДИЦІЇ Й ВІДКРИТТЯ

На Арабатській Стрілці ще кілька років тому відпочинок на морі – у тім, що стосується їжі – асоціювався традиційно з шашликами, а риби влітку туристам не пропонували. Уже два роки на Арабатці максимально просувають локальну кухню, тим паче, що тепер на Херсонщині активно працює громадська спілка «Дороги вина та смаку Херсонщини», каже Олексій Войцеховський.

У місцевій таверні «Елія» на одному з пляжів Арабатки пригощають локальними стравами – мідії у винному соусі, смажена риба, цаца (дрібна смажена риба). А у пабі «PUB28» нам подають, крім рибної юшки, страву традиційної кухні генічан:  запеченого на вугіллі азовського калкана (це риба ряду камбалоподібних) з молодою картоплею. Хоча, як каже Войцеховський, у побуті калкана запікають у духовці чи смажать на сковорідці. У травні його подають з редискою. Калкан азовський від чорноморського відрізняється тим, що не має таких шипів, ну, і смаком, звісно.

Олексій Войцеховський розповідає, що юшка, якою нас також пригощають, зварена з риби, завезеної в ці краї у кінці 70-х років минулого століття, – з піленгаса.

До речі, не лише риба тут має питомо “азовський” смак та аромат, але й трава. Локальна кухня відкриває для себе зараз солерос – морську спаржу. Цю траву вам обов’язково покажуть під час подорожі на каяках по Сивашу. Вона має солонуватий присмак і коли молоденька – соковита. Як розповів Олексій Войцеховський, про те, що морська спаржа може використовуватися у їжу, він дізнався у 2019 році від туриста – кухаря з Литви, у його ресторані цю рослину використовують у десятках страв. Нині й кухарі з Арабатки зацікавилися рослиною, що увібрала в себе все те, що дає Сиваш: його береги багнисті, що влітку покриваються шаром солей, у розсолах є хлористі сполуки натрію, калію та магнію, бромистий магній, сульфат магнію та інші солі. Солеросом тепер начиняють перед запіканням рибу, з нього робитимуть сіль і, як кажуть, по секрету, напої.

ТАЄМНИЦІ КАТАКОМБ ТА КУРГАНІВ

У «PUB28» у Генічеську ми не лише смакували калканом, а й слухали історії, байки, легенди: про місцеві катакомби та кургани, про металевий міст, який бачить кожен, хто приїжджає на Арабатку, про людей, які хочуть запропонувати туристам трохи більше, ніж просто море і пляж.

Сам паб – це частина історії, бо він розташований в одній із найстаріших (початок минулого століття) будівель міста. Вона належала місцевому купцю Роману Калімбету. Про нього кажуть, що він був дуже багатий, навіть позичав гроші міській управі, але вдягався як жебрак. Нинішній власник пабу відновив будівлю зсередини – виявилося, що під кахлями прихована старовинна цегла та вулканічний туф.

А за барною стійкою пабу – один із входів у таємничі генічеські катакомби. Звідки з’явилися ці тунелі – наразі невідомо. Припускають, вони могли бути частиною фортифікційних споруд у ті часи, коли ці краї освоювали греки. Проте зрозуміло – історія Генічеська, як, власне, й всієї Херсонщини, явно не розпочинається з указів Катерини II. Місцевість ця була заселена ще із сивої давнини. Легендарні амазонки, скіфи, сармати, арії, кімерійці, греки, кримські татари, турки – всі вони жили в цих краях у різні часи. У 2018 році громадські активісти та міська влада запросили у Генічеськ київських археологів, щоб ті розпочали вивчення катакомб, розповідає Олексій Войцеховський.

«У розробці – теорія, що це таки рештки фортеці. Грецької? Швидше за все, але ми не можемо це стверджувати. От фортецю Арабат будували турки, але нижні камені – грецький фундамент. У греків мало бути тут прикриття з боку степу. На шурфові дослідження вздовж фортечної стіни потрібно 104 тис. грн. Можна провести георадарні дослідження. Всі дані ми передали владі, будемо сподіватися, що новий депутатський корпус підтримає», – каже Олексій Войцеховський.

Проте київські науковці з Інституту археології НАН України не лише до катакомб приглядалися. За ініціативи тодішнього Щасливцевського сільського голови Віктора Плохушка вони почали досліджувати кургани на Арабатській Стрілці. Ідея була – створити зі знайдених артефактів музей, а самі кургани облаштувати, щоб зацікавити туристів. Розпочали з найменш примітного могильника, найближчого до села. Перша знахідка буквально стала сенсаційною: воїн-сармат. Потому пішли відкриття за відкриттям: 16 поховань різних періодів!

Відомим стало захоронення «арабатського Нільса», як його назвали: чоловік, обкладений птахами. Як каже Олексій Войцеховський, птахи ці – качки галагаз, вони й досі живуть у цих краях. Мають дуже яскраве оперення і, як кажуть, смачні, проте нині на них полювання заборонене.

Не менш цікавими є й торішні дослідження курганів: зокрема, виявили поховання високоповажного чоловіка – його череп пройшов процедуру мацерації. А ще знайшли кам’яний молоток з отвором, ідеально гладким та рівної форми.

Дослідження археологів свідчать, що на Арабатській Стрілці більше 5 тисяч років тому проживали люди. І це важливо, адже спростовується версія, що, мовляв, коса була штучно намита кількасот років тому, каже Олексій Войцеховський.

Усі зусилля місцевих громадських діячів, краєзнавців, представників влади спрямовані на те, щоб Арабатська Стрілка і Генічеськ стали не лише місцем, де можна провести літній відпочинок, а цілорічним курортом. Бо термальні води, грязі, лікувальні та оздоровчі центри, вивчення курганів і катакомб – це крок до того, щоб турист приїжджав у ці краї не лише у теплий сезон.

Ірина Староселець, Арабатська Стрілка – Херсон
Фото автора та Олександра Харчикова