Поради новачкам у горах: як зібратися і чого остерігатися
Орест Кінаш – досвідчений організатор гірських походів, гірський провідник. Знає напевне, як зібратися, щоб зійти хоч до снігових піків, хоч до невисоких карпатських вершин. Тут треба знати міру і в той же час – нічого життєво необхідного не забути: зайва вага туриста гальмує, але й відсутність якоїсь важливої дрібниці може всю справу зіпсувати. А ще – пам’ятати про небезпеки, що можуть чигати на висоті. Тож експерт з гірських сходжень, автор проєкту «O.K. Travel Studio. Походи в горах» розповідає нам, на що звернути увагу непрофесіоналам та новачкам, котрі цього літа зібралися в гори. Літо, а значить – і сезон активних сходжень – у розпалі, занотовуймо – і вперед, до вершин!
ЗАХИЩАТИСЯ – КОСМЕТИКОЮ І БАФОМ
Не завжди похід – це з наметами та казанками. Все частіше українські родини обирають інший формат – приїхати, скажімо, до карпатського селища, і робити вилазки по околицях. Зрештою, піднятися на гору висотою 1800-1900 можна за сприятливих умов навіть із дітьми. Але до зборів все одно треба поставитися серйозно.
Прогулюючись горами в хорошу погоду, досить мати лише ходовий трекінговий одяг – штани, синтетична футболка (не бавовна, бо вона всотує і довго тримає вологу, продує вітром – можна застудитися), дощовик. В ідеалі – мати водозахисні мембранні штани, мембранну курточку, на рюкзак – спеціальну накидку від дощу та снігу. «Наполегливо рекомендую мати трекінгові палиці, вони дуже розвантажують коліна, що страждають найбільше під час спусків (а спуски бувають круті, затяжні), – пояснює Кінаш. – Палиці потрібні й для рівноваги під час переправ через річечки». Обов’язково мати літрову ємність для води – в горах, навіть коли не хочеться, пити треба. І головні убори – літній баф або капелюх, яким можна закрити вуха, шию, ніс – те, що потрапляє під сонячні промені й може обгоріти. Сонцезахисний крем – з фактором захисту від SPF 40 – і мазатися треба постійно. Не завадять гігієнічна помада з фактором захисту й сонячні окуляри (якщо передбачається, що може бути сніг, як от у горах Сванетії, то – хоча б із третьою категорією захисту). «Взуття – тільки трекінгове зі спеціальною підошвою, яка тримає на мокрій траві, мокрому камінні, захищає гомілковостопний суглоб від пошкоджень», – радить Орест. Бо травмувати ногу в горах – то найневчасніша річ, яку лиш можна уявити.
ЯК ВБЕРЕГТИ ПЛЕЧІ І НЕ ЗЛОВЖИВАТИ ЛІТРАМИ
Дві речі в горах мають бути «правильними», щоб не стати джерелом серйозних проблем – взуття і рюкзак, каже Кінаш, і розповідає, як обрати другий пункт. «Рюкзаки бувають каркасні й безкаркасні, для перших походів краще придбати каркасний. У нього свої плюси-мінуси, але для початківців підходить краще, бо не вимагає таких навичок пакування, як безкаркасний», – пояснює провідник. Та й зручніше сидить на спині загалом. Треба, щоб обов’язково були поясні розвантажувальні ремені, за допомогою яких значна частина ваги рюкзака – до 70-80% – передається на таз, стегна (тоді значно легше йти з ним). За рахунок каркасу такі речі дещо важчі, але то компенсується зручністю, запевняє Орест. «Дуже зручно, коли на поясному ремені є одна-дві кишені по боках для різних дрібниць (смартфон, губна помада, енергетичний батончик тощо)», – зауважує він.
Деякі виробники виготовляють моделі жіночі й чоловічі, й доречно купувати рюкзаки відповідно до статі: вони враховують анатомічні особливості тіл. Не треба зловживати величиною. Якщо похід нетривалий – на 1-2 дні з ночівлею в притулку, досить рюкзака об’ємом до 20-30 л. Для багатоденних (днів 10 і більше) жінкам доведеться пакувати речей на 50-60 л, а чоловікам – на 70-75. Знов-таки, звертаємо увагу на наявність бокових кишень під усякі документи, пляшки тощо. «Зазвичай в екіпірувальних центрах продавці – хороші консультанти, що знають особливості кожної моделі. Але якщо не запропонують самі, попросіть, щоб вподобаний рюкзак спочатку наповнили чимось кілограмів на 15-17, – радить досвідчений мандрівник. – Одягніть його і нехай відрегулюють висоту спинки, поясний ремінь». Лише коли відчуваєте, що вага рюкзака припадає на область тазу, а на плечі не тисне – купуйте. «Коли рюкзак на тілі ніби влитий, він ваш. Інакше будете мучитися під час переходів на маршруті», – каже пан Орест.
ЩО ПОКЛАСТИ У НАПЛІЧНИК
Навіть якщо виходимо в гори на кілька годин, недалечко, аптечку при собі треба мати, безкомпромісно каже Орест. За межі населеного пункту без неї взагалі краще не сунутися. У першу чергу покласти в неї треба щось на випадок травм. «Еластичний бинт, мазі чи гелі, що знімають больовий синдром, зменшують набряк, – пояснює він. – Якщо у туриста якісь індивідуальні хвороби, то засоби, які зазвичай застосовує, теж слід взяти». Не вирушайте без стратегічного запасу лейкопластиру. «Особливо якщо перед подорожжю придбали нове взуття і ще не встигли його поносити, а лише кинули новеньке у рюкзак чи валізу, а вже перед виходом на маршрут перший раз узули, – пояснює провідник. – Це в принципі неправильно, але так буває. То обов’язково для профілактики слід заліпити ті місця, які можуть піддаватися натиранню, і з собою пластир взяти». На гірських маршрутах дуже легко за день «убити» ноги, розтерти до крові й потім важко лікувати їх, а про подальші мандри, може, й забути доведеться.
Збори ускладнюються, якщо йдеться про автономний похід, справжній трекінг. Перелік необхідного спорядження значно розширюється. Весь детальний список, відповідно до своїх обставин (місцевість, сезон, склад команди) краще складати, опираючись на поради бувалих на туристичних форумах. Але абсолютно точно пригодяться спальник, килимок-каремат, намет, газово-кухонне забезпечення (газові пальники, посуд, газ у балонах). І так вага наплічника, треба розуміти, значно зросте.
«Якщо на недалеку прогулянку з поверненням на ночівлю в населений пункт беремо у наплічнику 3-5 кг (кладемо теплу куртку чи легкий пуховик, ланч-бокс, пляшку з водою, аптечка), то трекінгове спорядження заважить до 10-13, а то й 15 кг (залежить від маршруту), – каже Орест Кінаш. Рушаючи навіть в одноденні походи, треба подбати про засоби навігації (а в багатоденні – виходити без цього просто не можна). На середньогір’ї, високогір’ї погода може мінятися 2-3 рази на день, каже наш експерт. «І якщо люди перший раз ідуть, маршрут не дуже добре знають (а іноді й добре знають, та помиляються), а видимість обмежується до 10 чи 5 метрів (а буває й менше), то дуже легко зійти з маршруту і зі стежки, заблукати, – пояснює провідник. – Тому якась навігація має бути обов’язково – хоча б елементарний додаток у смартфоні, що працює оффлайн». Таку карту, що показує місцезнаходження і складає маршрути, треба заздалегідь завантажити і випробувати, навчитися користуватися.
ДЕ ЧИГАЮТЬ НЕБЕЗПЕКИ
Головне джерело неприємностей у походах (крім раптових травм) – комахи та змії, що можуть вкусити. Ще до походу слід дізнатися про потенційну наявність змій на маршруті, і якщо ймовірність зустріти досить висока, вбираємося у трекінгові штани та черевики зі щільних матеріалів. Зупиняючись на привал, розбиваючи бівак, перш за все треба пошарудіти палицею на обраному місці. «Змії перші не нападають і втечуть. Якщо помітили котрусь попереду чи збоку, не намагайтесь наблизитися до неї – розцінить як агресію, краще дати відповзти», – нагадує прості правила безпеки Кінаш. Якщо все ж укусила, перша заповідь туриста – мало рухатись або не рухатись узагалі, обробити укус антисептиком і пити багато води. Можна прийняти пігулку-дві антигістаміну – і тоді якнайшвидше відправити вкушеного до медиків. Припікати ранку, накладати джгути Кінаш категорично не радить. Відсмоктувати отруту – тільки якщо потерпілого точно не вдасться доправити до лікарні протягом кількох годин, і то – медичною банкою або добре знаючи техніку процесу. Навіть укуси джмелів, ос та шершнів у горах можуть стати небезпечною проблемою. «Місце укусу радять охолодити, прикласти тампон з розчином солі й прийняти антигістамін, – розповідає гірський провідник. – якщо набряк продовжує розвиватися, відчуваються тахікардія та болі у суглобах – терміново шукаємо лікарню».
ГІРСЬКА ХВОРОБА ТА ЇЇ НЕСПОДІВАНКИ
Навіть у тренованих горами людей з набором висоти може виникнути така реакція організму на розріджений кисень, як гіпоксія. Десь у Карпатах відчути її малоймовірно, але ж українці полюбляють і гори Грузії, й Західні Альпи, і Піренеї, де висоти геть інші. Симптоми можуть бути різними, найпоширеніший – головний біль. Спочатку легкий, потім сильніший, додаються роздратованість, задишка. «Може бути відсутність апетиту, сну, коли залишаємося на висоті постійно. Це найперші й відносно найлегші симптоми гірської хвороби, – розповідає Орест Кінаш. – Найчастіше вони проявляються після 3000 м, на менших висотах ймовірність виникнення гірської хвороби незначна». Може відчуватися хіба підвищена втомлюваність на фоні загальної фізичної, пригадує зі своєї багаторічної практики Орест. Явище досі досліджують медики, особливо альпіністи-медики, каже він. «Ця фізична втома не так швидко минає, як у низині, але суттєвої загрози для здоров’я собою не являє», – говорить провідник.
Вся справа у грамотній акліматизації. Якщо маршрут перетне позначку в 3000, а то й 4000 м над рівнем моря, швидко і різко набирати висоту не можна, треба спланувати рух так, щоб організм встигав адаптуватися. «Кожного дня вдень не бажано набирати більш ніж 500-600 метрів, набір має бути повільним і плавним, – радить Кінаш. – Навіть якщо характер рельєфу на маршруті досить крутий, поспішати не треба. Бо коли група складається не з бувалих мандрівників горами, а з людей з різною функціональною підготовкою, то для одного поспіх пройде непомітно, а інший буде «вмирати» на маршруті й невідомо як почуватиметься вже завтра». Наскільки сильний організм, а фізичний, психологічний стан стабільний – зазвичай показує ранок наступного дня. Прокинувся – і лиш тоді розумієш, чи накрило «горняшкою» (як спалося, чи є апетит і головний біль). Якщо симптоми не минають, навіть коли висоту перестали набирати – краще спуститися нижче й уникнути прогресування висотної хвороби. «Спустилися, стабілізувалися, побули, відпочили – і далі потихеньку, плавно догори, – розповідає гірський провідник. – Не кажу про спеціальний медикаментозний вплив, тому що ми говоримо про висоти до 3000, на яких ще не доцільно закидатися спеціальними препаратами». Досить мати з собою препарат на основі ібупрофену чи ацетилсаліцилової кислоти.
Тетяна Негода, Київ
