Іспанія. Побачене й почуте
У різних регіонах країни проводиться близько 200 фестивалів і карнавалів, які приваблюють туристів з усього світу, вшановують понад тисячу святих, тобто по троє на день, відзначають дні міст і сіл, свята збору врожаю і навіть День гусака, не кажучи вже про кориду.
Але найголовнішим державним святом Іспанії та іспаномовного світу є День іспанської нації, який відзначається 12 жовтня на честь відкриття Америки Колумбом. Воно проходить за найвищим розрядом – з військовим парадом, за участю членів королівської родини та уряду.
***
До пандемії коронавірусу Іспанію відвідувало близько 90 млн. іноземних туристів на рік. Минулий туристичний сезон, як і скрізь у світі, був провальним, а цьогоріч в країні розраховують прийняти приблизно половину від допандемічної кількості іноземних туристів. Єдина умова - щеплення вакцинами, схваленими ЄС.
«Спутник V» залишає Іспанію закритою для росіян та білорусів. А от туристи з Україні та Молдови потроху поліпшують іспанську туристичну статистику.
***
У переддень нашого приїзду до Мадрида про Молдову говорила вся Іспанія - 29 вересня мадридський «Реал» на своєму полі програв з рахунком 1:2 нікому не відомій молдовській команді «Шериф» у матчі Ліги чемпіонів УЕФА.
Наш мадридський гід Ірина, яка працювала з групою молдовських уболівальників, розповіла з їхніх слів, що після другого гола у ворота «Реала» на стадіоні запанувала мертва тиша – вони навіть вирішили, що у них заклало вуха.
Так само мовчки футболісти «Реала» зустрілися після матчу із своїми уболівальниками біля одного з мадридських фонтанів (у столиці Іспанії є ще одна футбольна команда «Атлетіко», фанати якої чекають на своїх кумирів біля іншого фонтана).
- Футболісти «Реала» просто помахали рукою уболівальникам, сіли в автобус і їх кудись повезли – на базу чи по домівках, - розповіла далека від футболу Ірина.
- На бійню! – пожартував хтось з наших туристів.
А ще від попутників чоловічої статі я довідалася, що головним тренером «Шерифа» є українець Юрій Вернидуб.
***
Окрім футболу і кориди, дуже важливою для іспанців є їхня родина. Кілька поколінь часто й досі живуть разом – і через міцні родинні зв’язки, і так зручніше, бо і дешевше, і легше розподіляти домашні справи, щоб викроїти час на обов’язковий вечірній вуличний відпочинок.
Робочий день іспанців традиційно починається дуже рано – так заведено ще з тих часів, коли більшість населення зі сходом сонця виходила працювати в поле до полудня (назва обіднього перепочинку «сіеста» якраз і походить від слова «шоста година»). Коли сонце було в зеніті, іспанці робили кількагодинну перерву на короткий сон, а потім знову виходили в поле.
Такий режим дня, принаймні на півдні Іспанії, зберігається й досі. Після сієсти робочий день триває десь до восьмої вечора, а о дев’ятій, коли спека остаточно спадає, іспанці цілими родинами виходять на вулиці і йдуть у кав’ярні, ресторани чи просто гуляють до пізньої ночі.
Маленькі діти теж лягають спати дуже пізно і знаходяться там, де й уся родина. Батьки це заохочують, бо прагнуть виховати їх такими, як самі. Якщо дво-трирічна дитина серед ночі спокійно грається біля столу чи під столом у ресторані, для батьків це привід для гордощів, мовляв, справжній іспанець росте!
***
А от кар’єра для іспанців самостійної цінності не становить. Звісно, гроші потрібні, щоб можна було витрачати їх на фієсти і нові розваги, що іспанці роблять з душею. А от вкладати всю душу в роботу вони не вважають за потрібне – заробив, скільки тобі треба, і насолоджуйся життям, який сенс робити кар’єру, якщо це не залишатиме часу більше ні на що?
Коли комусь з іспанців пропонують переїхати на роботу в інше місто на більшу зарплатню, їхні друзі і знайомі ставляться до цього з розумінням і співчуттям – бідоласі доведеться жити далеко від родини, хіба це життя? Так, це шанс, але ж на які жертви заради цього треба йти!
***
Ще одна ілюстрація про ставлення іспанців до кар’єри – опитування, яке років десять тому провели серед працюючих жінок віком від 25 до 45 років.
Їм запропонували відповісти на запитання, яку з трьох професій вони обрали б, якби мали змогу вибирати, - директорки власної фірми, учительки чи касирки в метро.
75 відсотків опитаних віддали перевагу професії касирки – фіксований робочий день, жодної відповідальності, весь час нові люди, перед якими можна похизуватися у віконечку))
***
У іспанців не заведено запрошувати додому друзів-колег-знайомих – з ними охоче зустрічаються на вулиці, в ресторані чи кафе, а вдома зазвичай збираються лише з членами родини.
Нам розповіли, що такий звичай в іспанців з’явився під впливом маврів. У такий спосіб вони, по-перше, прагнули запобігти людським заздрощам, а, по-друге, не розкрити будинок правителя, бо у стародавніх містах всі будівлі виглядали однаково саме з метою його маскування.
Про іспансько-мавританські будинки досі кажуть, що вони «зовні прості, а всередині золоті», але перевірити це доволі складно.
Наразі єдиний спосіб виділити свій будинок з-поміж інших – це прикрасити його вазонами з гарними квітами.
***
Попри щиру радість від того, що в Іспанію повертаються туристи – ми неодноразово чули від іспанців привітання і побажання насолоджуватися їхніми містами, іспанці не готові заради іноземних гостей жертвувати своїми звичками.
В цьому ми пересвідчилися у кондитерському бутіку в Сеговії, куди заскочили близько 5-ї вечора, коли гід дав нам вільний час на купівлю сувенірів.
На вітрині кондитерської ми з приятелькою побачили вигадливі шоколадні і карамельні фрукти і вирішили, що спочатку купимо по одному і покуштуємо, а потім уже придбаємо на сувеніри ті, що найбільше сподобаються.
Проте у літньої елегантно вбраної продавчині були свої плани.
-Якщо ви хочете щось спитати, то кажіть, бо мені треба йти прогулятися з мамою, - заявила жінка, мобільний телефон якої розривався від дзвінків.
Наші стратегічні наміри полетіли шкереберть – вхопивши по одному карамельному «лимону» і «апельсину», ми швидко розплатилися і пішли пити каву в сусіднє кафе.
Потім гід пояснив нам, що «ходити в проходку», як казав Голохвастов, - це важлива частина соціального життя іспанців: по-перше, під час такої прогулянки можна поспілкуватися із знайомими, продемонструвати нову зачіску, шалик чи краватку, присісти з кимось за чашкою кави або келихом вина– на цьому не економлять навіть найбідніші іспанці.
А якщо ще й маму треба вигуляти, то про яких туристів може бути мова?)))
***
Будь-який період кількатисячолітньої історії Іспанії дає багатий матеріал для захоплюючих серіалів –сценаристам навіть не довелося б напружувати фантазію.
Це стосується і новітньої історії королівства. Візьмімо, приміром, екскороля Іспанії Хуана Карлоса І - його біографія теж не поступиться деяким серіалам.
Його, народженого у Римі онука поваленого республіканцями у 1931 році короля Альфонсо XIII спадкоємцем іспанського престолу призначив диктатор Франсіско Франко. Посісти трон Хуан Карлос мав після смерті Франко. Коронація відбулась 22 листопада 1975 року.
Відразу після цього новий король провів демократичні реформи, узаконив політичні партії, розпустив франкістську фалангу. Трохи згодом за результатами референдуму була ухвалена нова Конституція Іспанії, якою короля було оголошено спадкоємцем не Франко, а історичної монархії і символом національної єдності, громадянам гарантувалися цивільні права і свободи, а регіони отримали більше самостійності.
Завдяки мужній поведінці Хуана Карлоса І під час спроби військового перевороту 1981 року з метою відновлення влади франкістів король тривалий час мав високий авторитет серед іспанців, а в ЗМІ діяло негласне правило не критикувати монарха і його родину.
«Підставився» Хуан Карлос І під час поїздки у 2012 році на полювання в Ботсвану. Про неї стало відомо лише після того, як король зламав ногу і його спецрейсом повернули в Мадрид. Іспанцям, які тільки-но почали оговтуватися від фінансової кризи 2008 року, такі королівські розваги здалися недоречними. Потім спливли подробиці корупційних та амурних скандалів за участю Хуана Карлоса І, і на цьому тлі у середині 2014 року він вирішив зректися престолу на користь сина Філіпа.
Наймолодший у Європі іспанський монарх Філіп VI має гарну військову, економічну та юридичну освіту, диплом магістра у сфері міжнародних відносин Джорджтаунського університету, одружений з тележурналісткою і веде підкреслено демократичний спосіб життя. Попервах королівська скромність Філіпа VI давала поживу для журналістів, а потім іспанці до цього звикли і перестали звертати увагу.
Тим часом колишній король Хуан Карлос І на тлі розслідувань за звинуваченнями в корупції торік вирішив залишити Іспанію. ЗМІ повідомляли, що він переїхав до Домінікани, однак там це спростували.
***
Іспанцями громадяни країни називають себе лише за межами країни, а всередині акцентують, що вони є кастильцями, андалусійцями, галісійцями тощо, тобто мешканцями однієї з 17 автономних областей Іспанії. Винятком з цього правила є каталонці та баски, які воліють, щоб їх «не змішували» з іспанцями ані вдома, ані за кордоном.
Кожен регіон Іспанії має доволі широкі самоврядні повноваження, а їхня культурна окремішність на центральному рівні всіляко підтримується і заохочується.
На тлі такої лояльності центру баски домоглися права не платити податки до загальнодержавного бюджету, звідки продовжують отримувати гроші на інфраструктурні та інші проєкти. Це є предметом заздрощів для каталонців, котрі, як вважає багато хто в Іспанії, насправді прагнуть не відокремитися, а домогтися таких самих податкових пільг, як і в басків.
***
В Іспанії категорично заборонено фотографувати поліцейських – штраф за порушення цього правила може сягати 30 тис. євро.
Під час нашого туру саме проходили репетиції майбутнього військового параду, в яких було задіяно багато поліцейських, тож спокуса непомітно клацнути телефоном була. Але гід порадив нам цього не робити, якщо ми хочемо без зайвих пригод повернутися додому, хоча й визнав, що були випадки, коли поліцейські дозволяли туристам їх сфотографувати.
***
Тему кориди в іспанських ЗМІ висвітлюють оглядачі відділів культури, а не спорту.
Улюблена розвага іспанців, як і театральна вистава, поділяється на три акти (терції) з доволі жорсткою режисурою, а глядачі оцінюють не так результат, як «красу гри» тореадора.
Биків для кориди вирощують на спеціальних фермах. Бик повинен бути убитий протягом 10 хвилин після початку третьої терції. Якщо цього не сталося, президент арени після двох попереджень тореро припиняє бій.
Бики беруть участь лише в одній кориді, і якщо їм пощастить залишитися живими, вони доживають на фермах на почесній пенсії.
Бика, який убив тореадора, теж убивають. Проте людських жертв на арені не було вже кільки десятиліть – цього намагаються не допустити, хоча поранення тореро трапляються доволі часто.
Після загибелі у 1947 році внаслідок смертельного поранення на арені відомого матадора Манолете (див. однойменний фільм з Едріеном Броуді і Пенелопою Крус) фахівці проаналізували зняту на плівку кориду і виявили, що бик неадекватно реагував на дії Манолете через ментальні відхилення. Тоді було вирішено позбавити життя не лише бика, а і його матір, аби вона більше не народжувала «неправильних» биків.
***
Іспанські вина самі по собі є відомим у світі брендом, але херес з-поміж них посідає особливе місце.
Відома мені з анекдоту студентських часів версія про назви вин, згідно з якою, коли чоловіки давили виноград, і сік доходив до портків, вино називали портвейном, а якщо вище, то хересом, розійшлася з офіційною.
Назва цього напою, як і шампанського та коньяку, має географічне походження.
Наразі херес є торговою маркою вина, виробленого з винограду, що виріс поблизу міста Херес-де-ла-Фронтера в Андалусії на так званих білих землях. Таку назву вони отримали через крейдяне походження. Ці грунти під час сезону дощів легко вбирають воду, а потім південне сонце запікає їх, консервуючи вологу на весь сезон достигання винограду.
Хересні сорти винограду не можна поливати, щоб не зменшити процент цукру, якого під впливом сонця в ньому виробляється дуже багато.
У місті Херес-де-ла-Фронтера наразі живе понад 200 тис. жителі. Основне їхнє заняття – виробництво хересу, і при цьому тут практично немає безробіття, бо попит на нього є стабільно високим.
***
Ще одна гастрономічна фішка Іспанії – це хамон, сиров’ялене свиняче стегно.
Іспанці найвище цінують ( у прямому і непрямому сенсі) хамон іберико, який роблять з особливої породи чорних свиней, що вільно живуть у горах і харчуються жолудями.
Неіспанець за смаком навряд чи розрізнить різні види хамону – хіба що за кольором, оскільки м’ясо в іберійських свиней темніше.
Мадридський гід Ірина розповіла нам кумедну для українців і неймовірну для іспанців історію, пов’язану з хамоном іберіко.
Ірина супроводжувала по Мадриду групу українських туристів, які летіли з відпочинку в Домінікані і мали у столиці Іспанії півдня до рейсу на батьківщину. Багаж вони зареєстрували до кінцевої точки польоту, тож для мадридських сувенірів придбали сумки на застібці-блискавці з болонієвої тканини, щоб узяти їх з собою в літак як ручну поклажу.
Багато наших співвітчизників вирішили купити на згадку про Мадрид по нозі хамону іберико. Продавець був просто щасливий, бо цей товар недешевий! Однак коли туристи почали пакувати покупки у нові сумки, виявилося, що вони не застібаються через чорні свинячі ратиці, які є ознакою справжнього хамону іберіко.
-Ірино, спитай, будь ласка, чи не може продавець їх відрубати? – попросили туристи.
Коли гід переклала їхнє прохання, продавець змінився в обличчі.
-Переклади їм, що це все одно, що відрубати балерині ногу! - кинув він презирливо.
Тож хамон полетів в Україну в первозданному вигляді, бо в ньому все має бути прекрасно – і смак, і колір, і форма, і ратиці)))
***
Одна з моїх молодих попутниць зізналася, що після повернення додому з-за кордону протягом тижня переживає легку депресію: ніби ж ми так само, як і європейці, маємо руки-ноги-голови, чому ж тоді живемо геть не так?
Відповідь на це запитання, напевно, найкраще сформулював Антін Мухарський:
Люди в нас гарні,
Земля в нас чудова,
Все у нас добре –
Держава ху…ва!
Надія Юрченко
Фото автора
