Осінні Емірати: як зробити поїздку незабутньою
Бурдж Халіфа – окремий персонаж арабської казки. Хмарочос на 828 метрів вночі перетворюється на фантастичний медіаекран на майже 800 метрів. На сьогодні хмарочос – найбільш високий у світі медіафасад із найсучаснішим відеообладнанням. Та, звичайно ж, не тільки цим привабливі ОАЕ.
ПЕРШИЙ ДЕНЬ: У ПОШУКАХ ЗАГАДКОВОЇ СХІДНОЇ ДУШІ
- Ви можете йти, – усміхнена жінка в хіджабі, яка брала ПЛР-тест в аеропорту Дубаї одразу після нашого прильоту, повторила це двічі й явно дала мені зрозуміти, що я засиділася у неї на стільчику. А я не могла второпати, що ПЛР узяли за секунду.
Легкий початок, відзначила я про себе, і мусульманка – цілком відкрита. Й протягом усієї моєї подорожі у Дубаї та Абу-Дабі сталося чимало відкриттів і чимало було розбито стереотипів. Заздалегідь скажу, що якщо ви звикли до країн та міст з великою історією, живитеся багатими музеями та столітньою архітектурою, то Емірати не зовсім про це. У перші дні, вдивляючись у великі висотні будинки, у майже непристойну розкіш, я намагалася відчути ідентичність міста. Що тут ще, окрім тотальної безпеки, надсучасних хмарочосів, феєрверків та незліченних яток із золотими виробами? Пошук душі та ідентичності цього краю може перетворитися на цікавий квест.
Ми поселилися в районі міста Дубай Марина. На ресепшені співробітник готелю, побачивши, що ми з України, радісно нас привітав: тут працює багато українців, – і порадив, поки не прийшли результати ПЛР-тесту, зробленого в аеропорту, повечеряти десь у місті, бо до ранку ми змушені будемо чекати в номері приходу смс з повідомленням, що ПЛР-тест негативний.
 |
Ми з колегами (я подорожувала з групою українських журналістів) пішли гуляти набережною, навколо штучного каналу. Дубай Марина – один із найбільш фешенебельних районів міста, збудований навколо рукотворного каналу. На набережній – з одного боку ресторани, з іншого – прекрасна пристань з яхтами. Нічне життя тільки розпочиналося, нас намагалися заманити в ресторани, але мої супутники категорично шукали місце, де на вечерю можна буде випити бокал вина. Чутки про безалкогольність Дубаїв не перебільшені, це сухий емірат, спиртні напої продаються лише при готелях. Але деякі заклади “прибудовуються” до готелів, щоб отримати відповідний дозвіл. Поки ми знайшли такий заклад, то почули історії, як для вечірок на яхтах власники останніх проводять цілі спецоперації. Наприклад, через акаунти в соцмережах на паті хлопці запрошуються безкоштовно, але за умови, що вони принесуть алкоголь. Але вечірній “шот” чи бокал – це значно менше, аніж очікування завтрашньої водної прогулянки каналом та Перською затокою.
Вже майже вночі я виглядала у вікно свого номера і бачила якісь акуратні виробничі потужності, ємності циліндричної форми. Зранку я взнала, що це завод з опріснення води. До речі, воду туристам у готелях видають безкоштовно. Напевно, так виглядає пошук ідентичності країни: бачити працю та зусилля її лідерів та жителів, щоб зробити країну найбажанішим місцем і відпочинку, і ділових активностей, форумів, конференцій, самітів.
А ще – порилася в Інтернеті й почала дивитися біографії шейхів (членів королівської родини та правлячих родин еміратів). Запам’яталася фраза першого еміра Дубая та прем’єра ОАЕ: «Мій дід та прадід їздили на верблюдах, я та мої діти й онуки їздять на мерседесах і ренджроверах. Але якщо ми не відв’яжемо економіку країни від нафти, то наші нащадки знову пересядуть на верблюдів”. Після нього всі нащадки родини отримували гарну європейську освіту та багато працювали.
Зрештою, успіх країни – це, кажучи європейськими аналогіями, єдиний голос та єдина стратегія всіх емірів та шейхів країни. А наша подорож показала, що об’єкти інфраструктури можуть приносити дохід, не гірший за нафту.
ДЕНЬ ДРУГИЙ: ЯХТА, ТРОПІЧНИЙ ЛІС ТА СПІВАЮЧІ ФОНТАНИ
Зранку ми прийшли на пристань. Наша яхта вийшла у Перську затоку, ми пливли між двома “гілками”, береговими лініями штучного острова у вигляді Пальми. Штучний острів Пальма був створений і для туристів, і для елітної нерухомості (готелів, апартаментів). Я краєм вуха слухала, що тут на штучному острові, який вважається дивом Перської затоки, розташовані дорогі готелі, приватні помешкання голлівудських зірок та арабських мільярдерів, і думала, що цей гарний острів (перший і один із кількох островів цілого штучного архіпелагу) – не лише символ люксового життя. Він – живий аргумент диверсифікації економіки в країні, де вже закінчилися енергоресурси. Він – приклад інвестицій та розумного управління. Адже побудова острова з піску та каменя, без металоконструкцій, за участі кращих фахівців Нідерландів, попри хвилю падіння інтересу до цієї країни після атаки на вежі-близнюки, – саме по собі вражає. Це результат того, що можуть гроші, інтелект, настійливість у своїй цілі та розумне державне управління.
Після морської прогулянки ми вирішили піти в “тропічний ліс”, точніше – своєрідний зоопарк-музей чи комплекс, який імітує тропічний ліс “The Green Planet”.
Це особливе місце, яке дуже приваблює туристів із дітьми. Чотириповерхова споруда, яка повністю імітує ліс та налічує три сотні рослин і тварин. Спускаючись з вершини будівлі своєрідним “пандусом”, глядачі наче ярус за ярусом обходять величезне тропічне дерево. Тут вільно літають птахи, у боксах – змії та ящірки.
У цих широтах дуже швидко темніє, і здається, що всі гості ввечері переміщуються до співочого фонтану в центрі міста. Залежно від гаманця, апетитів та смаків, на шоу фонтанів, які не лише співають, а ще й “танцюють” під музику, можна дивитися з ресторану (в Дубаї безліч відкритих терас), просто з вулиць, на яких завжди багато містків та майданчиків, з вікон торговельних закладів.
Центральний співочий фонтан біля вежі Бурдж Халіфа – родзинка всіх турів. Це не просто найвищий фонтан, це найбільш оригінальний у світі світломузичний комплекс, який створює фантастичні композиції. Фонтани “танцюють” під музики різних країн та континентів, а прожектори підсвічують їх щоразу по-іншому. Насправді, це торжество і для очей, і для вух. Але увагу при цьому приваблювала вежа (хмарочос Бурдж Халіфа).
Втім, не розраховуйте побачити все за один день. Це неможливо. Великі івенти та великі об’єкти в Дубаях слід розводити в часі.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ: 800 МЕТРІВ СЯЮЧОГО ЕКРАНУ ВЕЖІ БУРДЖ ХАЛІФА
Ми прийшли у Бурдж Халіфа наступного дня по обіді, щоб прихопити з висоти захід сонця. Бурдж Халіфа – окремий персонаж арабської казки. Хмарочос на 828 метрів вночі перетворюється на фантастичний медіаекран на майже 800 метрів, по всій висоті якого показують відео високої якості. Щовечора вежа починає світитися, точніше завдяки новітнім світлодіодним технологіям та обробці відбувається грандіозне світлове шоу. На сьогодні хмарочос – найбільш високий у світі медіафасад із найбільш сучасним відеообладнанням.
Нашу групу, яка йшла за виділеним туристичним маршрутом (є така опція за трохи вищу ціну), пересуваючись спочатку критим коридором, а потім швидкісним ліфтом, супроводжувала симпатична дівчина в хіджабі.
Не витримавши, я спитала її, чи всі жінки можуть в Еміратах працювати в публічних місцях, на відомих туристичних об’єктах.
- Звісно, – засміялася вона, – всі, хто отримав освіту. А всі, хто хоче, отримують освіту. Єдине, що мусульманки не дуже люблять працювати по вечорах, бо і чоловік, і діти вимагають уваги. Наша країна – дружня, я, наприклад, приїхала сюди з батьками з Індії, живу тут з п’яти років.
Ми вийшли на оглядовий майданчик найвищого поверху.
Схід – справа тонка, і тисячу разів неоднозначна. Тут неможливо купити в магазині алкоголь і викликати таксі в святкові години молитви, але тут жінки працюють, тут усі місцеві жителі мають максимальний соціальний захист. Вони щасливі та забезпечені, люблять монархію, встигають за технологіями.
О 16:40 почало темніти, і ми бачили, як запалюється центр Дубая: до слова, тут обгорнена гірляндами чи не кожна пальма, нічний Дубай – сам по собі фестиваль світла. Але бачити це зі 124-го поверху – особливе задоволення.
Для мене морська прогулянка, як і вчорашній огляд фонтанів, поїздка швидкісним ліфтом були у чомусь непрямим та особистим знайомством із донедавна правлячим еміром Дубая, тепер віцепрезидентом ОАЕ. Саме за його сприяння були збудована і ця вежа, і всі об’єкти в центрі міста, які притягують десятки мільйонів людей.
Коли центр Дубая “запалав” сотнями тисяч вогнів, ми спустилися вниз. Ще раз прослухали фонтани та пройшлися торговельним центром Дубай-мол. Це наддорогий шопінг-центр, де немає можливості посидіти, як в українських торговельних центрах. Тут кожен клаптик землі зайнятий, ціна передиху – чашка кави в кафе ціною з десять у.о. Але до кави тоді докладеться бесіда з офіціантом, який розкаже, як він любить українців, яких тут працює чимало. Ну що – платимо за ціну перетворення пустелі на райський куточок.
Наступного дня ми запланували похід на виставку ЕКСПО-2020, це грандіозний фестиваль досягнень, концепцій, здобутків 192 країн світу. До речі, головним її лобістом проведення саме в Еміратах був другий син вищезгаданого шейха. Коли Дубай виборов право на проведення ЕКСПО 2020 (його перенесли на рік через пандемію), він особисто закріпив прапор Еміратів на Бурдж Халіфі. Цей симпатичний наслідний принц Дубая має 12 мільйонів підписників в Інстаграм.
До речі, коли під час нашого перебування в Дубаї відкрили колесо огляду, найвище в світі, на вже згаданому острові Пальма, наслідний принц зняв фантастичне відео, як він п’є каву на “даху” найвищої кабінки.
ЕКСПО 2020: ФЕСТИВАЛЬ ДОСЯГНЕНЬ
Ми приїхали на ЕКСПО-2020 зранку. І мали рацію, вже за кілька годин людей біля павільйонів країн вишукувалися величезні черги.
Наші тривоги, що ЕКСПО-2020 – це пустеля, де в чергах тебе буде палити сонце, виявилися марними. ЕКСПО-2020 – це прекрасно облаштоване мобільне місто, де від сонця тебе захищає своєрідне штучне зелене листя, має вигляд такого собі шатра. Куліски з листям встановлені на висоті кілька метрів, тож від павільйону до павільйону ти йдеш не під сонцем. На ЕКСПО, як і всюди в Еміратах, розкіш поєднана з технологіями.
Безкоштовні мапи виставки та мобільний додаток показують, де розташовані які павільйони. Три відведені години – мізер для оглядин усіх експозицій. Ми встигли потрапити в чотири павільйони. По ЕКСПО можна ходити тижнями.
Ми потішилися тому, що на ЕКСПО в України є свій перший неорендований павільйон, на якому країна представила, зокрема, позашляховик власного виробництва. Дивитися та прицінюватися сюди приходило чимало делегацій, звукове обладнання із кокосової деревини (мало великий успіх у відвідувачів), мобільні додатки, які за кілька хвилин могли перетворити твоє обличчя і на невідоме звірятко, і на фатальну красуню з кіно про монстрів. Хоча прозвучало й немало критики на адресу українського павільйону, але зрештою – те, що Україна представлена на такій глобальній події – факт позитивний.
Найбільш вражаючим став павільйон Саудівської Аравії. Там практично не було продемонстровано нових досягнень, це, швидше, три великих зали світлового шоу, де показано життя країни. Вони назвали це роздумами про минуле, теперішнє та майбутнє, про добробут громадян та відкритість країни.
Якщо павільйон саудитів – прямокутник під кутом, то китайський павільйон зроблено в формі ліхтарика. Найбільше враження тут справляє зал інновацій. В одному з павільйонів Китаю є величезний 3D-екран і макет міста, фактично демонструється модель майбутнього "розумного міста". Міські будівлі на макеті висвітлюються пересувними лампами. Можна подивитися інтерактивні відеосюжети, завдяки яким прекрасні види міста майбутнього видаються дуже живими та яскравими. Від павільйону до павільйону ти йдеш коридором, стіни якого прикрашають картини китайських художників.
На стенді "Розумне суспільство" продемонстровані невеликі історії: використання штучного інтелекту в повсякденному житті китайців.
В Американському павільйоні відвідувачі спочатку, стоячи на рухливій стрічці щось на кшталт ескалатора, слухають коротку лекцію про батьків-засновників США, а потім потрапляють у космічний зал із точною копією Фалькона, шматка місячного каміння та метеориту з Марса. Тематикою павільйону став дух свободи та інновацій.
Не маємо змоги описати всю виставку, вона потребує часу, зауважимо, що це приклад, як Емірати перетворюють можливості на гроші. Так, на момент написання матеріалу на ЕКСПО було продано мільйон квитків, а наступними місяцями очікується продаж ще 75 мільйонів. До слова, ми, проїжджаючи біля ЕКСПО вже пізно ввечері, побачили, що на стоянках тут – чи не тисячі машин людей, які приїхали сюди після роботи.
ЕКСПО – не лише прекрасна атракція для туристів, а й ось такий чинник єднання місцевих.
БІЛА МЕЧЕТЬ ТА БАТЬКО-ЗАСНОВНИК ЕМІРАТІВ
Останнім днем нашого перебування був візит в Абу-Дабі – столицю ще одного, найбільшого емірату.
Ми мали відвідати Білу Мечеть шейха Заїда. Це була особлива подорож. Для мене – й завершення арабської історії знайомством з одним із засновників Еміратів шейхом Заїдом (швидше із його спадком, бо шейх помер). Коли ми їхали з Дубая в Абу-Дабі, наш гід повторювала речі, про які кожна освічена людина знає з книжок. 50 років тому була створена держава, а завдяки нафті економіка її почала стрімко зростати. Але тут, дивлячись на акуратні нові будинки, наявний добробут – по-новому розумієш слова гіда: “Шейх зробив усе, щоб кочовий народ зупинився, зайшов у збудовані ним помешкання і став нацією. Спочатку жити та працювати в міста приїхала молодь, а до них підтягнулися й старенькі, все ж безкоштовно було – і лікарні, й домівки”.
Наш автобус під’їхав до мечеті. Найвеличніша споруда мусульманської архітектури, в якій 80 білосніжних куполів і понад 1100 колон. Іранський килим ткали понад два роки 1000 майстрів з Ірану.
Щоб потрапити всередину цього релігійного комплексу, слід пред’явити тест ПЛР чи сертифікат про вакцинацію. Вхід безкоштовний, але ви змушені будете купити для жінок одяг (балахон, який щільно все закриває). Але внутрішнє оздоблення мечеті вражає не менше за зовнішнє. Мечеть оточують штучні озера та канали. Шейх Заїд не дожив три роки до завершення будівництва. Він хотів прославити Небо й арабську культуру, але одночасно він прославив і себе. Бо на його похорон зібралися сотні тисяч жителів країни. Якщо шукати аналогії, то я подумала, що постать шейха співставна із Джорджем Вашингтоном. А досвід політики накопичення благ та управління енергоресурсами – із Норвегією. Просто в Норвегії накопичують кошти, а шейхи створюють та продають розкіш. Саме тут, мені здається, я й відчула їхню ідентичність. Нових щасливих людей у хіджабах та гутрах, які не заздрять своїм монархам, почуваються захищеними, не соромляться молодості своєї держави (їхні діди ще були кочовим народом), які збудували фантастичні хмарочоси, прославили верблюжі гонки, соколине полювання та свою віру.
Лана Самохвалова, Київ–Дубай
Фото автора та з відкритих джерел
Перше фото: David Rodrigo on Unsplash
