Обмінний курс путіна: дайджест пропаганди рф за 22 вересня

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 22 вересня.

1. «Воєнкори» інформаційно бунтують
2. Як поєднати «денацифікацію» і звільнення «нацистів»
3. Путін дійсно «своїх не кинув»
4. «Референдум три в одному»

«Воєнкори» інформаційно бунтують

Останній великий обмін військовополоненими між Україною та Росією викликав вже третій бунт так званих «воєнкорів».

Перший, нагадаємо, також був пов’язаний із гучним обміном бранцями і поверненням у червні з полону парамедикині Юлії «Тайри» Паєвської.

Навколо цієї події у російських Telegram-каналах розпочався пошук «зради». Більшість «акул пера» дізналися про те, що «Тайра» вдома, лише постфактум – з українських ЗМІ.

Другий інформаційний путч стався на фоні Харківського контрнаступу українських Сил оборони, коли «воєнкори» волали про це з усіх сил, а російські офіційні особи та ЗМІ включили режим «тиші». Тоді вони дорікали, що «українці подолали нас і на інформаційному полі бою».

І ось третій. У той час, коли українські, а згодом і світові ЗМІ ледь не онлайн висвітлювали обмін, офіційні особи РФ знову мовчали, а різноманітні «ридовки» лише задавалися питаннями: «чи справді це?», «чи не українська це ІПсО?».

Лише наступного дня з’явився сухий коментар з боку МО РФ: «Внаслідок складного переговорного процесу… повернуто 55 російських військовослужбовців, «ДНР» та «ЛНР», яким у полоні загрожувала смертельна небезпека».

НАСПРАВДІ, російське ранкове зализування пропагандистських ран було, звичайно, запізнілим. Україна інформаційно вдарила першою і перемогла. І все «мобілізаційне натхнення», яким накачували російське суспільство протягом 21 вересня, було одномоментно спущене у каналізацію вже наступного дня.

Не менше обурення в російському  пропагандистському середовищі викликала і секретність, якою супроводжувалося повернення з полону російських бранців.

У той час, коли з вуст президента Зеленського вже вночі лунали слова вдячності нашим воїнам, а весь український інформаційний простір заполонила фраза «З поверненням, герої!», у російському панувала гнітюча тиша і відверта паніка: «Чому мовчать наші?!».

У той час, коли Київ вже оприлюднив список українських героїв, кого вдалося звільнити з полону, а Зеленський в офіційному зверненні навіть назвав деяких з них, Москва так і не набралася мужності зробити це зі свого боку.

Єдине «героїчне», що зробив Путін протягом 22 вересня, це надав посмертно звання «Героя Росії» одному з організаторів підпільної організації «Молода гвардія» Віктору Третьякевичу, який був страчений у 1943 році. Все.

В усій цій історії – чергова ознака «панського» ставлення до своїх «холопів».

Як поєднати «денацифікацію» і звільнення «нацистів»

Вишенькою на поминальному тортику  російської пропаганди 22 вересня стала звістка про те, що з полону звільнені ніхто інші, як лідери «Азова» та іноземці, які воювали за Україну. Серед них і ті, кого «народні суди» засудили до смертної кари.

І ось це вже був відвертий ляпас Путіну та Кадирову. Другий, навіть, образився на першого, що з ним не порадились.  

Але таким чином Путін показав Кадирову і його місце. 

Згадаймо, скільки було інфошуму навколо «денацифікації». За свій нещодавній 14-хвилинний мобілізаційний спіч Путін 14 разів вжив слово «неонацисти». Їх «Азов», власне, і уособлював для путінської аудиторії. В окупованому Маріуполі вже навіть клітки  демонстрували для судилища над «поверженными нацистами». І тут раптом 22 вересня вони вітаються в прямому ефірі із Зеленським та усім українським народом. Більшого приниження російська пропаганда, здається, ще не відчувала.

Тепер перед нею стоїть важке завдання: поєднати наратив «денацифікація неминуча!» з «Редисом», «Калиною», «Волиною» та їх «Слава Україні!» прямо з Туреччини. І як на цьому тлі тепер вкласти «неминучу денацифікацію» в голову мобілізованому росіянину?

Росіянину, який замість того, щоб в цей час летіти до тієї ж Туреччини на оксамитовий сезон, але тепер прямує до якогось невідомого і абсолютно непотрібного йому Бахмуту з усе тією ж метою неминучої денацифікації… Отже, пропаганді не позаздриш. Але з ким боролася на тих і напоролася.

Путін дійсно «своїх не кинув»

На голову Комітету Держдуми з міжнародних справ Леоніда Слуцького у травні публічно накинувся «пропагандист всея Руси» Соловйов. Приводом для його істерики став Віктор Медведчук, який тоді вже опинився за ґратами. Слуцький припустив, що кума Путіна все ж можуть поміняти на полонених «азовців». Але пропагандист грубо облаяв пропозицію держслужбовця словами: «Какого нахрен Медведчука?!».

Симоньян також урочисто заявила, що «Путін ніколи б не образив власну армію такими обмінами».

Спікер Кремля Пєсков також навесні заперечив будь-яку можливість обміну Медведчука на російських військовополонених.

НАСПРАВДІ,  радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк пояснив, чому Пєсков говорив, що питання про обмін Медведчука не стоїть – а тепер його обміняли на 200 українських військових. «Пєсков не входить у ближнє коло Путіна…Рішення такого рівня ухвалюються спонтанно ним самим. Ось він і вважав за потрібне, що необхідно було одночасно оголосити мобілізацію та обміняти Медведчука».

Але одночасно також не вийшло. Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр каже: «Інформаційно Кремль намагався мобілізацією перебити тему обміну. Така традиційна нехитра тактика. Спочатку вони хотіли оголосити мобілізацію, але усвідомили, що технологічно доцільніше про це повідомляти в день обміну. Втім, спрацювало це навпаки – подвоївся інформаційний ефект. Ніякого поглинанння чи перебивання теми не вийшло».

Кремль відчайдушно намагався перевести стрілки з Путіна на Пушиліна, мовляв ініціатором обміну був він.  

Але намагання надати ватажку «ДНР» хоч якусь «суб’єктність» не тільки в цьому питанні, а й взагалі, виглядали просто смішно. У будь-якому випадку Путін всій Росії довів, що «своїх» він дійсно не кидає. Нехай і таких «своїх», як Медведчук. А те, що їхньої думки не спитали – росіянам не звикати.

«Референдум 3 в одному»

І наостанок, ще раз про «смішно». 23 вересня на тимчасово окупованих українських територіях планується розпочати так звані референдуми про приєднання до Росії.

Напередодні урочисто презентували «бюлетені». Питання в стилі «три в одному». Пропонується  одночасно: а) вийти зі складу України; б) створити незалежну державу; в) увійти до складу Росії.

НАСПРАВДІ, над цими «референдумами» кепкують вже у всьому світі. У Нідерландах ведучого телешоу Ар’єна Любаха здивувало те, що президент однієї країни може розпоряджатися проведенням референдумів в іншій: «Спочатку Путін їх бомбив, потім вивозив або вбивав проукраїнських громадян, а тепер запитує: «Чи не хочете увійти до складу Росії?».

Любах запропонував Путіну провести іншій референдум. В ті ж дати з 23 по 27 вересня і також онлайн – на сайті «мнехочетсявголландию.сом».

На ньому можуть проголосувати за вступ до Королівства Нідерландів.

До того ж, дочка Путіна Марія багато років проживала в Воорсхотені (провінція Південна Голландія). Любах пояснив, що туди добровільно ніхто не поїде, за винятком хіба що тих, для кого ці місця по-справжньому рідні.

Висновок: коли над диктатором сміються, це означає, що його не бояться. Тому що сміх над тим, хто викликає страх, руйнує цей страх і звільняє людину. А вільними людьми, такими як голландці, українці та взагалі європейці (крім деяких), керувати набагато важче, ніж наляканими та покірними. Як росіяни.

Тому сміємося, друзі, й надалі над путінськими «референдумами «три в одному» та рештою його маразматичних ілюзій. Так їх легше розбивати. Словом і зброєю. І в підсумку – перемогти.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки