«Непросте рішення». Як російська пропаганда пояснювала втечу з Херсона

Втрата контролю над єдиним обласним центром України, який росіянам вдалося окупувати під час повномасштабного вторгнення, стала потужним ударом по залишках репутації військово-політичного керівництва РФ. Згладити гострі кути намагалися пропагандисти. Хоча їхній цех цього разу діяв більш скоординовано, ніж під час вересневої втечі окупантів з Харківщини, приховати посилення ідеологічного розколу  все ж не вдалося.

Підготовка росіян до здачі Херсону

Командування російської армії, вочевидь, розуміло безперспективність спроб утримати Херсон, поки Збройні сили України методично знищували логістику противника. Тому виведення підрозділів з міста розпочалося за декілька тижнів до офіційного оголошення. Про це свідчать зокрема:

• заяви російського командування про «непросту ситуацію» в Херсоні та високу вірогідність «непростих рішень»;

• спроби залякати місцеве населення підготовкою наступу ЗСУ та масованих артилерійських обстрілів;

• переміщення окупаційної адміністрації з Херсона  до Генічеська;

• організація депортації цивільного населення, яку окупанти назвали евакуацією та використали для прикриття переміщення підрозділів і техніки з правого на лівий берег.

Все це відбувалося протягом жовтня. Лише 9 листопада російське Міноборони оприлюднило погано зрежисоване відео наради за участі Шойгу і Суровікіна, на якій було оголошено про рішення залишити Херсон.

Як росіянам пояснювали необхідність виведення військ

Командувач окупаційними військами РФ в Україні Сергій Суровікін пояснив ухвалення «непростого рішення» необхідністю зберегти особовий склад — чи не вперше з початку «спецоперації» російське командування показово переймалося життями підлеглих. 

Російська пропаганда в цілому підтримала цю версію:

• представники умовної «партії яструбів» Пригожин і Кадиров, котрі раніше не жаліли епітетів для «генералів-нездар», цього разу «поставилися з розумінням» до «непростого рішення». І навіть публічно похвалили Суровікіна та його особисті якості;

• таке саме «розуміння» проявили і численні Telegram-канали, переклавши відповідальність за «непросте рішення» на «попередників» Суровікіна;

• топ-пропагандисти рухалися за цією ж траєкторією, виправдовуючи здачу міста гіршими альтернативами.

Натомість федеральні телеканали намагалися тему Херсона не педалювати. В етері «НТВ», «России 1» і «Первого канала» вийшли ідентичні сюжети: уривки з наради військових супроводили коментарями про «перегрупування» та «маневри».

Навіть штатні учасники пропагандистського шоу «60 минут», включаючи ведучих, шукали не «зраду», а «логічні пояснення» «непростого рішення». Завуалювати ситуацію пропагандисти намагалися ще й географічними евфемізмами про «заняття оборони по лівому берегу Дніпра»,  «переміщення з правого на лівий берег» чи «правобережну частину Херсонської області». Щоб не дуже обізнаний з українською географією російський обиватель не відразу здогадався, що йдеться про вихід власне з Херсона. 

Мовчання Путіна і погрози Дугіна 

Примітно, що Путін не сказав про Херсон жодного слова. Хоча менше ніж півтора місяці тому був головною зіркою пафосної вистави з проголошення анексії окупованих регіонів. Цього разу його роль звелася лише до підписання указа про посмертне нагородження херсонського колаборанта Стремоусова. 

Адже «цар» має повідомляти лише про перемоги. За поразки доводиться віддуватися «боярам». Поки російські війська тікали з Херсона, Путін спілкувався з президентом Центральноафриканської Республіки та президентом Російської академії наук.

Така вибірковість у підходах явно сподобалася не всім прибічникам сильної руки. Ідеолог євразійства Олександр Дугін навіть піддав сумніву легітимність влади Путіна та натякнув на можливість його усунення через невідповідність посаді.

Зробив він це завуальовано, згадавши про долю «короля дощів» з дослідження Джеймса Фрейзера «Золота гілка». У книзі описується вбивство підданими свого правителя, який не зміг викликати обіцяні опади у посуху. Згодом Дугін видалив всій провокативний допис та запевнив, що він, як і «всі російські патріоти», підтримує президента. Але послання встигли помітити.

Заява Дугіна, який годується з рук одного з ключових спонсорів російського вторгнення 2014 року «православного олігарха» Малофєєва, є показовою.

Путіну все важче стримувати «яструбів» через неспроможність досягти зрозумілих росіянам цілей війни  — показового покарання українців та знищення української державності. Але раніше військкори, телепропагандисти та екзальтовані користувачі соцмереж вимагали бити по «центрах ухвалення рішень», жорстоко карати «зрадників» і мститися цивільному населенню України за втечу з Харківщини, руйнування Кримського мосту та інші провали російської армії та спецслужб. Тепер же об’єктом критики, навіть відвертої атаки, став особисто Путін. Поки що Кремлю вдається періодично «причесувати» вигодованих ним же пропагандистів та тримати баланс між спецслужбами, армією, Росгвардією, ПВК та іншими «конкуруючими фірмами». Чи надовго вистачить сил?

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки