Російський зомбоящик поступово ламається: дайджест пропаганди за 16 листопада
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 16 листопада.
- Інцидент у Польщі: Захід чекає на «останній акт»?
- Резолюція ООН щодо репарацій РФ: чому нервує Москва
- Арешт Губарєвої: як гниє колабораційна корупційна риба
- «Завалити хлєбало»: що не так з пропагандою
Інцидент у Польщі: Захід чекає на «останній акт»?
Після інциденту в Польщі НАТО вирішило поки не закривати небо над Україною. Представник прес-служби уряду ФРН Вольфганг Бюхнер після консультацій із членами Альянсу пояснив, що «це створить ризик безпосереднього конфлікту між НАТО та РФ».
Натомість у Росії кажуть, що «випадковість українського удару по Польщі викликає питання: інцидент має ознаки заздалегідь спланованої провокації».
Зараз ризик повноцінного конфлікту з Росією стрімко переміщується з боку східних кордонів України до західних. Так, поки керівництво європейських країн утримується від ще більш рішучих заходів, але загальний консенсус щодо небезпеки, яка походить саме від Москви, а не Києва, є.
Про те, що жодна ракета не впала б на територію Польщі, якби Росія не наносила удари по території України, кажуть практично всі лідери європейських країн.
«Німеччині неважливо, чия ракета впала в Польщі, у будь-якому разі винна Росія, тому що вона напала на Україну», – заявив канцлер ФРН Олаф Шольц.
Отже, з відповідальністю визначилися.Тепер слід визначитися з відповіддю російській загрозі. А вона все ближче. Адже один російський драматург, якого так люблять на Заході, попереджав: «Якщо в першому акті п’єси на стіні висить рушниця, то в останньому вона неодмінно має вистрілити». Акт вже далеко не перший. Тим більш, не варто доводити до останнього.
Резолюція ООН щодо репарацій РФ: чому нервує Москва
16 листопада Марія Захарова нарешті висловила офіційну позицію РФ щодо резолюції ООН від 14 листопада, яка має назву «Забезпечення відшкодування збитків та репарації за агресію проти України».
У Кремлі назвали це рішення «формалізацією пограбування», яким Росія вважає заблоковані західними банками після її вторгнення в Україну російські золотовалютні резерви (ЗВР).
Захарова назвала резолюцію «нікчемною з точки зору міжнародного права», нагадавши що це є виключно прерогативою Радбезу ООН. Але визнала, що «будучи нездатними до компромісів, західні прихильники Києва старанно виводять з Радбезу процес прийняття рішень щодо питань, пов’язаних із ситуацією в Україні та навколо неї».
НАСПРАВДІ, це «болісно для росіян. І ми бачимо, що йдемо у правильному напрямку. Така дуже складна, навіть для юристів, тема суверенного імунітету активів Центробанку, ЗВР – показова хоча б тим, як реагує на кроки в цьому напрямку російське керівництво. А воно у паніці», – каже Малюська.
Отже:
- – Є план, за яким російські гроші потраплять до тих, хто постраждав внаслідок війни. І резолюція – це перший успішний крок. Усі країни, де знаходяться російські ЗВР та її великі активи, резолюцію підтримали. Це означає, що подальший шлях для просування цієї ініціативи відкритий.
- – Наступний крок – обговорення тексту міжнародного договору, де вже будуть прописані обов’язкові та конкретні положення про те, як ці гроші наповнюватимуться, де російські ЗВР зберігатимуться, яким чином зніматиметься імунітет, і як ці кошти перерозподілятимуться серед усіх постраждалих.
- – Це вже буде юридично зобов’язуючий акт. А далі буде вже безпосередньо імплементація цього механізму.
- – Наразі є кілька країн, які готові виступити адміністраторами, власниками міжнародного реєстру для реєстрації доказів та претензій до Росії.
- – Ідея створення реєстру, яка підтримана резолюцією ООН, включатиме можливі заявлені вимоги не лише громадян – фізичних осіб, які зараз звертаються до держави Україна, щоб зафіксувати збитки, а й, наприклад, органів місцевого самоврядування чи самої держави Україна. Адже їй теж завдано величезних збитків: як прямих (внаслідок знищення інфраструктури), так і непрямих – через втрату доходів, податків та багато іншого.
- – Коли з’являться гроші у компенсаційному механізмі і буде опрацьовано масив заявок, створиться пріоритетність: хто отримає першим, хто другим, хто третім.
Таким чином, на думку міністра юстиції України, «ми досить ефективно зможемо з координацією і під вирішальним впливом наших міжнародних партнерів провести виплати компенсацій всім постраждалим».
Арешт Губарєвої: як гниє колабораційна корупційна риба
16 лютого так звану заступницю голови окупованої частини Херсонської області з цифровізації та соціальної політики Катерину Губарєву затримали у справі про економічний злочин. Її підозрюють у привласненні 60 млн рублів із бюджету «нової території».
Відзначимо, її чоловік Павло Губарєв був одним із активних учасників проросійських акцій в Україні ще у 2014 – 2015 роках. На мітингу 1 березня 2014 року його було навіть названо «народним губернатором» Донецької області. Він першим і повідомив про зникнення дружини. За словами екс-«наргуба», востаннє жінка виходила на зв’язок напередодні, коли перебувала в Генічеську.
Ближче до вечора затримання Губарєвої підтвердило ТАСС, зауваживши, що її було затримано не 16-го, а 15-го листопада.
За третьою версією, Губарєва не була в жодному Генічеську, а взагалі залишила територію одразу після фейкореферендуму і назад з того часу не поверталася.
Останнім повідомленням в Telegram-каналі Губарєвої (датоване 14 листопада) був репост повідомлення з того ж ТАСС, яке супроводжувалося коментарем «Що приховує Зеленський?».
НАСПРАВДІ, справа не стільки в Губарєвій, чи Стремоусові, чия смерть (?) залишає багато питань. Справа в тенденції. Місцевих «ідейних романтиків російського Донбасу» Кремль перестріляв ще в 2014 – 2015 роках. В живих залишилися тільки пристосуванці, які заробляли гроші (і відповідно ділилися з московськими кураторами) на різноманітних корупційних схемах, які працювали (і працюють – вже на рівні «федеральних програм» під керівництвом віце-прем’єра Хуснулліна) у подібних «сірих зонах».
Ось кілька прикладів, як колаборантів-пристосуванців ловили на корупції.
У 2021-му затриманий так званий голова адміністрації Макіївки Сергій Голощапов.
У 2015-му бойовики Гіркіна записали відеозвернення щодо «корупційного свавілля в «ДНР».
У 2016-му Пушилін скаржився, що «корупція у ДНР вийшла на рівень менталітету».
Тільки за оприлюдненими окупантами даними, у 2015 – 2016 рр. у так званій «ДНР» за звинуваченням у корупції затримувалися такі її «чиновники»: міністр паливно-енергетичного комплексу Олексій Грановський, міністр освіти Ігор Костенок, міністр податків та зборів Олександр Тимофєєв, мер Донецька Ігор Мартинов та інші «посадовці».
Навіть, у травні 2022-го зрадник України, командир батальйону «Восток» Ходаковський заявив про корупцію на дорогах «ДНР». За його словами, «співробітники дорожньої міліції зажадали і потім отримали від нього 5 тисяч рублів за перевезення «нічних прицілів та радіостанцій для війни».
Щодо сусідньої псевдореспубліки «ЛНР», то, наприклад, у 2016-му її так званий «Мінтранс» звинуватив силовиків у корупції та узурпації влади. Але колабораційна корупційна риба у цьому анклаві гнила, як відомо, з голови. Найвідоміший з корупціонерів, звичайно, екс-очільник «ЛНР» Плотницький.
Тому, Губарєва та інші керівники «нових російських областей» є лише черговими нащадками старих «ЛДНР»-івських (а до цього – придністровських) схем, які Росія запроваджує на всіх своїх тимчасово окупованих територіях.
«Завалити хлєбало»: що не так з пропагандою
І наостанок про державну телевізійну пропаганду. На її вежах почали згасати «зірки». Ток-шоу Соловйова та Скабеєвої вилетіли з топ-10 програм з охоплення російської глядацької аудиторії, як випливає з даних Mediascope за 7 – 13 листопада.
Крім іншого, це є свідченням досить цікавої тенденції у російській пропаганді і, зокрема, на телебаченні. Перші її ознаки з’явилися після того, як не вдалося «взяти Київ за три дні», потім вона набула нових рис через відомі події: крейсер «Москва», острів Зміїний, Харківську область та інші провали на фронті. У повній мірі ця тенденція розкрилася вже після втечі окупантів з Херсону. І сформульована вона досить просто: «треба завалити хлєбало».
Анастасія Кашеварова з Першого каналу, колишня радниця спікера Держдуми Володіна, а нині головна з інформаційної політики ЛДПР у своєму Telegram-каналі написала: «Хапнули величезний шматок, подавилися, а тепер зригуємо. І Ізюм відригнули, і Балаклію, і Лиман. Пережували купу людей і відригнули. У чому великий задум?».
Маргарита Симоньян з RT цитувала Кутузова і пропонувала замінити у висловлюванні Москву на Херсон: «Поки ціла армія, є надія з честю закінчити війну. Із втратою армії не лише Москва — уся Росія буде втрачена». Альтернатива, на її думку, була страшна: «покласти у голому степу угруповання, закидати тілами мобіків та відкрити дорогу на Крим».
Володимир Соловйов з «Росії» визнавав, що «осіння кампанія поки явно не на нашу користь», і зазначав «чий це прорахунок – незрозуміло, тому що ніхто з військових не вийшов і не прийняв на себе удар і не сказав, що це я винен».
Андрій Норкін з НТВ напівжартома заявив, що «коментувати херсонські події в жодному разі не можна: у разі засудження – це стаття 280.3 КК РФ про дискредитацію армії, а у разі підтримки — 280.1 – заклики до порушення територіальної цілісності. Я не хочу у в’язницю», – сказав ведучий програми «Місце зустрічі».
І нарешті, Іван Трушкін в ефірі тієї ж програми сформулював і для пропагандистів і для глядачів «важливе вміння, яке зараз нам дуже потрібне – вчасно завалити хлєбало своїх емоцій».
НАСПРАВДІ, вже давно складається враження, що з російською пропагандою і головне – її керованістю з Кремля щось сталося.
Адже, раніше все йшло за відпрацьованим алгоритмом: негатив – вихід спікерів з різним (але завжди – на користь Кремля) хоч і необов’язковим «віялом версій». Потім поява Путіна із офіційною версією і все було добре.
Вся ця гра в інформаційну монополію з року в рік завершувалася черговим переможним нудним бенкетом у вигляді щорічної прес-конференції, яку розгойдував своїми питаннями про Україну хіба що Роман Цимбалюк колись.
Вся ця невибаглива схема інформаційного поля Росії працювала два десятки років досить просто: через її повну ізоляцію від будь-якого незалежного втручання. Згодом його зачистили ще більше: шляхом позбавлення акредитації західних ЗМІ, викорінення залишків своїх «нових газет» і на всяк випадок надійно підперли кримінальними статтями за «фейки та дискредитацію». Але сьогодні ця схема вже не працює.
Причина, на думку багатьох експертів, полягає в тому, що Кремль на тлі своїх внутрішніх інформаційних перемог вирішив раптом ризикнути і вийти під час війни в Україні за межі власного пропагандистського поля.
Розрахунок, звісно, був на короткий термін (пару місяців після «Києва за три дні»), а потім – інформаційна вакумізація та обробка населення «з нових територій» за звичними лекалами.
Але схема зламалася. Негатив є (наприклад, обмін полонених «азовців» на Медведчука). На сцену все так само звично виходять спікери з різним «розпорошенням версій». Але чомусь починається пошук «зради». Наприклад, в обмінному курсі Путіна.
Спочатку такими «пошуківцями» були блогери, «воєнкори», тепер, як бачимо, поступово ним стає і елітний «телевізійний спецназ».
При цьому на сцену все так само регулярно виходить Путін (зараз в образі Пєскова) і на дійсно болючі питання каже «ми це не коментуємо», відсилаючи до Міноборони. Сам Путін практично весь останній час у контексті України несе якусь «скрєпно-антиколоніальну» маячню.
Що робити пропаганді? Адже вона в розпачі. Методичок не шлють. А ті, які шлють – вже не працюють. Бо народ, який ними треба обробляти, вже знаходиться в полі: інформаційному і, що важливіше – мобілізаційному, а дехто і в справжньому, українському.
А все тому, що Кремль самовпевнено (як і на полі бою) ризикнув і після «взяття Києва за три дні» вирішив прогулятися на пару місяців за межами свого надійно зораного двома десятками років інформаційного пасовиська. (На ньому зараз хіба що всіма покинутий нудний Конашенков).
У підсумку «пара місяців» вже розтягнулися на дев’ять, але нічого путнього Путін і його команда за цей час народити так і не зуміли. І вже не народять. Хіба що чергових «бойових комарів Небензі». Але й це вже не креативно, а до того ж і небезпечно. У світлі останніх тенденцій в ООН.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки