москва провокує мінськ «атомною» війною: дайджест пропаганди за 18–20 листопада

НАСПРАВДІ, АЕС у цьому переліку з’явилася невипадково. Адже у Європі та світі дуже чутливо ставляться до будь-якої ескалації, пов’язаної з атомними станціями.

ГУР МО України офіційно попередило про можливість таких провокацій, зазначивши, що «на думку розробників «проєкту», все це має прискорити втягування білоруської армії у війну в Україні на боці російських окупантів».

Окремо підкреслено, що «одразу після запуску в роботу, на БілАЕС відбулося кілька серйозних аварій, які супроводжувались вибухами обладнання».

Нагадаємо, Білоруська атомна електростанція, розташована за 20 км від кордону з Литвою, була запущена в листопаді 2020 року – із затримкою на два роки. Вона збудована за російським проєктом і на російські гроші.

Ось лише декілька фактів з її аварійної біографії.

• Вже на другий день після офіційного відкриття її Лукашенком на АЕС вибухнули трансформатори напруги.
• Перший енергоблок АЕС відключали від мережі щонайменше сім разів.
• Європарламент офіційно заявляв про «постійну відсутність прозорості та офіційної інформації про аварійні зупинки реактора, що повторюються, і відмови обладнання на етапі введення станції в експлуатацію в 2020 році, включаючи поломку трансформаторів напруги і несправність систем охолодження, в той час як на етапі будівництва станції було відомо про інциденти, включаючи пов’язані з корпусом реактора».
• У лютому 2021 року Європарламент ухвалив резолюцію з безпеки Білоруської АЕС, в якій говориться, що вона «почала виробляти електроенергію, незважаючи на численні проблеми безпеки і без доказів рівня виконання рекомендацій експертного огляду ЄС та МАГАТЕ».

Отже, проблеми на на Білоруській АЕС були з самого початку спричинені виключно Росією. І зараз саме вона своїми, наприклад, «кинджальними» атаками на Україну наражає простих білорусів на небезпеку, намагаючись втягнути їх у повномасштабну війну з українцями.

Кремлівські «волги» тікають з берегів Дніпра

На тлі цих «атомних» подій в Білорусі окупанти прибрали з посади Олександра Волгу, так званого «мера» окупованого українського Енергодара — міста, в якому знаходиться найбільша в Європі атомна електростанція, ЗАЕС.

Джерело державної агенції Росії ТАСС, яке підтвердило цю інформацію, заявило, що Волзі взагалі заборонили перебувати на території окупованої частини Запорізької області.

А тимчасово виконуючим обов’язки Волги призначено тимчасово виконуючого обов’язки «губернатора Запорізької області», пивного короля Мелітополя Балицького. 

Як бачимо, Путін вже навіть не приховує тимчасовість «своєї України». 

НАСПРАВДІ, жодного Волги не існує. Це псевдонім чиновника-корупціонера, за яким ховається колишній так званий «голова департаменту капітального будівництва» тимчасово окупованої Алушти Олександр Молоков. У 2016 році його було затримано за підозрою у зловживанні посадовими повноваженнями та корупції. Він видав понад 60 млн рублів авансу підряднику за модульний дитячий садок та квартири для переселенців з аварійного житла, які так і не були збудовані.

Відео з його затриманням, навіть, було оприлюднено ФСБ.

У лютому 2019 року Молокова було засуджено до чотирьох років колонії суворого режиму та додаткового покарання у вигляді заборони обіймати посади в органах держвлади протягом трьох років. 

Але вже за три роки він дивним чином став спочатку військовим комендантом окупованого Енергодару, а потім — взагалі очолив російську адміністрацію міста.

Можна сказати, що Волга-Молоков став одним із «піонерів» російського зеківського руху в Україні. Лише згодом це стало пригожинським мейнстрімом.

Нагадаємо, Молоков – вже третій російський «очільник Енергодару» за час окупації, який втрачає свою посаду. Першим його псевдоглавою був ексдепутат міськради від ОПЗЖ Андрій Шевчик. В під’їзді будинку, де він мешкає, 22 травня трапився вибух. Шевчик до виконання посадових обов’язків більше не повернувся. Його місце посів Руслан Кірпічьов, якого згодом і змістив Молоков. Як бачимо, важко доводиться різноманітним кремлівським «волгам» на берегах українського Дніпра. Та й взагалі український Енергодар вважається серед російських окупантів та колаборантів проклятим містом.

Російське болото зібралося в ЮНЕСКО

А тим часом «дипломатія» РФ оголосила про нову ініціативу, мета якої хоч якось ушляхетнити вигляд Росії в очах світової спільноти.

Відповідальний секретар комісії Росії у справах ЮНЕСКО Орджонікідзе заявив, що Москва має намір найближчим часом запропонувати 25 нових об’єктів для включення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Серед них, наприклад, Васюганські болота.

Крім іншого, Орджонікідзе зазначив, що Росія не домагатиметься включення до списку спадщини ЮНЕСКО російських страв.

НАСПРАВДІ, поразка у легендарній «битві за борщ» – лише одна з багатьох, і не тільки кулінарних, у війні Путіна з Україною. В цій війні українськими трофеями стають як російські танки, так і російське «хрючєво». Останнє має більше дослідницький, ніж прикладний характер. Наприклад, може зацікавити ЮНЕСКО.

Та набагато цікавішим для ЮНЕСКО є не це і навіть не запропоновані Москвою 25 нових об’єктів для включення до списку Світової спадщини, а ретельний облік українських об’єктів, які були пошкоджені під час «спецоперації» Путіна в Україні. Таких, згідно з даними на 7 листопада, було 213.

З них 92 релігійні об’єкти, 16 музеїв, 77 будівель, що становлять історичний чи культурний інтерес, 18 пам’ятників, 10 бібліотек.

А намагання російського Васюганського болота схопитися за світову «культурну» соломинку в той час, як через її вторгнення постраждали, наприклад: Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національний музей Тараса Шевченка, Святогірська лавра та багато інших об’єктів української та світової спадщини, виглядає відвертим цинізмом.

Вангуємо, коли ЮНЕСКО відмовить російським Васюганським болотам, ми почуємо з них чергові завивання про те, що «російську культуру неможливо скасувати, незважаючи на всі потуги колективного Заходу…» і т.д

Як патріарх РПЦ «молиться за мир»

І наостанок про одного з членів путінського пристаркуватого ареопагу Гундяєва (патріарха РПЦ), якому 20 листопада виповнилося 76 років. В день свого народження він вчергове збрехав, заявивши, що «Церква жодним чином не бере участі в політиці, але приймає близько до серця скорботу людей, біль свого народу, зараз служителі Церкви моляться за мир».

Про те, як служителі РПЦ «моляться за мир» говорить, наприклад, той факт, що 20 листопада в Краснодарі відбулась масштабна хресна хода на підтримку так званої «СВО». Відбувалося дійство саме з благословення роспатріарха. І це, до речі, ставить під сумнів висновки різноманітних соцдосліджень про те, що росіяни втомилися від відомства Гундяєва.

НАСПРАВДІ, ось лише декілька прикладів того, як патріарх РПЦ схвалює агресію проти України на своїх проповідях, копіюючи Путіна і його пропагандистів.

Україна як Антиросія

Путін: «Недруги нашої країни форсували створення нової геополітичної зброї. З року в рік нахабно, безцеремонно перетворювали сусідню з нами країну Україну на анти-Росію».

Патріарх РПЦ: «Ми знаємо, яка небезпека нависла над українським народом, який намагаються переформатувати – частину святої єдиної Русі зробити державою, ворожою до Росії».

Мобілізація

Антон Красовський: «Всі ми бачили, що нам потрібна ця часткова мобілізація. Кожен із нас зараз потрібен країні: я, ви, батьки, брати».

Патріарх РПЦ: «Треба оновити нашу віру, загострити нашу свідомість і нашу пам’ять, багато чого виглядатиме інакше… І тоді наша духовна мобілізація, до якої я зараз усіх закликаю, допоможе і мобілізації всіх сил нашої вітчизни».

Ленінград та Маріуполь

Губернатор Санкт-Петербурга Бєглов: «Батьки та діди тих, хто сьогодні воює з Донбасом були нацистами, вони організовували блокаду Ленінграда, і ми цього не забули».

Патріарх РПЦ: «Мої батьки пережили Ленінградську блокаду… Я не хочу порівнювати нинішні часи з тим, що пережили ленінградці. Але в якомусь сенсі сьогодні теж настав доленосний час».

Тим часом на противагу псевдомиротворчим проповідям Гундяєва, рецепт відновлення миру в Україні дуже простий: «русскому миру» слід якнайшвидше забратися з берегів Дніпра до своїх Васюганських болот.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки