Сектор безпеки та оборони України в останні вісім місяців отримав колосальний за обсягом і важливістю пакет допомоги від наших союзників. Причому це не лише техніка, озброєння, теплі речі й генератори, - це і солідарність мільйонів громадян у десятках країн, що долучилися до антипутінської коаліції.
Про вклад наших закордонних друзів у посилення спроможностей системи МВС ми розмовляли із заступницею міністра внутрішніх справ України Мері Акопян.
Ми виходимо із «довгої тіні» меншовартості в категорію повноцінного гравця на міжнародній арені
– Очевидно, що національному сектору безпеки та оборони було би надзвичайно важко, а подекуди і неможливо тримати удар настільки якісно, як це бачимо зараз, без допомоги міжнародних партнерів. Важливо, що ця історія підтримки пройшла тривалу й непросту еволюцію. Чи погоджуєтеся з тезою, що непохитність України допомогла і демократичному світу розпочати будувати іншу архітектуру безпеки?
- Масштаби викликів, що виникли 24 лютого, безпрецедентні. Але українська стійкість, її тривалість і якість, довели, що саме Україна виступає архітектором загальноєвропейської й навіть світової безпеки. Саме вона має виступати ментором і лідером її нової парадигми. Здається, що партнери це визнають як приватно, так і цілком офіційно. Ми є свідками цього глобального перетворення.
Ще донедавна панував наратив, що Європа та світ попереду, а Україна має навчатися і розвиватися за їхнім зразком. І просити про допомогу. Нинішня ситуація, коли минуло 270 днів від моменту масштабного вторгнення рф, чітко показала, що ніхто у світі не впорався б із тим, з чим впоралася Україна. Ніхто не має такого рівня мобілізації і самоорганізації, як ми, щоби так фахово й швидко переформатувати всю безпекову складову, як вдалося нам – буквально за декілька годин після нападу рф! Уже зараз наші партнери готові навчатися в України тому, як діяти у кризові часи.
- Багато інституцій глобального балансу до цього моменту, як на мене, перебували у стані своєрідної діяльної летаргії, й не знали, не могли адекватно швидко відповісти на путінську агресію, що насправді почалася значно раніше. Світ занурився у міфи, неперевірені конструкції на кшталт уявлення про російську воєнну потужність, з одного боку, і очевидну слабкість країн Заходу перед ресурсною залежністю від рф та небажанням зупинити неприховану агресію кремля, з другого.
- Дійсно, Україні вдалося ці шаблони зруйнувати, довести історичну самостійність і державність, незалежну від будь-якого російського проєкту. Ми виходимо із «довгої тіні» меншовартості в категорію повноцінного гравця на міжнародній арені, генеруючи нові контексти для безпекового та економічного розвитку всього регіону. Саме зараз триває формування нового балансу сил у світі – і ми ключові його учасники, оскільки колишній баланс зруйновано.
- Але ж і НАТО змушене переглядати засадничі протоколи і алгоритми, оскільки війна в Україні для них стала раптовою й не зовсім приємною ревізією?
- Абсолютно. В Альянсі вже розуміють нагальність внутрішньої перебудови. Розрахунок росії був на те, що ми не отримаємо настільки потужної предметної і практичної солідарності як позаальянсний партнер. Але маємо потужну підтримку в боротьбі за єдині цінності. Головний результат цієї історії, що жодна країна надалі не дозволятиме тотальної залежності від одного гравця – політичного чи ресурсного. Мені видається, що саме це є пріоритетом у сьогоднішній ситуації в Середній Азії, у Східній та Центральній Європі, у відносинах між Європою та Китаєм, між Америкою й Європою. І провідною стратегією має стати повна незалежність і рівномірне партнерство з багатьма гравцями з урахуванням наших національних інтересів.
- Україна є своєрідним полігоном у відпрацюванні технології запобігання різноманітним ризикам – воєнним, економічним, екологічним, соціальним. Яка роль правоохоронного відомства у цій лабораторії, що тут можемо для себе і світу згенерувати корисного?
- Чітко розуміємо, що маємо переглянути усі стратегії, що існували досі, перебудувати функціонал складових МВС. Ми не передбачали раніше багато важливих насправді речей, бо не уявляли, що виникне така потреба. Наприклад, у нормативній базі Національної гвардії нічого не було сказано про підрозділи з розмінування. І ми це швидко урегулювали законодавчо. Таких «виправлень» у перебігу війни зроблено десятки. Ця робота триває.
І справді, в Україні, немов на полігоні, уже апробовано величезну кількість невідомих раніше інструментів, нової зброї, техніки й тактики. Проте ми зрозуміли на прикладі ситуації навколо Запорізької АЕС, яка напружує весь світ, що колишній досвід ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи знову постає як модель та сценарій зовсім не музейного звучання, до якого слід готуватися і залучати до співпраці партнерів.
«Здавалося, що якщо зупинитися, пропустити хоча б один дзвінок, то можна втратити країну»
- Як відбувався пошук донорських і партнерських ресурсів, як він вибудовувався – від хаосу до системи. І що стало її основою?
- Маю відчуття, що ці 8 місяців пройшли немов вісім років... А від хаосу до системності ми справді йшли десь півроку. Коли подумки й емоційно повертаюся у той час, згадую передусім шалену хвилю внутрішньої мобілізації…
24 лютого о 5-й ранку я вже працювала у своєму кабінеті. Перша думка була про те, з чого ж починати, що робити. Відповіді на це запитання певний час не мала. Немов «розбудив» ворожий «приліт» по одному з великих складів на Київщині, де зберігали значну частину нашої військової техніки та боєприпаси. Я одразу зібрала людей та автівки, аби вивезти підрозділи й техніку з БК у безпечні місця. І водночас запрацювали всі мої фізичні і ментальні інструменти. Згадую, як телефонувала всім без винятку партнерам за кордоном, бо здавалося, що вони не бачать початку справжньої війни і що нам потрібна допомога. Пояснювала, що катастрофічно не вистачає екіпіровки, що існує потреба в засобах самозахисту… Відтоді дзвінки не припинялися від світанку до пізньої ночі. Це тривало день за днем. Здавалося: якщо зупинитися, пропустити хоча б один дзвінок, то можна втратити країну.
За перші 20 днів війни я познайомилася із декількома сотнями нових людей, які знаходили мій номер телефону якимось незбагненим чином. Спершу почався вал прохань – допоможіть, врятуйте, дайте нам коридор на виїзд – просили дипломати, іноземці. Треба було рятувати звичайних громадян України і громадян Греції в Маріуполі, турків – на Сумщині, італійців, французів, іспанців по всій країні. А вже за кілька днів розпочався інший вал – дзвінків із запитаннями, чим можемо допомогти. Іноземці та українці створили потік приватної ініціативи – хаотично шукали спальні мішки, каремати, бронежилети і каски та навіть конкурували між собою. Подібне вирішування проблем з коліс тривало десь з місяць. Однією рукою ми мобілізували Нацгвардію, поліцію, рятувальників до дещо іншого виду діяльності, а іншою збирали все, що могли дістати.
Наразі ми систематизували і стабілізували нашу роботу. Вже маємо реєстр наданої системі МВС міжнародної допомоги, що містить понад 500 сторінок. Так само існує і перелік потреб. У процесі виникають коригування, на кшталт поточної енергетичної кризи – тепер готуємося як до ймовірного блекауту, так і потреби обігріти й нагодувати десятки тисяч людей.
- Як змінилися пріоритети в пошуку додаткових партнерських ресурсів?
- Слід переформатувати архітектуру правоохоронної системи, зробити чіткі висновки, що спрацювало, а що ні. Суттєво посилюємо увагу до контексту безпеки міста, школи, громадських місць. Ми зрозуміли, що проєкт, який закладали ще в часи підготовки до «Євро-2012», а за кілька років вже говорили про платформу «112», дає значно ширшу можливість швидкого реагування і обміну інформацією, аніж окремо взяті номери телефонів екстрених служб. Це правильна й ефективна диспетчеризація. І ми дякуємо європейським партнерам, що вони готові фінансувати цей проєкт.
Нині потреби наших служб відпрацьовуємо з партнерами більш точково, з урахуванням поточної ситуації. Наприклад, четвертий нещодавній транш допомоги ДСНС від Великої Британії нараховував 9 пожежно-рятувальних авто і пожежно-рятувальне обладнання. Всього з початку війни від британців отримано близько 70 одиниць пожежно-рятувальної техніки.
“Інформація, що Україна десь ховає чи передає третім країнам надану допомогу, є абсолютно російським наративом”
- Чи існують механізми контролю розподілу й передачі тієї ж техніки, обладнання, медичних засобів від донорів, адже у цих країнах зазвичай пильно стежать за тим, як використовують національний ресурс?
- Культуру прозорості й демонстрації ефективності використання міжнародної допомоги ми напрацювали в останні роки, коли вдавалося втілити велику кількість спільних проєктів. Наразі їх на різних етапах реалізації маємо понад 50. МВС достатньо відкрито може говорити про кількість наданих рятувальних машин, обладнання, лабораторій тощо, від якої країни й куди його спрямовуємо. Наша відкритість дозволяє нам в реальних умовах демонструвати партнерам, як використовуємо їхню допомогу.
- росіяни експлуатують тему надання нам допомоги, вкидаючи у західну аудиторію пропагандистські фейки про її розкрадання, неефективне використання в Україні й навіть перепродаж третім учасникам.
- Саме це ми пояснюємо партнерам, намагаємося комунікувати з їхніми аудиторіями, доносячи: інформація, що Україна десь ховає чи передає третім країнам передану допомогу, є абсолютно російським наративом. Ми боремося саме завдяки тому, що Європа і США не припиняють надавати все необхідне. Конкретно зараз стоїть завдання прожити зиму. І для цього потрібні елементарні базові речі, які зроблять стійкою енергосистему та життя громадян. Ми сфокусовані на електрогенераторах, обігрівачах, наметах й інших потрібних компонентах. Партнери це розуміють і ми для цих завдань не просимо нічого зайвого. І показуємо по конкретних регіонах, яких ресурсів і для якої мети потребуємо буквально у форматі калькуляції. Іноземці приїздять і бачать, що їхні генератори працюють, забезпечуючи енергією школи та лікарні. Головне, що таким чином більше українців зимуватимуть вдома, не шукаючи в Європі теплої зими.
Ми не просимо і не отримуємо грошової допомоги. Ми послідовно пояснюємо партнерам, для чого нам потрібна заявлена кількість генераторів чи інших речей. А вже країни-партнери вирішують, яку частину наших потреб вони готові забезпечити. Таким чином це працює.
- Чи вибудувалася за ці місяці спеціалізація країн за видом допомоги складовим МВС? Приміром, Німеччина одразу стала лідером у допомозі ДСНС та експертам Нацполіції.
- Так, сформовані певні ніші, в яких наші партнери є найбільш ефективними. Наприклад, ті держави, які ще не готові давати зброю, готові ресурсно підтримувати гуманітарні місії як складові МВС. Є звісно і держави, що історично давно з нами співпрацюють. Приміром, США і Канада й раніше надавали величезну допомогу, посилюючи стійкість всієї системи, зокрема поліції, прикордонників, що позитивно вплинуло на їхню спроможність працювати вже в умовах повномасштабної війни.
Природно, що свої ніші у процесі підтримки зайняли країни, які виробляють кращі зразки спеціалізованої техніки. І якщо ФРН виготовляє чудові ДНК-лабораторії, реактиви, які нам дуже потрібні, то ми звертаємося до наших німецьких колег. Франція є виробником найкращої пожежної техніки – наш запит до Парижа саме за нею, а до Відня – за класними драбинами для рятувальників. Така фрагментація і орієнтація партнерів вибудовується цілком прагматично й логічно для самих донорів. До речі, загалом від іноземних партнерів для ДСНС вже отримано майже 800 пожежно-рятувальних і спеціальних авто.
І коли ми говоримо про партнерів, маємо на увазі не лише країни, а й небайдужих особистостей. Саме вони приводять у рух ту допомогу, яка вже зараз працює на Україну і потік якої не припиняється.
Звичайні європейці дуже солідарні з Україною і це безпрецедентна історія, коли вони впустили у свою домівку мільйони українців. Я сама могла в цьому переконатися, коли перебувала в цих країнах. До українців там не ставляться із жалем як до жертви, вони виявляють солідарність як до сильних.
Геннадій Карпюк, Київ
Фото: пресслужба МВС та facebook Мері Акопян