Найпрестижніші концертні зали світу, численні міжнародні конкурси та перемоги - українська піаністка Анна Федорова виступала з багатьма симфонічними оркестрами та музикантами різних країн, зокрема, німецьким оркестром «Філармонія націй», Національним симфонічним оркестром Мексики, Verbier Festival Orchestra, Hong Kong Philharmonic Orchestra, Royal Philharmonic orchestra, Національним симфонічним оркестром України. У травні 2008 року вона вперше представляла Україну на конкурсі класичного «Євробачення».

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну вона пішла на волонтерський фронт. Українська піаністка відіграла близько сорока благодійних концертів. На одному з них зібрала на підтримку своєї країни 110 000 євро. Для молодих талановитих піаністів, скрипалів, віолончелістів і басистів разом із батьками та чоловіком відкрила в Гаазі музичну академію, де  українські таланти, які тікали від війни, навчаються безкоштовно.

Про війну, благодійність, музику, академію, чоловіка-американця з українським корінням — про все це з українською піаністкою Анною Федоровою, яка вже понад сім років проживає в Нідерландах, Укрінформ поспілкувався в музичній академії в Гаазі, де під звуки музичних інструментів, на яких завдяки Анні Федоровій, її рідним та просто небайдужим людям, попри війну, свої вміння відточують українські таланти.

АНШЛАГИ, ШАЛЕНІ ЕМОЦІЇ ТА 110 000 ЄВРО НА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ

- Давайте почнемо з Лондона. Днями ви повернулися з Великої Британії. Розкажіть, що це був за концерт?

- У Лондоні був дуже гарний концерт з BBC Symphony Orchestra під керуванням Кирила Карабиця, який теж із Києва, теж вчився у тій самій школі, що і я. Він вже багато років живе у Великій Британії. І зараз ми з ним грали концерт. Він диригував виконання Симфонії №3 Лятошинського. Я грала The Messenger Сильвестрова, який був дуже гарно прийнятий публікою. Була така тиша, що здавалося, ніхто навіть не наважується дихати. Я грала The Messenger на біс. Цей концерт був також дуже емоційний, тому що я давно вже хотіла зіграти разом з Кирилом Карабицем, я багато про нього чула. Я пам’ятаю, що коли була ще дитиною, знімала його виступи на камеру, першу, яку ми купили. І для мене було дуже особливим зараз грати разом із ним.

Зала була повна, відкрили навіть верхній балкон, що роблять не дуже часто. Після кожного відділення аплодували стоячи. Дуже гарно прийняла публіка і концерт Лятошинського, напевно, вони до того не чули цей концерт, але дуже гарно сприйняли. Це неймовірно приємно. Багато людей потім казали, що це було дуже проникливо. Потім я грала ще три сольні концерти у Шотландії, і там було багато українців, які виїхали через війну. Було також багато української символіки, з якою приходили не тільки українці, а й місцеві. І під час цих концертів в мене було багато контакту з публікою.

- Всі концерти були благодійні?

- У Шотландії один з них був благодійний. Частина коштів йшла на центр для українців, які через війну мали покинути власні домівки.

 - Після повномасштабного вторгнення ви почали грати та організовувати благодійні концерти. Чи рахували ви, скільки їх було за цей вже майже рік протистояння російській агресії?

- Мені здається, було близько 40-ка, в яких я брала участь або організовувала. І будуть ще.

Коли ми в турі, ми теж дуже часто додаємо не заплановані благодійні концерти для підтримки України.

- З чого все почалося і яким було для вас 24 лютого 2022?

- 24 лютого я була в Амстердамі, мої батьки також були в Амстердамі. Я дуже запанікувала за тиждень до повномасштабного вторгнення, і я просто придбала квитки та сказала їм, що через три години у вас літак, ви маєте їхати з Києва, бо хто знає, що буде і чи взагалі літатимуть літаки. Але, звісно, ми не вірили, що буде війна, що літатимуть ракети, а не літаки. Просто не вкладалося у голові, що таке можливо. Та було стільки новин, статей, і, зокрема, зі США. Батьки мого чоловіка американці, і вони весь час мені писали: «Ти маєш забрати батьків з України, хто знає, що може статися». Тому я запанікувала та забрала їх. Батьки прилетіли, щоправда, нічого з собою не брали, бо, звісно, ніхто не вірив, що почнеться війна. І кожного дня батьки мені казали: «Навіщо ти нас змусила поїхати, нічого не відбувається. Ми маємо повертатися, у нас учні, в нас робота». Але я їх не пускала. І потім 24 лютого 2022 року все сталося. Моя мама о 5 годині ранку отримала повідомлення від одного з її учнів, що почалася війна.

Звичайно, що вже з того моменту ніхто не спав, усі були прикуті до своїх телефонів. Дзвонили до наших рідних, друзів, учнів, знайомих. Стежили за новинами. Це був просто величезний шок. Кілька днів були наче в тумані. Потім 27 лютого, це мій день народження, ми пішли на дуже великий мітинг на центральній площі Амстердама на підтримку України. І тоді в мені щось перемкнулося, що я вже не можу просто сидіти у шоці, а хочу щось робити, що в моїх силах. І я подзвонила до Саймона Ренінга, він головний менеджер в Консертґебау (концертна зала в Амстердамі – ред.) і спитала, як він дивиться на те, щоб організувати благодійний концерт для України, сказала, що я зможу зібрати багато музикантів. І у той самий час моя знайома віолончелістка також вирішила, що треба робити благодійні концерти. Коли вона мені подзвонила, то вже була в контакті з іншими концертними залами. І ми об’єднали зусилля. Я тоді допомогла з Консертґебау, вона зробила концерт у Гаазі, також в Утрехті, в Роттердамі ми з нею разом зробили два концерти. І потім ще багато концертів вона зі свого боку, я зі свого боку робили.

- Коли відбулися перші благодійні концерти?

- Перші концерти у лютому ми почали організовувати. Вони відбулися на початку березня, здається, 6 березня був перший концерт. Квитки продавалися дуже швидко. За півтора дні усі їх розкупили у Консертґебау. Цей перший благодійний концерт у Консертґебау зібрав 110 000 євро на підтримку України.  І ці гроші тоді пішли на Giro555.

Потім я грала на благодійних концертах для України в Німеччині, Франції, Польщі, Румунії, Туреччині, де тільки я не грала... Також був дуже великий проєкт з Ukrainian Freedom Orchestra, коли ми грали 13 концертів, з них 10 в Європі, три в Америці, в усіх великих залах, зокрема в Альберт-холлі, де було напевно 7 000 людей. Там було дуже багато української символіки, і це, мабуть, був мій найбільш емоційний концерт, бо у момент, коли я вийшла на сцену, я переживала просто неймовірні відчуття: дуже багато людей, абсолютно повний Альберт-холл, усюди українські прапори. Це була шалена енергія.

Всі виступи від того туру були благодійні для України. І вже скоро, 24 лютого 2023 року, відбудеться дуже великий благодійний концерт. Декілька наших учнів будуть грати, і мої батьки, а також багато чудових українських музикантів. Тож буде дуже потужний захід. Сумні, але не скорені, сильні духом та з надією на перемогу.

- Ви плакали на своїх концертах після подій 24 лютого 2022? Наприклад, під час тих перших концертів у березні?

- Країна вистояла, але тоді було дуже страшно... проте я вірила. Всі концерти, особливо перші, завжди починалися з українського гімну, і це було для мене неймовірно емоційно. Я не пам’ятаю, чи були сльози, але я плакала всередині. Від початку війни таке відчуття, наче у мене в шлунку якийсь камінь, і всі органи не можуть розслабитися. Я не знаю, як ці відчуття пояснити, але думаю, що українці мене зрозуміють, і не тільки українці, а й всі небайдужі.

БЕЗКОШТОВНЕ НАВЧАНЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ МУЗИКАНТІВ У ГААЗІ

- Окрім благодійних концертів ви також створили академію для музикантів, які через війну опинилися в Нідерландах. Розкажіть про академію та програми для українців.

- У нас була ідея відкрити академію ще до повномасштабного вторгнення, але не знали до кінця, якою вона має бути. А у березні, коли мої батьки приїхали, то багато їхніх учнів з України потім також поїхали слідом за ними, тому фокус академії вже був очевидним. Тож 80 чи навіть 90 відсотків постійних студентів академії – це українці.

Особисто та в режимі онлайн викладають українські та іноземні викладачі. Серед них і відомі музиканти.

- Скільки у вас зараз студентів в академії? Розкажіть про програму навчання.

- В академії зараз близько 15 постійних студентів, більшість українців. Також є один нідерландець, одна дівчинка з Бельгії, один італієць та один хлопець з Індії. У нас є учні онлайн, учні, які приїжджають до нас на уроки з інших країн, де зараз перебувають через війну. Онлайн у нас 5 постійних учнів з України. Щодо програми, ми проводимо для українських студентів безкоштовне навчання. Вони можуть брати участь у різних концертах, Side-by-Side проєктах, семінарах, майстер-класах, проводимо зустрічі з відомими артистами та музикантами. Таке навчання коштує вісім з половиною тисяч євро увесь пакет для одного студента на рік. Ми створили фонд, який фінансує навчання українських студентів. Поки що все тримається на ентузіазмі артистів, ми робили благодійні концерти для підтримки цієї ідеї, також маємо донорів, які вирішили підтримати цей проєкт. Відгукнулося ще кілька фондів, але ми постійно у пошуку. До того ж кожен охочий може обрати для себе студента та підтримувати конкретно його навчання весь рік. Я сама також це роблю.

- Така собі хрещена професії, музична фея?

- Так, точно (сміється)

- А хто закуповував інструменти для вашої академії?

- Ось цей інструмент наш головний, на якому ми граємо всі концерти, це Steinway. Його нам надав у тимчасове користування музичний нідерландський фонд, на два роки. Вони вирішили підтримати нас. А цей інструмент ми з моїм чоловіком Нікі просто купили, бо нам потрібні були інструменти. Це Boston. Поверхом вище мій інструмент, на якому я раніше грала. Я його купила тут, в Нідерландах. Знайшла на сайті вживаних речей. Приїхала до родини, спробувала пограти, після чого купила Bluthner. Його треба було трошки відремонтувати. Але інструмент має дуже гарний звук і дуже особливе звучання, наче він має душу. Він був зі мною 7 років, а цього року я його віддала студентам.

ПРИХИСТОК З МУЗИЧНИМ ІНСТРУМЕНТОМ НА ДОДАЧУ

- Ви також допомагаєте українським студентам та їхнім родинам з житлом. Чи живе хтось тут, в академії?

- Так, на верхньому поверсі академії в нас живе молодий талановитий піаніст з мамою. З березня минулого року ми робили все можливе, щоб знайти приймаючі родини з музичними інструментами для молодих талантів, які приїхали. І нам це вдалося.

Але зараз вже маємо складнощі, бо на початку війни всі були дуже відкриті, а тепер розуміють, що це війна не на кілька місяців. Зараз набагато складніше знайти людей, які б були готові взяти українців до себе на тривалий період. Якщо на кілька тижнів чи місяць, це ще можливо, але рік - вже набагато складніше. Тому добре, що більшість наших студентів приїхали в березні, коли ще ми могли досить швидко знайти людей, які були готові брати без дедлайну. І, на щастя, їм не кажуть, що вони мають з’їхати, хоча кілька таких випадків було. Більшість звикає, і вже фактично за рік сприймає українців як частину своєї родини. І, звісно, що відчувають відповідальність, а також хочуть підтримати юні таланти.

- Скільки студентів чи навіть українських родин вам вдалося прилаштувати? Знайти для них дах над головою, до того ж щоб у приймаючої родини був потрібний музичний інструмент?

- На довгий період проживання, мені здається, що десь 10-12 родин. На короткий термін було набагато більше. Поживши тут, потім вони їхали до інших країн, де мали родичів чи друзів. Також хтось повертався додому, в Україну. Важко сказати, скільки, це був постійний потік, але, я думаю, що десь  20-30 різних випадків було. Часом ми на кілька днів мали прилаштувати, інколи на кілька тижнів. Були різні історії. Були люди в дуже важкому психологічному стані, у великому стресі.

- Ваші батьки також музиканти, ви опікуєтеся зараз також і їхніми студентами. А як почалася історія відомої української піаністки Анни Федорової?

- Вона почалася, напевно, ще коли я не народилася. Звичайно, що мої перші враження від цього світу були пов’язані з музикою, бо мої батьки завжди грали та навчали своїх учнів, дуже часто вдома, не тільки у школі чи консерваторії. У батьків також були різні записи, тому музика була постійно в домі. Я не знала світу без музики, без класичної музики. Тож, звісно, я теж хотіла спробувати грати. У нас є відео, де мені десь два роки, і я вже намагаюся щось грати. Мої батьки почали вчити мене з малечку. Спочатку грала з ними прості твори. Вперше виступала на концерті у п’ятирічному віці. У філармонії, коли я вперше виступала, мені було шість років. Це був маленький номер, але на великій сцені, і мені дуже сподобалося. І це був дуже хороший сигнал, бо це означало, що я не боюся сцени.

- Я теж у дитинстві задивлялася на мамине піаніно в кутку, але з того нічого не вийшло. Коли ви зрозуміли, що це серйозно?

- Коли мені було 9 років, я вже чітко розуміла, що хочу робити усе своє життя. Спочатку були дитячі конкурси, також конкурси за кордоном. Перший був в Італії, я тоді вперше побувала за кордоном. І я отримала тоді гран-прі. Кожного року ми їздили з батьками на три-чотири конкурси. Також були різні концерти, фестивалі. І так якось все пішло-поїхало. А коли мені було 16 років, я познайомилася з моїм першим менеджером Робертом Груном. Він був у Києві і мав проєкт з українським оркестром, а також вирішив провести прослуховування у нашій школі. Обрали декілька піаністів, ми зіграли, йому сподобалося, тоді він мене запросив у Нідерланди. Так час від часу я почала виступати у Нідерландах. А потім піаністка, яка мала грати в концерті у великому залі Консертґебау, все скасувала, тому Роб Грун запросив мене зіграти замість неї. Мені тоді було 16 років, і це був мій перший досвід на великій сцені такого високого рівня. Після того він став моїм генеральним менеджером. І завдяки йому я почала грати більше за кордоном. Відкрилися великі світові зали світу. Один з перших моїх турів був у Мексиці, потім концерти в Німеччині та Парижі, де я тільки вже не грала у своєму житті. Але найбільш значущими були перші роки, найперші виступи у таких залах були просто феєрверком.

- Коли виходите на велику сцену, маєте забобони ?

- Є сережки, які я люблю вдягати на концерти. В мене було кольє з серцем, яке я вдягала на всі виступи. Я його придбала, коли мені було 16 років. А потім ланцюжок порвався, і я не змогла його відремонтувати. Після того я почала носити різні підвіски. Зараз є кілька речей, які я люблю вдягати, але я не маю талісманів, щоб, раптом щось станеться з ним, не програмувати себе на поганий концерт. Звісно, я досі хвилююся перед концертом, зокрема, коли новий репертуар чи концерт, який я не грала давно, чи коли емоційний концерт.

Але головне фокусуватися на музиці, це допомагає подолати хвилювання. Музика веде за собою.

ПЕРЕМОЖНИЙ ТУР У ХАРКОВІ, ОДЕСІ, ЛЬВОВІ ТА КИЄВІ

- Благодійні концерти граєте не лише ви, а й ваші батьки та чоловік. Ви вже згадували, що він з Америки. Скільки вони вже дали благодійних концертів?

- Так, він з Бостона, але він грає в оркестрі Консертґебау тут, в Нідерландах, вже років десять. Цікаво, що з боку його батька в нього родичі з України. Здається, його бабусі було зо два роки, коли родина іммігрувала з Одеси. Його батьки не говорять українською, але його тато весь час повторює, що він українець. Скільки благодійних концертів, важко сказати, думаю, що десь близько 50-ти є.

- Як вам вдалося знайти чоловіка американця, але з українським корінням?

-  Це цікаво. Ми познайомилися в Бразилії, де грали на фестивалі. Було дуже смішно, бо він прилетів без багажу, тобто його контрабас не приїхав. Так я побачила трьох музикантів,  один з них був Нікі без інструмента. Але в останній день фестивалю інструменти знайшлися. Я почула, як він грав, і це був перший момент, коли почали з’являтися «метелики», бо я ніколи не думала, що можна так грати на контрабасі. Після того в мене були концерти в Нідерландах, де ми побачилися, навіть грали разом. Почали зустрічатися. Він приїжджав до мене в Лондон, бо я тоді вчилася там, а через пів року переїхала в Нідерланди. З 2012 року я  вже не жила в Україні. Приїздила кілька разів на рік. В Нідерланди переїхала через чоловіка. Він приїхав з Америки, бо, коли почув оркестр Консертґебау в Бостоні, був дуже вражений. Тож вирішив, що хоче спробувати, і в нього вийшло, він пройшов прослуховування.

- Вас важко упіймати, постійно в концертних турах. Що у вашому графіку зараз?

- Планується концерт у Румунії, я маю віддати борг, бо я скасувала виступ минулого року і зробила благодійний. Потім маю концерт у Франції, фестиваль у Норвегії, там також будуть благодійні концерти на допомогу Україні. Буде 24 лютого 2023 концерт в Амстердамі.

- Що ви зіграли б в Україні після Перемоги?

- Я мрію приїхати в Україну з переможним туром. Що зіграти? Я маю подумати над цим. Коли у нас був тур з Ukrainian Freedom Orchestra, ми говорили, що було б добре це повторити, але вже з переможним туром по Україні. І ви знаєте, двічі ми із моїм чоловіком планували тур по Україні. Вперше він скасувався через ковід, а другий був запланований на квітень минулого року і не склався вже через війну. Ми мали грати у Харкові, Одесі, Львові та Києві. Тому так, я б дуже хотіла, щоб він відбувся і ми зробили б це переможним туром.

Ірина Драбок, Гаага

Фото: Ірина Драбок, Nicholas Schwartz, Marco Borggreve