Велика толока: як ентузіасти відновлюють зруйновані оселі
Український рок, повний автобус натхненної молоді – починається моя подорож Київщиною в компанії волонтерів. Бородянка, Буча, Ірпінь, Гостомель, Мощун одними з перших зустріли велику війну. Там точилися запеклі бої, але попри все – зараз життя відновлюється. Представники волонтерського проєкту “Сміливі відновлювати” вкотре їдуть на розбір завалів. Автобуси роз'їхалися різними локаціями, ми з фотографом і десятком волонтерів – прямуємо у понівечене місто Ірпінь. Сьогодні й я спробую себе в ролі волонтера.
За 23 дні битви тут було зруйновано 70% соціальної та житлової інфраструктури міста. Кількадесят кілометрів від Києва, сотні пошкоджених будинків, тисячі скалічених душ… Ми на місці й беремося до роботи.
СМІЛИВІ ПОВЕРНУТИСЯ Й ПОЧАТИ З НУЛЯ
Наша локація на сьогодні – зруйнований будинок подружжя Галини та Миколи Жуковських. Зараз вони живуть у літній кухні, що поруч з їхнім зруйнованим будинком. «Ми з чоловіком самі його будували. У нас тут була літня кухня. Можна сказати, що ми раніше нею і не користувалися», – згадує пані Галина. В дворі повністю вигорів гараж, машина, а в літній кухні – другий поверх. Перший утратив вікна та двері, але став єдиним прихистком для родини.
До 5 березня подружжя перебувало в Ірпені, сподіваючись, що все скінчиться. Але потім над містом почали літати ворожі бомбардувальники та скидати авіабомби. Донька виїхала першою.
«2 березня я запам’ятаю надовго – мій день народження. Був авіаналіт. Тоді день змішався з ніччю», – розповідає жінка. Збирались похапцем, взяли з собою лиш те, що вмістилось у рюкзак, та ще кішку. Вдалося сісти на евакуаційний потяг, що прямував у Чернівецьку область, поїхали до доньки.
А коли звільнили Ірпінь, Жуковським дуже хотілось повернутися додому. «Коли ми приїхали, у нас нічого не було. Навіть таких простих речей, як ложка, голка чи нитка», – розповідає Жуковська. Спочатку жили у трейлері. Потім зробили ремонт на першому поверсі літньої кухні – місцеві волонтери допомогли поставити вікна та двері. Галина знайшла організацію «Сміливі відновлювати» через одну з ірпінських груп у Фейсбуці. Зайшла на сайт, подала заявку, через деякий час їй подзвонили та запропонували допомогу з розборі завалів.
Сьогодні неділя. Наша команда тут, ми повні натхнення та готові добре попрацювати. Нам роздали все спорядження, господарі окреслили фронт робіт. Через кілька хвилин на подвір’ї вже долинали звуки будівництва – тріск скла, стукіт молотків та брязкіт лопат.
Сам проєкт «Сміливі відновлювати» розпочався з двох громадських активістів – Віталія Селика та Альони Крицук. Після деокупації вони поїхали у Київську область з гуманітарною місією – повезли допомогу мешканцям Київщини. Під час цієї поїздки друзі побачили, що люди потребують фізичної допомоги з розгрібання завалів. Тому вони вирішили приїхати туди знову та допомогти, але вже більшою компанією. З часом до ініціативи почали приєднуватись все більше й більше людей, тому проєкт зареєстрували вже як громадську організацію.
«Сміливі» – це про людей, що залишилися в Україні попри те, що втратили тут усе. Це навіть більше не про волонтерів – вони, звісно, сміливі, але ще сміливіші господарі, що зазнали втрат, але достатньо мотивовані, щоб відбудовувати свій дім», – пояснює фахівчиня зі зв’язків з громадськістю проєкту та волонтерка Яна Кузнєцова.
СПОЧАТКУ – САПЕРИ, ПОТІМ – ВОЛОНТЕРИ
Робота закипіла. Через деякий час виникла потреба в оренді кількох автобусів для волонтерів – учасникам уже не вистачало одного транспортного засобу. Зараз громадська організація налічує більше 2000 волонтерів. Здебільшого це молодь, зокрема студенти. Але зустрічаються й люди старшого віку.
Щотижня до «Сміливих» звертаються іноземці, які також хочуть долучитися до відбудови України. Деякі на певний період спеціально приїжджають із різних куточків світу, орендують житло, щоб волонтерити. Долучаються й іноземці, які постійно живуть в Україні. У них окремий чат, де вони спілкуються та дізнаються всю інформацію від координаторів. Один з таких добродіїв трапився й під час нашої поїздки (шкода, працювали на різних об’єктах, не поспілкувалися).
Сьогодні волонтерський рух з відновлення міст і сіл України опікується десятками приватних садиб та багатоквартирних будинків в Ірпені, Бучі, Гостомелі та навколишніх селах (а якось волонтери їздили й на Харківщину та Херсонщину з гуманітарною місією).
Майже 90% часу витрачається на розбір завалів, переважно це зруйновані приватні будинки. Крім того, команда виконує роботи з демонтажу, облаштування модульних будинків, консервації приміщення тощо. Учасники поступово рухаються, щоб прийти саме до відбудови в її чистому вигляді. За словами волонтерів, для цього вони нарощують більшу експертність – набирають професійних будівельників, щоб допомагати цивільним громадянам відбудовувати житло та місцевим органам влади ремонтувати школи, садки, медичні заклади, культурні установи.
«Наші волонтери – це просто молоді люди без досвіду. Ми нарощуємо експертизу і плануємо залучати професійних спеціалістів з будівництва, щоб поступово рухатись до відбудови», – підкреслила учасниця проєкту Кузнєцова.
Одним з найпотужніших кейсів команди стала допомога у розгрібанні завалів на верхніх поверхах та взагалі в будинку знаменитого житлового комплексу «Ірпінські липки», який, як кажуть місцеві жителі, по суті, перешкодив наступу росіян.
Крім того, організація тісно співпрацює з місцевою владою. Наприклад, мерія Ірпеня просила учасників проєкту прибирати завали в школах. Також волонтери розбирали завали на зруйнованому ірпінському стадіоні «Чемпіон», який планують реконструювати завдяки платформі «United24».
В середньому за день учасникам проєкту вдається відвідувати по 2-3 населених пункти. В основному волонтери виїжджають на локації у суботу та неділю. Але якщо збирається необхідна кількість охочих, то бувають виїзди й у будні дні. З травня по грудень 2022 року волонтери здійснили більше 400 поїздок на локації у 14 містечках і селах Київщини та залучили до робіт понад 4000 людей.
Кожен об’єкт індивідуальний – волонтери ніколи не знають, скільки доведеться робити виїздів на одне місце. На деякі вистачить 5-7 людей, а кудись треба запрошувати й 20-30.
«Це заряджає, особливо якщо у тебе п’ять днів на тиждень сидяча робота. Хочеться якоїсь активності. Мені подобається концепція толоки – старовинна українська традиція, коли могли всім селом звести будинок за день, тому що просто всі разом зібрались», – пояснює волонтер проєкту Микола Грім. Самотужки це дуже важко зробити. А коли на один об’єкт приїжджає 10-20 робітників, то робота рухається дуже швидко, каже. «Бо так чи інакше – ми всі одна сім’я», – упевнений Микола.
До початку розбору завалів завжди ведуться саперні роботи. Команда проєкту обов'язково перевіряє, щоб територія була безпечна, тому що несе відповідальність за життя й здоров'я залучених людей. Перед кожним виїздом учасники заповнюють електронну форму, в якій ознайомлюються зі всією безпековою інформацією. От, у принципі, й уся “бюрократія” – щоб волонтерити, досить мати з собою тільки воду та зручний одяг. А вже на місці координатор інструктує учасників детально та видає рукавички, лопати, знаряддя для роботи, за потреби – будівельні каски. Господарі зруйнованих будинків, на яких ведуться роботи, постійно намагаються пригостити помічників гарячим чаєм та теплим обідом. І це дійсно зігріває.
«Якби нещастя трапилось зі мною і мій будинок був зруйнований, мені б було дуже приємно, що люди прийшли мені допомагати. Відчуття, що ми всі живемо в Україні, ми одна родина і ми разом у горі та в радості – дуже надихає», – пояснює учасниця проєкту Кузнєцова.
Коли прийшла зима, волонтери журились, що буде холодно, неможливо працювати. Та холоднеча – не проблема, коли працюєш, перебуваючи у постійному русі. “Ми всю зиму намагались працювати. Найгірше працювати в дощ, але на цей випадок є дощовики», – ділиться досвідом волонтер Микола Грім. Гуртом все добре вдається й у негоду, як то кажуть.
ЯК ДОЛУЧИТИСЯ ТА ЗА ЧИЙ КОШТ ПРАЦЮЄ ТОЛОКА
Якщо погуляти вулицями Ірпеня чи Бучі, можна почути звуки будівництва ледь не з кожного подвір'я. Дуже багато людей відновлюють своє житло самостійно, не чекаючи помічників, розповідають волонтери.
«Ірпінь та інші міста Київської області реально дають надію, вони розквітають на очах. Немає людей, які сидять склавши руки. Та й крім нас працюють багато інших організації та ініціатив, які займаються відновленням будинків. Тому допомоги й вільних рук вистачить на всіх», – говорить учасниця проєкту Кузнєцова.
У команди “Сміливих” є власний портал – bravetorebuild.in.ua. Якщо потрібна допомога з розбору завалів чи відбудови, можна зареєструватися на ньому та подати заявку. Після обробки запиту волонтери звʼяжуться з господарями та направлять команду помічників.
Звісно, така благодійність коштує грошей. Тож організація має коло своїх донатерів та партнерів, серед них – волонтерські ініціативи “Підмога” та “Razom”, коаліція українських та міжнародних громадських організацій “RISE Ukraine” тощо. Окрім цього, організація має можливість приймати через PayPal донати від іноземців. На рахунки громадської організації можуть донатити й українці, охочі допомогти. Команда часто допомагає господарям зруйнованих осель також із будматеріалами.
«Все закупити можливості немає, але ми можемо попросити наших підписників запустити фандрейзингову кампанію у соціальних мережах та зібрати таким чином необхідні кошти», – говорить волонтерка Кузнєцова.
Соцмережі загалом відіграють надважливу роль – через них проєкт залучає нових учасників. Саме через Інстаграм, Фейсбук, ТікТок, Твітер та Телеграм, за словами учасників, до ініціативи приєднуються люди.
«Ми намагаємось вести свої сторінки в соціальних мережах креативно – створювати якісь тренди, меми. Робимо це для того, щоб молоді було цікаво за нами спостерігати, долучатися до нас, щоб вони розуміли наш настрій, щоб їм було весело з нами. Це дійсно приваблює нових волонтерів», – розповідає Кузнєцова.
За спостереженнями, найбільш ефективний з точку зору залучення людей до волонтерського кола – ТікТок. «Коли питаємо нових волонтерів перед толокою про те, звідки вони дізналися про нас, то більшість відповідають, що їм потрапили в рекомендації сюжети з нашого ТікТоку. Потім вони продовжують приїжджати, приводять своїх друзів», – пояснює волонтерка.
Команда знімає багато веселих відео та розміщує їх на своїх сторінках у соціальних мережах. Завдяки цьому про корисну справу дізнається широке коло людей.
Однак важливо не тільки привабити людей, а й утримати їх. Цьому сприяє організація різних культурних заходів – вечорниць, поетичних вечорів, квестів. Якось волонтери брали участь в автомобільному квесті, організовували ночівлі в пластовому центрі в Бучі з іграми на командотворення. За словами учасників, це важливо, щоб гуртувати спільноту та підтримувати моральний дух волонтерів, аби вони відпочивали, розважались та дружили. Так виник кістяк організації, що готовий допомагати стільки, скільки буде потрібно постраждалим регіонам.
«Люди мотивують одне одного, коли збираються друзі, це завжди взаємопідтримка та обмін позитивною енергією. Коли досягнемо цілі, то можна буде йти відпочивати зі спокійною душею та відчуттям виконаної місії. А зараз працюємо на повну», – каже Кузнєцова.
…Розбираючи завали пліч-о-пліч з бувалими волонтерами, я й сама відчула командний дух і певну атмосферу авантюризму. Ніколи б не подумала, що розбирати завали – так легко і весело. Трощити зруйновані ворогом стіни під гучну музику – це взагалі моє улюблене, своєрідна психотерапія, як виявилось. Приємно, що молоді люди направляють свою енергію у таку справу, жертвують своїм часом заради інших. Подумалося: з таким поколінням немає сумнівів, що після перемоги наша країна відновиться та буде далі розвиватися. Завдяки цій молоді люди повертаються, а міста, містечка та селища наповнюються життям. Українці заново зводять домівки, заново налагоджують свій побут, знову сподіваються на краще. Поряд з рештками своїх зруйнованих будинків вони в першу чергу прибирають та висаджують весняні квіти, а отже – продовжують жити далі.
Сьогодні під час розбору завалів господарі радо долучилися до роботи з волонтерами. Микола контролював весь процес і сам допомагав. Тим часом Галина готувала смачний обід, пропонувала чай та каву. Літня кухня, у якій живе подружжя, доволі маленька, але дуже затишна. Жінка висадила квіти біля будинку, які ось-ось мають розпуститися. Зараз пара живе надією відбудувати свій рідний дім.
«Мої знайомі повертаються. Люди сподіваються, що все відбудують. Це наша країна, наша земля. Ми тут народились і виросли. Куди нам їхати? Чому ми повинні жити на чужині?», – питає на прощання Галина Жуковська. В її очах – упевненість та велика надія на майбутнє.
Анастасія Ракута, Київ
Фото: Руслан Канюка
