Хто і як відновлюватиме Донеччину та Луганщину

Чи вірять внутрішньо переміщені особи, що повернуться до своїх напівзруйнованих міст? Складно казати за всіх вимушених переселенців. А от військові адміністрації не тільки вірять, але й готують Плани першочергових дій зі стабілізації ситуації на деокупованих територіях та їхньої реінтеграції.

А ще в повернення вірять громадські організації. Зокрема – Коаліція громадських організацій «На лінії зіткнення». Вірять аж так, що вже тепер вимагають від обласної влади долучити їх до процесу укладання планів майбутнього відновлення регіону. Кореспондент Укрінформу поспілкувався з виконавчим директором коаліції Андрієм Грудкіним.

ВІД ЛІНІЇ ЗІТКНЕННЯ ДО ЛІНІЇ ФРОНТУ

Назва громадської спілки походить з тих часів, коли фронт російсько-української війни сором’язливо називали «лінією зіткнення» або взагалі «лінією розмежування».

- Коаліція «На лінії зіткнення» – це спочатку була така неформальна ініціатива спільноти активних громадських діячів і громадських організацій, які у 2020 році об’єдналися для того, щоб покращити життя власних громад. Громад, які перебували, власне, на лінії зіткнення, що сформувалась протягом 2014–2015 років, – розповів Андрій Грудкін. – Усі члени нашої спільноти представляють такі міста Луганщини, як Попасна і Щастя, та Донеччини – Торецьк, Нью-Йорк, Світлодарськ, Авдіївка і Сартана під Маріуполем. Фронт проходив неподалік від нас, і це мало певні наслідки. До нас не доходили значні інвестиції, у нас завжди було відчуття, що ми окремі навіть більше, ніж ті ж Краматорськ або Сєвєродонецьк. І в нас не було місцевого самоврядування – діяли військово-цивільні адміністрації. Це тривало роками, капсулізувалося. Ми були в певній фрустрації. Але жили в своїх громадах, і нам було важливо їх розвивати. Навіть попри те, що вони поблизу лінії зіткнення.

Сталося так, що автор цих рядків у 2019–2021 роках побував у всіх названих тут населених пунктах, і вони не справляли враження занедбаних або покинутих. А Нью-Йорк (який тоді ще мав назву Новгородське) і Сартана взагалі мали вигляд квітучих центрів, принаймні неформальних. І якщо остання була чимось на кшталт некоронованої столиці приазовських греків (зі сталими зв’язками з історичною батьківщиною), то в Новгородському в 2019-му «правила бал» ГО «Студія громадських жіночих ініціатив», однією із засновниць якої була секретарка селищної ради Тетяна Красько. Наступного року «Студія…» увійшла до Коаліції «На лінії зіткнення».

- А ще був складник ціннісний, можна навіть сказати, ідеологічний, – продовжив керівник коаліції. – Ми хотіли показати, що навіть тут можна побудувати патріотичні осередки, які пов’язують себе виключно з Україною, з українською нацією, з рухом до європейської та євроатлантичної спільноти. І бути такою вітриною України для окупованих на той час територій. Потрібно показувати, що децентралізація, демократія, реформи – вони діють на користь громад, і громади можуть розвиватись навіть у тих складних умовах.

Для цього коаліціанти просували певні рішення до законодавства, до стратегії економічного розвитку Донецької та Луганської областей. Збирали інформацію, аналізували її в різних сферах. Переважно спрямованість була на економіку і все, що з нею пов’язано глобально. І мали певні успіхи.

- Уряд приймав наші рекомендації… Ну, не прямо уряд – Міністерство з питань реінтеграції, яке цю стратегію розробляло. Також парламент схвалив зміни до Закону України «Про військово-цивільні адміністрації». Зреалізували певні ініціативи на місцях. Повномасштабне вторгнення все це перекреслило, і ми вимушені були виїхати. Тепер частина цих громад окупована, частина, такі, як Авдіївка, Торецьк, – фронтові.

ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНА КОАЛІЦІЯ

У перші місяці після повномасштабної навали про розвиток своїх громад думати якось не доводилось. Як тільки вдалося виїхати, почали організовувати допомогу територіальній обороні, війську і цивільному населенню. Що важливо, організації – засновники коаліції – підтримували одна одну як могли: когось матеріальними ресурсами, когось просто морально.

- Збирались, обговорювали… Активної діяльності не було, але намагались бути в контексті різних процесів. І навесні 2023-го нам вдалося вперше зібратись наживо і подумати, що робити далі. Одностайно вирішили, що коаліція має жити. Але, звісно, фокус нашої роботи змістився. Організації, які виїхали на той час, на весну 2023 року, – це компетентні професійні люди, і вони в тих громадах, до яких релокувалися, вже розгорнули потужну діяльність, – зазначив Грудкін.

За його словами, хтось опікується шелтерами для ВПО, хтось входить до рад ВПО при місцевих адміністраціях, хтось проводить майстер-класи й різні активності для дітей, забезпечує їхнє оздоровлення. Опікуються бізнесом, який був змушений релокуватися, намагаються інтегрувати його в нові громади. Напрями різні, але визначили для себе два ключові. Перший – це інтеграція ВПО і соціальна згуртованість. Адже люди виїхали хто куди, і їм треба зберігати свою ідентичність, щоб після перемоги і деокупації вони могли триматися купи, наскільки це можливо, і повертатись відновлювати свої громади.

- А якщо не вийде – маємо бути реалістами, – то ми повинні передати наступним поколінням, які будуть продовжувати боротьбу з Росією за відновлення нашого суверенітету, ці знання наші і нашу згуртованість, – додає Грудкін.

Другий напрям – це, власне, планування відновлення. Воно тісно пов’язано зі знанням психологічного стану людей і з дуже раціональними, простими речами, які декларують наші західні партнери, з якими погоджуються наші парламент і уряд, наше громадянське суспільство: що відновлювати треба краще, ніж було. А також із принципом «нічого для нас без нас». Це базовий принцип демократії, який передбачає, що коли влада щось розробляє, то  інтерес громад має бути врахований, з першої стадії й надалі: визначення проблематики, напрацювання ідей і безпосередньо глобальне планування.

- Але що ми бачимо? – запитує Андрій Володимирович. – Немає чітко сформованого й артикульованого публічно бачення з боку національної влади: якими вони уявляють Донеччину і Луганщину після деокупації? Є тільки окремі розмірковування, дуже хаотичні. Хтось говорить: «Там треба буферну зону зробити». Але що це означає? І як вона повинна мати вигляд? Дуже багато різних думок – але немає позиції. Активне громадянське суспільство усвідомлює, що у національної влади немає бачення, а регіональна влада – військові адміністрації – є дуже авторитарною. Вона сформувалася за відсутності самоврядування у певну вертикальну систему, яка відвикла від слова «демократія», від того, що громадян потрібно слухати. Відповідно вони пишуть якісь плани, публічно заявляють, що в них є стратегія. Але ніхто її не бачив, ніхто до цих процесів не залучений.

Задля справедливості слід сказати, що на сайті Луганської ОВА розміщено «План позачергових дій…» на пів сотні сторінок. Побачити щось подібне на сайті донецьких колег не вдалося.

Укрінформ надіслав запит у Донецьку ОВА. Там запевнили, що такий план є і в них, і найближчим часом нас із ним ознайомлять.

ПОТРІБЕН ДІАЛОГ ІЗ ВЛАДОЮ

На переконання керівника коаліції, з повномасштабним вторгненням сподівання людей на демократичний розвиток суспільства помножились у десятки разів, якщо порівняти навіть із тими настроями, які були після Революції Гідності.

- Люди очікують виключно кращого суспільства, кращого розвитку в рамках демократії після перемоги, – упевнений Грудкін. – Ніхто не розглядає якогось відкату назад. Нам не потрібна постіндустріальна радянська Донеччина із просто жахливою демографічною ситуацією, як до початку повномасштабного вторгнення. Не вирішені питання щодо енергоефективності, щодо забезпечення водою. Що робити з вугільною галуззю? Таких питань – безліч. Ми хочемо діалогу з владою. Конструктивного, чіткого. На принципах взаємоповаги і взаємної довіри. Вважаємо, це справедлива пропозиція, і впевнені, що нікому від цього гірше не буде.

Такий діалог, вважає він, лише підсилить і легітимізує в очах людей обидві його сторони. Суспільство буде бачити, що влада і громадянське суспільство працюють разом. Але, на жаль, Донецька ОВА як ключовий орган – це не міністерство і не парламент.

- Нам і в старі часи легко можна було організувати зустріч із першим віцепрем’єр-міністром.  А от провести дискусію, розмову, круглий стіл – майже неможливо. Ми хочемо нарешті хоча б якусь комунікацію провести і пояснити їм, що їхня позиція неконструктивна і час об’єднуватись. Треба розробити конкретний механізм взаємодії. Наприклад, за принципом наглядової ради в якомусь міністерстві або національній компанії.

Недавно було створено неформальну коаліцію «Інклюзивне відновлення України», повідомив громадський діяч. Якщо «На лінії зіткнення» є юридичною особою, з органами управління і структурою, то ІВУ – більше про самоорганізацію.

- Це наші партнери, ми туди також увійшли, там тепер сорок організацій. Звісно, оскільки це регіональний рівень, про нас пишуть регіональні медіа: агентство «Вчасно», «Свої-сіті», «Краматорськ-пост». Але і в національних ЗМІ можна відслідкувати нашу діяльність, – каже Грудкін.

ХТО ВІЗЬМЕ УЧАСТЬ У ПЛАНУВАННІ ВІДНОВЛЕННЯ

На прохання кореспондента Андрій Володимирович назвав імена кількох своїх активістів. На жаль, широкому загалу про більшість із них мало що відомо. Окрім, мабуть, Андрія Полухіна, захисника Донецького аеропорту в 2014-му, який сьогодні працює в пресслужбі 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Киянин за місцем проживання, він після затишшя на фронті у 2015-му багато часу проводив у місті енергетиків Світлодарську, розвиваючи громадянське суспільство і впроваджуючи українську мову.

Ще спитав Грудкіна про досягнення коаліції.

- Досягнення? Тепер ми в рамках коаліції «Інклюзивне відновлення України» напрацьовуємо зміни до постанов Кабміну, що стосуються планування відновлення. Будемо просувати ці зміни, які б містили відкриті й прозорі механізми залучення громадськості до ухвалення рішень в процесі відновлення. Планів багато. Думаємо, в березні будуть представлені ці постанови зі змінами.

- А чи достатній для такої роботи фаховий рівень ваших активістів?

- Ну, дивіться. Ми писали зміни до «Стратегії економічного розвитку» і до Закону «Про військово-цивільні адміністрації». Достатній фаховий рівень? Я думаю, так. До того ж в нас є помічники-експерти, які працюють у цьому напрямі. Вони консультують уряд, народних депутатів, забезпечують юридичний бік, щоб наші проєкти відповідали всім вимогам. Крім того, ми ж не зобов’язані працювати за уряд. Ми після 2014-го адвокатували систему «Прозорро», трансляцію засідань місцевих рад – інструменти демократії. Наша компетенція – це розуміти проблему, бо ми є її частиною. Ми самі звідти, знаємо своїх людей, їхні питання. У багатьох це відсутність житла, гуманітарні проблеми і таке інше. Все, що пов’язане з наслідками війни. Але тема планування відновлення – вона має багато проблем з її комунікацією.

Виявляється, зауважив Грудкін, мало хто усвідомлює різницю між відновленням і відбудовою (у документах військових адміністрацій, до речі, йдеться саме про відбудову). Людина, яка не занурена в контекст, буде думати, що відновлення – це про пароплави, мости, школи та амбулаторії. Але насправді перелічене вище – просто інфраструктурна частина глобального процесу. А відновлення – це про те, як згуртувати людей, як повертати їх, готувати кадри, інструменти для бізнесу і механізми залучення інвестицій. Як планувати просторовий розвиток громад, містобудівний складник.

- Ми розуміємо рівень загроз. Якщо громадськість зараз не включиться, керівники військових адміністрацій працюватимуть за принципом «Я художник, я так бачу». Отут набудуємо школи, де ніколи не буде дітей. Отут відновимо всі амбулаторії, бо треба ж розширяти штат медпрацівників – а населення становитиме два відсотки від довоєнного. І так далі.

*       *       *

Серед людей, з якими співпрацювала коаліція, мій співрозмовник назвав голову Сєвєродонецької районної військової адміністрації Романа Власенка, який після 2014-го кілька років очолював Попаснянський район. За словами Андрія Грудкіна, це людина, яка завжди брала участь у заходах, організованих громадськістю, і не боялася бути задіяною у дискусії.

Коли я зателефонував Власенку, той доволі компліментарно відгукнувся про керівника коаліції. І додав, що «людина б’ється як риба об лід», бо надто пряма у відстоюванні своїх поглядів.

А яким же має бути в наш час громадський діяч?

Михайло Бублик, Черкаси