Коли Україна нарешті налагодить власне виробництво віконного скла

Як підрахували експерти, на закупівлю будматеріалів для повоєнної відбудови України знадобиться від $65 млрд до $100 млрд. І нам дуже важливо мати власне виробництво принаймні основних матеріалів – цементу, бетонних та металевих конструкцій, цегли, елементів покрівлі, віконного скла. За різними оцінюваннями, навіть з урахуванням втрачених через російську агресію потужностей будіндустрії Україна спроможна у перші повоєнні роки забезпечувати власними будівельними матеріалами від 80–90% своїх потреб. Так, можуть виникати проблеми з металоконструкціями (через руйнування ключових виробництв на сході країни), покрівельними матеріалами (значна залежність від китайського імпорту) чи, приміром, цементом, якого у країні виробляється вдвічі менше від очікуваних «відбудовних» потреб. Та найгірша ситуація з листовим (віконним) склом: в Україні його взагалі не виготовляють, а кожен ворожий обстріл – це нові й нові його втрати.

ДОТЕПЕРІШНІЙ СТАТУС-КВО: НАШІ ОСЕЛІ З «ЧУЖИМИ» ВІКНАМИ

Ось уже майже десять років усе термополіроване (або флоат) скло для сучасних склопакетів Україна імпортує. Причому до Великої війни 75% усіх постачань здійснювалися із держав-агресорок – Росії та Білорусі. За даними Державної митної служби, у 2021 році Україна імпортувала майже 340 тисяч тонн термополірованого скла на понад 4 млрд грн (більше ніж $150 млн за тодішнім курсом). Приблизно 150 тисяч тонн при цьому завезли з РФ, ще до 100 тисяч тонн – з РБ. Таким чином, лише збуваючи в Україну таке скло, за останній передвоєнний рік Росія заробила десь $70 мільйонів!

У 2022-му постачання з Російської Федерації припинилися. Але, за даними деяких джерел, 20–25% віконного скла Україна усе ще отримує із сусідньої Білорусі – зокрема, через посередників з оформленням як постачання від європейських або турецьких виробників.

А ось єдине у нашій країні підприємство з виготовлення флоат- (литого полірованого) скла в Лисичанську припинило роботу ще 2015 року. І, за оцінюваннями аналітиків, його збанкрутували навмисно. Підприємство зупинилося через великі борги за газ.

Варто зазначити, що ще наприкінці 2010-х були плани створити велике сучасне скловиробництво у Бородянці на Київщині з інвестиціями у $300 млн. Утім, не судилося.

Тож маємо невтішний статус-кво: власними силами Україна виготовляє лише невеликі обсяги скла, причому за технологіями XIX століття (методом витягування та лиття зі шліфуванням). А такі вироби не можуть використовуватися в сучасному будівництві за технічними нормами ЄС, на які країна зобов'язалася перейти.

Водночас переорієнтування України на імпорт листового скла з Європи підвищило попит на нього на тамтешньому ринку, де ціни виробників ростуть. І укупі зі збільшенням вартості транспортування це вже призвело до подорожчання скла у нас щонайменше на 10–15%. А це ж іще «не вечір».  Якщо відбудова набиратиме темпів, а Україна, як і раніше, не матиме власного флоат-скловиробництва, тиск на європейський ринок лише посилюватиметься. Тож нам доведеться ще більше переплачувати за імпортний ресурс.

Експерти оцінюють щорічні потреби країни у 27 млн м² віконного скла вартістю $165 млн (у нинішніх цінах). На думку аналітиків, навіть тепер, в умовах війни, у нас все є для налагодження власного виробництва. Окрім хіба що грошей: для відродження галузі потрібні сотні мільйонів чи й мільярди доларів інвестицій.

Як свідчить світова практика, для стабільного забезпечення країни термополірованим склом власного виробництва необхідно мати одну лінію загартовування скла потужністю 200 кв. м/год на кожен 1 мільйон населення. Тобто Україні в ідеалі потрібно до 40 таких ліній. Це – за оцінюваннями мирних років. Війна ж та заподіяні росіянами руйнування потребу в таких виробництвах збільшила. Водночас сучасне виробниче підприємство річною потужністю близько 18 млн м² флоат-скла потребує від $150 до $250 мільйонів інвестицій.

УКРАЇНСЬКЕ ВІКОННЕ СКЛО: ОЦІНЮЄМО СИРОВИННІ ТА ФІНАНСОВІ МОЖЛИВОСТІ

Внутрішні сировинні можливості для виробництва флоат-скла в Україні неабиякі. Адже маємо великі запаси кремнеземного піску та кварцу. Навіть більше, наша країна посідає друге місце у Східній Європі за розвіданими запасами склосировини, таких родовищ у нас до сотні. І їх ресурсу, за оцінюваннями фахівців, вистачить на понад століття. Воднораз до Великої війни лише 2% видобутого щороку піску йшли на власні потреби – на згадане вже «допотопне» листове скловиробництво та виготовлення склотари, посуду, ялинкових прикрас абощо. Решту експортували… Здебільшого до Росії та Білорусі. Та ж статистика 2021-го свідчить: 67% усього експорту українського піску – частка РФ, ще 23% – Білорусі. Ми їм –  дешеву сировину, вони нам – продукцію з високою доданою вартістю.

Український бізнес готовий створювати додану вартість усередині країни. Вже кілька компаній анонсували наміри інвестувати у виробництво віконного скла. Є навіть готові до втілення проєкти. Єдина проблема – нестача фінансового ресурсу. Занадто дороге це «задоволення». Під час цьогорічного Форуму Kyiv Investment Day проблему окреслив голова наглядової ради EFI Group Ігор Ліскі: «Ми взялися за дуже важливий проєкт із виготовлення скла. Виявляється, щоб налагодити своє виробництво, потрібно 220–250 мільйонів євро. І навіть якщо його збудувати правильно, спільно із європейськими компаніями, з постачальними технологій та обладнання, ми розуміємо, що дуже важливою перепоною є відсутність проєктного фінансування в Україні. Наша група інвесторів готова вкласти у виробництво 70–80 млн євро власних коштів. Із пошуком решти необхідного ресурсу – проблема, адже банки неохоче надають кредити під такі дорогі та складні для втілення проєкти».

Ще однією перепоною, яка, ймовірно, відлякує потенційних інвесторів, є невизначеність із газозабезпеченням. Адже частка природного газу в собівартості скла перевищує 50%.

Водночас частина експертів налаштовані доволі оптимістично: шанси на те, що в цю ніким не зайняту нішу прийдуть стратегічні інвестори, багато. Поміж них називають великі профільні американські та японські корпорації, які через путінську агресію проти України вийшли з російського ринку. Але до нас вони прийдуть, вочевидь, не раніше закінчення війни. Відповідно ще кілька років знадобиться для запуску повноцінного виробництва. І в цей період Україні доведеться або нарощувати імпорт готового скла з Європи, Туреччини й Азербайджану, або фінансово підтримати ініціативи вітчизняного бізнесу.

«Нам буде потрібно будівельної продукції щонайменше на 65 мільярдів доларів для відбудови України. Це додатково 100 тисяч робочих місць, більш ніж 1,5 мільярда податків. І це додана вартість – 16 мільярдів доларів, яка залишиться тут, в Україні, та піде на розвиток нашої економіки. Дуже б хотілося, щоб саме всі ці будматеріали, які використовуватимуться під час відбудови, виготовлялися в нашій країні», – резюмувала голова комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк у програмі Укрінформу «Самохвалов запитує».

Владислав Обух, Київ

Перше фото: depositphotos