- Так, наприкінці листопада минулого року я їздив до Франції, щоб на місці зрозуміти, яка там ситуація з можливою підтримкою мого підзахисного, кореспондента, акредитованого у французькому МЗС. Якраз тоді Олланд заявив, що не балотуватиметься на другий термін. Тоді ж вже було зрозуміло, що до другого туру пройде керівник Національного фронту. І тому головним питанням було – хто стане суперником Марін Ле Пен у другому турі? Тоді за всіма опитуванням лідирував кандидат від правих Франсуа Фійон. В таких умовах ситуація для мене, для нас була турбулентна, оскільки Фійон, як і Ле Пен, не приховував своїх промосковських симпатій.

- У чому це виражалося? Можете пригадати конкретні яскраві приклади?

- У Франції тоді багато говорили, писали про дружні стосунки Фійона з Путіним, про поїздку до Росії, в якій той його супроводжував. А коли у Фійона померла мати, російський президент подарував йому іконку (пізніше повідомлялося про ще один подарунок від ВВП – пляшку вина 1931 року – це рік народження матері Фійона, - ред.). Тобто була досить вдала спроба встановлення відносин не просто особливих, але й у певному сенсі навіть сакральних.

- Звичайно. Але тут треба дивитися на все в розвитку, тому слід відійти назад. Кремль зробив на цих виборах свою традиційну помилку, занадто гаряче підтримуючи одних і лаючи інших, точніше – іншого, Еммануеля Макрона. Про нього в російських ЗМІ говорилося виключно в сміховинному ключі: 39 років – молодий, несерйозний, просто хлопчик якийсь. До того ж, банкір з кола Ротшильдів – і тут ще цілий виток конспірології, «кандидат від Ротшильдів». На Фійона і Ле Пен був рясний і документально підтверджується компромат. На Макрона ж компромату фактично не було. Тому замість такого в Москві бралися якісь теми з особистого життя – наприклад, нібито гомосексуалізм кандидата в президенти. Або те, що дружина у нього – набагато старша. Спроба створення принизливого контенту на такий ницій основі – для Заходу це виглядало вкрай непристойно. І, звичайно, ні сам Макрон, ні його команда цього не забули і не забудуть. Згадаймо, як Макрон відкрито звинувачував російські ЗМІ в продукуванні фейкових новин. Та й те, що його штаб не акредитував Sputnik і Russia Today, – хороший показник відношення до Кремля і його медійних сателітів.

- На чому грунтуються такі ваші надії?

- По-перше, на позиції самого Макрона – молодого, енергійного, успішного кандидата, що має свою чітку позицію в зв'язку з подіями на Сході Європи. По-друге – на розумінні того, наскільки важлива Франція для Росії, особливо для російської верхівки? Її інтереси тут просто глобальні.

- У чому це проявляється?

- По суті, тут один із найбільших «запасних аеродромів» російської еліти. І тут вже влаштувалися дітлахи багатьох із них. Вілли, маєтки, яхти. Вони всі у захваті від Лазурного узбережжя. І дуже щільно його освоїли. Ще – вони ж великі гірськолижники і обожнюють всі ці Куршевелі... Такий акцентований особистий інтерес – серйозне доповнення до традиційних переговорів з міждержавних відносин.

Головне – що з питань, пов'язаних з Росією й Україною, збережеться спадкоємність з лінією Олланда

- А які позиції самого Макрона, коли і якщо він стане президентом?

- По відношенню до Росії й України, Мінських угод він буде дотримуватися колишньої олландовської позиції – продовження антиросійських санкцій до повного врегулювання конфлікту. При цьому, ставши на чолі країни, Макрон повинен буде діяти прагматично. І тут потрібно пригадати, що в Національних зборах Франції у нього немає надійної підтримки. А це значить, що він повинен буде створювати досить широку коаліцію, домовляючись і з правими, і з лівими. При цьому, як на мене, позиція його самого буде правоцентристська. Але, повторюся, головне – те, що з питань, пов'язаних з Росією й Україною, збережеться спадкоємність з лінією Олланда.

Олег Кудрін, Андрій Лавренюк.

Фото: Данііл Шамкін, Павло Багмут, Олена Худякова / Укрінформ