У союзі з Туреччиною? Плацдарм опору зазіханням Росії в Чорноморському регіоні
Inimicus, inimica - Amicus meus
Слова цього римського прислів'я певною мірою описують всю історію людства. Ворог ворога - мій друг. Людям і державам завжди було притаманно мати ворогів і шукати союзників. Ця суто людська риса пізніше за римлян знайшла відображення навіть у Біблії. Але для нас, для тих, хто подолав рубіж другого тисячоліття і ризикує будувати плани на майбутнє, праісторичний характер людської природи є слабкою втіхою. Змінюються часи й технології, але «людина розумна», як і тисячі років тому, продовжує бавитися пошуком ворогів і природних союзників.
Експерти нашого аналітичного центру уважно відстежують події й потрясіння, які лихоманять нині усю планету. Серед них - безпрецедентне зниження цін на енергоносії (нафту) до рівня 11-річної давнини, в середньому до 35-36 дол. США за барель. Восстаннє ціни на нафту опускалися до цієї відмітки у липні 2004 року.
Серед «топ-новин» - активізація військових дій в Іраку та Сирії міжнародної військової коаліції під проводом США проти терористичного угруповання ІДІЛ, долучення до «процесу» Російської Федерації, яка веде у Сирії нищівні бомбометання, не особливо опікуючись міркуваннями, хто кому друг, а хто ворог. Жертвами чергової російської авантюри стали пасажири й пілоти пасажирського Airbus A321, що був підірваний терористами у небі над Синаєм 31 жовтня.
Чорними днями не лише для Франції, але й для усієї Європи стали 13-14 листопада, коли криваві теракти бойовиків ІД («Ісламська держава») перетворили Париж на пекло.
Нарешті, збиття над Туреччиною російського Су-24, яке призвело не лише до різкого загострення російсько-турецьких політико-економічних відносин, але й докорінно змінило ситуацію в усьому регіоні. Саме на цю тенденцію ми хотіли б поглянути більш уважно.
СТАМБУЛЬСЬКА ЗУСТРІЧ
Справа в тім, що окрім вже згаданих подій відбулася, принаймні, ще одна знаменна подія, яка залишилася поза увагою широкої публіки. Між тим, саме вона вже у найближчій перспективі впливатиме на розвиток геополітичної ситуації у Кавказькому та Чорноморському регіонах. Йдеться про посилення воєнно-політичного, військового та військово-технічного співробітництва і координації між Туреччиною, Азербайджаном і Грузією, що є не лише добрими сусідами та партнерами України, але й самодостатніми регіональними гравцями, які абсолютно свідомо впливають на ситуацію в регіоні.
Не далі як 17 грудня поточного року міністри оборони Грузії Тіна Хидашелі, Туреччини Ісмет Йилмаз і Азербайджану Закір Гасанов у ході спільної зустрічі в Стамбулі саме й обговорили питання регіональної безпеки і посилення співпраці трьох країн. Перша подібна зустріч у такому ж форматі відбулася у серпні 2014 року в Нахічевані (Азербайджан). Другий такий форум відбувся у квітні 2015 року в Тбілісі.
Після завершення тристоронньої зустрічі в Стамбулі міністр оборони Грузії Тіна Хидашелі заявила, що «... ці зустрічі мають важливе значення з точки зору практичного співробітництва трьох країн». Вона також наголосила, що головною метою такої співпраці є мир та стабільність у регіоні.
«Сигнал, який учасники цієї зустрічі посилають Заходу, дуже простий: якщо ми хочемо безпечну і стабільну Європу, то для цього необхідні мир, стабільність та безпека у Чорноморському і Кавказькому регіонах. На шляху до цього вже недостатньо зусиль тільки Грузії і Азербайджану, необхідна й активна участь Туреччини», - додала Т.Хидашелі. Вона висловила переконання, що майбутнє всіх трьох країн пов'язане з НАТО.
У Стамбулі відбулась також окрема зустріч грузинського урядовця з міністром оборони Туреччини Ісметом Йилмазом. За оцінкою Т.Хидашелі, «... це була цікава і важлива зустріч». «Ми акцентували увагу на обговоренні питань регіональної безпеки і співпраці двох країн», - заявила вона.
ДОПОМОГА У ВСТУПІ ДО НАТО
Ці заяви мають абсолютно конкретний зміст. Ще з кінця 90-х років минулого століття Туреччина активно допомагає Грузії у реформуванні її збройних сил, правоохоронних органів і прикордонної поліції, у підготовці офіцерських кадрів та технічному оснащенні бойових підрозділів. Вона ж, Туреччина, будучи членом НАТО, активно допомагає Грузії у підвищенні боєздатності національних збройних сил та у приведенні їх до стандартів НАТО. Згідно з підписаними раніше угодами, Туреччина щороку надає військово-технічну та матеріальну допомогу Збройним силам Грузії, на безоплатній основі постачає автомобілі, засоби управління і зв'язку, навігаційне устаткування, комплекти уніформи тощо.
За інформацією обізнаних джерел, Т.Хидашелі вже звернулась до турецької сторони з проханням сприяти Грузії у приєднанні до «Плану дій щодо членства в НАТО» (ПДЧ) на черговому саміті НАТО, який відбудеться 8-9 липня 2016 року у Варшаві. На переконання грузинської сторони, вона не може дозволити собі повторення невдалої попередньої спроби, яка відбулася у Бухаресті на саміті НАТО у квітні 2008 року, під час якого не лише Грузія, але й Україна безуспішно апелювали до союзників по Альянсу про надання ПДЧ.
У свою чергу, серед іншого, І.Йилмаз звернувся з пропозицією до грузинської сторони щодо активізації співробітництва між розвідувальними органами військових відомств обох країн, що стосується обміну розвідувальною інформацією стосовно угруповання (об'єктів) Збройних сил РФ у Кавказько-Чорноморському регіоні, а також спрямованості та особливостей його оперативної і бойової підготовки.
У цьому контексті, в умовах загострення на сьогодні російсько-турецьких відносин, особливу занепокоєність Туреччини викликає інформація начальника Генерального штабу ЗС Грузії В.Капанадзе щодо розміщення російських оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) «Іскандер» на території самопроголошеної Південної Осетії (поблизу Цхінвалі), а також хід реформування та переозброєння угруповання 102-ї російської військової бази у Гюмрі (колишній Ленінакан).
У ході тристоронньої зустрічі міністр оборони Азербайджану Закір Гасанов звернув увагу на важливість розширення співробітництва у галузі військової освіти та навчань (тренувань) між збройними силами країн регіону за стандартами НАТО. На його переконання, співпраця, що розвивається між трьома країнами, побудована на стратегічному партнерстві і братських стосунках. Торкнувшись необхідності вирішення конфліктів у регіоні на основі територіальної цілісності і примату норм міжнародного права, З.Гасанов заявив: «Для повного встановлення миру ми повинні бути сильними і реалізовувати деякі спільні проекти у Кавказько-Чорноморському регіоні. При цьому ми скористаємося як досвідом Туреччини й Грузії, так і в рамках програм НАТО. Забезпечення безпеки у регіоні буде в інтересах усіх держав».
ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
В рамках окремої зустрічі з міністром оборони Туреччини Ісметом Йилмазом сторони обговорили підписання Протоколу за підсумками 8-го азербайджано-турецького воєнного діалогу на вищому рівні, який відбувся у грудні 2013 року в Баку. Також були обговорені питання розширення співробітництва збройних сил Азербайджану і Туреччини у військовій, військово-технічній сферах і в галузі військової освіти, активізації проведення спільних навчань (тренувань), а також ряд питань, що стосуються перспектив вирішення вірмено-азербайджанського конфлікту та загострення в останній час обстановки на лінії розмежування сторін довкола Нагірного Карабаху.
За підсумками трьохсторонньої зустрічі, міністри оборони Грузії, Туреччини і Азербайджану зробили спільну заяву про важливість намірів підписання у найкоротші терміни Декларації (Меморандуму) про співробітництво між трьома країнами у оборонній сфері.
На їх переконання, проблемні питання та практичні заходи, що будуть включені до цього меморандуму, свідчитимуть, перш за все, про важливість, а також доцільність і необхідність організації та проведення як регіональних, так і глобальних діалогів з безпекової та оборонної політики. В цьому контексті започаткований у серпні 2014 року діалог Грузії, Туреччини та Азербайджана з безпекової та оборонної політики у Кавказько-Чорноморському регіоні є прикладом для інших країн та залишається відкритим і готовим до його розширення, головним чином, за рахунок країн Чорноморського регіону.
Крім того, міністр оборони Азербайджану Закір Гасанов анонсував проведення наступного (четвертого) подібного форуму найближчого часу (навесні або влітку 2016 року) у Баку.
ІМПЕРІЯ ЗАХВИЛЮВАЛАСЯ
Зрозуміло, що цей тристоронній захід викликав досить нервову, але цілком прогнозовану реакцію Росії, а також Вірменії, яка на сьогодні приречена залишатися «вірним союзником» РФ у регіоні, і при цьому ще й намагатися відстоювати власні інтереси.
На початку грудня 2015 року 102-а російська військова база у Вірменії була терміново посилена бойовими і транспортними (багатоцільовими) вертольотами ВПС РФ. На російську авіабазу «Еребуні» у Вірменії надійшли сім сучасних вертольотів: чотири бойових ударних Мі-24П і три багатоцільових Мі-8МТ.
В 20-х числах грудня, на підставі рішення Міністерства оборони Російської Федерації, туди ж, на авіабазу «Еребуні», були додатково передислоковані ще шість вертольотів: чотири бойових ударних Мі-24П і два багатоцільових Мі-8 МТ. В основному, ця техніка була передислокована з авіабази «Краснодар» Південного військового округу ЗС РФ.
У пошуку відповіді на питання, хто кому є другом у цьому регіоні, на увагу заслуговує й зустріч міністра національної оборони Греції Панайотіса Камменоса та міністра оборони Вірменії Сейрана Оганяна, які відбулась 16 грудня поточного року.
У ході цих переговорів міністри обговорили основні напрями подальшого двостороннього співробітництва: підготовку загонів спеціального призначення, миротворчу діяльність, військово-технічне співробітництво та військову освіту. Сторони торкнулися і регіональних проблем. Сейран Оганян проінформував колегу про загострення в останній час ситуації навколо нагірнокарабахського конфлікту. Але цікавим, як завжди, є не стільки офіційні результати зустрічі, скільки акценти, якими вони супроводжувалися.
За результатами переговорів, на спільному брифінгу з міністром оборони Вірменії Сейраном Оганяном міністр національної оборони Греції Панайотіс Камменос особливо відзначив важливість військового та військово-технічного співробітництва «між двома братніми народами», яке добре позначиться й на економіці обох країн. При цьому грецький міністр до чогось згадав відоме прислів'я: «Хочеш миру, готуйся до війни», - правда, не пояснюючи при цьому - де, з ким та за яких причин.
У свою чергу, міністр оборони Вірменії Сейран Оганян підтвердив, що необхідна для розвитку двостороннього військового та військово-технічного співробітництва договірно-правова база вже розроблена та існує.
Зрозуміло, що певну «міну» у цій грі мала зобразити й Російська Федерація. У рамках засідання Ради міністрів оборони держав-учасниць СНД, яке відбулось 23 грудня ц.р. в Москві під головуванням міністра оборони РФ С.Шойгу, останній провів і ряд двосторонніх зустрічей зі своїми колегами - міністрами оборони Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану та Вірменії.
Привертає увагу те, що у всіх цих пострадянських ісламських країнах, а також і у Вірменії, розміщені російські військові бази. Як наголошується в офіційних російських ЗМІ, двосторонні зустрічі пройшли «у довірливій обстановці» й носили «конструктивний та змістовний характер». Хто б сумнівався. Серед іншого, сторони затвердили плани співробітництва оборонних відомств на 2016 рік, у тому числі у військово-технічній сфері.
Таким чином, російсько-турецьке протистояння, яке поступово набирає обертів, безперервно та послідовно втягує до себе окремі країни Кавказько-Чорноморського регіону. Остання зустріч міністрів оборони Грузії, Туреччини і Азербайджану у Стамбулі започатковує новий формат співробітництва між ними з питань регіональної безпеки, фактично, чітко орієнтований проти «агресивної політики» Росії та Вірменії.
Спроби режиму В.Путіна «адекватно» відреагувати на такого роду заходи носять достатньо прогнозований характер і орієнтовані як на створення відповідного формату протидії зі своїх основних країн-партнерів та союзників цим планам і заходам, так і на посилення угруповання військ (сил) в Кавказько-Чорноморському регіоні.
ЩО РОБИТИ УКРАЇНІ?
Залишається відкритим питання, що ж за таких обставин варто робити Україні, для якої російська загроза не є абстрактною категорією. За оцінками експертів Центру «Борисфен Інтел», Україні доцільно у найкоротший термін розглянути питання щодо приєднання (можливо, разом з Молдовою) до нового формату співробітництва міністрів оборони Грузії, Туреччини і Азербайджану, а також щодо об'єднання оборонно-безпекових зусиль країн «Балто-Чорноморського поясу» (шляхом додаткового залучення Грузії та Туреччини). Ще один варіант - спробувати практично реанімувати ідею ГУАМ, яка за сучасних умов зовсім не виглядає безнадійною, і ініціювати залучення до цього формату Туреччини.
Ця ініціатива, між тим, не має відволікати Україну від стратегічної мети на її шляху до членства в НАТО та в ЄС. І якщо Грузія і навіть маленька (за розміром, не за значенням) Молдова ставлять перед собою завдання отримати від НАТО ПДЧ під час саміту Альянсу у Варшаві, то чому від такого кроку має утримуватися Україна, у якої, напевно, найбільше підстав шукати та використовувати гарантії реальної стабільності як у регіональних, так і колективних структурах безпеки?
З часів Бухаресту нічого не змінилося. Членство в НАТО залишається основною гарантією вступу країни до ЄС і може значно прискорити інтеграційні процеси. Врешті, саме союзники по НАТО у резолюції Бухарестського саміту проголосили - Україна і Грузія будуть членами Альянсу. Ну а Варшава може бути містом, де ці зобов'язуючі слова, нарешті, набудуть конкретики.
Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен-Інтел», кандидат військових наук, генерал-лейтенант запасу.
