Секрет інноваційного прориву Південної Кореї: досвід для України

Внаслідок копіткої роботи уряду та підприємців Південної Кореї, країна на сьогодні являє собою взірець стійкого розвитку інноваційної економіки. Інноваційні мережі виникли переважно у високотехнологічних галузях, таких як біотехнологія, інформатика й зв'язок. Вони відзначаються високою спеціалізацією, підтримують тісні зв’язки з вищою школою, державними НДІ й приватними фірмами. Як правило, вони схильні до географічної консолідації й діють у рамках регіональної агломерації. Прикладом можуть бути Долина Даедеок, Технопарк Похан і Долина Тегеран навколо Сеулу, що тією чи іншою мірою розбудовуються за принципом Силіконової долини у США.

Прикладом взаємодії держави і приватних корпорацій є діяльність так званих чеболів – груп формально самостійних фірм, які є власністю певних сімей під їхнім єдиним адміністративним і фінансовим контролем (Самсунг, Хюндай, Даевоо та ін.). От ці самі чеболі, які контролюють майже половину всіх продаж в Південній Кореї, теж активно прийняли стратегію проникнення на нові ринкові ніші за допомогою корпоративних дослідницьких центрів й активної  взаємодії у мережах з НДІ, з університетами, іншими чеболями й малими компаніями. Успішними вони були і у створенні наукоємних регіональних агломерацій, таких як електронний комплекс Кумі й автомобільний та суднобудівний центр Ульсан.    

В цих чеболях відбувається також реструктуризація: поряд із корпоративною системою НДДКР з’явилися венчурні компанії, об’єднані в певні венчурні «клуби» материнських фірм. Саме на переломі тисячоліть, з 1998 по 2001 рр., число венчурних компаній збільшилося з 2 до 11 тисяч, а число дослідницьких центрів на базі великих корпорацій – з 2 до 9 тисяч. Збільшується частка НДДКР, здійснюваних малими й середніми фірмами в кооперації з іншими учасниками інноваційного процесу. Партнерами малих інноваційних фірм є університети (38.9% проектів), державні лабораторії (20%), національні корпорації (35,2%) й іноземні фірми (5,9%). Новим явищем стали альянси великих корпорацій і малих технологічних фірм: перші зацікавлені в нових видах бізнесу при збереженні спеціалізації основної компанії; другі отримують доступ до інвестиційних і маркетингових ресурсів великих корпорацій.  

Завдяки зазначеним заходам Південна Корея досить успішно подолала наслідки кризи 1997 р. і буквально за 2-3 роки відновила докризовий рівень і значно просунулася вперед у своєму розвитку. Як уже зазначалося, спершу політика країни в галузі науки і технологій була зосереджена в основному на впровадженні, освоєнні й застосуванні іноземних технологій. З 2000 р. інновації вийшли на перше місце серед завдань, що постали перед країною. Для впровадження новітніх технологій у промисловість Республіка Корея провадить політику, спрямовану на створення сприятливих умов для підприємницької діяльності і розширення співробітництва між великими компаніями та малим і середнім бізнесом.

Результати не забарилися. Уже згідно з даними на 2007 р. загальні інвестиції в розвиток науки і технологій сягнули 33,6 млрд дол. США, що складало 3,47% від ВВП. Республіка Корея також активно виділяє капіталовкладення у розвиток технологій, що сприяють підвищенню суспільного добробуту і поліпшенню якості життя, а також тих технологій, які можуть призвести до створення нових галузей промисловості. Так, у 2008 р. за показниками рівня інформаційно-комунікаційних технологій (індекс ІТК) Південна Корея уже посіла друге місце у світі, поступившись лише Швеції.

Відтоді продукти ІТ, такі як комп’ютерні мікросхеми й мобільні телефони, складають в середньому третину всього обсягу південнокорейського експорту, і майже кожен житель країни у віці старшому за 12 років отримав як мінімум один мобільний телефон. Крім того, кожна сім’я отримала широкосмуговий доступ в Інтернет. Отже, всі сфери життя південнокорейського суспільства – від індустрії громадського харчування до системи громадського транспорту – міцно зв’язані з комп’ютерами й ІТ.  

Показово й те, що навіть в новий кризовий 2008 рік ні приватний сектор, ні держава не скоротили видатки на науково-дослідницькі розробки, що відбиває собою стратегічну важливість інноваційного розвитку для економіки Кореї. За тодішніх кризових умов Міністерство освіти, науки і технологій Республіки Корея спеціально провело дослідження, пов’язане з видатками на науково-дослідницькі розробки у 2009 р., вивчивши статистичні дані 23 310 дослідницьких інститутів, вищих навчальних закладів й приватних компаній. В результаті дослідження було з’ясовано, що видатки приватного сектору складали 75,4% від загальних затрат на НДДКР, а державні видатки й витрати університетів складали 13,5% і 11,1% відповідно. При цьому 95% усіх видатків було інвестовано в розробки у сфері науки і технологій, в той час як 4,1% – в гуманітарні й соціальні науки.  З точки зору галузевої структури 33,8% витрат було інвестовано в сферу інформаційних технологій, 12,3%- у розвиток нанотехнологій, 7,6% – в біотехнології, і 8,5% в технології із захисту довкілля.

Дослідники вважають, що швидкому виходу Кореї із ситуації кризи сприяло дві причини. По-перше, уряд компенсував зниження наукових розробок у промисловому секторі за рахунок збільшення власних затрат на НДДКР. У цей післякризовий період частка  держави у валових витратах на НДДКР збільшилася з 20% (докризовий рівень) до 27%. Державне фінансування було спрямоване насамперед на невеликі технологічні комплекси, які допомагали підтримувати і розширювати інноваційну діяльність в країні. По-друге, державне стимулювання розвитку інформаційних технологій (ІТ) і пов’язаних з ним підприємств вилилося у ІТ бум 2000 років.

Отже, в чому ж, з точки зору України, полягає секрет інноваційного прориву Кореї у справі подолання кризи як 1997 так і 2008 рр.? Насамперед, уряд Республіки Корея приділив належну увагу розвитку НДДКР, витрати на які в період 1988-2009 рр. складали 2,57% ВВП. На відміну від уже згаданого нами  «віддача він науки – нуль», при належному фінансуванню науки і освіти в Південній Кореї разюче зросла й кількість наукових публікацій у значимих міжнародних наукових журналах. Статистика корейських публікацій у відповідності з індексом наукового цитування мала таку динаміку: вона зросла із 27 в 1973 р. до 171 в 1980 р.;  а далі від 1227 в 1988 р. до 9 124 в 1997 р., і нарешті – до 23 048 у 2005 р.  Отже, за цими показниками Корея піднялася у світовому рейтингу із 37 місця в 1988 р. до 14-го в 2005 р.

Досягнення науки й освіти відбилися у перше ж післякризове десятиріччя на збільшенні випуску наукоємної продукції. Так, частка обробної промисловості в експорті Кореї складала 88%, що вище середньосвітового рівня на 16%. Експорт високотехнологічної продукції також вищий середньосвітового значення і складав 33% від загального обсягу товарного експорту, що майже вдвічі перевищує середньосвітовий показник. А по такому індикатору, як експорт товарів на душу населення, Південна Корея тісно наблизилася до країн з високим рівнем доходу. Основними товарами, що експортуються з Кореї, були стільникові телефони, оперативна пам'ять, процесори й контроллери для комп’ютерів.

Як тільки промисловість Кореї після кризи стала виходити на досить високий рівень розвитку, роль держави в стимулюванні економічного розвитку набула ще вищого рівня. Ще в 1999 р. було створено Національну Раду з науки і техніки, а також Президентську Раду з науки і техніки під головуванням президента країни. Саме ця остання і є головним органом, що визначає напрями політики в науково-технічній галузі і пріоритети для державних інвестицій в НДДКР. Згодом відбулася подальша реорганізація управління інноваційними процесами. У 2011 р. в Південній Кореї з’явилося своє Міністерство економіки знань (Knowledge Economy Ministry), що інтегрувало в себе відповідні функції існуючих до того Міністерства торгівлі, промисловості й енергетики, Міністерства інформатики й комунікацій, а також Міністерства науки й технологій.  

Від самого початку південнокорейська модернізація була побудована на адаптації зарубіжних розробок і підтримки переважно великих компаній. В 1990-х роках держава запустила програму «На межі ХХІ століття», яка була присвячена розвитку ключових технологій в пріоритетних галузях. Для цього була опрацьована чітко кластеризована система підтримки технологічного підприємництва. В кожному кластері є свій лідируючий університет, який стає центром усієї науково-технологічної активності, є свої технопарки, інкубатори й інші площадки для підтримки стартапів.

Стара система управління, що була сфокусована на інтересах декількох чеболів, показала свою ефективність в минулому. Вона зробила Корею лідером в галузі інновацій з товарами майже японської якості з майже китайськими цінами. Але ця система не гарантує успіху в майбутньому, де справжні прориви, нові революційні продукти  і нові ринки залежать від креативного потенціалу нових талановитих підприємців. Саме тому через фільтри інкубаторів і технопарків проходять безліч молодих компаній. Вибудувана справжня система моніторингу. Як тільки в цьому потоці виявляється потенціальна зірка, вона потрапляє в систему державної підтримки грантів і пільг.

То ж не дивно, що підтримуючи такий рівень управління і розвитку, Корея й надалі зміцнювала свій потенціал, аж доки не вийшла на перше місце в світі у рейтингу найбільш інноваційних країн у 2015 р. та ще й утримала цей показник у 2016 р.  Тобто, зусилля, спрямовані на збільшення НДДКР, внесли врешті-решт свій вклад у розвиток усіх високотехнологічних галузей у промисловості країни.

Таким чином, Південна Корея досягла велетенських успіхів у науці й технологіях за останніх п’ять десятиліть саме тому, що їй вдалось створити унікальну інноваційну систему, безперервно інвестуючи у розвиток людських ресурсів та НДДКР. То ж цей досвід, по-перше, означає для України, що можливості абсорбувати нові знання й технології залежать від рівня і якості освіти. Відповідно створення висококваліфікованої освіти у науково-технічному секторі має стати першим щаблем у становленні високо розвинутої країни. Принаймні у випадку Південної Кореї прискорене досягнення стійкого розвитку було забезпечене зміцненням ролі освіти в процесі модернізації. Було пройдено шлях від імітації й запозичення зарубіжного досвіду до впровадження власних креативних інновацій.

По-друге, корейський досвід засвідчує, що необхідно прискорено розвивати внутрішній ринок і сприяти розвитку малого бізнесу. Як показав досвід, Південна Корея зобов’язана своїм рівнем технологічного розвитку й потужному обсягу індустріалізації сильній освітній базі й орієнтованій на зовнішній світ стратегії розвитку. Звідси й два уроки, які ми можемо запозичити із досвіду Південної Кореї. Перший,  що лише людські ресурси є ключовими для науково-технічного розвитку й економічного росту країни. А другий –  що ніщо не зможе краще мотивувати приватний бізнес вкладати гроші у розвиток технологій, ніж дійсно ринкова економіка, а не засилля олігархів.

При цьому мають бути враховані специфічні обставини тої чи іншої країни. Якщо взяти Корею, то за відсутності багатих природних ресурсів, факту досить  обмеженої території, що могла б бути придатною для ефективного ведення сільського господарства та наявності надлишкової робочої сили – Республіка Корея обрала стратегію соціально-економічного розвитку, засновану на інноваційній політиці, як основному факторі й передумові індустріалізації економіки та модернізації суспільного життя.

Україна теж сама має визначитися у своїх інноваційних пріоритетах, виходячи із своїх унікальних особливостей.  

Василь Ткаченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства