Правий крен Австрії

Передвиборна кампанія в Австрії виявилася куди більш захоплюючою, ніж у Німеччині, і вже записана в аннали як «найбрудніша» в післявоєнній історії країни. Зі взаємними звинуваченнями, судами та сумнівними політтехнологіями. Німецький таблоїд Bild навіть назвав її «політичним порно».

В Європі – чергові вибори. Цього разу, 15 жовтня, обирає свій парламент Австрія. На відміну від підвищеного інтересу до парламентських виборів у сусідній Німеччині, які пройшли менше місяця тому, політичні баталії у порівняно невеликій – 8,8 мільйонів населення – Альпійській республіці не привернули такої уваги світової і навіть європейської громадськості. А дарма.

Почати хоча б з того, що самі вибори до Національної ради (нижня палата парламенту) – позачергові, дострокові. Вищий законодавчий орган не зміг нормально допрацювати до закінчення своїх повноважень у 2018 році з тієї причини, що учасники урядової коаліції посварилися до стану, коли компроміси стали вже неможливі.

У спробах утримати владу Соціал-демократична партія (СДПА), лідер якої Крістіан Керн поки ще очолює уряд, пішла на ризикований крок: за півмільйона євро найняла ізраїльського політтехнолога Таля Зільберштейна, який через соціальні мережі почав лити потоки бруду на основного конкурента – лідера Австрійської народної партії (АНП) Себастьяна Курца. Сам Зільберштейн погано скінчив – його заарештували на батьківщині за низкою вельми неприємних статей, СДПА зганьбилася, а Курц тільки набрав очок.

Щоправда, з іншого боку, прихильники самої партії Курца влаштували стеження за дружиною чинного канцлера, щоб дискредитувати її, а заразом і її чоловіка.

...Партії завалили суди взаємними позовами...

У результаті чи не єдиною "білою і пухнастою" виявилася Австрійська партія свободи (АПС). Утім, біографія її лідера Хайнца-Крістіан Штрахе зовсім не бездоганна. За кілька днів до виборів німецька Süddeutsche Zeitung видала величезну статтю – розслідування про минуле цього політика, про яке сам він вперто не хоче говорити. Дані німецьких спецслужб, які неодноразово затримували Штрахе в Німеччині, в тому числі за участь в групах зразка Hitler-Jugend, однозначно свідчать про те, що він багато років, з середини 1980-х, був учасником неонацистського руху, в тому числі і після того, як ступив на стежку політичної активності. Втім, самих австрійських виборців це, схоже, не сильно бентежить.

ВИБОРИ МІЖ ПРАВИМИ І ЩЕ ПРАВІШИМИ

Всього у перегонах, які добігають кінця, беруть участь 16 партій. Але реальна і відчайдушна боротьба йде між трьома названими вище. І всі три лідери виношують канцлерські амбіції.

Згідно з останніми опитуваннями громадської думки, більшість виборців віддають перевагу консервативній АНП – 33%, СДПА і АПС ділять друге-третє місця, за них готові голосувати 27% і 25% відповідно. Втім, у день виборів аж ніяк не виключені сюрпризи.

Також прохідний 4-відсотковий бар'єр долають Зелена альтернатива, NEOS («Нова Австрія та Ліберальний форум») і Список Петера Pil'ca. Однак тон вони точно вже задаватимуть.

В умовах, коли партії, які входять поки що до коаліції, так далеко зайшли в неприйнятті одна одної, навряд чи варто розраховувати, що вони спільно захочуть утворити новий уряд. До речі, тут можна провести віддалені паралелі з Німеччиною, де також в попередньому законодавчому періоді правила чорно/червона (соціал-демократи і консерватори) коаліція, яка, ймовірно, не повториться після цих виборів.

Куди більш вірогідним варіантом видається чорно-синій альянс – АНП і АПС.

Це у ФРН проходження в бундестаг вперше в цьому році правих популістів «Альтернатива для Німеччини» стало шоком, з ними ніхто не хоче мати ніяких справ. А в Австрії їх «старші брати», причому набагато ближчі до ідей правого екстремізму та радикального націоналізму, не тільки вже кілька років мають мандати у вищому законодавчому органі країни, а навіть входили в коаліційний уряд. Щоправда, коли це сталося після виборів 1999 року (лідером АПС тоді був зовсім вже одіозний Йорг Хайдер), у лютому 2000-го, країна стала ізгоєм всередині Європи, і 14 країн ЄС майже припинили співпрацю з нею. Але час минув, пристрасті вщухли, і тепер присутність в уряді Австрії популістів навряд чи викличе настільки ж різку реакцію, ну хіба що засмутить багатьох.

Тим не менш, незважаючи на те, що «сині» вже входили в уряд, Штрахе стане першим в Європі членом кабінету міністрів, який має неонацистське минуле. І не просто членом, а, швидше за все, віце-канцлером.

ДРУЗІ ПУТІНА

За будь-яких розкладів, новий уряд Австрії буде ще більше «єврокритичним», ніж попередній.

Про «Öxit» (за аналогією Brexit), імовірно, не йтиметься, але жорсткі тони з Відня в Брюсселі почують. В тому числі в тому, що стосується політики щодо біженців. Причому, навіть не стільки від Австрійської партії свободи, скільки від консерваторів. Їх лідер Курц вже вважався одним із найбільш жорстких супротивників політики відкритих дверей і прихильником закриття кордонів. Це знайшло гарячу підтримку у співгромадян, Курц тонко вловив настрої електорату, спритно перехопивши тему у популістів. До речі, саме він ініціював заборону на носіння паранджі і нікаба – закон набув чинності кілька днів тому. А також став одним з ініціаторів закриття Балканського маршруту мігрантів, а тепер вимагає ще і закриття Середземноморського. Треба зауважити, що в різні часи республіка, виходячи з розрахунку на кількість власного населення, прихистила просто величезну кількість біженців, у тому числі з країн Східної Європи, а в 2015 році – з Близького Сходу. Але почуття гостинності має свої межі.

Відтак німецькому канцлеру Ангелі Меркель нічого розраховувати на підтримку майбутнього (з найбільшою часткою ймовірності) візаві в її прагненні переконати ЄС у необхідності спільної відповідальності і квотування прийому шукачів притулку.

Натомість Курц точно тісно контактуватиме з лідерами Вишеградської четвірки (Угорщина, Чехія, Словаччина та Польща), які відомі своїм небажанням пускати до себе біженців, особливо з мусульманських країн. Втім, до формального приєднання Австрії до групи справа, швидше за все, не дійде, вважає шеф-редактор провідного австрійського видання Der Standard Олександра Федерл-Шмід.

Ймовірно, посилиться розкол в ЄС і в питанні антиросійських санкцій. Австрія і зараз голосує за їх продовження здебільшого з почуття солідарності з партнерами, ніж за переконаннями. Щодо цього питання у всьому політичному спектрі Австрії немає великих розбіжностей, зазначає Олександра Федерл-Шмід.

Шеф-редактор Der Standard нагадує про те, що чимало політиків з партії Курца побували в Росії в останні місяці, включно з попереднім віце-канцлером (і лідером партії) Райнхольдом Міттерленером. А також про те, що в червні 2014 року (через короткий час після анексії Криму) саме Австрія стала першою країною ЄС, яку відвідав Путін, і приймали його у Відні за вищим розрядом, що роблять далеко не всі європейські країни і донині.

На червневому економічному форумі в Санкт-Петербурзі в цьому році гостем був і канцлер Крістіан Керн, який журився в ході зустрічі з Володимиром Путіним над збитками від санкцій. (До речі, російські інвестиції в австрійську економіку наближаються до 24 млрд доларів, а австрійські у російську – майже втричі менше – 7 млрд). Півтора року тому, коли Керн тільки очолив уряд, він одразу виступив за поступове пом'якшення санкцій.

Не додає оптимізму і кандидатура найбільш ймовірного майбутнього глави МЗС – віце-президента АПС Норберта Хофера (нагадаємо, що він зовсім трохи програв на президентських виборах минулого року). Він і його партія однозначно виступають за зняття санкцій. А ще стверджують, що «Крим – це реальна частина Росії, і це треба прийняти». Так заявляв лідер партії свободи Штрахе у своїх інтерв'ю. У Москві вже потирають руки в передчутті того, що Відень визнає Крим російським.

Тож Австрія після виборів, причому – хто б не увійшов до складу уряду, - буде однією з найбільш прокремлівськи налаштованих країн Європи, посилюючи настрою роз'єднаності в ЄС.

МОЛОДИЙ, ТА РАННІЙ

Як уже зазначалося, найбільш вірогідною кандидатурою на пост канцлера є Себастьян Курц, який лише 27 серпня відзначив своє 31-річчя.

Цей політик зробив воістину стрімку кар'єру. В партію вступив в 17 років, а в 23 вже очолив її віденський комітет. У 2010-2011 рр. він був членом міської ради столиці. Цікаво, як він побудував свою першу виборчу кампанію: вибрав слоган: «Schwarz macht geil» («Чорний – це кльово»), обігравши офіційний колір партії. Найняв чорний Hummer, прикрасив його написом на багажнику «Кльовомобіль» і роз'їжджав в компанії двох одягнених в чорне красунь, роздаючи при цьому презервативи чорного кольору. Чим не креатив? Молоді сподобалося.

У квітні 2011 року був призначений на новостворену посаду державного секретаря у справах інтеграції при МВС Австрії, причому на той час Курц ще продовжував навчання на юридичному факультеті Віденського університету.

На загальних виборах в Австрії в 2013 році отримав депутатський мандат.

Став наймолодшим міністром закордонних справ у світі (йому було 27 років, коли він очолив зовнішньополітичне відомство і керує ним вже без малого чотири роки). Має всі шанси стати наймолодшим главою уряду.

У харизматичності та симпатичності Курцу не відмовиш. Він переконливий у своїх промовах, вміло орієнтується у настроях і швидко адаптує лінію поведінки для досягнення своїх цілей. Що довів, різко підвищивши популярність своєї партії за ті п'ять місяців, що її очолює. І закріпив у ході передвиборних теледуелей (всього їх під час кампанії на центральному телеканалі ORF було організовано цілих 10).

Абсолютно невимушено і впевнено тримається в товаристві набагато старших і досвідчених політиків, як вдома, так і за кордоном. Успішно справляється з роллю головуючого в Організації з безпеки і співробітництва в Європі в 2017 році.

В якості чинного голови ОБСЄ Себастьян Курц грунтовно вникав у проблеми ситуації з безпекою на Донбасі, де Організація має свою найбільшу моніторингову місію. Вступивши на посаду 1 січня, він вже 3 січня вирушив з візитом в Україну, на схід країни, пообіцявши «зробити «нові зусилля, щоб становище змінилося на краще». Це був не єдиний візит, і політик був глибоко вражений. «Необхідні термінові заходи для відвернення гуманітарної та екологічної катастрофи на Донбасі», – зокрема, говорив він. Австрійський міністр постійно підкреслював, що сторони конфлікту повинні чітко дотримуватися Мінських домовленостей, і вважає первинним забезпечення безпеки в регіоні як умови проведення там виборів.

Саме за Курца було прийняте рішення збільшити чисельність СММ з 700 до 1000 осіб і поліпшити її технічне оснащення. Австрійський політик – проти розміщення на Донбасі збройної поліцейської місії ОБСЄ, але підтримує ідею введення миротворців ООН. «Ідею «блакитних касок» на сході України я сприймаю дуже позитивно», – заявив він. Причому пообіцяв для неї австрійських солдатів. Не всі країни готові запропонувати. Перевага Австрії тут ще й в тому, що це нейтральна держава, яка не входить до НАТО, тому австрійські військові не викликають відрази в Росії. Нейтральність Австрії – взагалі плюс, який може бути використаний, якби вона виявила бажання виступити в якій-небудь посередницькій ролі.

На двосторонньому рівні Австрія виділила 2 мільйони євро для надання гуманітарної допомоги жителям Донецької і Луганської областей і 1 мільйон євро на проект розмінування на Донбасі.

Водночас, 30 грудня 2016 року перед вступом на посаду діючого голови ОБСЄ Курц заявив, що його країна буде використовувати головування в 2017 році, щоб домогтися поступового пом'якшення санкцій ЄС проти Росії.

* * *

На жаль, від цих виборів ні Україні, ні єдиній Європі нічого багатообіцяючого чекати не варто. Коли 4 грудня минулого року з третьої (!) спроби австрійцям вдалося обрати президента, і ним виявився не ультраправий популіст Норберт Хофер, а цілком собі помірний «зелений» професор Александер Ван дер Беллен, Західна Європа з полегшенням видихнула. Виявилося, зарано. Вибори парламенту і, відповідно, канцлера, мають набагато більше значення, оскільки саме глава уряду визначає політику держави, а президент (як і в ФРН) має здебільшого «декоративні» функції.

Тож загроза популізму і правого крену в Європі, крім того, також і з урахуванням проходження в німецький бундестаг правої «Альтернативи для Німеччини», сьогодні анітрохи не менша, ніж здавалося до виборів у Нідерландах і Франції. Австрія – невелика нейтральна країна в центральній Європі, вплив якої не варто применшувати.

Ольга Танасійчук, Берлін.