Розмова Трамп - Путін: що ховається за 60-ма «хвилинами туману»?

Уже більше двох діб пройшло відтоді, як в Мережі з’явилося повідомлення про те, що відбулась довга (ціла година!) телефонна розмова між президентами США та Росії, а надійної інформації про що йшлося - немає досі. Навіть любителі конспірології мовчать, ніби води в рот набрали. В чому причина? Українці, з відомих причин, відчувають мало не фізичний дискомфорт, коли те, що безпосередньо може стосуватися їхньої країни, залишається в тумані. Від нас нічого не приховують? Нас не здають за спинами наших дипломатів?

За інформацією, що подали офіційні сайти обидвох президентів, предметом розмови була низка геополітичних питань, що стосувались Сирії, Північної Кореї, України, Ірану та Афганістану. І ці загальні слова, на жаль, практично все, що наразі відомо. Втім, не переймаймося. Подібна мовчанка можлива лише в двох випадках: або справді нічого суттєвого не обговорювалося, або відбулося те, чого не оприлюдниш, - #зрада вселенських масштабів. Оскільки другого, виходячи з самого політичного устрою Сполучених Штатів, трапитись не могло, то залишається перше. І це можна підтвердити і тим, що коментарі наших експертів-міжнародників діаметрально розійшлися навіть щодо того, хто був ініціатором розмови – Путін чи Трамп.

І все ж таки, про що могло йтися?

Олеся Яхно-Бєлковська, політичний аналітик:

“Можливо, Путін просив Трампа допомогти з відтермінуванням нових санкцій”

“Факт розмови між Володимиром Путіним і Дональдом Трампом не треба недооцінювати, але і переоцінювати – теж не треба. Телефонні розмови не можуть кардинально вплинути на позицію США стосовно низки ключових питань - України, Сирії, Північної Кореї. Адже ця позиція зафіксована і реалізовується конкретними діями - насамперед голосуванням та абсолютною підтримкою не лише Конгресом і Сенатом, а й обома партіями, що складають владу в США.

Якщо припускати, які теми могли обговорюватись, то це насамперед проблема Північної Кореї. США наразі шукає союзників. Можна припустити, що Росія намагалась віднайти якусь точку дотику з Америкою стосовно цієї проблеми. США потрібні союзники безпосередньо з регіону на кшталт Китаю і Японії. Але ж і Росія має спільний сухопутний кордон з КНДР? І цю проблему неможливо вирішити без Росії. Інша річ, що скоріш Китай, пов’язаний зі США економікою, може бути таким союзником. А Росія…

Можливо, розмова була і про Сирію. Росія заблокувала резолюцію (спочатку американську, а потім японську) щодо розслідування хімічних атак в Сирії. Загалом, щодо Сирії йдеться не про те, що Росія щось може нав’язати США. Очевидно, що США пропонують свій варіант, а Росія на нього або згоджується, або не згоджується.

Щодо України, то позицію як США, так і Росії ми чули неодноразово. Щодо чого вони могли змінитися в результаті розмови? Що Росія повинна виконувати пункти Мінських угод, зокрема ті, що стосуються безпеки? Навряд. Про зміну позиції США стосовно України мови і не могло бути. Україна має підтримку і серед республіканців, і серед демократів, позиція США дуже чітко звучала і звучить на всіх рівнях.

Предметом розмови могли стати і санкції, які повинні бути введені з кінця листопада – це нові секторальні, що стосуються енергетики і банківської сфери. А в лютому очікуються вже й персональні - арештовані рахунки найближчого оточення Путіна в західних банках. Можливо, Путін просив про їх відтермінування. Але чим тут може допомогти йому Трамп, притиснутий саме тими: Конгресом і Сенатом, – хто ці санкції і вводив?

Микола Бєлєсков, аналітик “Інституту світової політики”:

“Росії зараз більш необхідні переговори на найвищому рівні, ніж американцям”

“Інформація, яку подали сайти президентів РФ і США, навряд чи відрізняється принципово від реальної суті розмови. Безумовно, проблема Сирії займала левову частку розмови, оскільки там ситуація найбільш небезпечна. Ситуація змінилась після того, як “Ісламську державу” фактично було знищено, звільнено останні великі населені пункти. Можливо, десь в пустелі вони там і чинять ще певний спротив. Але на даний момент, якщо подивитись на карту, фактично лише Євфрат відділяє ті сили, які підтримує РФ з одного боку, і сирійські демократичні сили, які підтримують США - з іншого.

Головне – вирішити, що робити далі. Для Росії основне завдання –витіснити США з території Сирії. Цієї проблеми, наскільки я розумію, не торкались, а говорили про громадянську війну, яка точиться в західній частині країни. Між іншим, це єдине питання, де гіпотетично можна уявити прогрес. США зараз мало цікавить все те, що відбувається в чотирьох анклавах на сході, мовляв, хай цим займаються росіяни, турки та іранці.

Навряд чи щодо України Трамп і Путін обговорили щось конкретне. Адже тут є один нюанс - Трамп безпосередньо не займається питанням України. І тому особливого сенсу говорити з Трампом про деталі Володимир Путін не мав. Думаю, Росія задекларувала свою стандартну позицію, а американська сторона використала звичні аргументи про те, що “Мінськ” треба виконати і таке інше.

Ініціатором розмови, була Росія, адже це – в річищі активної політики Росії в сирійському питанні. Кремль планує виводити звідти сили, зменшувати військову присутність. Путін спілкувався з кількома лідерами держав, інформуючи їх про результати недавньої розмови з Асадом у Сочі. Загалом, ситуація так складається, що це Росії більш необхідні контакти, переговори, в тому числі на найвищому рівні”.

Михайло Пашков, cпівдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова:

“Між Трампом і Путіним відбувся такий собі пом'якшено-погоджувальний діалог з промацуванням позиції один одного”

“Телефонна розмова між Трампом і Путіним була доволі тривалою, сторони намагалися компенсувати відсутність зустрічі на саміті у В’єтнамі. Питання Сирії, Північної Кореї, Донбасу... Прогнозувати наміри, як Путіна, так і Трампа – справа складна і невдячна. Які тут могли бути варіанти?

Перше питання - Сирія. Тут слід врахувати нещодавню зустріч Путіна з Асадом, після якої перший зробив кілька резонансних заяв щодо можливостей згортання військового конфлікту. Росія вважає, що своєї мети вона досягла, Асад залишився, і позиція його стабілізувалася. Такий сценарій може зіграти на руку і США, але за певних умов. От вони, мабуть, і обговорювались.

Проблема Донбасу. Враховуючи, що наразі є переговори по лінії Волкера-Суркова, у питанні Донбасу, думаю, найбільше, на що вони могли там піти – це обмінялися власними позиціями щодо миротворчої операції.

Необхідність продовження міжнародного тиску на Північну Корею. Росія може зіграти свою роль, бо Путін має суттєвий вплив на Кім Чен Ина. Звідси питання: що міг Трамп пообіцяти за це Путіну? Але тут навряд чи варто говорити про якийсь торг з принципових питань. По-перше, Трампа «підпирає» скандал пов'язаний з «російським слідом» у період американської виборчої кампанії 2016 року. По-друге, у Путіна попереду власна виборча кампанія. Тобто, і один, і другий дуже обмежені як у своїй риториці стосовно ключових проблем, так і в можливих поступках. Думаю, відбувся такий собі пом'якшено-погоджувальний діалог з промацуванням позиції один одного. Чогось конкретнішого можна чекати не раніше, ніж після виборів президента РФ у березні 2018 року”.

Володимир Фесенко, політолог:

“Трампа непокоїть активізація стосунків між Росією та Іраном”

“Ця розмова між Путіним і Трампом планувалась ще під час саміту у В’єтнамі, але не відбулася. Йшлося, імовірно, про Сирію, адже там присутній конфлікт інтересів сторін. Згадували, мабуть, і про Україну, в першу чергу – в контексті миротворців ООН. Але тут розбіжності між позиціями РФ та США дуже серйозні.

Могли порушуватись питання двосторонніх стосунків. Вони переживають гостру кризу, з якої треба якось виходити. Мова, зокрема, про скорочення дипломатичного персоналу.

Ініціатором, скоріш за все, був Трамп. В’єтнамська зустріч зірвалась не в останню чергу через перемовини Путіна з іранським керівництвом. Це викликало велике незадоволення і США, і самого Трампа. З великою вірогідністю, тема стосунків Росії та Ірану також була обговорена.

Головна тема щодо України – це миротворці ООН. Беручи до уваги розмову між Куртом Волкером і Владиславом Сурковим, американці, скоріш за все, мають свій проект резолюції про миротворців. Але Путін принципово не погоджується. Можливо, ставилось питання, як рухатись далі: чи є реальна перспектива у політичного врегулювання, як припинити вогонь, як стабілізувати ситуацію. Але головна тема – все ж таки миротворці.”

Микола Романюк, Мирослав Ліскович, Київ