Китай та КНДР «спіймали на гарячому» - за перекачкою «забороненої» нафти

Південнокорейська газета «Чосон Ільбо» повідомила, що Китай постачає нафту до КНДР, порушуючи тим самим санкції Організації Об’єднаних Націй. За даними видання, танкери з Китаю та КНДР зустрілися в морі, де й відбулася таємна передача нафти. Пекін, звісно, звинувачення заперечує.​

На повідомлення «Чосон Ільбо» негайно, як завжди – через Тwitter, відгукнувся президент США Дональд Трамп. Він рішуче не повірив китайцям, почавши свою репліку словами «спіймані на гарячому». І далі: «Дуже розчарований, що Китай дозволяє нафті йти до Північної Кореї. Мирного рішення північно-корейської проблеми ніколи не буде, якщо таке буде відбуватися й надалі».

Нагадаємо, 22 грудня Рада Безпеки ООН одностайно (тобто, ні Росія, ні Китай не наклали вето і навіть проголосували «за») схвалила чергове розширення санкцій проти КНДР. Вони й справді дуже жорсткі: експорт нафтопродуктів до цієї країни обмежено до 500 тисяч барелів на рік, сирої нафти – до 4 мільйонів барелів на рік. А ще – заборона експорту практично всіх товарів з КНДР, суттєве обмеження судноплавства і фактична заборона на використання іншими країнами робочої сили з Північної Кореї. Для контролю за дотриманням санкцій усім країнам дозволено затримувати для перевірки судно, якщо є підозра, що воно перевозить недозволені вантажі до чи з Північної Кореї. Одним словом, якщо ці санкції – чи накладала ООН на когось більш жорсткі? - будуть виконуватися, то режиму в КНДР дуже скоро настане кінець.

Однак, справа саме й полягає у цьому «якщо».

Отже, маємо один факт порушення Китаєм санкцій проти КНДР (звісно, якщо вірити «Чосон Ільбо»; Трамп, схоже, повірив). Які висновки напрошуються з усієї цієї історії? Вони досить очевидні і навіть банальні, але все-таки варто їх коротко сформулювати:

Північно-корейський режим  повністю вичерпав (і, мабуть, вже давно) внутрішній запас міцності, нині для продовження його існування зовнішня підтримка є обов’язковою.

Поза межами КНДР є сили (країни) які готові надати режиму Ким Чен Ина таку підтримку незважаючи на санкції.

Північно-корейський режим є режимом маріонетковим, несамостійним, і на зовнішній арені він лише робить за когось «брудну» роботу, за яку, власне, і отримує підтримку, необхідну для подальшого існування.

Китай не зацікавлений у падінні північно-корейського режиму і тому може наважитися на порушення санкцій ООН. І це попри те, що Китай явно не був зацікавлений у нинішній кризі, тобто не він заохочував і допомагав Ким Чен Ину створювати міжконтинентальні ракети і ядерну зброю.

США мають величезні труднощі з примушуванням Китаю реально допомогти їм забрати у Кім Чен Ина ракети і ядерну зброю. Китай, схоже, на словах обіцяє, а на ділі Трамп раз у раз «дуже розчарований».

Трамп має рацію: якщо санкції, ухвалені на Раді Безпеки ООН, будуть порушуватись у спосіб, описаний газетою «Чосон Ільбо», то «мирного рішення північно-корейської проблеми ніколи не буде». А що буде? Буде немирне рішення, тобто – війна!

Ще про один висновок варто сказати окремо. Раніше на засіданнях Ради Безпеки ООН рішення, з якими не був згоден хтось з постійних її членів, ніколи не ухвалювалися. Бо накладалося «вето» (в абсолютній більшості випадків – СРСР/Росією або США). Нині маємо щось незвичайне. Рішення від 22 грудня про санкції щодо КНДР не можуть подобатися ні Китаю, ні Росії. Це всі розуміють, ні для кого це не секрет. То голосуйте «проти», як завжди раніше робили!  Але ні, санкції ухвалюються одностайно, а потім згадане невдоволення проявляється у практиці, про один з випадків якої повідомила «Чосон Ільбо». Причому США усі проекти резолюцій щодо Північної Кореї ще перед голосуванням на Раді Безпеки узгоджують з Пекіном. Тобто, Пекін дає «добро», потім голосує «за», а ще потім… І Росія, до речі, ми впевнені, легко порушить (якщо вже не порушила, просто її ще не «впіймали на гарячому») своє слово в ООН, якщо вважатиме це вигідним для себе. Що ж виходить – слово постійного представника у Раді Безпеки ООН вже нічого не означає? Чи це свідчення, до якого низького рівня впав авторитет ООН?

Ми бачимо, що ООН явно не справляється з тим хаосом у міжнародному праві й міжнародному порядку, ініціатором яких ми вважаємо агресивні дії Росії на міжнародній арені (насамперед проти Грузії та України). Що ж, ця організація і раніше не відзначалася особливою ефективністю, а нині, схоже, ця неефективність потроху стає абсолютною.

Юрій Сандул. Київ

Фото: © Chosunilbo & Chosun.com