Дональд Трамп гостро критикував Європу, але саміт НАТО цим не зіпсував

Саміт НАТО в Брюсселі вийшов пречудовим. Усі наші реальні (а не мрійливі) сподівання збулися, а побоювання — не збулися.

Головне: Росію названо основним ворогом альянсу. Звісно, такого терміну ні письмово, ні усно ніхто не вживав, бо він не з сучасного дипломатичного лексикону, однак така суть натівської оцінки політики Кремля очевидна. По-перше, Росія, сказано у підсумковій декларації, є джерелом викликів та загроз для НАТО, вона використовує силу для досягнення політичних цілей, підриваючи міжнародний порядок. Росії нагадали все: і Крим, і Донбас, і Придністров’я, і Абхазію, і Південну Осетію, і військові провокації на кордонах НАТО, і ядерні погрози, і катування українців у російських в’язницях, і малайзіський “Боїнг”, і отруєння Скрипалів.

По-друге, лідери країн НАТО підтвердили і розвинули рішення попередніх самітів щодо зміцнення своїх військових можливостей для відбиття можливої військової агресії Росії. Можна сказати й дещо інакше: головним засобом протидії політиці Кремля НАТО вважає військову силу, а не “діалог” чи “партнерство”. Тому ухвалено рішення про створення двох центрів командування (у США та Європі), яке має забезпечити оперативне перекидання військ на випадок військового наступу росіян. Саме росіян, а не якоїсь гіпотетичної “третьої сили” (на кшталт Ірану), як ще порівняно недавно (до 2014 року) висловлювалися на Заході.

По-третє, витрати країн — членів НАТО на оборону однозначно збільшуватимуться, хоча й не так різко, як того вимагав президент США. І всі ці витрати — проти Росії.

Крім того, саміт однозначно висловився в тому сенсі (і для нас це особливо важливо і приємно), що Україна — не вотчина Кремля, і НАТО не вважає Україну зоною вирішального впливу Росії. 20-хвилинна зустріч Дональда Трампа з Петром Порошенком в рамках саміту мала за мету саме демонстрацію: Україна — не Росія! Далі, НАТО підтвердило перспективу членства України: “На тлі поновлених прагнень України щодо її членства у НАТО, НАТО підтримує свої рішення, ухвалені на саміті в Бухаресті та наступних самітах”. Так, більш конкретного рішення (чи хоча б формулювання) НАТО щодо членства України наразі нема, не секрет, що деякі країни (кажуть про Нідерланди і Францію) його блокують, але на даний момент ми можемо вдовольнитися і тим, що є. Зрештою, тільки від нас самих (і на саміті це не раз звучало у різних формах) залежить, коли членство в НАТО стане для України реальністю.

Повільно, але неухильно

Тепер щодо суперечок на саміті. Зовні вони видаються аж надто принциповими, а тому здатними призвести до серйозної кризи всередині НАТО аж до розколу. Але то тільки зовні. Так, президент США Дональд Трамп у гострій формі критикував європейських союзників за невиконання зобов’язань витрачати на оборону мінімум 2% ВВП і за купівлю російських енергоносіїв. У відповідь він отримував не покаянне мовчання, а такі ж гострі заперечення. Приміром, голова Ради Євросоюзу Дональд Туск заявив Трампу, що не все вимірюється грошима, а солдати з Європи пліч-о-пліч з американськими воюють в Афганістані.

Хто більше має рацію у цих суперечках — сказати неможливо. З одного боку, Трамп, безумовно, вимагає справедливого: США захищають Європу, витрачаючи на це набагато більше грошей, ніж інші члени НАТО, і мають право розраховувати, що за це європейці куплятимуть дорожчий американський газ, а не дешевший російський, тим самим спонсоруючи ворога. Звідси і принципове заперечення американцями “Північного потоку 2”. До речі, було б великою помилкою вважати претензії Трампа лише його особистою позицією. Це — справді претензії США до Європи і вони відбивають економічну конкуренцію між ними.

З іншого боку - європейці повільно, але все-таки збільшують витрати на оборону. А що станеться, якщо раптом ключова країна європейської частини НАТО і головний об’єкт критики Трампа — Німеччина — різко наростить витрати на оборону — до двох або навіть до чотирьох відсотків ВВП, як того хоче Трамп? Економічна ситуація в країні неминуче погіршиться, адже витрати на оборону це майже завжди непродуктивні витрати, і німецький обиватель одразу відчує це на собі. Можливий наслідок — прихід до влади нинішньої опозиції — соціал-демократів. Партія Ангели Меркель і нині не має абсолютної більшості у парламенті. А якою є традиційна політика СДПН щодо Росії — дуже добре відомо. Хіба це буде на користь спільній позиції НАТО щодо політики Кремля?

У стосунках з Росією радикалізму не буде

Нарешті, лідери НАТО одностайні в тому, що наразі реальної військової загрози з боку Росії для них нема. І це правда, Росія нині не ризикне на військовий напад на країну — члена НАТО. Якщо ж так, то навіщо Німеччині, зокрема Ангелі Меркель, різко збільшувати видатки на оборону, ризикуючи втратити владу?

Така ж логіка діє і щодо економічної співпраці Німеччини (Європи) з Росією. Трамп вважає, що мільярди євро, заплачені за російський газ, зміцнюють російську державу, тобто її військову міць. Це, безумовно, правда. Але до якої міри зміцнюють? І хіба прибутки Німеччини від торгівлі з Росією (від купівлі того ж таки дешевого російського газу) не йдуть частково на зміцнення військових можливостей Німеччини, а отже НАТО?

Звісно, треба шукати “золоту середину” — і вигоду від економічної співпраці з Росією мати, і не прогледіти аж надто небезпечного зміцнення Росії. Такий пошук — справа дуже копітка, а на різкий розрив стосунків з Росією ніхто на Заході не готовий, і Трамп, до речі, — найперший. Тож радикальна риторика президента США так і залишиться лише риторикою.

Підсумок: суперечки між США та Європою є досить гострими, можна навіть назвати їх кризовими, але ця криза однозначно не є такою, яка здатна розвалити військово-політичний союз. Саміт НАТО в Брюсселі, завдяки рішенню США і Трампа не приховувати від публіки розбіжності з європейцями, чудово продемонстрував: США і Європа є принциповими конкурентами в економіці, але не менш принциповими союзниками у сфері військової безпеки. Іншими словами, скільки б не сварилися Трамп з Меркель чи Макроном, Кремлю з того зиск мізерний, бо в кінцевому підсумку обов’язково буде не послаблення, а посилення НАТО.

І останнє: чи не зруйнує весь викладений оптимізм Дональд Трамп після зустрічі з Путіним у Гельсінкі 16 липня ?

Не зруйнує. “Екстравагантність” Трампа поставлена у жорсткі рамки: декларацію саміту НАТО не дозволено порушувати нікому, навіть президенту США. До речі, ця декларація оприлюднена ще 11 липня — у перший день саміту. Чи не для того, щоб не сталося, як на недавньому форумі G7, коли президент США раптом відмовився підписувати підсумковий документ?

Юрій Сандул, Київ