Заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця відповів на запитання «Кримiнформ».
- Які зусилля для звільнення Криму Україна робить на міжнародному рівні?
- Найважливішим та системним є рішення Генеральної асамблеї ООН, ухвалене 27 березня 2014, яке підтвердило територіальну цілісність України у кордонах, визнаних міжнародним правом та міжнародним співтовариством. Це рішення є керівним не лише для Криму, а і для сходу України. Результатом нашої щоденної роботи на рівні Генеральної асамблеї ООН стало ухвалення ще двох резолюцій по Криму 2016 та 2017 року. Вони мають принципове значення, тому що на сьогоднішній день на рівні керівного органу ООН щодо Росії запроваджено статус країни-окупанта по відношенню до Криму. Це означає, що відносно Росії актуалізується вимога дотримуватися гуманітарного права. І це означає, що, серед іншого, РФ має застосовувати в Криму українське законодавство.
Робота велася і в інших міжнародних організаціях. Бакинська декларація та інші документи Парламентської асамблеї ОБСЄ визнали, що здійснивши окупацію Криму, РФ порушила всі без винятку засадничі принципи ОБСЄ. Комітет Міністрів Ради Європи і ПАРЄ починаючи з 2014 р прийняли цілу низку рішень що стосуються окупації Криму, в Женеві було прийнято декілька резолюцій, зокрема, в рамках Ради з прав людини. В ЮНЕСКО були ухвалені рішення про здійснення прямого моніторингу в Криму, який ЮНЕСКО розглядає як територію України.
Але проблема на сьогодні полягає у тому, що попри цілий стос рішень міжнародних організацій, Російська Федерація ними зневажає. До того ж, зневажає вона ними як постійний член Ради Безпеки ООН. А саме на Раді безпеки згідно з Статутом ООН лежить основна відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. Я наважуся сказати, що сьогодні йдеться не лише про наслідки невиконання рішень в розрізі російсько-українського конфлікту, а й про наслідки такого зневажливого ставлення з боку РФ для всієї системи міжнародних відносин, яка була збудована після закінчення Другої світової війни.
- Яке значення мають ухвалені резолюції, якщо РФ їх ігнорує?
- По-перше, ми маємо справу з ситуацією, яка не буде розв’язана ані сьогодні, ані завтра. І ця ситуація вимагає щоденної копіткої роботи, яка не часто носить яскравий піар-вигідний характер. Але без цієї роботи було б неймовірно складно доводити позицію України в тій же Гаазі. Рішення Генеральної асамблеї ООН, керівних органів інших міжнародних організацій є частиною загальної правової позиції, і подекуди навіть стовпами, на яких будується позиція України в судах.
Навіть якщо взяти питання екології. Уявіть собі, яку екологічну шкоду задіяли окупанти. Як там ведеться видобуток копалин, як безконтрольно руйнується берегова смуга тощо. Згадаймо, скільки мільярдів було витрачено на подолання екологічної шкоди, коли НДР повернулася до складу єдиної Німеччини? На схожі процеси чекають і нині окуповані території України. Але згадані раніше рішення стануть частиною наших позовів з метою отримання компенсації з боку окупанта для відновлення Криму та інших територій.
Також, кримське питання присутнє у всіх міжнародних заходах, де беруть участь будь-які відомства. Наприклад, Міжнародний союз електрозв’язку. Куди відносити Крим, коли йдеться про телефонний зв’язок, супутниковий зв’язок, розподіл частот? І тут резолюції Генеральної асамблеї ООН дуже важливі, адже для усіх організацій її рішення є керівними: в них Росія визнана країною-окупантом.
- Чого Україні вдалося досягти під час членства в Раді безпеки ООН?
- У Раді безпеки наша делегація постійно в різних форматах порушувала питання російської агресії проти України. Крім роботи в Радбезі, ми продовжували працювати і в інших органах ООН. Нажаль, враховуючи специфіку процедур, ми не могли обійти той факт, що РФ має право вето. До речі зараз вже призабули, що до того, як Україна в березні 2014 року внесла в Генасамблею резолюцію про територіальну цілісність, Росія заблокувала аналогічне рішення в Раді Безпеки. Була також заветована і резолюція щодо розслідування трагедії малазійського літака МН17 у липні 2015 року.
В умовах блокування країною агресором питань, що стосуються її дій в Україні Рада безпеки обмежуються доволі слабкими документами і рішеннями щодо Російської агресії. Наприклад, заява для преси 31 січня 2017 року в зв’язку із загостренням ситуації навколо Авдіївки, нещодавня заява голови Ради безпеки у зв’язку з ситуацією на Донбасі. Такі документи не голосуються, а приймаються консенсусом. Нажаль, вони містять не такі жорсткі формулювання, як ми б хотіли бачити. Росія просто цього не допускає. Вплинути на це наразі практично нереально, хоча, звичайно, є політики і фахівці, які вважають, що Росія має бути позбавлена права вето, але це питання не найближчого майбутнього.
Але вода камінь точить. Ми не повинні зупинятися, адже все, що робиться сьогодні, стане у нагоді у майбутньому.
- В України є якесь бачення, щодо права вето?
- Є різні бачення. Є радикальна думка, що Росія взагалі не мала б бути членом Ради безпеки ООН, тому що Російська Федерація набула членства за сумнівних обставин, коли було прийняте рішення про припинення існування Радянського Союзу.
Україна є серед ініціаторів пропозицій, які стосуються обмеження права вето, зокрема, коли йдеться про масштабні злочини проти людяності і геноцид, є також ідеї щодо реального обмеження прав члена Ради безпеки у конфліктній ситуації, де такий член, як у випадку з Росією, є агресором. На мою думку, власне йде мова і про застосування на практиці вже існуючих положень Статуту ООН зокрема його статті 27.
Але Рада безпеки – це орган, в якому щоденно розглядаються питання, які несуть загрозу глобальній безпеці. Наприклад, візьмемо сирійський конфлікт, де загинули сотні тисяч людей. Візьмімо близькосхідну проблему, іранське питання, питання підтримки миру в Африці. РФ дуже вдало маніпулює своїм правом вето. Подобається нам це, чи ні, ані ООН, ані окремі країни не можуть до сьогодні розв’язати той же сирійський конфлікт, не спілкуючись з Росією.
Разом з тим, незважаючи на постійне оновлення складу Ради безпеки, Росія жодного разу не мала можливості провести через Раду рішення щодо України, які не підтримуються нашими партнерами – постійними і непростійними членами РБ. Навіть з процедурних питань, на які не поширюється право вето, Росія все одно не могла набрати необхідної кількості голосів.
Росія розраховує на непомітну ерозію в ООН щодо позиції по Криму. Десь подасть статистику, де Крим «належить» Росії, десть вдасться до інших кроків. Ми одразу даємо по руках органу або організації, яка приймає цю статистику або іншим чиним не в повній мірі дотримується рішень Генасамблеї.
- Що Україна робитиме далі?
Президент поставив завдання перед МЗС підготувати нову резолюцію по Криму. Ми будемо її просувати на новій сесії Генеральної асамблеї ООН. Вона базуватиметься на двох попередніх резолюціях, але враховуватиме нинішню ситуацію. Важливо, що на виконання двох попередніх резолюцій готуються доповіді ООН по Криму. Нова доповідь вийде у вересні. Ми будемо використовувати і її положення для майбутньої резолюції, яка буде містити більш рішучі оцінки невиконання Росією відповідних рішень.
Хочу підкреслити, військового шляху повернення Криму не існує. Перед нами стоїть правовий і дипломатичних шлях. А це – щоденна копітка робота. Лише один меморандум, який подається в Міжнародний суд – це сотні або навіть тисячі сторінок, які містять величезну кількість фактів доказової бази. Тому дуже важлива злагоджена робота всіх причетних.
Ми працюємо у тісній співпраці з іншими міністерствами та відомствами, і маємо дуже широку підтримку з боку колег. Я дуже вдячний Мустафі Джемілеву. У листопаді 2016 року, він, незважаючи на неабияке навантаження поїхав до Нью Йорка для просування першої резолюції щодо прав людини в окупованому Криму. Він проводив зустрічі зранку до вечора, поки не була ухвалена резолюція в Третьому комітеті Генасамблеї ООН. Я вдячний також представникам громадянського суспільства, оскільки вони часто допомагають нам збирати необхідну для доказової бази інформацію, у тому числі і з Криму.
В кінцевому рахунку Крим буде однозначно українським. Крим повернеться в Україну, і повернеться він невійськовим шляхом.
Фото: Олена Худякова, Вадим Грига, Укрінформ