У Барселоні блокують залізниці і кидають каміння в поліцію
У першу річницю референдуму про незалежність Каталонії від Іспанії (відбувся/не відбувся 1 жовтня минулого року) у столиці регіону — Барселоні — пройшла потужна демонстрація (“Франс-прес” каже про 180 тисяч людей) прихильників незалежності. А сотні активістів з самого ранку блокували центральні вулиці міста, і по всій Каталонії були заблоковані важливі дороги і залізничні станції. На двері закладів і установ у центрі Барселони люди чіпляли наклейки з гаслами "Республіка на стадії будівництва. Вибачте за незручності" і "Геть режим. Ми проголосували за незалежність".
Увечері дійшла справа до сутичок між радикалами з числа демонстрантів та поліціянтами. Демонстранти навіть почали штурмувати загородження навколо будинку регіонального парламенту в Барселоні.
Вимоги демонстрантів гранично чіткі: новий референдум про незалежність. А також, звісно, звільнення з-під варти каталонців, яких іспанська прокуратура звинувачує у державних злочинах за участь в організації та проведення референдуму минулого року.
Референдум 1 жовтня 2017 року називаємо “відбувся/не відбувся”, бо його офіційного визнання не було (центральна іспанська влада заборонила його проведення), тобто — він проводився “підпільно”, не на всіх виборчих дільницях, з обмеженою явкою, і тому його результати юридично незначущі.
Утім, очевидно, що корінь проблеми — не в правовій площині. Більше того, скільки б не говорили в цій історії про законність, верховенство права, розумні компроміси, тощо, зрозуміло, що рішення (в сенсі здобуття незалежності Каталонії) перебуває поза чинним законодавством Іспанії. Іспанія, її центральна влада абсолютно недвозначно дотримується курсу на недопущення незалежності Каталонії (тобто, ніякого нового референдуму за незалежність Мадрид не дозволить), а це означає, що прихильники незалежності, якщо вони хочуть і готові йти до кінця у своїй боротьбі, змушені будуть виходити, і то рішуче, за рамки чинного іспанського законодавства.
Наразі ніхто напевне не спрогнозує, як далі триватиме боротьба за незалежність Каталонії. Вона може розгорятися, ставати масовішою та радикальнішою. Може, навпаки, захлинутися через недостатність підтримки каталонців та спротив офіційного Мадрида (і Євросоюзу також). На даний момент рух за незалежність дуже активний, каталонські політики об’єднують зусилля в цьому напрямі. Ось у липні цього року колишній лідер Каталонії Карлес Пучдемон (зараз він в еміграції, бо Іспанія вважає його злочинцем) і чинний глава уряду автономії Кім Торра заснували рух під назвою “Національний заклик до республіки”, задекларованою метою якого є створення незалежної республіки.
Можливо, все закінчиться (принаймні – на цьому історичному етапі) ширшою, ніж зараз, автономією Каталонії у складі іспанської держави. Місяць тому прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес пропонував провести в регіоні референдум щодо більшої автономії для Каталонії, категорично виключивши при цьому можливість голосування за незалежність: “Це референдум щодо автономії, а не щодо самовизначення”. Нове керівництво Каталонії (попереднє після референдуму минулого року було усунуто від влади Мадридом із звинуваченням у державних злочинах, і зараз або знаходиться в ув’язненні, або виїхали з Іспанії) відхилило таку ідею. Однак, звісно, Мадрид не відмовиться від неї, для нього це найоптимальніший вихід з кризи: широка автономія, але не незалежність. Не відмовиться, а отже продовжуватиме тиск. Ніхто не дасть гарантію, що в кінцевому підсумку каталонці встоять перед ним.
У каталонській ситуації сьогодні напевне можна стверджувати лише загальні речі, а саме: 1) рух за незалежність Каталонії став постійною і немаленькою проблемою для Мадрида, подібно до того, як для Лондона була (і певно мірою залишається) аналогічна проблема Шотландії чи Північної Ірландії; 2) історія зайвий раз підтверджує, що добровільно ніхто державну незалежність не дарує, з боку “метрополії” це завжди вимушений крок, за незалежність треба боротися, за неї треба бути готовим воювати, її не здобудеш суворим дотриманням законів.
Юрій Сандул. Київ
