Німеччина: холодильник проти карантину
Карантин боляче вдарив по німецьких фермерах, які з початку весни волають: без сезонних працівників їм не впоратися. У «нормальні» часи до Німеччини на сезонні роботи щороку приїжджає до 300 тисяч заробітчан. Станом на травень країна потребуватиме їх щонайменше 100 тисяч.
Нині картина доволі сумна. Ще до запровадження у ФРН 25 березня обмежень на в’їзд для сезонних працівників з-поза меж Шенгену, у країну встигло заїхати лише близько 20 тисяч осіб.
У німецькій асоціації фермерів уже заявили про ймовірний дефіцит овочів та фруктів та не виключають підвищення цін на них.
Міністр сільського господарства Юлія Клекнер почала заспокоювати населення тим, що «голодувати ніхто не буде», що базових продуктів харчування в засіках повно. Пройшлася в телевізорі для переконливості по цих засіках з нескінченними рядами упаковок борошна та круп. Проте визнала проблему, зазначивши, що брак деяких товарних позицій таки справді відчуватиметься, наприклад щодо полуниці. І взялася за вирішення справи, пропонуючи для цього різні сценарії.
ВІД ШКОЛЯРІВ ДО ПІЛОТІВ
Ідея залучати до робіт тих, хто залишився не при справах через закриття шкіл, університетів, магазинів, фабрик – виглядає цілком слушною.
Старшому поколінню це нагадало б відправлення солдатів на збір врожаю. Але ж ФРН – країна демократична, і примушувати когось до робіт не вважає за прийнятне. Інша справа, якщо люди підуть працювати добровільно. Міністерство вже створило онлайн-платформу Das Land hilft («Країна допомагає»). За лічені дні свою допомогу через неї запропонували понад 40 тисяч німців – від школярів до пілотів цивільної авіації. Вивчивши пропозицію, німецький уряд дійшов висновку, що може залучити до роботи на полях та в теплицях у квітні й травні по 10 тисяч добровольців з числа безробітних, студентів, пенсіонерів, людей з неповною зайнятістю.
Фермери, звісно, подякували за солідарність. Але ж проблема в тому, що новоспечені «аграрії» можуть працювати не повний день і не щодня, значна більшість з них сподівається повернутися до звичних занять після 20 квітня (якщо обмежувальні заходи будуть пом’якшені). А крім того, вони не мають відповідних навичок. Праця на землі є фізично важкою, з одного боку, з іншого – потребує знань і досвіду. У численних репортажах телеглядачам демонструють переважно господарства з вирощування білої спаржі (зараз якраз сезон цього делікатесу). Так ось викопати рослину так, щоб не пошкодити її, не так уже й просто. Підрізка дерев чи лози теж потребує знань. Що вже казати про забиття худоби, до чого також залучається багато сезонників.
Тобто охочих допомогти країні треба спочатку навчити, а на це потрібні й час, і гроші. Деякі фермери вже плюнули на все це – мовляв, їм простіше змиритися із втратою врожаю в цьому сезоні…
СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДЕСАНТ І БІЖЕНЦІ
Інші ідеї фрау Клекнер потребують згоди міністра внутрішніх справ, якого вона почала, за підтримки сільськогосподарських асоціацій, активно «обробляти».
Власне, пропозицій було дві: залучити до робіт шукачів притулку або відкрити кордони для “перевірених кадрів”.
У ФРН нині перебуває 420 тисяч біженців, які мають «захищений» статус, із них 156 тисяч – безробітні й можуть бути негайно працевлаштовані. А ще – приблизно 100 тисяч шукачів притулку (це інший статус) також не мають заборони на роботу. Нині вони живуть за рахунок держави. Тож деякі політики вважають, що в цих людей є шанс «віддячити» країні, яка дала їм притулок. Чи бажають прибульці цього самі? Інформації про це я не бачила.
Зате, скоріше за все, готові були б попрацювати 11 тисяч шукачів притулку, котрі не мають права на роботу, з «небезпечних країн» – це допомогло б їм «зачепитися» в Німеччині.
Тобто вільних рук у країні не бракує, хоча для залучення їх потрібні деякі заходи влади.
Перевірені кадри – це поляки, чехи, румуни, які працюють за менші гроші, ніж німці (приміром, на збиранні спаржі вони отримують 9,35 євро за годину – мінімальну в ФРН зарплатню, плюс премію). З технічної точки зору, проблем із в’їздом поляків і чехів нібито немає, Німеччина не закривала кордон для громадян цих країн. Але вони самі закрили власні кордони. Румунія ж іще не ввійшла до зони Шенгену.
Після годин напружених переговорів міністр внутрішніх справ ФРН Горст Зеєгофер здався і був змушений 2 квітня дозволити в’їзд 40 тисячам робітників зі Східної, Південно-східної Європи у квітні й 40 тисячам – у травні. Очевидно, він вважає це меншим злом, ніж «загравати» з біженцями.
Однак умови будуть жорсткі: прибувати робітники в Німеччину будуть виключно авіатранспортом, групами, жодних одиночних приїздів, попередила міністерка. Літаки зустрічатимуть медичні бригади, а також роботодавці, котрі мають забрати своїх підопічних. Після перевірки новоприбулих розмістять окремо від інших працівників: жити й працювати протягом перших 14 днів вони повинні будуть на певній відстані від решти людей.
Звісно ж, жодних поїздок додому, якщо обмежувальні заходи продовжать, не буде. Якщо карантин затягнеться, ліміт перебування в Німеччині для цієї категорії громадян тимчасово продовжать з 70 до 115 днів.
НА РІВНІ З ЛІКАРЯМИ
«Врожай не чекає», – заявила Клекнер, назвавши консенсус «прагматичним». Зеєгофер порадів, що вдалося «знайти спосіб узгодити охорону здоров’я населення з безпекою врожаю».
Зрозуміло, що проблема врожаю постала не лише перед Німеччиною. Польські та чеські фермери самі хапаються за голову: до них не приїдуть заробітчани з України.
Тиждень тому Єврокомісія видала поради національним урядам щодо сезонних робітників: на кордонах надавати їм пріоритет – такий самий пріоритет, як щодо інших «системно значущих працівників» – лікарів чи персоналу підприємств галузі медицини. Європу треба годувати.
Так склалося, що люди тисячами й тисячами їдуть на заробітки в інші країни – туди, де платять більше. А виробництво навіть життєво необхідних речей розміщають у інших частинах світу – де це обходиться дешевше. Кризи, на кшталт нинішньої, показують, наскільки ми залежні одне від одного. А ще те, що інколи треба розраховувати на власні сили, бо збій у добре налагодженому механізмі може коштувати занадто дорого. Пандемія змусить змінити підходи.
Ольга Танасійчук, Берлін
