Чехія - Росія: демонтований Конєв, сантехніка на п’єдесталі та рицинова дипломатія
Стосунки між Чеською Республікою та Російською Федерацію занадто теплими і простими не були ніколи, у тому числі й за часів Чехословаччини та СРСР. Однак весна 2020-го ознаменувалася їх різким загостренням. Дипломатичні ноти, зміна топоніміки, відкриті погрози, імовірні спроби замаху на чеських політиків – чого тільки не сталося у квітні цього року.
МАРШАЛ РОЗБРАТУ
Ситуація далека від нормальної, тож Прага ініціювала початок консультацій на рівні міністрів закордонних справ на основі статті 5 Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво від 1993 року. Про це повідомив глава МЗС Чехії Томаш Петршичек, який оцінив стан відносин з Москвою на «четвірку» (другий знизу бал у чеській системі оцінювання – тобто на «двійку», у зрозумілих для нас термінах).
Між тим, стан двосторонніх відносин «у контексті актуального розвитку подій і підготовки переговорів делегації МЗС з російською стороною» обговорювали 12 травня в Празі президент країни Мілош Земан і віце-прем’єр, міністр внутрішніх справ Ян Гамачек. Основних моментів два: ситуація навколо монумента радянському маршалові Конєву, яка й стала каталізатором нинішньої дипломатичної кризи, і відповідна робота розвідувального органу – Управління зовнішніх зв’язків та інформації.
Власне, з Конєва все й почалося. У вересні минулого року керівництво району Прага-6 ухвалило рішення прибрати монумент з площі Інтербригад після того, як його вкотре облили фарбою. У Росії здійнявся галас із погрозами на адресу старости району Ондржея Коларжа, якого називали нацистом, гауляйтером, ким завгодно, причому лунали такі епітети від відомих російських політиків, не кажучи вже про «свідомих націоналістів».
Міністр Петршичек тоді заявив, що російська сторона використовує медійну кампанію навколо пам’ятника, щоб зіграти на розбіжності думок у чеському суспільстві, а також не цурається дезінформації. «Справа Конєва демонструє, що «зовнішній актор» дуже ефективно може використати наявні розбіжності в чеському суспільстві», – сказав дипломат.
Розбіжності й справді були. Постать Івана Конєва вельми неоднозначно сприймається чехами: з одного боку, його армія звільняла Прагу в 1945 році, з другого – його ж солдати брали участь у придушенні Празької весни 1968-го.
Попри протести громадськості та негативну реакцію відомого проросійськими поглядами президента Мілоша Земана, 3 квітня монумент, який від моменту встановлення в 1980 році регулярно піддавали «паплюженню», було знято з п’єдесталу. Влада планує передати його до музею ХХ століття, що має бути створений празької мерією.
Росію неабияк розлютила «підступність» такого акту, та ще й напередодні Дня перемоги. Більше того, 9 травня, у священний для росіян день, на постамент, де раніше стояв Конєв, невідомі встановили… унітаз. Староста Ондржей Коларж назвав це «дурнуватим жартом», зазначивши, що «якщо хтось намагається таким чином самовиразитися, особливо зараз, коли проходить святкування закінчення Другої світової війни, це свідчить лише про те, що в цієї людини в голові фекалії, а не щось інше». Почалося поліцейське розслідування.
Але обурення Коларжа таким актом вандалізму зовсім не поліпшило його імідж у Росії. Ще до того Слідчий комітет РФ порушив «кримінальну справу» щодо членів муніципалітету, які проголосували за демонтаж пам’ятника.
Вибрики Москви спричинили чергову відповідь мерії, яка відмовилася повернути на фасад відреставрованої Староміської ратуші меморіальну дошку з ім’ям Конєва, яка там висіла з 1946 року.
НЄМЦОВ, ВЛАСІВЦІ ТА «НЬЮ-СОЛСБЕРІ»
Однак не лише Конєв став предметом розбрату. У травневі ж переможні дні в районі Ржепориє було встановлено пам’ятну дошку «власівцям» – бійцям Російської визвольної армії (в Росії вони вважаються зрадниками), які надали військову допомогу Празькому повстанню в 1945 році. Тут вже під «обстріл» потрапив староста району Ржепориє Павел Новотний.
«Не кращим» в очах Кремля виглядає і його давній критик, мер Праги Зденек Гржиб. Який ще й «познущався», перейменувавши в січні цього року площу Під каштанами, де знаходиться Посольство РФ, на площу Нємцова. А ще поруч з’явилася алея Анни Політковської, яку було вбито в Росії…
Російська влада зажадала притягнути «винних» до відповідальності.
Нещодавно чеське видання Respekt опублікувало статтю, яка мала ефект бомби. У ній стверджується, що в чеську столицю прибув якийсь співробітник російських спецслужб з диппаспортом і… з отруйною речовиною рицин. Він мав отруїти згадуваних Новотного, Коларжа і Гржиба. Політикам було надано охорону. Це засвідчує, що підстави вважати ситуацію серйозною у правоохоронців були. Принаймні мер Праги Гржиб отримував доти прямі погрози.
Російська сторона, звісно ж, гучно заявила про «антиросійську медіакампанію» в чеських ЗМІ, про «кричущі й брехливі інсинуації», потім почалися пошуки нестиковок у журналістській статті, що нібито свідчить про повну її безпідставність. Надіслали ноту протесту, заявили про цькування загадкового дипломата. А згодом його особистість стала відома – в.о. керівника представництва «Росспівробітництва» в Чеській Республіці Андрій Кончаков.
Посольство Росії звернулося до МЗС Чехії з проханням, відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 1961 року, «вжити всіх належних заходів для запобігання посяганням на особистість і гідність російських дипломатів».
Не залишився осторонь і міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, який заявив: «Зараз нас звинувачують, що ми когось намагаємося отруїти в Чехії якоюсь речовиною, яку хтось привіз у валізі, й про це відомо відповідним органам Чеської Республіки, але чомусь цей доказ ніхто нікому не надає»….
Тобто чергове російське «а ви доведіть».
ДОБРОЗИЧЛИВИЙ ЗЕМАН
Кому нічого не треба доводити, так це президентові Чехії Мілошу Земану.
Перше, що він зробив після того, як вибухнула «війна пам’ятників», так це розкритикував керівництво двох розвідслужб. У телеінтерв’ю глава держави назвав Управління зовнішніх зв’язків та інформації й Службу безпеки та інформації «абсолютно зайвими». При цьому висловив довіру військовій розвідці, яка, за його словами, «нічого не повідомила про агента з рицином».
Земан також звинуватив у всьому власних співвітчизників. З вищеназваними празькими політиками, мовляв, нічого поганого статися не може, ніхто їх також не заарештовуватиме, якщо вони «не мають наміру їхати в Росію». Президент вважає «реакцію на те, що відбувається, надмірно різкою, вона зумовлена дурістю наших малозначних політиків». Глава держави заявив, що в такий спосіб Гржиб, Коларж і Новотний намагаються знайти спосіб привернути до себе увагу. А також порадив їм опікуватися власними справами, а не лізти в зовнішню політику.
«Залишається питання – чи не є все це частиною кампанії з привернення уваги до себе цими політиками, – заявив Земан. – Я прочитав статтю, надруковану у виданні Respekt, і не вірю ані слову. Мене дуже повеселило, що цей передбачуваний «російський агент» приїхав з рицином. Я слабо розбираюся в хімії, але мені здається, що рицин – це щось таке, що не вбиває. Італійські фашисти його навіть використовували для покарання політичних противників – таким цікавим способом. Хоча не йшлося про смерть. Але в будь-якому разі, якби таке мало місце, наші розвідувальні служби повинні були б це підтвердити. Однак нічого такого не відбулося».
Саме в цьому ключі висловилися й у Москві: покажіть, мовляв, валізу з рицином.
«Там немає абсолютно нічого. З трьох спецслужб, наявних у нас у країні, дві я вважаю абсолютно зайвими, а найбільше довіряю військовій розвідці й контррозвідці», – додав Земан.
Схоже, його роздратування викликає саме те, що інформаційна розвідка напряму вказує на Росію як країну походження кібератак, яким регулярно піддаються урядові структури Чехії, а останнім часом ще й чеські лікарні.
«Кібератаки на чеські медичні установи в період боротьби з епідемією COVID-19 схожі на поведінку гієн», – заявив міністр закордонних справ Томаш Петршичек. І підкреслив, що за Чехію «можуть заступитися друзі» з Європейського союзу і НАТО.
ДИПЛОМАТИЧНИЙ ФРОНТ
На відміну від глави держави, очільник чеської дипломатії дивиться не речі тверезо й прагматично.
«Ми однозначно відкинули будь-які спроби втручатися у внутрішні справи Чеської Республіки, якими є загрози кримінальними переслідуваннями чеських політиків, обраних під час демократичних виборів. Такі дії суперечать укладеному між країнами договору про дружні відносини й співробітництво, який ми підписали в 1993 році. Я впевнений, що наш уряд на будь-яку інформацію, отриману від наших спецслужб, реагує вчасно. Не думаю, що ми недооцінили важливість ситуації, або не врахували всю інформацію», – прокоментував Томаш Петршичек у радіоінтерв’ю ситуацію з погрозами празьким діячам.
Міністр пропонує спілкування й не збирається «за прикладом Росії, вести агресивну політику». Вдаватися до таких кроків, як вислання російських дипломатів, влада поки що не збирається. «Висилання дипломатів, про яке мене часто запитують, є крайнім рішенням, що використовується в ситуаціях, коли є докази наявності загрози для нашої держави. Ми вже вдавалися до такого кроку в минулому, але в дипломатичних взаєминах таке рішення справді вважається крайнім», – пояснив міністр.
Справді, Чехія не раз видворяла співробітників російської дипмісії. Так сталося після «справи Скрипалів», коли вислали трьох дипломатів, у 2015 – також трьох дипломатів-шпигунів, а у 2009-му – двох.
До речі, у російському посольстві працює аж 120 співробітників – утроє більше, ніж у посольствах РФ у Польщі, Словаччині та Угорщині разом узятих. Жодна інша держава не має такої кількості людей у Празі. Ці заповзятливі люди ще й заробляють на статусі – здають в оренду квартири, що теж призвело до з’ясування відносин між країнами, але то вже інша історія.
«Не дивно, що відносини з Росією тривалий час не можна назвати епохою «розквіту» і що в нашому порядку денному мало спільних позитивних тем. Це – наслідок довгострокового підходу Російської Федерації, наприклад, у ставленні до сусідніх країн. Є теми, за якими особливо важливо співпрацювати з нашими союзниками. Важливо стежити, щоб Росія не порушувала територіальну цілісність України, щоб вона більш конструктивно підходила до розв’язання низки заморожених конфліктів – ці теми присутні в нашому порядку денному вже багато років», – заявив днями Петршичек.
Про те, що відносини перебувають не просто в поганому стані, свідчить і рівень дипломатичних контактів: остання зустріч міністрів закордонних справ відбулася у 2005 році, тобто 15 років тому.
ВИЗВОЛИТЕЛІ ЧИ ОКУПАНТИ
Висловлювання глави чеського МЗС навряд чи подобаються його російським колегам. Так само, як його промова з нагоди 75-ї річниці завершення Другої світової війни в Європі, яку відзначали нещодавно.
«8 травня 1945 року ознаменувало кінець війни та страждань для Центральної Європи. На жаль, це не принесло очікуваної демократії, поваги до прав людини та верховенства права, чого справедливо хотіли люди. Тому ми бачимо цю річницю у зв’язку з іншими важливими подіями, які ми відзначали торік: оксамитовою революцією 1989 року, 20 років нашого членства в НАТО та 15 років від моменту вступу до ЄС», – красномовно заявив Томаш Петршичек на віртуальному спецзасіданні ООН з нагоди ювілею.
Використовуючи цитату колишнього президента Вацлава Гавела, Петршичек нагадав, як легко демони минулого можуть прокинутися і як навіть сьогодні територіальна цілісність суверенних держав порушується їхніми сусідами. Він наголосив, що сьогодні, на жаль, неповага до міжнародного права не є винятком, як і навмисна неспроможність держав взяти на себе відповідальність за захист прав своїх громадян.
Не назвав країни, але й так усе зрозуміло.
Схожий тон простежувався і в заяві міністрів закордонних справ Болгарії, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини та США з нагоди все тієї ж дати.
«Хоча травень 1945 року закінчив Другу світову війну в Європі, це не принесло свободи всій Європі, – ідеться у спільній заяві міністрів. – Центральна та Східна Європа залишалися під комуністичними режимами майже 50 років. Прибалтійські держави були незаконно окуповані та анексовані, а захоплення інших підкорених держав було вчинене Радянським Союзом з використанням величезної військової сили, репресій та ідеологічного панування. Багато європейців із центральної та східної частини континенту протягом багатьох десятиліть жертвували життям у боротьбі за свободу. Мільйони європейців були позбавлені своїх прав та основних свобод, зазнали тортур та примусового переміщення. Суспільства, що стояли за «залізною завісою», відчайдушно прагнули демократії та незалежності».
Звучить як плювок в обличчя тих, хто 75 років називають себе визволителями, а в останні роки – особливо голосно, вимагаючи вічної вдячності.
А ще в згаданій заяві підкреслюється, що «майбутнє має базуватися на історичних фактах та справедливості щодо жертв тоталітарних режимів. Маніпулювання історичними подіями, що призвели до Другої світової війни і, як наслідок, до поділу Європи є сумною спробою фальсифікувати історію»; міцна міжнародна безпека, стабільність і мир вимагають реальної й постійної поваги до міжнародного права та стандартів, включаючи суверенітет і територіальну цілісність усіх держав.
Чи почули цей заклик у Кремлі? Навряд.
Ольга Танасійчук, Прага–Берлін
