Центральне представництво українців США: велика історія, нові виклики

24 травня 1940 року в столиці США Вашингтоні зібралися представники зорганізованої української американської спільноти для того, щоби домовитись координувати свої зусилля та з надією оформити крайову центральну репрезентацію українців США. Чому якраз припекло в цей час, після вже майже півстолітньої історії організованої спільноти українців у США? Бо до цього переважно організації діяли кожна по собі, а війна в Європі поставила перед громадою нові випробування, але також можливості, і тому конечність об'єднати сили для головно однієї цілі, а саме – здобути незалежну Українську державу. 

Історія першого півстоліття починалася від перших більших поселень емігрантів та влаштування інституцій, першою між якими була братська організація під назвою Український Народний Союз (УНС), який постав у 1896 році. Основним мисленням членів тої першої громади у копальнях вугілля штату Пенсильванія було забезпечити собі життя та подбати про смерть, тобто будувати церкви для того, щоби вінчатися, хрестити дітей та остаточно подбати про своє власне і родинне поховання. Для цього, крім церкви, потрібно було забезпечити кошти поховання, тому влаштовували братські організації, котрі надали забезпечення цих коштів. Таких у США братських організацій постали ще три: окрім УНС, Союз українців Католиків “Провидіння”, Український робітничий союз (Український братський союз) та Українська народна поміч. 

З часом, зокрема у зв’язку з подіями Першої світової війни та визвольними змаганнями на рідних землях, хоча невдалими, громада почала українізуватися, політизуватися та брала участь у дискусіях про українську державу. Для комунікаційних цілей постала перша українська газета, орган УНС, Свобода, опісля Америка, Народна Воля, Народне Слово. 

З приїздом другої – міжвоєнної – хвилі емігрантів громада почала діяти ще більш у політичній та інформаційні мережі. Оформилися на підставі прикладу або доручення з України такі організації, як Союз Українок Америки, Організація Державного Відродження України, Гетьманці, тощо. Почались намагання допомагати Україні освітньою працею та впливом на американські структури – про Голодомор та змагання українського народу до незалежності. При цій конечній і, здавалося, реальній потребі допомагати народові на Рідних Землях постав Український Конгресовий Комітет Америки (УККА). 

Почалась діяльність, пов’язана з намаганнями впливати на Білий Дім, Конгрес США та Держдепартамент. З прикрістю треба признати, що праця була дуже важкою через проросійську, а інколи й навіть просовєтську орієнтацію американців.

Також для допомоги політичним біженцям, тобто третьої хвилі, УККА влаштував Злучений український американський допомоговий комітет, який пізніше став окремою організацією.

Нові емігранти з допомогою українців – громадян США з попередніх хвиль – відкрили нові організації на зразок Організації Оборони Чотирьох Свобод України, молодечі виховні Пласт, Спілку Української Молоді, Організацію Демократичної Української Молоді, наукові установи – Наукове Товариство імені Тараса Шевченка, Українську Вільну Академію Наук та Шкільну Раду при УККА. Окремо треба згадати роль українських кооператорів з Галичини, які добачали перенести цей досвід у США та таким способом забезпечити фінансовий ґрунт для громади.

У характеризації 80 років діяльності УККА хіба треба поділити цей час на дві окремі частини: змагання за право 50-мільйонної нації на проголошення незалежності держави України і допомога цій державі як через США, так і напряму своїм досвідом на Рідних Землях.

Перших 50 років найбільшою перепоною була справа української ідентичності та русофільство американського суспільства, а також просто брак надії на реальне втілення. Останніх тридцять років реалії скріпилися, і можна було скерувати зусилля конкретніше з більш сприйнятливими умовинами та публікою, а також, до речі, з допомогою нової хвилі емігрантів.

До найбільших досягнень треба включити: невпинне видання найстаршого наукового англомовного періодика “Українського Квартальника”, оформлення спільного фронту проти ворога через концепцію Конгресової резолюції “Тижня поневолених народів”, встановлення пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні, захист українських дисидентів та політичних в'язнів, влаштування представництва у Вашингтоні, Української Національної Інформаційної Служби, влаштування українського кокосу у Конгресі США, здобуття визнання незалежності України хоча з запізненням, що було ще одним доказом американської проросійської політики, допомога незалежній державі та новим українським громадам по поселеннях колишнього СРСР матеріально і духовно – книжками, фільмами, уроками про демократичні процеси, ринкову економію, визнання геноцидом Конгресом США та встановлення пам'ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні. 

Сьогодні, правда, інші війни, хоча й криваві, як у минулому, і тому УККА нині кує іншу зброю, користуючись новими технічними можливостями і матеріальною, стратегічною та військовою допомогою, так само як і новим персоналом, вихованим вже в США та земляками з Рідних Земель. Відмічаючи перших 80 років, ми вдячні нашим предкам, зокрема основоположникам та довголітнім трудівникам, схиляємо наші голови перед ними, але скеровуємо свою увагу на наступні виклики з признанням великого минулого та з побажанням і надією на майбутнє.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства