Російська фабрика «шпигунських справ» українців: типові підходи та статті

Це продовження матеріалу «"Сотня політв'язнів". Чи не забули ми про неї? Що треба знати про в'язнів Кремля і які є складнощі в цій темі».

Батько одного з перших українських політв'язнів у РФ Валентина Виговського Петро Степанович розповів мені сумну історію. Коли він спілкується з «пересічними громадянами» і каже, що його син «політзек», то доволі часто чує у відповідь: «Та ну, не може бути, ми ж вже всіх обміняли!..».

Що тут скажеш – це нормально, радіти хорошим подіям, зокрема, минулим обмінам. Але не можна затягувати свято і забувати, що проблема не вирішена (так, великою мірою і не може бути остаточно вирішена, поки в Росії буде нинішня влада, яка має можливість фабрикувати будь-яку кількість політично мотивованих справ).

У РФ сьогодні – близько ста українських політв'язнів. Ми повинні знати і пам'ятати про них та їхні справи. Навіщо? По-перше, просто з солідарності. По-друге, щоб знати, наскільки небезпечним в нинішніх умовах є перебування на території країни-агресора, а також в анексованому нею Криму.

Сьогодні ми розглянемо «шпигунські справи» українських політв'язнів у РФ. Складність при їх освітленні – у тому, що вони здебільшого засекречені. Інформація тут зазвичай обмежена, особливо щодо останніх справ і років.

ВИГОВСЬКИЙ/ВИГІВСЬКИЙ – ВСЕ ЩЕ ЗА ҐРАТАМИ

Колись досить багато писали про справу Валентина Вигівського (Петро Степанович підкреслює, що українською прізвище їхньої родини пишеться саме Вигівський), а також про те, як вибивались свідчення з нього. Але минув час, і про це вже треба говорити заново. Вигівський – справжній ветеран серед українських політв'язнів у РФ, до остаточних списків на обмін він досі так і не потрапив.

17-18 вересня 2014 року Валентин Вигівський, який мешкав з родиною у Києві, поїхав поїздом до Криму. У Сімферополі його затримала так звана «крымская самооборона», яка передала його до рук ФСБ. Пізніше затриманого перевезли до Москви. Наше посольство в РФ було поінформовано про затримання українця лише два тижні потому, причому спочатку була оголошена ст. 183 КК РФ («Незаконные получение и разглашение сведений, составляющих коммерческую, налоговую или банковскую тайну»). І спочатку його звинувачували за найбільш «легкою», ч. 1 цієї статті, за якою Виговському загрожував штраф, рік ув'язнення або два роки примусових робіт.

Проте згодом російські силовики «увійшли у смак» і перекваліфікували статтю на більш тяжку і «престижну» (для звітності та кар'єри) – ст. 276 КК РФ (шпигунство). При цьому під час слідчих дій застосовувалися тортури. Окремі частини, що обґрунтовують вирок, винесений 15 грудня 2015 року, звучать як щось з часів «риття тунелю від Бомбея до Москви». Нібито Виговський «совершил собирание и хранение в целях передачи представителю военного атташата КНР в Бельгии за денежное вознаграждение сведений, составляющих государственную тайну, – конструкторскую и иную техническую документацию авиадвигателя боевой авиации 117С». Українець отримав 11 років колонії суворого режиму.

Він відбуває термін в колонії у Кірово-Чепецьку – тій самій, де сидів Роман Сущенко. У журналіста «Укрінформу» найкращі спогади про Вигівського, як про людину дуже принципову, відповідальну і, що називається, мислячу. Коли йшов, Сущенко перевів свою підписку «Новой газеты» на бібліотеку колонії і просив, щоб Вигівському приносили для читання відповідні номери. На жаль, цього не відбувається... Взагалі, останні кілька років умови утримання Валентина у колонії помітно погіршилися. Велику частину часу він проводить у ПКТ (приміщенні камерного типу) або ШІЗО (штрафний ізолятор), щодо нього діють режимні обмеження.

Погіршення здоров'я, довгий термін ув'язнення, перебування в одиночці, – непросте випробування. Активісти могли б допомогти Вигівському листами, в тому числі із вкладеними в них науково-популярними журналами російською мовою (насамперед технічними, в тому числі з авіації).

Писати Вигівському можна за адресою:

613040, Кировская обл., г. Кирово-Чепецк, дер. Утробино, ФКУ ИК-11 УФСИН России по Кировской обл.

IK-11, village of Utrobino, Kirovo-Chepetsk, Kirov Oblast, 613040, Russia

(До речі, його батько Петро Степанович – також дуже цікава людина. Громадський активіст. Чорнобилець. Працював у хімічному цеху ЧАЕС.

ВІКТОР ШУР – 12-РІЧНИЙ ТЕРМІН ТА ІНШІ БІДИ

Ще один ветеран шпигунських справ, сфабрикованих російськими силовиками – Віктор Шур. Його затримали у грудні 2014 року в Брянській області РФ. Тоді Шур мав російське громадянство, реєстрацію в Брянській області і водночас посвідку на проживання в Україні. Він мешкав у Чернігові зі своїм батьком, відомим українським колекціонером Валентином Шуром (в гостях у якого бували багато українських селебрітіз, в тому числі третій президент Віктор Ющенко).

Російське слідство звинуватило Шура в «государственной измене путем шпионажа». Держзрада – це ст. 275 КК РФ. Вона застосовується лише до громадян Росії. Якщо хтось з українців має російське громадянство, паспорт з двоголовим орлом, то має пам'ятати про цю статтю. І це, до речі, одна з причин, через яку Росія так неохоче випускає зі свого громадянства (як люблять казати в тій країні: «вход – рубль, выход – два»). Таким чином, РФ має зайвий важіль тиску на таких людей, які знаходяться в межах контролю її силових органів.

Слідство стверджувало, що нібито Шур зробив фотознімки військового аеродрому в Брянській області. За словами доньки Шура, насправді це фото старого занедбаного об'єкта, який не діє з 1980-х років. Вона також пояснила, що «батько визнав провину під тортурами» і «йому обіцяли, що якщо він все підпише, то дадуть термін 2-3 роки». У підсумку за вироком, винесеним 7 жовтня 2015 року Брянським обласним судом, Шуру дали 12 років колонії суворого режиму.

З позитивних моментів – у вересні 2016 року Віктор Шур отримав громадянство України. Тому тепер наша країна і консульська служба має право слідкувати за дотриманням його прав.

В ув'язненні у Шура погіршилося здоров'я. За словами доньки Ольги, це стоматологічні проблеми, хронічний бронхіт, гайморит (будь-яке переохолодження викликає загострення). Крім того, офіційно повідомлялося, що у колонії, де він знаходиться, досить багато хворих на COVID-19, що, звичайно, підвищує ризики.

На жаль, але родина Шура зазнала горя і на волі, в Україні. 7 жовтня 2017 року зник безвісти його син Валерій Шур. Виїхав з Києва на зустріч у передмістя, відтоді про нього нічого не відомо. Дивна історія трапилася і з колекцією, яку Валентин і Віктор Шури збирали разом. Донька політв'язня каже, що після смерті Валентина Шура (дідусеві було за 90), у вересні 2019 року цінна колекція була незаконно вивезена московською ріднею за межі України – до Росії...

Віктор Шур – цікавий співрозмовник з широким світоглядом. Писати йому можна за адресою:

241021, г. Брянск, ул. Комарова, 30, ФКУ ИК-1 УФСИН России по Брянской обл., отряд 2.

IK-1, 30 Komarova Str., Bryansk 241021, Russia.

ІГОР КИЯШКО – ЩЕ ОДИН «АВИАЦИОННЫЙ ПРИГОВОР»

Українця Ігоря Кияшка затримали у Нижньому Новгороді 10 квітня 2018 року. Спочатку його звинувачували за ч. 1 ст. 30 КК РФ (дуже підступна в умовах неправосудноъ країни стаття – «Приготовление к преступлению и покушение на преступление») і ч.1 ст. 226 («Хищение либо вымогательство оружия, боеприпасов, взрывчатых веществ и взрывных устройств»). У сумі це було звинувачення у підготовці до здійснення «военной контрабанды» – нібито він хотів незаконно придбати робочі лопатки, які входять до комплектації авіаційних двигунів типу РД-33 російських військових літаків типу МіГ-29.

Однак слідству здалося, що цього мало, тому незабаром додали вже знайому нам статтю КК РФ за номером 276 («Шпионаж») – нібито він хотів отримати копії технічної документації до багатофункціональної радіолокаційної станції, яка входить до складу російського зенітно-ракетного комплексу С-400.

При цьому під час слідчих дій у РФ допускалися порушення, зокрема, до Кияшка незаконно не допускали адвоката за угодою. А тут треба сказати, що він – у минулому офіцер МВС України, на момент арешту був практикуючим адвокатом. Тому при фіксуванні цього інциденту Національна асоціація адвокатів України зверталася до Федеральної палати адвокатів РФ з проханням припинити порушення. Наприкінці грудня 2018 року Нижегородський обласний суд засудив Кияшка до 8 років колонії суворого режиму за звинуваченням в «попытке военной контрабанды» і «шпионаже».

Насправді, як пояснює дружина Кияшка Марина, чоловік поїхав до Нижнього Новгорода за ліками для трирічного сина, у якого стався рецидив золотистого стафілококу.

З останніх новин – минулого тижня у українця погіршився стан здоров'я, у понеділок його перевели до санчастини, почали робити уколи. З проблем зі здоров'ям у Ігоря Кияшка – високий артеріальний тиск, головні болі, а також тромбофлебіт. (Останній діагноз поставили вже в ув'язненні. Правозахисники знають, що подібні проблеми можуть з'явитися після незаконних «методов следствия» – наприклад, ударів по ногах).

З позитивних моментів – Кияшко має можливість телефонувати дружині з колонії.

Писати політв'язню можна за адресою:

606448, Российская Федерация, Нижегородская область, г.Бор, 2-й микрорайон, д.1. ФКУ ИК-11 ГУФСИН России по Нижегородской области

606448, Russian Federation, Nizhny Novgorod Region, Bor, FKU IK-11 GUFSIN of Russia in the Nizhny Novgorod region

МАРЧЕНКО. РОБОТА СПЕЦСЛУЖБ ОРДЛО ТА РФ – З РУК У РУКИ

17 грудня 2018 року українець Олександр Марченко був затриманий так званим «министерством госбезопасности ДНР». Два місяці його тримали в ізоляторі «МГБ ДНР», катували, вимагаючи надати інформацію про людей з його записної книжки. 18 лютого 2019 року Марченка доставили на кордон України і РФ та передали з рук у руки представникам ФСБ Росії. Наступного дня Жовтневий районний суд Краснодара визнав Олександра винним в адміністративному порушенні ч. 1 ст. 19.3 КоАП РФ («Неповиновение законному распоряжению или требованию представителя правоохранительных органов») та заарештував на 10 діб. До кінця цього терміну до наявного звинувачення додали ще одне, також з Кодексу адміністративних правопорушень – 1 ч. ст. 18.10 КоАП РФ («Незаконная трудовая деятельность иностранного гражданина на территории РФ без патента») і заарештували вже на 15 діб. Марченко очікував, що справа закінчиться видворенням. У подібний спосіб його довго утримували в Краснодарі.

А 30 квітня проти українця була порушена кримінальна справа – за вже знайомим нам звинуваченням у «попытке военной контрабанды» (ч. 1 ст. 30 КК і ч. 1 ст. 226.1 КК). Згодом Марченка перевели до російського СІЗО. Ну а наприкінці грудня – за вже відомою схемою – додали ще і більш тяжке звинувачення – ст. 276 КК РФ («Шпионаж»).

Що ж сталося насправді?.. Як пояснюють близькі Марченка, його дружина Катерина, ще на початку 2014 року він відвіз свою машину на СТО до Донецька. З початком російської агресії та війни не зміг забрати її з ремонту. За чутками, на ній роз'їжджав хтось із чинів в «администрации» бойовиків. Але от у грудні 2018 року Олександру Марченку зателефонував знайомий знайомих і сказав, що начебто людина, яка незаконно їздила на його машині, втекла з Донецька. Тому тепер є можливість приїхати до міста і повернути машину. Чим це закінчилося, відомо...

З останніх новин – до Марченка в СІЗО не пустили українського консула, причому з абсолютно надуманих причин, говорячи про нібито необхідне додаткове погодження з МЗС РФ, а також ставлячи під сумнів бажання самого Олександра зустрітися з українським консулом.

Суд триває, він йде у закритому режимі.

Писати Марченку можна за адресою:

г.Краснодар, ул.Красноармейская, 22, СИЗО-5 ФСИН России по Краснодарскому краю, 350063

FKU SIZO 5, Krasnodar, Russia,  350063

СПРАВИ ТА ОСОБИ, ПРО ЯКИХ ВІДОМО МЕНШЕ

Про ці справи, серед іншого, відомо мало ще й тому, що родичі засуджених з різних причин не йдуть на спілкування.

До подібних історій відноситься, скажімо, справа Давиденка. 12 лютого 2018 року ФСБ повідомила, що днем раніше у Сімферополі затримали громадянина України Костянтина Давиденка. Його відразу ж звинуватили у шпигунстві – ст. 276 КК РФ. За версією слідства, він передавав спецслужбам України «сведения о деятельности частей и соединений Федеральной службы войск Национальной гвардии России и сотрудников ФСБ». 6 червня так званий «Верховный суд Крыма» засудив Давиденка до 10,5 років колонії суворого режиму. 15 жовтня Верховний суд РФ скоротив термін покарання з 10,5 до 7 років колонії суворого режиму. Подробиці невідомі. Можна лише додати, що, за словами адвоката Ольги Дінзе, її підзахисного включено «до списку на обмін».

Не так багато відомо і по справі Долгополова-Сухоносової. 29 вересня 2017 року ФСБ Росії повідомила про затримання за підозрою у шпигунстві на користь України. Затриманими виявилися Ганна Сухоносова, має бухгалтерську освіту, однак працює фітнес-інструктором у студії танців, і кадровий військовий Дмитро Долгополов. Останній до окупації Криму служив в українській армії, а у лютому-березні 2014 року перейшов на бік Росії.

Наприкінці лютого 2019 року Північно-Кавказький окружний військовий суд визнав Долгополова та Сухоносову винними у державній зраді у вигляді видачі держтаємниці і засудив до 10 та 9 років позбавлення волі відповідно. За версією ФСБ, Головне управління розвідки Міноборони України нібито завербувало Сухоносову, після чого вона вмовила свого співмешканця Долгополова на шпигунство.

І ще одна в чомусь схожа історія. 22 листопада 2016 року ФСБ повідомила про затримання у Севастополі колишнього військовослужбовця штабу Чорноморського флоту, капітана другого рангу Леоніда Пархоменка. Нібито він виконував завдання ГУР МОУ, збираючи і передаючи відомості про діяльність ЧФ Росії. Важлива деталь – в запас Пархоменка звільнили ще у 2005 році. А доступ до секретних відомостей він мав у 2003-2005 роках, тобто його звинуватили у шпигунстві більш ніж 10-річної давності. Поки Пархоменко був під слідством, у Севастополі його родина зазнала цькування, через що у серпні 2018 року в СІЗО Лефортово затриманий якийсь час голодував. 11 грудня того ж року Північно-Кавказький окружний військовий суд визнав Пархоменка винним за статтею 275 КК РФ (держзрада) і засудив до 14 років колонії суворого режиму.

Поштові адреси місць ув'язнення Костянтина Давиденка, Дмитра Долгополова, Ганни Сухоносової та Леоніда Пархоменка можна знайти тут.

НОВІ СПРАВИ – ЯЦКІН, ДОВГОПОЛА І ТАК ДАЛІ...

Як вже казалося, Росія має невичерпний резерв для заведення та фабрикування все нових й нових справ.

Наприкінці минулого – на початку цього року стали відомі імена ще двох наших співгромадян, звинувачених Росією за ст. 275 КК РФ – в «​государственной измене путем шпионажа». За версією слідства, 64-річна мешканка Севастополя Галина Довгопола за завданням ГУР МОУ «целенаправленно осуществляла сбор секретных сведений военного характера». Захисники Довгополої, а також її місцезнаходження, не відомі (є припущення, що вона знаходиться в СІЗО Лефортово).

Що стосується 41-річного Івана Яцкіна, то його захищає відомий адвокат Микола Полозов, тому тут ми обізнані набагато краще. Після затримання Яцкіна восени минулого року більше двох місяців ніхто не знав, де він знаходиться і що з ним відбувається. Зараз житель Сімферопольського району окупованого Криму Іван Яцкін знаходиться в Лефортово. Його також звинувачують у передачі українським спецслужбам якихось секретних даних. Правозахисники припускають, що поштовхом до переслідування Яцкіна стала його відкрито проукраїнська позиція, яку він не приховував, проявляючи, в тому числі, і в соціальних мережах.

Особливий цинізм у переслідуванні Яцкіна полягає у тому, що на утриманні у нього знаходиться четверо неповнолітніх дітей. Причому наймолодша донька народилася вже після арешту, у лютому.

Писати політв'язню можна за адресою:

111020, ФКУ СИЗО-2 ФСИН России, ул.Лефортовский вал, 5. г. Москва, РФ

111020, FKU SIZO-2 FSIN of Russia, 5 Lefortovskiy val street, Moscow, Russian Federation

* * *

Є і більш свіжі повідомлення про «шпіонські справи». Але прізвища поки не називаються і інформація дещо суперечлива...

Наступного разу ми розглянемо справи політв'язнів, які переслідуються за релігійними мотивами, – історію однієї з кримських груп Хізб-ут-Тахрір.

Олег Кудрін. Рига