Протести в Росії: Що далі? Домовленості? Білорусизація? Майдан?
Вперше за багато-багато років в Росії одночасно в різних містах вийшли на вулицю якщо не сотні, але точно – десятки тисяч людей. Відсутність точного підрахунку, якому можна довіряти, не применшує масштаб акцій на підтримку Олексія Навального, що були підігріті фільмом-розслідуванням про палац Путіна у Геленджику. Ми вже писали, що не зважаючи, на неприязні відносини Україною та Росію, розхитування диктаторського режиму у Росії – є прямою прагматичною метою України, тому що саме повалення особисто Путіна та його моделі влади наближає для нас повернення контролю над Кримом і Донбасом. Що маємо тепер? Які прогнози доречні зараз?
Ситуація після зіткнення
Треба зазначити, що акції в у майже 90 містах Росії пройшли за звичним сценарієм: вони не були принципово узгоджені із владою, а тому на площах, бульварах та скверах у неділю було багато «товаришів майорів», як цілком по формі, так і в цивільному. У великих містах – і народу побільше – від понад двох десятків тисяч протестувальників у Москві та Петербурзі, кількох тисяч у Новосибірську, Єкатеринбурзі та інших мільйонниках, сотень – у провінційних центрах, та десятків – у так званих «султанатах» Північного Кавказу чи дуже віддалених регіонах. До речі, були протестувальники і в окупованому Криму – в Сімферополі та Севастополі на площі вийшли декілька десятків людей, як кажуть, очевидці тих, що «спостерігали» навколо було чи не вдвічі більше.
А далі – за звичним порядком дій: поліція закликала усіх розходитися – ніхто особливо не послухав, стали діставати транспаранти, кидатися у омонівців та росгвардійців сніжками, скандувати лозунги. У відповідь – затримання, за словами спостерігачів із числа правозахисників, все ж таки не настільки звірячі, як, наприклад, влітку 2019 року. Усього – понад 3000 затриманих, більше третини – неповнолітні, яких відпустили з відділків без складання протоколів.
Дещо несподівано? Але це пояснюється саме поворотним значенням акції 23 січня. Отруєння Навального, його перебування у Німеччині, повернення, арешт та фільм-розслідування вже напряму «про Путіна» – це все свідчення початку великої політичної гри по демонтажу режиму Путіна. Зараз складно навіть уявити собі яким саме шляхом піде, та чим завершиться цей демонтаж – чи це буде масовий протест, що переросте у революцію, чи – внутрішній конфлікт еліт, коли одне владне угруповання, частина олігархів та силовиків відсторонить інше таке ж саме угруповання від влади та головне – піде особисто Путін як уособлення всієї цієї моделі влади. Процес пішов, як говорив президент СРСР Горбачов – і після 23 січня його не спинити, справа тепер тільки у часі – чи це рік, чи три. Поки це загадка.
Як Путін Навального породив
Тому режим й не квапиться одразу усіх посадити за ґрати та винести багато вироків молодим людям, що брали участь у протестах. Не в тому зараз завдання – насправді, Путіну та його оточенню потрібно обезголовити протест, висмикнути лідерів. Навальний вже сидить, тепер треба посадити його оточення – і цілком вірогідно очікувати в ближчі дні затримань Любові Соболь, Іллі Яшина, Дмитра Гудкова, інших менш відомих, але медійно активних опозиціонерів – у справі про заклики до масових заворушень.
Для чого потрібна справа про заклики до масових заворушень? Для вироків – може, навіть, умовних. Але їх наявність – закриває перед політиками можливість участі у будь-яких виборах. У вересні 2021-го – в Росії вибори в Держдуму, де у демократичної опозиції на тлі різних умов та обставин вимальовують вперше за багато років непогані шанси отримати помітну фракцію (докладніше про це – нижче). Тож стратегія режиму цілком очевидна. Звісно, є ЦВК, яка намалює те, що їй скажуть, але це – нові протести по наростаючій.
Щодо «рядових» затриманих – вони може й можуть гуляти поки (неповнолітні) чи відсидіти свої 10 діб. Але – відеозаписи «не горять», і у «товаришів майорів» все зафіксовано, а програма розпізнавання обличь працює на відмінно. І в будь-яку мить – при настанні повноліття чи про «за обставинами, що відкрилися» – справу можна відкрити за десять хвилин. Тобто, «рядові» – на «крючку» тепер висять у режиму. Проте, це не означає, що протести будуть вщухати. Бо російський режим не враховує очевидних обставин.
Режим Путіна сам винен у тому, що негнучкий, авантюрний та вельми сумнівний діяч на кшталт Навального, що вочевидь інфікований вождізмом, став символом та уособленням протесту. Навальний – не ангел, але він став знаковою фігурою, люди йдуть за ним – саме тому, що режим діяв відносно нього тупо, злочинно та кричуще непрофесійно і несправедливо. Відтак, головний промоутер та організатор протестів – це режим та його силовики. Будь-хто з затриманих однозначно не пробачить поліції чи росгвардійцям особистої образи та приниження. А головне – все більше людей замислюються – а чому не можна хотіти іншого? Чому росіяни позбавлені цього очевидного політичного права?
Інформація з каналів Навального тепер розходиться серед десятків мільйонів людей (фільм про палац Путіна вже подивилися понад 80 мільйонів!), ця блюзнірська на тлі російських буднів розкіш – дратує додатково і сильно. А на захисті режиму залишаються тільки пригодовані силовики, розпропагандовані ідіоти або провокатори. Ситуація виходить на новий політичний рівень однозначно.
Що ж далі? Компроміс? Шлях Лукашенка? Майдан?
Тепер головне питання – що далі? Це початок реального протестного руху, який буде ширитися? Чи все вилиється «у свисток», що доведе керованість Навального з боку влади. З огляду на обставини, Навальному та тим хто з ним, або за ним, нема сенсу йти на другий варіант – він нічого не виграє. Режиму наважуватися на «випадкову» загибель Навального у СІЗО теж дуже ризиковано – зовсім вже тхне Сталіним та 1937 роком.
Тому проглядаються три сценарії:
1. КОМПРОМІС: влада відступає на крок-два – тобто відмовляється від показових репресій та гучних справ, Навальному залишають умовний термін, пропонується «домовитися». Щось таке вже було на тлі протестів на Болотній-Сахарова 2011-2012 року, проте влада тоді швидко опозицію «кинула». Та й Путін – не Мєдвєдєв, він сідати за стіл перемовин із «берлінським пацієнтом» не буде принципово, це для нього «западло». То чи можливий компроміс?
Вимальовується тільки один варіант, на який теоретично може піти Кремль, щоб розрядити ситуацію: 2021 рік – рік парламентських виборів. Йти на вибори уся демократична опозиція може тільки за списком партії «Яблуко» – тільки в цієї партії є ліцензія, інші не мають реєстрації, всі ці походи зі збором підписів самовисуванцями – можуть закінчитися на етапі перевірки підписів та відмови у реєстрації, це вже доведено 2019-м роком та виборами у Московську міську думу. Тоді теж дійшло до гарячих зіткнень на вулицях Москви. Для влади варіант заходу 20-40 представників демократичної опозиції у Держдуму від «Яблука» був би гарним приводом сказати – ну от бачите, у нас же просто свято демократії, усі в парламенті – нехай тепер виконують свої обіцянки.
Але – чи здатний російський режим на такий жест? Навряд. Здатність до аналізу та тверезого прорахунку в Кремля або скінчилася, або її там й не було. Не дарма ж говорять, що Путін – тактик, а не стратег. Та й знов-таки, за юнацькими звичками – «западло» йому перед кимось йти на поступки. Та й Дума стане при такому сценарії незручною – і розхитування режиму стане невідворотним. Тому вірогідність такого сценарію, як на думку автора, не більше 20 %.
Ще питання: а чи зможуть домовитися «Яблуко» та Навальний (його штаб) – Соболь-Гудков та інші? Там величезна історія взаємних претензій та образ. Та й засновник «Яблука» Григорій Явлінський може «дати задню» в останній момент – у нього є власні резони щодо збереження партії, коаліційний список із прізвищами відкритих супротивників Путіна також можуть тупо не зареєструвати у ЦВК.
2. БІЛОРУСИЗАЦІЯ: тут все просто – режим вишкіряється та починає давити усіх, хто наважиться знову протестувати.. А це – повний карт-бланш силовикам – масові затримання, побиття. Якщо на початку лютого Навальному замінять умовний термін на реальний – от вам і привід для нових акцій. І можна буде побачити як тепер будуть поводитися силовики – чи будуть гумові кулі та сльозогінний газ із водометами?
Наслідки – очевидне підвищення градусу протистояння, розростання та набуття ще більшої масовості протестів. Тим більше, що життя пересічних громадян кращим не ставатиме, а вихід з ковідної економічної кризи, помножений на посилення санкцій може затягнутися назавжди. Офіційною пропагандою ефективно промивати мізки на зустрічному курсі з наступними «розслідуваннями про Путіна» вже не вийде від слова ніколи. Просто заткнути ФБК рота? Та яка проблема перенести створення компромату про Путіна та його поплічників за кордон? Боротися із інтернетом, як і з онлайновими ЗМІ – це просто марна справа у ХХІ сторіччі. Тобто – режим за білоруським сценарієм сам себе заганятиме далі у пастку – в певний час на вулиці вийде мільйон – і спинити це буде нереально фізично. У Путіна в такому сценарії немає гарного виходу та перспективи. Вірогідність його оцінимо – 40 %.
3. МАЙДАН: попередимо – як в Україні його в Росії не буде. Бо інша історія, традиції, менталітет… А от переростання вуличних протестів у криваву революцію – це цілком у Росії можливе, доведено Пугачовим та більшовиками. Та й взагалі-то якось ми призабули, що перший кривавий майдан був саме у Москві колись – у вересні-жовтні 1993 року, але він тоді був жорстоко придушений і відкрилася дорога для побудови спочатку президентської монархії Єльцина а потім – прямої диктатури Путіна. Так що у росіян є дуже багатий досвід. Вірогідність такого сценарію – не менше 40 %.
Є ще одне надважливе питання – коли ж все це вилиється у щось якісне, а саме – в усунення Путіна від влади? Здається, можна бути стриманими оптимістами у цьому питанні – той же 2024 рік можна вважати достатньо обґрунтованою датою повалення особисто Путіна (скоріш за все – внаслідок розколу та конфлікту серед різних владних угруповань, він там теж багато кому набрид, дістав та заважає). А от щодо путінського режиму – може, трохи більше піде часу – ще три-чотири роки повної деградації та розвалу.
Що однозначно: весь 2021 рік в Росії буде гаряче. Це невідворотне. Політика – нехай би якась – повертається в Росію реально.
Віктор Чопа, Київ
