Аналіз чергових брехонь Путіна про Україну
Брехня №1. Путін стверджує, що в Києві й Чернігові в часи Київської держави жили якісь інші племена, крім слов'янських (натяк на угро-фінів, які заселяли в той час весь центр Росії). Ясно, що це повна і безглузда брехня. Угро-фіни – це історія Росії, але не України і навіть не Білорусі.
Брехня №2. Путін згадав князя Боброка Волинського, який справді врятував московського князя Дмитра Донського від розгрому татарами. Проте забув сказати, що насправді московити тоді билися не за визволення від Ординського іга, а за хана Тохтамиша. На цій монетці Дмитра Донського – напис "Султан Тохтамиш хан хай панує".
Брехня №3. Путін стверджує, що "Вплоть до середины XV века сохранялось единое церковное управление". І забув сказати, що саме Московія неканонічно виокремила Московську митрополію з Київської митрополії, і, відповідно, Константинопольського патріархату.
Брехня №4. Путін стверджує, що "свои войска на соединение с Мамаем вёл Великий князь Литовский Ягайло – сын тверской княжны", і забуває сказати, що коли 1382 року московський князь втікає від Тохтамиша і той палить Москву, обороняти її лишається литовський же князь Остей.
Брехня №5. Путін пише, що Богдан Хмельницький вимагав у поляків, щоб «воевода Киевский был народа русского", проте забув сказати, як козаки називали в той час предків росіян. А називали вони їх "московськими людьми" чи "московитами", чому є маса письмових підтверджень. До речі, у Посольському приказі в Москві в 17 столітті були перекладачі з української мови.
Брехня №6. "Затем послы Б. Хмельницкого и Москвы объехали десятки городов, включая Киев, жители которых принесли присягу русскому царю" – пише Путин. Насправді низка міст і полків відмовилися присягати московському цареві. Ось як про це пише наш головний тогочасний літопис, який називається "Історія Русів" (і який, до речі, ніякими русами московитів не вважає): «Козаки підняли відверте ремствування й галас проти Хмельницького, називаючи його «запроданцем та зрадником Вітчизни», підкупленим начебто послами, і що вони, визволивши себе з ярма Польського з пролиттям великої крові й жертвою премногих тисяч козацької братії, що наложили головами своїми за волю Вітчизни, знов запродуються в неволю добровільно і віддаються такому народові, котрий не подав їм жодної допомоги в найлихішу їхню годину, не подав навіть води промити кривавих уст наших, і ліпше нам бути у безперервних війнах за свободу, ніж накладати на себе нові ланцюги рабства та неволі… Протопоп Черкаський Федір Гурський, що був вшанований у народі як видатний богослов та проповідник, взявши текст зі святої Євангелії, говорив на зборах, що, «як, мовляв, від трьох царів та волхвів піднесені немовляті Христу дари: золото, ладан і мирна знаменували буття і страждання Його на землі і повернення на небеса… то так і ції дарунки, піднесені від різних царів козацькому народові, знаменують, чим вони вдягнені або вкриті, в тому буде жити або вкриватися народ, ними зваблений, наприклад: дари польські складаються з сукон, покритих килимом, то буде і народ, що з поляками житиме, ходити в сукнах і мати килими; турецькі дарунки одягнуті й покриті бавовною і шовком, то і народ, що з ними житиме, буде спроможний вдягти на себе шовкові та бавовняні матерії; а московські дари – всі в рогожах, з лика, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він у рогожі й під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів на світі...
Полковник Богун попереджав: «У народі Московському владарює найнегідніше рабство і невільництво у найвищій мірі й що в московитів, окрім Божого та царського, нічого власного нема і бути не може; і людей, на їхню думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише бути рабами. Самі вельможні та бояри Московські титулуються зазвичай рабами царськими, і в проханнях своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж простого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їхньою назвою, крєстьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за невідомими у світі правами та привласненнями, продаються на базарах і в житлах своїх власниками і господарями нарівні з худобою, а нерідко і на собак вимінюються. І продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те швидше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким негідним народом є те саме, що кинутися із вогню в полум’я».
Брехня №7 – цинізм вищої міри. Виявляється, за словами Путіна, українці воювали за те, щоб Москва по-зрадницьки, всупереч угодам і присягам, розідрала Україну по Дніпру (!): "Война носила по сути, освободительный характер. Она завершилась Андрусовским перемирием 1667 года". Насправді в 1668 році почалося Антимосковське повстання на чолі з Петром Дорошенком, завдяки якому більшість московських воєвод були вибиті з України.
Брехня №8 – оповідання про назву України. Буцімто вона походить від слова "окраїна", якого насправді НЕМА в українській мові, зате ДОСІ Є слово "країна", яке й означає власне країну. Слово «Україна» вперше з’явилося в літописі під 1187 р. Це відбулося ще до монголо-татарської навали, що підривало імперські оповідання про «спільну колиску» з російським народом. Тому Росія довго намагалася вивести назву України від слова «околиця». Це було можливим, бо мало хто навіть з учених читав літописи, просте прочитання яких ставить крапки над «і».
У літописному повідомленні від 1187 р. йшлося, що за Переяславським князем Володимиром Глібовичем «тужила вся Україна». Переяславщина була одним із князівств власне Русі (до якої на той час належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород-Сіверське князівства). Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більш, ніж сам Київ. Тому слово «Україна» не могло означати околиць князівства. А головне, не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, не все князівство.
Під 1189 роком у літописі про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав «в Україну Галицьку» (князь в’їхав у князівство володіти ним як одним цілим, а не якимись його околицями). У Галицько-Волинському літописі 1213 р. є запис: «Данило ж повернувся додому і їхав з братом і прияв Берестій, і Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну». Тобто знову йдеться не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (нині городище у с. Новоугрузьке Любомльського району на Волині).
Відомі повідомлення наших літописів про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися «в свою Україну», тобто у власне князівство.
А ще, окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна, або, тим більше, Київська Україна?
Вживання назви Україна в літературі 12-15 ст. однозначно свідчить, що термін «Україна» вживався як синонім «князівства», «землі». Україна позначає «наше князівство», «наша земля», «країна». І нині по-українськи слово «країна» означає власне країну.
Брехня №9. Путін пише, що "Левобережье, земли, взятые под защиту единого государства, напротив, стали активно развиваться. Сюда массово переселялись жители с другого берега Днепра". Насправді московити силоміць зганяли народ з Правобережжя у 1689-90 і 1711-13 роках, спалюючи вщент сотні міст і сіл Правобережжя. Найперше в Україні саме на Лівобережжі Москвою у 1783 році було застосовано дикунське кріпацтво, з правом продажу кріпаків, якого зроду не було в Україні.
Брехня №10. Українці, за словами Путіна, "участвовали в освоении и развитии Урала, Сибири, Кавказа, Дальнего Востока". Путін забув додати головне – що робили те українці переважно, в абсолютній більшості, не з власної волі.
Брехня №11. Що буцімто Мазепу підтримали мало козаків. Насправді Мазепу підтримала більшість старшини і вся Запорозька Січ, за що Петро І наказав страчувати кожного запорожця, а словом "мазепинець" московити лякали два століття.
Брехня №12. Путін згадав про "теж російського" Шевченка і забув сказати, чому раптом він, онук вільного, у Російській імперії став рабом, і хто його запроторив на 10 років без права писати й малювати? І ще Путін забув розказати, як Тарас Шевченко писав про тих українців, хто вважав Росію "общім отечеством", тобто став зрадником і попихачем Москви, "няньками отечества ЧУЖОГО". У Шевченка багато є про них, "рабів з кокардою на лобі", "няньок отечества чужого".
Ось це, приміром:
"Бували войни й військовії свари:
Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї — (тобто зрадники України)
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало.
Остались шашелі: гризуть,
Жеруть і тлять старого дуба.
А од коріння тихо, любо
Зелені парості ростуть.
І виростуть; і без сокири
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфіру,
Роздавить вашого кумира,
Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества ЧУЖОГО!
Не стане ідола святого,
І вас не стане, – будяки
Та кропива – а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гній – і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А ми помолимося Богу
І небагаті, і невбогі".
Брехня №13. Путін пише, що південні землі Росії назвали "Новоросією". Хто назвав? Цариця, яка знищила справжню державу на цих землях – Запорозьку Січ? То так і скажіть, що назвали Новоросією вкрадені в українців землі. Але назва та була чужа, не природня, не протривала і більше 10 років, тож навіть царі самі за неї забули.
НІЯКОЇ НОВОРОСІЇ НЕ БУЛО, ЗАТЕ ТРИ СТОЛІТТЯ ТАМ БУЛА ЗАПОРОЗЬКА СІЧ.
Видатний дослідник козацтва Дмитро Яворницький наводить дані, що у 1760-их роках на території Земель Вольностей Війська Запорозького мешкало понад 100 000 населення, з них 14 000 "добірного" товариства, тобто завжди боєготовних запорожців.
Загалом на Запорозькій Січі мешкали більше 20 тисяч, також було 8 паланкових фортець (з населенням 1-5 тисяч), до сотні великих сіл, і 4000 зимівників (хуторів) з населенням приблизно 50-300 осіб кожен. Хоча бували й більші зимівники. Інший перепис того часу нарахував близько 1700 зимівників, вочевидь, рахуючи найбільші.
Треба сказати, що оця велетенська кількість зимівників на неозорих територіях сучасної Миколаївської, Херсонської, Кіровогорадської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Харківської і Луганської областей нікуди не зникла – більшість із них виросли в сучасні села.
Треба сказати, що 20-тисячне населення Січі у 1760-х роках було зовсім немало, як для міста. Зокрема, в Москві на той час мешкало 150 тисяч.
Нарешті, брехня №14. Путін пише, що "квазідержавні утворення", мається на увазі УНР і ЗУНР, були нестійкі. За Україну, за УНР і ЗУНР ішли на бій проти сильніших армій сотні тисяч українців. Ішли без зброї, набоїв, зв'язку і тилу.
А на нашій пам'яті скільки людей вийшли за СРСР при його розпаді? Нуль? Навіть співробітники КГБ СССР не вийшли. То хто тоді, як не СРСР, – квазідержавне утворення? Те ж саме, до речі, стосується й Російської імперії, яка, як писав один російський літератор в 1917 році, "сліняла за неделю".
Ну, і найбільш цинічна брехня, №15. У всій розлогій статті Путіна не знайшлося жодної згадки про Голодомор – свідоме убивство Москвою близько десяти мільйонів українців, переважно дітей.
Бо насправді це є квінтесенція всього російського "брацтва" з Україною. Путін пише про голод як про "общую трагедію". Наскільки цей кремлівський злочин був ніяким не спільним для України і Росії, можна прочитати у творі російського письменника Володимира Тендрякова, що називається "Хлеб для собаки".
Брехня №16. За Путіним, "мешканці Луганська і Донецька взялися за зброю" під впливом трагедії в Одесі 2 травня 2014 року. Насправді загін російського офіцера Гіркіна захопив Слов'янськ і Краматорськ на місяць раніше.
Взагалі, стаття Путіна настільки сповнена пересмикуваннями, що якщо забрати брехню і демагогію, там нічого, крім погроз Україні, не залишиться.
Ну, й найголовніше. Путін написав, що територія України – це, мовляв, історична територія Росії.
Насправді історична територія Росії – це те, що на північ від лінії, яка називалася "Засєчная чєрта", і яка ще 300 років тому проходила біля міста Тула за 180 кілометрів від Кремля.
Олександр Палій
FB
реклама