Образи України з ПП-2 і Франції з втратою $66 млрд: є спільне…

Австралія, Великобританія і Сполучені Штати оголосили про створення нового військово-політичного альянсу - AUKUS. Це об'єднання вже викликало нервову реакцію Китаю і більш ніж серйозні розбіжності з Францією. Україна, звісно, не Франція, але нам теж є на що ображатися при тому, що робити цього не варто. Треба просто знати історію, враховувати обставини та робити правильні висновки

AUKUS - за мир, дружбу, безпеку і торгові шляхи.

Об'єднання, яке прийшло на зміну нежиттєздатному блоку АНЗЮС (Австралія, Нова Зеландія і США), покликане, за словами прем'єр-міністра Австралії Скотта Моррісона, «створити більш безпечний регіон». У перекладі з дипломатичної мови на звичайну, новий блок протистоятиме тиску Китаю на країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Крім традиційно напружених відносин КНР з Японією і Тайванем, потенційно вибухонебезпечними вважаються території у Південнокитайському морі - архіпелаг Спратлі й група Парасельских островів.

Уряд Японії у звіті з оборонних питань вважав військову активність Китаю в Південнокитайському морі приводом для серйозного занепокоєння і спробою в односторонньому порядку змінити статус-кво.

Ще в липні 2016 року у Гаазі Арбітражний суд в Гаазі постановив, що Китай не має економічних прав на великі території Південнокитайського моря і відкинув домагання КНР на острови та прилеглу акваторію.

Попередня адміністрація президента Д. Трампа почала переглядати відносини США і Китаю, називаючи їх сорока роками провальної політики. Вашингтон різко критикував Пекін з багатьох питань, включаючи боротьбу з коронавірусом, утиски мусульманської меншини в Сіньцзяні й придушення протестів у Гонконзі.

Ще не побудовані підводні човни торпедували франко-австралійський контракт

Не обійшлося й без скандалу, що яскраво характеризує стан справ між союзниками зі складу «золотого мільярда».

Австралія і США оголосили про укладення контракту з будівництва та оснащення нових атомних підводних човнів. Водночас Австралія розірвала раніше укладений договір на 66 млрд євро з французькою компанією Naval Group, на постачання субмарин з дизель-електричними двигунами. Крім атомних підводних човнів (без ядерної зброї на борту), Австралія, в рамках нового оборонного союзу, готується закупити американські крилаті ракети «Томагавк», які будуть встановлені на есмінці класу Hobart, протикорабельні ракети великої дальності LRASM і ракети «повітря-земля» для оснащення своєї авіації.

Французькі офіційні особи не лише не приховували свого обурення з цього приводу, адже з ЄС не були проведені консультації, а про скасування контракту в Парижі дізналися в останній момент. Ряд діячів Французької Республіки висловився в тоні, що не личить дипломатам з докторськими ступенями кращих французьких університетів. Ну, гроші дуже великі – за ними робочі місця і стабільність не лише високотехнологічної галузі, але й усієї Франції.

Глава французької дипломатії назвав рішення Австралії «ударом у спину» і порівняв дії Джо Байдена з політикою його попередника Дональда Трампа. У спільній заяві французьких міністрів закордонних справ Жан-Ів Ле Дріана й оборони Флоренс Парлі йдеться, що "це рішення суперечить букві та духу співробітництва, яке існувало між Францією й Австралією".

Вперше в історії Париж відкликав своїх послів в Канберрі та Вашингтоні для консультацій. «Мала місце брехня, лукавство, серйозне порушення довіри та неповага. Так не піде », - сказав Жан-Ів Ле Дріан в інтерв'ю телеканалу France 2, підкресливши, що в стосунках між союзниками настала «серйозна криза». Він також засудив «постійний опортунізм» британського уряду, яке назвав «третім колесом» у пакті безпеки з Австралією і США.

Заспокійливі інтонації у нервову розмову великих держав вніс держсекретар США Ентоні Блінкен. "Ми вітаємо важливу роль, яку відіграють європейські країни в Індо-Тихоокеанському регіоні. Ми з нетерпінням чекаємо можливості продовжити тісну співпрацю з партнерами по НАТО, в Європейському Союзі, особливо, з Францією. Вона - вкрай необхідний партнер в цьому і в інших питаннях ", - заявив він. А президент США Джо Байден ініціював телефонну розмову зі своїм французьким колегою, в якій, мабуть, намагатиметься згладити суперечності, які виникли.

Роздратування Парижа тим більше зрозуміло, що скасування контракту з Австралією - не єдина неприємність у зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності французького уряду. Наприклад, Швейцарія вела довгі переговори з Францією про закупівлю для своїх ВПС французьких винищувачів Rafale. В результаті міністерство оборони Швейцарії прийняло рішення закупити американські F- 35. За інформацією швейцарського видання Sonntags Zeitung, в кінці минулого тижня президент Франції Еммануель Макрон скасував візит до Швейцарії, раніше запланований на листопад.

Чому Австралія віддала перевагу американським субмаринам

Позиція Австралії, з точки зору економіки, не потребує пояснень. Платити Австралії, отже саме їй обирати, який контракт для неї більш вигідний. Мабуть, зваживши всі «за» і «проти», австралійська влада прийшла до рішення, яке підняло таку хвилю у світі. Є й політичні резони. США охоче продають зброю, але неохоче діляться технологіями. У разі «контракту атомних субмарин» таке станеться вдруге, після Великобританії. Таким чином, Вашингтон демонструє усьому світові, що Австралія є найближчим союзником Сполучених Штатів.

Важливий аспект, про який не згадують багато коментаторів - різні держави бачать світ по-різному, виходячи зі свого розташування на карті. Якщо подивитися на звичну нам, «європейську карту», ​​то Австралія знаходиться десь на задвірках світу. Австралійські мапи, де у центрі - Австралія, дозволяють поглянути на геополітику з іншої точки зору.

Потужний підводний флот, виявлення якого буде утруднено, дозволить Австралії взяти під контроль найважливіші торговельні шляхи в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні або не допустити одностороннього контролю з боку КНР. У разі конфлікту, три тисячі китайських ракет, розгорнутих в бік Тихого океану, з легкістю зметуть надводні військові судна їх потенційних супротивників. Інша річ – атомні підводні човни, які можуть перебувати в автономному плаванні довгі місяці.

Розрив контракту Австралії з Францією, дійсно чутливий для французької економіки, може бути й гібридною відповіддю на укладені Францією і Китаєм в березні 2019 року угоди на 30 млрд доларів, про постачання Китаю цивільних літаків Airbus A320 і Airbus A350, будівництва декількох суден і спільні інвестиції. США розцінили це як удар по своїй авіаційної промисловості, що занепала під час епідемії ковід-19 та після декількох авіакатастроф з новітніми Боїнгами.

Політика без ідеології

У подіях, які відбуваються на наших очах, не варто шукати ідеологічного підтексту. Світом правлять інтереси. Історія, на яку часом намагаються спиратися недобросовісні ідеологи насправді ні про що не говорить і нічого з неї не випливає. Вішистська Французька держава воювала на боці Гітлера. Японія також була союзником нацистів, а Китай - на боці антигітлерівської коаліції.

Ситуація змінилася, коли розпочалося глобальне протистояння між комуністичним і демократичним світами. Японія перейшла до табору союзників вільного світу, а Китай, за винятком його маленької частини - Тайваню - став частиною світової соціалістичної системи.

Нинішній союз демократій проти експансіоністських устремлінь Китаю, який прагне контролювати торговельні шляхи в Тихому океані, охоплює США, Великобританію, Японію, Південну Корею, Австралію, Тайвань. З пакту демократій самоусунулася Нова Зеландія - унікальна країна, яка зуміла знайти внутрішній і зовнішній баланс інтересів, і вибудовує абсолютно унікальну політику щодо решти світу.

Як складеться ситуація - покаже час. Одне абсолютно зрозуміло - створення нового військово-політичного союзу означає, що США не збираються відмовлятися від лідерських позицій в сучасному мінливому світі. Але іноді, відстоюючи свої інтереси, борючись за вигідний контракт тут і зараз, Вашингтон може втратити набагато більше, в міркуванні довготривалої перспективи співпраці.Вибудовування США нового фронту протистояння Китаю, цього разу - в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, виглядає, з точки зору відстоювання інтересів США, цілком логічним і закономірним. Політику Великобританії теж можна зрозуміти. Крім довготривалого союзу з США, британці стурбовані ситуацією в Гонконзі (Сянгані), передачу якого під суверенітет Китаю було обумовлено низкою умов політичного характеру, які Китай порушив, придушивши масові протести проти тиску комуністичної влади й поліцейського насильства.

Австралія, вступаючи у новий союз, стурбована не лише масовою загрозою еміграції та економічною експансією Китаю, а ще й можливою загрозою морським шляхам. А ще Австралія, з давніх часів - один з найвірніших членів Британської співдружності націй, австралійські війська билися на боці Антанти ще в Першій світовій війні. Австралійці боролися проти гітлерівців і японців під час Другої світової та готові, якщо буде необхідність, стати на бік вільного світу і зараз.

Французький інтерес. Бомба, СРСР, Китай і всі-всі-всі

Слова «комунізм» і «колабораціонізм» - французького походження. Це не означає, що французи суцільно комуністи та колабораціоністи, але це свідчить про те, що Франція часто проводила і проводить гнучку, часто на межі фолу, політику щодо тих держав, які є політичними й економічними конкурентами західного світу. Слід пам'ятати, що цей світ не монолітний і у кожної держави є свої інтереси, які часто суперечать прагненням навіть найближчих союзників. І не завжди вдається їх узгодити.

Франція, після Другої світової війни, в якій вона грала, м'яко кажучи, двоїсту роль, намагалася вибудовувати незалежну від колективного Заходу політику. Останнім прикладом є Малі, звідки виводяться французькі частини, відразу замінені найманцями з російської ПВК «Вагнер».

Відомий демарш Шарля де Голля, який вимагав від США і Великобританії поділитися технологіями виробництва ядерної зброї, отримав відмову і вивів Францію з військової організації НАТО в 1966 році.  Зрештою,  Франція отримала свою атомну бомбу,  але, схоже, тоді ж втратила ту повноту довіри США і Великобританії, на яку могла розраховувати раніше. Лише у 2009 році Франція повернулася в усі структури НАТО.

Іноді історичні суперечки й образи здатні впливати на сучасність, особливо, якщо йдеться про торгівлю і прибуток. Нещодавно померлий Жан-Поль Бельмондо ніколи б не став кумиром радянської молоді, якби не спроби Франції налагодити відносини з СРСР, в обхід солідарної позиції Заходу, і масові продажі французької кінопродукції, як частина цих спроб.

Приблизно те ж саме і з Китаєм. Чимало відомих китайських керівників жили та навчалися у Франції на початку минулого століття. Наприклад, майбутній творець китайських реформ Ден Сяопін і перший голова Держради КНР Чжоу Еньлай. Франція першою, з великих держав Заходу, нормалізувала відносини з комуністичним Китаєм, встановивши з ним дипломатичні й торгові відносини в 1964 році, задовго до прийняття у 1971 році, резолюції Генеральної асамблеї ООН про «відновлення законних прав Китайської Народної Республіки в Організації Об'єднаних Націй», коли КНР зайняла місце Тайваню (Китайської Республіки).

Сварки – це не назавжди

Історія зі створенням AUKUS і показова, і повчальна. Коли на кону стоять десятки мільярдів доларів, відкидаються дипломатичні реверанси. Так вчинила Європа і щодо України, вважаючи за краще дешевий газ, аніж тиск на того, хто відтяв Крим і напав на Україну зі Сходу. Європа віддає перевагу стабільним постачанням енергоносіїв на шкоду економічним інтересам українців. Якби на нашій території розташовувалися заводи з виробництва німецької побутової техніки та автомобілів, рівень інвестицій обчислювався десятками мільярдів, якби Німеччина і вся т.зв. стара Європа критично залежала від постачання українського продовольства - підсумок протистояння з «Північним потоком 2» був би зовсім іншим.

Нинішнє протистояння Франції та США і Великобританії, звичайно ж, не назавжди. Стратегічні спільні інтереси Заходу змусять французів і англосаксів сісти за стіл переговорів і знайти прийнятний для обох сторін вихід із ситуації. В тому числі й перш за все - вихід економічний. Скажімо, Францію допустять до контрактів на якомусь, раніше напівзакритому, ринку. Нової Столітньої війни не буде.

США, можливо, з вдячністю згадають про допомогу Франції під час Війни за незалежність, прикрасять французьким триколором подаровану французами статую Свободи. А один з майбутніх атомних підводних човнів Австралії назвуть ім'ям маркіза Жильбера де Лафайєта.

У 2015 році, під тиском союзників і світової громадської думки, Париж скасував угоду з Росією про постачання двох універсальних десантних кораблів типу «Містраль». Кораблі були передані Єгипту, Франція не втратила в грошах. Цього разу застосувати правило «ідеали - окремо, гроші - окремо» у французів не вийшло. Але не виключено, що, після бесіди президентів Байдена і Макрона, французькі субмарини ще спливуть в якихось морях, під цілком дружнім Заходу прапором.

Наслідки й висновки для України

Дипломатія Заходу побудована на спадкоємності, довгострокові контракти часом захищають краще, ніж танкові дивізії. Втім, бажано мати та контракти, і дивізії. Чимало західних дипломатів досі мислять в схемах Ялтинської конференції, лінії Керзона, Угоди про протоки, мандатів Ліги Націй і не збираються відходити від цих патернів.

Може, тому настільки млявою і була реакція міжнародної спільноти на агресію Росії, спочатку проти Грузії, а після і проти України. Якщо користати шаблони на кшталт «розділу сфер впливу», і сприймати світ не як спільноту реально існуючих держав, а лише як частини імперій до 1914 року, що розпалися де-юре, але існують де-факто, то все здається набагато простіше. І не потрібно напружувати мізки, намагаючись вибудовувати відносини та співробітництво з десятками «нових держав».

На яку сторону слід стати Україні? Якщо ми обрали нашими пріоритетами вступ до Європейського Союзу і НАТО, в будь-якій ситуації необхідно виходити саме з цього. Якщо у США є десятки країн-союзників, то у Китаю, який є основним геополітичним суперником США, як не дивно, союзників немає. Є тільки сам Китай і країни, які, в силу фінансових зобов'язань перед КНР, змушені йти в фарватері його політики.

Світ поступово переходить від глобальних військових союзів до локальних альянсів, в яких дотримується баланс інтересів всіх його учасників. Україна, у світових політичних шахах - не гросмейстер. Ми не граємо, як США або Великобританія, на багатьох дошках одночасно. Ми тільки-но знаходимо суб'єктність в міжнародних відносинах.

І слід усвідомлювати, що командний турнір передбачає узгодження позицій. Іноді необхідно робити такі ходи, які будуть однозначно свідчити, на чиєму боці ми граємо. Війна з Росією переводить це міркування зі сфери теоретизування в площину практичної політики. Якщо ми граємо разом з США і їх союзниками по НАТО, вони навряд чи байдуже сприйматимуть наші спроби загравати з КНР. Яка регулярно проводить спільні військові навчання з Росією.

Досвід участі України в регіональних домовленостях – невеликий, але є. Наприклад, створення з країнами НАТО польсько-литовсько-української бригади. І Польща, і Литва, і наша країна є союзниками США в Східній Європі. Укладання, скажімо, союзу чотирьох, за участю США бодай в якійсь формі, надало б не тільки додаткові гарантії безпеки його європейським учасникам, а й стало б серйозним сигналом для потенційних супротивників. Можливо, нам слід активніше йти на двостороннє і багатостороннє військово-політичне співробітництво з країнами НАТО в Чорноморському регіоні.

Досвід перших днів AUKUS - нового альянсу в Тихому океані - показує, що захистити свої інтереси можна і шляхом укладення договорів між декількома державами, частина з яких не є членами НАТО. Іноді друзі готові простягнути руку, треба тільки знати, як саме про це попросити...

Дмитро Редько, Київ