«Доктрина Герасимова» через призму сонячної Каталонії, і не тільки її

На Економічному Форумі в польській Криниці три роки тому Громадське об’єднання ”Законодавчі ініціативи: Україна – ЄС” здійснило презентацію на тему так званої ”доктрини Герасимова” (генерал Валерій Герасимов – багаторічний начальник генштабу збройних сил РФ).

Судячи з кількості телекамер та журналістів, презентація викликала значне зацікавлення. Хоча організатори Форуму виділили приміщення, де концентрувалися спікери з України з відповідними виступами, тим самим підкреслюючи, що ”доктрина” стосується тільки України: мовляв, це – ваша проблема.

Минув час. На кордоні з Білоруссю Польща оголосила надзвичайний стан у двох воєводствах. Причина відома – конфлікт у зв’язку з нелегальними мігрантами, ”люб’язно” доставленими на кордон владою у Мінську. А їх на східному кордоні ЄС зібралось близько 10 тисяч.

Тепер у польському медіа-просторі згадали про ”доктрину” російського генерала. Офіційно вона була надрукована в 2013 році в одному з російських військових журналів. Автор, базуючись на створеній ще за часів СРСР тактиці, поєднав її, доповнив і розширив стратегічною ідеєю про тотальну війну. Таким чином викристалізувалася нова теорія ведення воєн. У 2013 році вона полягала в пріоритеті закулісних болісних втручань у внутрішні справи, його суспільний спокій – над відкритими збройними діями.

У 2019 році доктрина була видозмінена більш агресивними намірами. ”Правила війни змінились,– писав генерал – зросла роль невійськових засобів досягнення політичних і стратегічних цілей. У багатьох випадках вони стають більш ефективними, ніж мілітарна потужність… Такі дії використовуватимуться в закритому режимі перед власне військовими діями”.

Як вважає Molly K. McKew, відома експертка в сфері інформаційних воєн, доктрина Герасимова – це філософія своєрідної сучасної партизанської війни, розгорнутої на усіх фронтах з використанням різноманітних знарядь, а також осіб-колаборантів. Хакерів, бізнесменів, дипломатів, витоків інформації і, зрозуміло, фальшивих новин і брехливої аналітики. Лише потім – використання традиційних мілітарних засобів, і то – в асиметричному порядку. Завдяки інтернету і суспільним медіа – нині стають можливими такі дії, про які колишні радянські спеціалісти психологічних воєн могли тільки мріяти – змінювати внутрішню політику інших держав з допомогою самої лише інформації!

Хаос, розруха – це стратегія, якою зараз послуговується Кремль. Політика і зброя стали в одну шеренгу – не лише на рівні теоретичному, а тепер – і на логістичному й практичному. Генерал Герасимов переконує, що його метою є досягнення стану перманентного неспокою, розгубленості, агресивних спонтанних проявів та врешті – внутрішніх конфліктів.

За прикладами далеко ходити не треба. Спочатку Естонія й Литва були піддані атакам хакерів, пропагандистським брутальним впливам задля порушення стабільності всередині країн. Потім у Грузії – атаки стали більш вибірковими і вишуканими, що, певною мірою, допомогло змінити владний політикум на той, який фінансово пов’язаний з російським бізнесом. Нині у владі – ”більша відкритість” в напрямку Росії.

Чого вартий хоча б факт угоди між спецслужбами Грузії та КГБ сучасної Білорусі. А хто були перші заслані ”специ” із Росії до Мінська? Не військові, а фахівці інформаційного впливу. Стан розгубленості, коли ніхто не впевнений у будь-яких закликах, коли ніхто не розуміє – хто ж герой, бо одні в еміграції, інші – у в’язницях, до кого прислухатись; стан, який є оптимальним для інтеграції в Союзну державу. Ще до злиття в одне неоковирне ціле – Москва і Мінськ вирішили присмирити сусідів, лякаючи їх афганськими біженцями, а Польщу – маневрами ЗАПАД-2021.

Оце і є доктрина Герасимова в дії. Як у кожній партизанській війні, події розгортаються в різних площинах, при свідомій ”децентралізації”. Доктрина базується на щораз нових способах, так що прослідкувати і завчасно викрити наміри – непросто.

Після останніх подій в Афганістані Кремль почав вигадувати нові формули навіювання на тему: ”Почему Россия не может уйти из Средней Азии?” Відповідь помістили в ”ведущей деловой газете РФ – ”Ведомостях”. Аргументи Кремлівських аналітиків варті того, щоб їх процитувати:

”Центральноазиатские режимы, возникшие после распада СССР, очень неустойчивы. По своему экономическому развитию они плетутся в хвосте мировых рейтингов, соседствуя с государствами Тропической Африки.

Политические системы насквозь коррумпированы, а попытки бывших партийных секретарей изображать из себя ”борцов за независимость” и ”против советского колониализма” выглядят очень комично. Они держатся в основном за счет жесткой силовой репрессивной политики и того обстоятельства, что молодёжь – извечное пушечное мясо революций и гражданских войн – была в основной массе на заработках в России…

Исламизм и горячие гражданские войны у наших южных границ окажутся серьезным испытанием для российского государства. Станет понятно, почему российские императоры и советские коммунисты с таким упорством стремились поставить под контроль Туркестан”.

Чого в цій аналітиці більше – насмішки над союзниками по Ташкентському оборонному пакту, абсолютної зверхності над суверенними державами чи рафінованого маячення власною ”великодержавною величчю”?

Можливо, такі брутальні методи «внушенія» легше засвоюються російськими обивателями? Тим більше, що опублікована аналітика подана за авторством зовсім не московських чи пітерських учених, а маловідомого професора із Башкирії, тобто представника нацменшин. От як керівниця телеканалу ”Russia Today” Маргарита Симоньян з партнером Тиграном Кеосаяном, політик з українським прізвищем Максим Шевченко чи Володимир Рудольфович – телеведучий із зовсім не єврейським прізвищем – Соловйов.

Вплив Росії на сусідні країни є очевидним і нікого не дивує. Але який зв’язок РФ із сонячною Каталонією? Російські туристи полюбляють приїжджати в цю автономну область Іспанії, купувати нерухомість, відпочивати. Барсесона за якихось 25-30 років перетворилась із найбруднішого порту Середземномор’я в справжню перлину. Невже вона може якимось чином загрожувати РФ? Який сенс Росії впливати на життя далекого від Москви регіону? Подібні питання виникатимуть у тих, хто не знайомий з ”доктриною Герасимова”.

Як уже мовилося, в 2019 році побачила світ ”оновлена доктрина Герасимова 2.0”. Вона була скоректована в бік посилення агресивних дій, як під час холодної війни. Для внутрішнього споживача свідомо суттєво перебільшували зовнішні загрози і тому, нібито, варто діяти методом ”активної оборони”.

Теза ”активної оборони” насправді була не нова. Як зазначала російська ”Новая газета” в березні 2019 року, ”в рамках аналогичной концепции активной обороны советский Генштаб 40 лет назад готовил массированный прорыв десятков единиц бронетехники к Ла-Маншу. Дойти планировали за день-другой, прокладывая, если надо, дорогу тактическими ядерными ударами, чтобы упредить потенциального агрессора: успеть победить в Европе до того, как из-за океана прибудут американские подкрепления”.

У тому ж 2019 році Національний суд Іспанії почав розслідування ймовірного втручання російської розвідки у події довкола спроби проголошення незалежності Каталонії від Іспанії. Тоді Барселона й інші міста були фактично паралізованими через дії сепаратистів. Розслідування зосередились на так званому елітному військовому підрозділі 29155, який західні спецслужби неодноразово звинувачували у дестабілізації в Європі.

Кілька тижнів тому польський портал Onet.pl, посилаючись на ”New York Times”, опублікував скандальне розслідування про те, ”як каталонський сепаратистський рух потоваришував із російськими шпигунами”. Як вияснилось, радник керівника руху за незалежність Каталонії якийсь Йозеф Луіс Алай відвідував Москву в березні 2019 року. Зустрічався там із віце-міністром закордонних справ Олегом Сиромолотовим, який до приходу в МЗС керував російською контррозвідкою. Отримав інструкції і від Євгена Примакова (внука відомого розвідника), який керує урядовою агенцією просування російської культури за кордоном. Агенція ця вважається місцем прикриття російських шпигунів. А ще – зустрічався з парочкою російських агентів, видалених зі США за дії, несумісні з дипслужбою. Поїздку організував один російський бізнесмен, який має нерухомість в Іспанії і там проживає. Після візиту до Москви в середовищі сепаратистів стався розкол і повстав непримиримий рух ”Демократичне Цунамі” із блокуванням аеропортів й акціями громадської непокори. 

Радники Карлоса Пучдемона, колишнього очільника самоврядування Каталонії, радили шефові звернутись до Росії з пропозицією, аби РФ визнала незалежність автономії взамін на визнання Каталонією Криму російською землею. Остання порада – не критикувати в Європарламенті А.Лукашенка, щоб не викликати гнів Москви. 

Ну і що, хто переміг? У тім то й річ, що згідно з доктриною Герасимова – не йдеться про визначення переможця, а лише про ослаблення супротивника і моделювання ситуацій, коли збитки отримує кожен поза Кремлем. ”Інформаційна перестрілка відкриває широкі асиметричні можливості для ослаблення ворога… Варто використовувати внутрішню опозицію для створення постійно діючого фронту на усій території супротивника” – переконує генерал. Він назвав таку тактику ”битвою з тінями”. Важко організувати опір, коли не бачиш агентів.

Однак, такий підхід не гарантує довготривалого успіху. У Європі навіть побутові споживачі відчувають провокативні намітки. Зацікавлені органи навчилися запобігати спробам хаосу з боку Кремля. З іншої сторони, маніпуляції та закулісні ігри, котрі є суттю доктрини Герасимова, не лишаються зовні. Вони проникають й у внутрішні сфери політикуму Росії. Спричиняють суперечливість важливих рішень та багатополюсність впливів, що відволікає від нагальних внутрішніх проблем.

Чим це закінчується в тоталітарних режимах? Прикладів удосталь!

Сергій Шевчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства