Україна має стати опорою безпеки Європи

Україна, як це не прикро, розпочала офіційний процес євроінтеграції під самий кінець «золотого» періоду розширення ЄС у 2000-х. Ми не встигли «заскочити в поїзд», поки в Європі був період економічного розквіту, країни Східної Європи приймали за принципом «чим більше, тим краще», а неофітів засипали мільярдними дотаціями. Шлях України до Європи припав на період внутрішньоєвропейських криз і політики прагматичності з акцентами на внутрішніх проблемах країн-членкинь. Та й саму Україну потрясала боротьба зі злочинними режимами і російською окупацією.

Поки що найбільшим нашим досягненням на цьому шляху став офіційно оформлений цивілізаційний вибір – ми відходимо від російського впливу в бік європейської моделі розвитку. В самій Європі Україну, з огляду на нашу корупцію, несамостійну судову гілку влади, перманентно мінливе законодавство, а тепер ще й «заморожені» воєнні конфлікти, не дуже й чекали. А останнім часом ще й не соромилися про це говорити. Власне, отримання Україною безвізу з ЄС і Угоди про Асоціацію, з точки зору європейських політиків, – уже достатній аванс. І в недалекому майбутньому інших вони давати не збиралися.

Але ситуація змінилася. ЄС вступає в період формування політичної суб'єктності. Й це відкриває для України нове вікно можливостей. Процес запустив іще експрезидент США Дональд Трамп, заявивши, що США заступляться за Прибалтику в разі нападу, тільки якщо балтійські країни вчасно сплачуватимуть членські внески в НАТО. Нинішній президент США Джо Байден одноосібно прийняв рішення покинути Афганістан, поставивши союзників по блоку перед фактом. Антикитайська коаліція у складі США, Великої Британії й Австралії (без Європи) тільки долила олії до вогню.

Європа серйозно задумалася про свою безпеку і формування спільної армії та сил швидкого реагування. Те, що це не просто слова, свідчать заяви очільника Європейської ради Шарля Мішеля, який оголосив 2022 роком європейської безпеки, і голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн про те, що Євросоюз повинен «розвивати свою стратегічну автономію у сфері оборони й економічних відносин». США, у свою чергу, намагаються скоротити свою військову присутність у світі, тож їм потрібні союзники, здатні їх підстрахувати.

У мене сформувалося чітке переконання: Україна має можливість і повинна стати частиною, якщо не основою, системи безпеки Європи. Це наш «щасливий» квиток до НАТО і ЄС. Ситуація складається для нас дуже сприятливим чином. США відкривають сегмент залучення військових контингентів для забезпечення стабільності та безпеки регіонів, а Європа шукає інструменти і партнерів для посилення своєї безпеки без фактичного збільшення власного військового потенціалу. До того ж воліє робити це з партнерами, політична вага яких не перевищує вплив самої Європи.

Це шанс запропонувати наш воєнний досвід. По-перше, Україна самостійно витримала навалу нової «Російської імперії». По-друге, Україна була залучена до операцій НАТО і миротворчих місій ООН.

Яскравим підтвердженням професіоналізму наших військових стала операція з евакуації людей з Афганістану, за яку ніхто з країн-членкинь НАТО не взявся. Відповідно, наші військові можуть замістити контингенти США в Європі й узяти на себе чергування на нових базах на східних кордонах ЄС.

В України з'явилася унікальна можливість зробити конкретну пропозицію ЄС і США, довівши необхідність своєї участі в загальній системі безпеки. Це має бути тристороння угода між ЄС, Україною і США про часткове заміщення Україною контингенту НАТО і повноцінну участь у всіх операціях блоку в обмін на фінансування внеску України та спільну розробку нових видів озброєнь. Звісно, набір до таких військових з'єднань має здійснюватися тільки на добровільній основі. Але, як показує практика, на участь у миротворчих місіях ООН в українській армії завжди була черга.

В обмін на допомогу в вирішенні проблем Європи і США у сфері безпеки Україна отримає реальне партнерство з цими китами міжнародної політики, фінансування на підвищення своєї обороноздатності, скорочення шляху вступу до ЄС і НАТО та додаткові інвестиції у ВПК. І, що найголовніше, це дасть нашим партнерам розуміння того, що ми – частина Європи не на словах, а на ділі. До того ж ми – не єдині, хто обрав такий шлях. До нас ним пройшли багато європейських держав. Наприклад, Швейцарія та Ірландія. Залишилося тільки запропонувати свою допомогу.

Олег Дунда

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства