США і НАТО – Росії: «Ні! Ні! Ну, можливо, обговоримо…»
Ось і закінчився тижневий "дипломатичний марафон" з європейської безпеки, спровокований божевільними ультиматумами Росії-Кремля-Путіна. З одного боку, можна сказати, що він закінчився передбачувано переважно нічим. Але з іншого - в події все ж ховається якийсь "диявол у деталях" з окремими корисними висновками.
СІЧНЕВІ ХРОНІКИ ШЕСТИДЕННОГО МАРАФОНУ
Російська сторона напередодні переговорів і під час них настирливо повторювала образливу для значної частини переговірників тезу. Ось поширене в російському інформполі формулювання: «Переговоры между Россией и США – в Женеве и в рамках Совета Россия-НАТО в Брюсселе». Тобто, головна для Москви страва - спілкування з Вашингтоном, решта – дешевий гарнір. Чудова переговорна позиція... Роспроп так довго говорив, що у великої Росії є лише один суперник, що не тільки сам у це повірив, а й інших переконав. (Або, як сказав напередодні дипломат Лукашевич пропагандистці Скабєєвій: «Мы учимся у “60 минут”»). До того ж у рамках такої парадигми пропаганді зручніше працювати, що важливо в умовах медіакратії.
При цьому план дипломатичного марафону спочатку був побудований не драматургійно: ключова подія, зустріч американської та російської делегацій тет-а-тет на самому початку (10 січня). На друге, по низхідній – проведення Ради НАТО-Росія (12 січня). І на третє (13 січня) – якийсь взагалі сумнівний «компот», зварений незрозуміло з чого: заявлена як окрема подія «Встреча представителей ОБСЕ и РФ» (трохи пізніше пояснимо, що це за фрукт).
Розуміючи сюжетну ущербність такої побудови, російська дипломатія внесла уточнення, додала яскраві пролог і епілог. У Кремлі вирішили, що якщо вже зустріч з американцями – це найважливіше, то неправильно буде провести її за один день. Так з'явилася виморочена недільна «предварительная часть переговоров Москвы и Вашингтона». Це виявилася всього-на-всього зустріч глав делегацій Сєргєя Рябкова і Венді Шерман «в формате ужина, который длился более двух часов».
Постфактум Рябков, який загалом є грубувато-жорстким і саркастичним, коментував це у захопленому стилі курортного аніматора: «Предварительная часть переговоров прошла потрясающе… Разговор был сложный, но деловой, мы погрузились в материю предстоящих дел. Я думаю, что завтра мы не будем времени тратить. Я никогда не теряю оптимизм, всегда им руководствуюсь».
Втім, і без фірмового рос-мідовського хамства не обійшлося. Ледве прибувши у неділю до Женеви, Рябков так сформулював одну з трьох основних вимог російського ультиматуму (повернути Альянс в його межі двадцятип'ятирічної давності): «НАТО надо собирать манатки и отправляться на рубежи 1997 года». Цей вислів взагалі став камертоном для коментарів пресі мідовських керівників російських делегацій. Гумор, цілком природний для режиму, який починався зі слів «Мочить в сортире», і для дипломатії, глава якої сказав якось на пресконференції: «Дебилы мля».
І про епілог. Посеред тижня був заявлений фінал дипломатичного марафону - п'ятнична пресконференція Сєргєя Лаврова. Оголошена начебто «по итогам деятельности российской дипломатии в 2021 году», вона насправді стала підбиттям результатів ультимативних ініціатив Кремля.
ДИСПОЗИЦІЯ РФ: УЛЬТИМАТУМИ-ПРОТИРІЧЧЯ-ЖАРТИ
Ну, про що можна домовлятися на переговорах, ультиматуми в яких висуває слабша сторона, яка не має жодних переваг, окрім ексклюзивного нахабства і навички нападати на менші за розміром сусідні держави, які не встигли сховатися під парасольку НАТО? Про що можна вести мову на зустрічах, де дві з трьох ультимативно заявлених позицій категорично неприйнятні для візаві (нерозширення Альянсу і повернення НАТО в кордони-1997)?
Правильно: говорити можна виключно з третього питання! А це - переговори щодо скорочення озброєнь (скажімо, ліквідація ракет середньої і меншої дальності, РСМД), щодо підвищення відкритості, обговорення графіка навчань, повернення до перерваних дипломатичних каналів спілкування (скажімо, по лінії НАТО-РФ) тощо.
При цьому американська сторона (заявлена як головний контактер самою Росією) спочатку дивилася на ці переговори як на спілкування досвідченого психіатра, який багато бачив, з істеричним (або який видає себе за такого) добре озброєним клієнтом. Завдання, важливе для всіх – залучати його до спілкування, перемикаючи з агресивних думок на обговорення чогось більш конструктивного. Непроста робота.
Але у російських дипломатів, заступників міністра закордонних справ Сєргєя Рябкова (у Женеві) і Александра Грушка (у Брюсселі) завдання було ще складнішим. Їм постійно доводилося опинятися в переговорній розтяжці. З одного боку, за інструкцією зверху вказувалося, що потрібно порішати все швидко-швидко-швидко, що Росія не буде чекати нескінченно довго... А з іншого – доводилося констатувати, що серйозні справи і готуються довго: скажімо, розробка і ухвалення договору по РСМД зайняли вісім місяців.
Були й інші, не менш очевидні протиріччя у виступах обох.
А) Росія анітрохи не погрожує «нападением» на Україну (російська преса брала ці слова в лапки, мовляв, дія абсолютно неймовірна). Б) Але якщо Росії не підуть назустріч, її ультиматуми не виконають, то ми за себе не відповідаємо, наслідки будуть найгірші, стережіться!
А) Росія не здивована відмовою в ультиматумах, взагалі, цього і чекали. Б) Але ми оптимісти, і віримо, що зрештою нам не відмовлять.
А) Це вже велике досягнення, що ми зустрілися, що ми спілкуємося, говоримо про те, про те і про це. Б) Але наші пропозиції – комплексні і нероздільні. Ви повинні виконати їх УСІ, на інше ми не згодні і не дозволимо виколупувати з наших пропозицій окремі пункти…
Щоб відвернути увагу від таких протиріч, російські дипломати застосовували традиційний прийом - грубуваті жарти. Причому, якщо рябковське порівняння новин Bloomberg'а з «вонючим сыром Рокфор» не є витонченим, але хоча б є зрозумілим для західної преси, то Грушко попрацював виключно для внутрішньої аудиторії (та й то лише старшої її частини). Він цитував старий номер гумориста Винокура про соліста Чугуївської філармонії, у якого партитура - «тут играем, тут не играем, а тут рыбу заворачивали».
ЗАГАДКОВА «ВСТРЕЧА РОССИЯ–ОБСЕ» - ДЛЯ ГАЛОЧКИ
Лише Александр Лукашевич був більш ввічливим. Очевидно, саме тому він поки ще не заступник міністра, а лише постпред РФ при ОБСЄ. До речі, в цій організації, як переговорному майданчику, ситуація була кумедною і добре показувала особливості російської пропаганди.
Як вже зазначалося, було заявлено, що нібито 13 січня відбудеться якась особлива «встреча представителей ОБСЕ и РФ». Але потім у російських державних інформ-джерелах з'явилося роз'яснення, що це буде спеціальне засідання Постійної ради ОБСЄ. Однак спеціальне не тому, що там Росія влаштує розбірки з іншими, а з зовсім іншої причини. З Нового року головування в ОБСЄ переходить до Польщі. І ось у четвер на Постраді виступить глава МЗС Польщі Збігнєв Рау, який представить програму польського головування на 2022 рік.
Тобто, Росія на цьому засіданні, звичайно, теж виступила (з тими самими претензіями і ультиматумами). Лукашевич пресконференцію після цього провів. Але головною – і окремою - подією в ОБСЄ це не стало.
Так навіщо ж від початку було подавати її як таку? А до купи! Тому що, якщо вже згадувати радянську класику: «Два ореха – не куча, а три ореха – куча!». Три події виглядають більш солідно, ніж дві. До того ж це давало роспропу можливість називати цей тиждень не просто «дипломатическим марафоном» (теж, до речі, дуже гучне визначення), а «дипломатическим триатлоном»! (А який був би «триатлон» з двох подій?)
Варто також зазначити, що Лукашевич як останній виступаючий дав зав'язку для «второй серии». За його словами, за підсумками цих переговорів «будет доклад комплексный президенту РФ, и он уже будет определять степень готовности идти на какие-то дальнейшие шаги, в каких форматах, в какие сроки».
І це найцікавіше - якщо такий вислів є доречним у питаннях війни і миру. Росія, яка не має для цього підстав, висунула опонентам комплексну програму ультиматумів. Тепер же, після декількох сеансів заспокійливої дипломатичної терапії, остаточне рішення залишається, ніби у поганому політичному бойовику, за одним єдиним "Доктором Зло" (ну, або можете підібрати слово йому в риму).
При цьому США і НАТО, як учасники переговорів, зробили все, щоб підштовхнути Путіна до осудного рішення. Розмовляли принципово, але шанобливо, щоб він міг «сохранить лицо» для внутрішньоросійської аудиторії; з іншого боку – пригрозили нарощуванням сил на східному фланзі, жорсткими санкціями і відчутною допомогою Україні в разі агресії.
Однак, чи спрацює це - ніхто не знає. Оскільки у господаря Кремля, на відміну від Заходу, США, НАТО, немає жодних інших важелів тиску, окрім нарощування військ на українському кордоні, погроз пустити їх у справу і, власне, можливості зробити це. А значить, рано чи пізно він може знову почати військові дії проти нас в тій чи іншій формі.
ПОВТОРЕННЯ ПОГРОЗИ ВІД ЛАВРОВА. І МЛЯВІ ТРИ КРАПКИ
І нарешті, обіцяний епілог - пресконференція Лаврова.
Мабуть, кремлівські драматурги вирішили, що грубощів на цьому тижні вже достатньо. Тому Сєргєй Вікторович цього разу, почавши фразу «США и их… их…», поміркувавши, закінчував її на подив мляво: «…Их соратники, скажем так». (Але ж іншого разу міг би з'явитися новий мем обсценної лексики).
Також, відчувши, що з російською мідовською подачею переговорного майданчика в ОБСЄ вийшло не зовсім вправно, Лавров пожурив цю організацію за те, що у неї досі немає статуту. У чому винні... Вгадайте з одного разу - хто? Правильно - Сполучені Штати!
Зате Лавров знову показав себе великим майстром жанру фентезі-дипломатії. Тут йому нема рівних на вигадки: «Крымчане отбили вооруженную атаку на Верховный Совет Крыма и объявили референдум». Ов-ва! Тобто тепер, у новій версії історії - "зеленые человечки", вони ж "вежливые люди", Верховну Раду АР Крим не захоплювали?
Добре відповів Лавров і на питання, чи не збираються Росія і Білорусь запросити Казахстан до Союзної держави: «В отличие от НАТО, мы никого не приглашаем, не зазываем. Мы – вежливые люди». Гм-м, незрозуміло все ж - останні два слова в лапках чи без?..
Був й інший забавний сюжет, розписаний в дусі комічного скетчу.
М.Захарова: У нас есть традиция. Вопросы от украинских журналистов.
С.Лавров: Цимбалюк?
М.Захарова: Нет, в этот раз...
Некто: Я не Цимбалюк. Я – Анатолий Шарий. Мы тут в Украине... (Тут добре б накласти закадровий сміх, але у російському МЗС, на жаль, не додумалися).
Що сказати - вражаюча рокіровка! І теж підсумок 2021 року – вигнання з Москви останнього українського власкора, який там працював…
Ну і для порядку - погроза все ж прозвучала, точніше - була повторена. Завуальована, але виразна. Відповідаючи на питання, якою буде відповідь Росії, якщо США відмовляться гарантувати нерозширення НАТО, Лавров сказав: «Ответ может быть самым разным, это зависит от тех предложений, которые сделают президенту России наши российские военные эксперты. Точка!».
Насправді тут, звичайно, три крапки.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: NATO
