30-тисячний Марш чотирьох президентів у Ризі: «Путіна – в Гаагу!»
Балтійське небо часто називають «похмурим», «сірим». Але в суботу, в день великої ризької акції на підтримку України (заявку подали на 30 тисяч учасників), погода була ясною, сонячною, напевно, найкращою за останні дні. Біля сакрального для всіх латишів місця, Пам'ятника Свободи, люди почали збиратися задовго, приблизно за годину до оголошеного початку.
НАЙПОПУЛЯРНІШИЙ ЛОЗУНГ: «ПУТІНА – В ГААГУ!»
Об 11:00, вже перед ходою, молода оперна співачка виконала «Пливе кача». Це було дуже зворушливо, проникливо. Втім, із лютневих днів 2014-го ця пісня ніколи нікого не залишає байдужою.
І ось колона рушила. На чолі її, в центрі йшов президент Латвії Егілс Левітс. Ліворуч від нього – дружина Андра; по іншу руку – політик, журналіст Дайніс Іванс, якого називають «символом Атмоди» (дослівно, у перекладі з латиського «пробудження», так у роки перебудови називався воістину всенародний рух Латвії за свободу). Далі – 9-й президент країни, попередник Левітса Раймондс Вейоніс, 7-й президент Валдіс Затлерс. Усі вони несли великий горизонтальний плакат у кольорах українського прапора Kopa par Ukrainu! Kopa pret Putinu! / «Разом за Україну! Разом проти Путіна!». Назва сьогоднішньої акції, проста та ємна.
Колона йшла центром міста, знаменитими ризькими бульварами, автомобільний рух сьогодні було перекрито. Маршрут вийшов дуже символічним – повз посольство організатора агресії та всіх страшних злочинів, що творяться під час війни, Росії – до посольства України. Відстань між ними – один квартал. Але яка прірва в моральній позиції та духовній силі представлених ними країн.
Дивно було б йти мовчки, особливо повз диппредставництва країни-агресора. Гасла кричали безперервно. Мабуть, найпопулярнішим було «Путіна – в Гаагу!». А ще: «Руки геть від України!», «Свободу Україні!», «Україно, ми разом!». Втім, повернемося до головного гасла дня. Загальне тріумфування викликала поява імпровізованої клітини з опудалом Путіна, поміщеним усередину. На клітці – різними мовами – напис: «Путь у Гаагу!»
СЛЬОЗИ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ГІМНУ
І ось дійшли до посольства України. Тут напередодні було змонтовано дві сцени: для промовців і для артистів. Латвія – країна високої музичної культури, симфонічної, хорової. На початку мітингу оркестр зіграв гімни Латвії та України. Наприкінці акції, яка тривала майже три години, їх виконав зведений хор. Звернув увагу, що під час виконання багато хористок плакали. Чому? Напевно, думали про українців та українок, які зараз захищають свою країну, виявляючи дивовижну хоробрість, витримку, взаємну підтримку, якими вражений увесь світ. А ще, мабуть, думали про свою країну, згадували дві світові війни, що прокотилися нею, і уявляли, як війна може повернутися сюди, на вулиці Риги, Латвії. Якщо не дати відсіч агресору.
Оскільки колона була дуже довгою, то коли її головна частина вже слухала ораторів, друга ще жила похідним, так би мовити, життям, скандуючи гасла в бік посольства Росії. Коли ж до парку Кронвальда, розташованого навпроти нашого Посольства, прийшли всі, то видовище виявилося вражаючим. Зайняли буквально весь парк. Як обіцяли – 30 тисяч. (Як пізніше з'ясувалося, навіть більше).
Всі акуратно і з трепетом проходили біля меморіалу зі свічками, лампадками та квітами, який з'явився на перший же день війни. Тоді він був маленьким, але за ці десять днів став довгим та широким.
Тут же поряд із посольством активісти української діаспори розтягли величезний 30-метровий прапор України. Весь час, поки йшли виступи, його підтримували з різних боків десятки людей. І будь-якої миті кожен міг підійти – підтримати Україну, торкнутися її прапора.
СПОГАД ПРО МИНУЛЕ І ПОЧУТТЯ ВИНИ
Першим виступав Егілс Левітс. Його промова була багато в чому гіркою. Він сказав: тепер увесь світ, вся Європа знають про те, про що країни Балтії та Польща завжди знали, завжди говорили. На всіх зустрічах і нарадах вони повторювали, що «східний сусід» є дуже небезпечним. «Але від нас відмахувалися, – зазначив Левітс. – Тепер же вже нікому не спаде на думку з нами сперечатися». Президент наголосив, що Латвія допомагає і допомагатиме Україні всім, що тільки в її силах. А закінчив свій виступ нашим вітанням: «Слава Україні!». «Героям слава!» – кричали у відповідь люди. Саме так закінчував свою промову майже кожен промовець.
Згодом виступила Дана Ісарова, дуже цікава медійна персона. Вона –популярний у Латвії лікар з українським корінням. Дана вийшла на трибуну, загорнувшись у прапор України, і розповіла про своїх родичів у Чернігові, про те, як мужньо тримаються зараз ці люди. Ісарова взагалі часто приходить на пікети навпроти посольства РФ, які в ці дні йдуть постійно.
Про своїх близьких в Україні розповів і телеведучий, автор популярного у Ютубі проекту #ещенепознер Микола Солодніков. Він уже сім років тому виїхав із Москви і живе із сім'єю в Ризі. Два його родичі, дядьки, живуть у Запоріжжі. Один, зварювальник за професією, зараз робить протитанкові їжаки. Другий – там же – вступив у територіальну оборону та захищає, як гірко сказав Солодніков, «свою країну від моєї країни». Ось ще важливі слова цього журналіста, сильного інтерв'юера: «Та війна, яка зараз триває, – це не лише вітчизняна війна для України. Це війна також за нову Росію, в якій десятиліттями не промиватимуть мозок пропагандою, в якій не закриватимуть кращі ЗМІ, а будуть нормальні вибори, і прості люди зможуть безбоязно висловлювати свою думку». У фіналі він вибачився перед українцями від імені росіян. «Я і мої співвітчизники, ми всі несемо відповідальність за те, що трапилося. Вина наша, а горе – спільне».
Активіст білоруської діаспори Радіон Бегляк живе у Латвії вже півтора роки. І він також говорив про почуття провини: «Соромно, що з білоруської території здійснюються бомбардування української землі – гинуть військові та мирні люди. Ми вже два роки боремося проти жахливого режиму, який у нашій країні. І ми захоплюємося стійкістю, сміливістю українців у відстоюванні своєї батьківщини».
«ВСЕ СУЩЕ, ВСЕ ПРЕКРАСНЕ І ВІЧНЕ – ЗА УКРАЇНУ!»
Акцію взагалі можна було б назвати Маршем чотирьох президентів, тому що, крім трьох латвійських президентів, на ній був і екс-президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес. І його слова теж були надзвичайно важливими: «Зараз йде війна не тільки з Путіним, але – з путінізмом, із хворобою, яка вразила мільйони людей у Росії, та й не лише там, на жаль. А хвороба просто не лікується. Але треба лікувати. І ми маємо бути разом не тому, що боїмося, а тому, що разом – легше боротися». Він же нагадав, що нинішні 30-річні люди звикли ставитися до свободи, демократії як до даності. Однак тепер вони мають зрозуміти, відчути, що свободу можна легко втратити, її треба цінувати, за неї треба битися!
Ветеран боротьби за відновлення незалежності Латвії Дайніс Іванс нагадав про 80-90-ті. Сказав, що тут і зараз атмосфера така сама – наче повернувся в ті часи. Немає більше жодної розслабленості від спокійного та розміреного «євросоюзного життя». Жорстока агресія проти України привела всіх до тями. Іванс також нагадав – Україна бореться не лише за себе, вона бореться зараз за всіх нас, Європу, за наше спільне майбутнє.
Громадський діяч, поет Хенрікс Еліас Зегнерс описав сьогоднішню погоду, пейзаж. І виявилось, що вони теж на боці України: «Небо над нами синє, сонце – жовте, золоте. Це кольори України. Бачите все суще, все прекрасне і вічне – за Україну! Путін, зрештою, піде до біса! Україна – переможе!».
Олег Кудрін, Рига.
Фото: Рита Болотська. Відео: tv3.l
