Як усі німці в один день стали українцями
Укрінформ пропонує переклад українською авторської статті берлінського журналіста Себастьяна Бекера, написаної німецькою спеціально для Укрінформу
Напад на Україну повністю змінив нас, німців. Раптом ми стали дивитися на схід, куди ніколи не дивилися. За кілька тижнів наш уряд зробив історичний розворот у політиці щодо росії, який раніше не можливо було уявити. І багато німців глибоко переживають разом з українцями і хочуть їм допомогти в будь-який спосіб.
На початку лютого в Німеччині ніхто не замислювався щодо України. «Не пишіть так багато про Східну Європу», – постійно говорили мені колеги по редакції. Статті про росію, Польщу, Україну та інші країни сходу континенту мало хто читав. Мені лаконічно пояснювали: німці хочуть знати, що відбувається у США, західних країнах чи Китаї, а Україна для нас десь далеко на сході, у Німеччині її взагалі ніхто не знає.
Те, наскільки великим завжди було невігластво, можна зрозуміти із факту, що ARD – найбільший німецький телеканал – мав лише одного кореспондента, який покривав всю Східну Європу та Центральну Азію. Він працював із Москви і висвітлював переважно росію. Україна – як окрема держава – ніколи не займала особливого місця в наших інформаційних матеріалах за останні 30 років.
РОСІЙСЬКА ЗАГАРБНИЦЬКА ВІЙНА ВИКЛИКАЛА ГЛИБОКИЙ ШОК У НІМЕЧЧИНІ
Але з 24 лютого 2022 року все змінилося. Своєю неочікуваною загарбницькою війною в Україні росія викликала у нас, німців, глибокий шок. Раптом Україна зацікавила всіх із однієї простої причини: майже половина німців боїться, що військові конфлікти можуть призвести до «третьої світової війни», до якої ми будемо безпосередньо втягнуті. Про це свідчить нещодавнє опитування, проведене німецькими телеканалами RTL і n-tv. Вперше після падіння Берлінського муру німці побоюються, що на них нападе росія. За три останні десятиліття навряд чи хтось у Німеччині думав, що між НАТО і росією можуть виникнути серйозні конфлікти.
Але раптом, у мить, з’явилися неприємні почуття і страх, які досі ми ніколи не відчували. У ток-шоу наші експерти аналізують можливі причини для нападу путіна. «Нації по сусідству з росією завжди жили в страху перед вторгненням», – кажуть вони. Я вперше настільки чітко чую таке розуміння українців, поляків та інших східноєвропейських народів.
БЕРБОК АТАКУЄ ПУТІНА І ВИСТУПАЄ ЗА ВІДМОВУ НІМЕЧЧИНИ ВІД РОСІЙСЬКИХ ЕНЕРГОНОСІЇВ
Нова глава МЗС Анналена Бербок відіграє важливу роль. Вона вжила дуже різкі слова на адресу президента росії владіміра путіна і звинуватила його у «брехні». Якщо така людина, як путін, готова «ризикувати життям дітей, жінок і чоловіків, щоб реалізувати свої божевільні ідеї, то це є нелюдяність», сказала Бербок. На її переконання, тепер важливо заявити в один голос: «Ми, як світове співтовариство, цього не сприймаємо».
За останні 30 років міністри закордонних справ Німеччини ніколи не використовували настільки різких тонів щодо президента рф. Через історичні причини наші політики завжди дуже обережно ставилися до росії. Значний вплив мали й економічні інтереси, адже нашій владі потрібні російські газ і нафта.
І це так само має змінитися завдяки волі пані Бербок. «Німеччина хоче на національному рівні повністю позбавитися залежності від російських викопних енергоносіїв», – сказала міністр на конференції у Берліні. Вона зауважила, що «це можна назвати національним поступовим нафтовим ембарго».
Наші політики єдині в бажанні зробити розворот у протилежному напрямку від росії. І величезну роль у цьому відіграють емоції.
Навіть ліві, старі комуністи Східної Німеччини, засуджують атаку на Україну як «злочинний напад без «якщо» і «але». У минулому вони часто критикували ЄС і НАТО, щоб свідомо дистанціюватися від інших партій, у яких часто домінують західнонімецькі політики. Але навіть їх шокує, що путін раптом вдався до застосування зброї.
Саме Бербок, мініатюрній 41-річній жінці, зростом 1,60 м, довелося стати ініціатором розвороту нашої політики щодо росії. Раніше в Німеччині її майже ніхто не знав. Багато моїх колег-журналістів насміхалися над нею, критикували, мовляв, вона не зможе керувати міністерством. Той факт, що саме їй, першій з членів німецького уряду вистачило сміливості так жорстоко вербально атакувати росію, надає всій цій справі цікавого забарвлення.
БОЖЕВІЛЛЯ, ЯКЕ НІХТО НЕ МІГ УЯВИТИ І В ЯКОМУ УКРАЇНЦІ ЖИВУТЬ
Напад росії на Україну – це пряма атака на нас. Раптом ми почали відчувати війну безпосередньо – так, як навряд чи відчували раніше. Я випадково зустрів на вокзалі Анну Шевченко з двома дочками. Вони втекли з Харкова і багато днів були в дорозі. Жінка прямувала до знайомих у Дортмунді, які були готові її прийняти.
«О 5-й ранку російські танки раптово опинилися перед містом, – розповіла мені Анна, яка працює медсестрою. За її словами, ніхто цього не очікував. «Нам, жінкам, дозволили виїхати, але мій чоловік, комп’ютерник, змушений був залишитися, щоб захищати країну», – розповідала 45-річна жінка. «І як він це робить? Чи комп’ютерник вміє поводитися зі зброєю?» – запитав я. «Ні, він цього не вміє. Але ми повинні захищатися від путіна, який є божевільним і хоче підкорити весь світ», – сказала вона. Я постукав собі по лобу й сказав: «Це – божевілля» «Так, це божевілля», – погодилася Анна.
І раптом я відчув війну. І одразу розповів про це своїй мамі, яка живе в районі Берлін-Целендорф. «Уяви собі, що раптом на мосту Глініке в Потсдамі з’явилися російські солдати, і ти, дружина мого брата та мої племінниці маєте тікати до Франції», — сказав я. Район Целендорф розташований на південному заході Берліна, має 100 тисяч жителів і межує з Потсдамом. Міст Глініке є дуже важливим сполученням з землею Бранденбург, ним користуються багато жителів Целендорфа. «Уяви собі, що Бундесвер звернеться до нас і дасть моєму брату Свену і мені зброю, щоб захистити Німеччину», — продовжую я… Це божевілля, яке ніхто не міг уявити, на жаль, стало правдою в Україні.
І оскільки ми переживаємо конфлікт в Україні як власний, наші місцеві політики миттєво відреагували. Район Целендорф проведе на початку квітня концерт у церкві для міста Харкова, звідки родом Анна та її дочки. У січні в Целендорфі ніхто навіть не думав про Україну, а зараз організовують спеціальний захід для людей зі Східної Європи, які зараз так неймовірно страждають. І ми, німці, страждаємо разом з ними. Кошти від концерту підуть жертвам війни.
Всюди на будинках висять українські прапори. Наші ЗМІ цілодобово транслюють новини лише на одну тему, з екранів постійно розповідають про долі українців, які намагаються жити із цим божевіллям.
До них належить і Яся Степаненко, яка також втекла з Харкова разом із матір’ю. Про неї розповіли у програмі «Morgenmagazin» телеканалів ARD і ZDF. Яся грає на скрипці й Берлінська гімназія Йоганна-Себастьяна-Баха прийняла її до елітної школи для обдарованих дітей. «Morgenmagazin» є одним із найпопулярніших ранкових тележурналів Німеччини, там щоранку подаються історії про Україну.
Українські біженці дуже дисципліновані, кажуть багато німців. «Вони дуже спокійні й поводяться бездоганно», – чую я знову і знову. «Діти добре поводяться і зовсім не плачуть», – поділилася зі мною одна з колег.
НОВИНИ УКРАЇНСЬКОЮ ТА ПОРТАЛИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ДЛЯ БІЖЕНЦІВ
Щоб допомогти українцям, що втекли від війни, телеканали RTL і n-tv створили формат коротких новин під назвою «Ukraine Update». За десять хвилин українська телеведуча-біженка Кароліна Ашіон розповідає про найважливіші новини дня.
Крім того, приватні особи, політики та компанії намагаються надати роботу. Місцева (баварська) платформа «InFranken» опублікувала перелік ініціатив, покликаних допомогти біженцям знайти роботу в чужій країні.
Менеджер Маркус Дікманн також заснував власну платформу під назвою «Job Aid Ukraine» Він був одним із перших, хто виявив ініціативу одразу після російського нападу. У дуже зворушливому дописі в мережі Linkedin він написав: «Це так погано, війна іде в нашому регіоні, війна взагалі, люди страждають, люди гинуть. Ніхто з нас не зміг знайти політичного рішення. Ми не змогли захистити Україну. А чому? Тому що врешті-решт ми не хотіли поставити під загрозу власне процвітання, у нас є власні страхи – фондовий ринок, економіка, є власний егоїзм, і ми дозволяємо їм керувати нами. Це веде до політичних компромісів і тактики замість послідовних дій».
І саме так думають багато німців після 24 лютого. Того дня путін напав не лише на Україну, а на усіх нас. У нас у Європі йде війна, і вона стосується нас всіх. Тепер усі ми, німці, стали українцями.
Себастьян Бекер, берлінський журналіст
Перше фото: Kay Nietfeld/dpa
