Добросусідство на ринку не купується

Знову з Будапешта надходять повідомлення, які не вселяють оптимізму щодо перспектив поліпшення українсько-угорських відносин. На відміну від наших інших західних країн-сусідок Угорщина відмовляється надавати свою територію для транзиту військової допомоги Україні у ці важкі для нас дні. Угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан заявив про готовність платити за російський газ у рублях. Угорщина виступила проти нафтового ембарго щодо росії. Очільник угорського уряду в промові після перемоги своєї партії на парламентських виборах назвав Володимира Зеленського своїм політичним противником. Натомість загальновідома дружба Орбана з путіними. Як і те, що економіка Угорщини за останні роки стала практично залежною від росії.

*   *   *

З жалем і сумом доводиться констатувати ці факти, бо в пам’ятку зовсім інші, не такі й давні події, коли саме Угорщина стала відданою прихильницею незалежності України і її надійним політичним союзником і економічним партнером.

Тридцять років тому, наприкінці березня 1992-го, в Будапешті було урочисто відкрито Посольство України в Угорщині (до речі, перше українське дипломатичне представництво за рубежем).  Але ще задовго до цього, до розвалу Союзу, відбулася серія українсько-угорських зустрічей і переговорів на найвищому рівні, які не лише за формою, а й за суттю були міждержавними. Суджу про це не з чужих слів, а з власних спостережень, оскільки входив тоді до пулів журналістів, які ці контакти висвітлювали. Отже, кілька прикладів з цієї серії.

У серпні 1990 року Будапешт відвідав міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. Його прийняли всі тогочасні угорські керівники. Тоді ж був проговорений візит до Києва президента Угорської Республіки Арпада Гьонца. В ході цього візиту, що відбувся у вересні 1990-го, угорський президент дав чітко зрозуміти, що його країна всіляко підтримує самостійність України і готова з нею розвивати найтісніше двостороннє співробітництво.

Це прагнення було ще виразніше підтверджене під час візиту до Угорщини Голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука 30 травня – 1 червня 1991 року. Перед цим у популярній угорській газеті «Мадьяр Хірлап» було надруковане інтерв’ю посла СРСР в Угорщині Івана Абоїмова, який відзанчив, що «ми зацікавлені в розвитку відносин Угорщини із союзними  республіками, особливо в економічній сфері», але при цьому зробив недвозначне застереження: «Однак будь-яку спробу підтримати сепаратистські устремління, які проявляються в республіках, або подати безпосередню допомогу цим силам ми розцінюємо, як втручання в наші внутрішні справи». Але події в ході цього візиту пішли не за «московським» сценарієм. Тоді було підписано дев’ять документів, які заклали договірно-правовий фундамент українсько-угорського співробітництва. Причому два з них практично де-юре визнавали Україну як незалежну державу.

Пам’ятний і такий факт. Першим посольством в Україні після Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року стало угорське. Табличка зі словом «Посольство…» була заготовлена загодя і з’явилася на Генеральному консульстві Угорщини в Києві через годину після підписання Анатолієм Зленком і тогочасним генконсулом Андрашем Палді протоколу про встановлення дипломатичних відносин (згодом Андраш Палді опублікував про цей період свою книгу спогадів під назвою «Все далі від Москви»).

Через кілька днів після відкриття посольства, 6 грудня 1991 року, Київ відвідала делегація Угорської Республіки на чолі з прем’єр-міністром Йожефом Анталлом. В урочистій обстановці в Маріїнському палаці було підписано Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною і Угорською Республікою. В цьому документі було, зокрема, зафіксовано надзвичайно важливе положення про те, що «...сторони не мають i не будуть мати в майбутньому територіальних претензій одна до одної».

Новий пакет угод між обома країнами був підписаний у лютому 1993 р. під час офіційного  візиту до Угорщини президента України Леоніда Кравчука. Угоди визначали пріоритетні напрями подальшого розвитку співробітництва обох країн. На моє прохання, прем’є-міністр Угорщини Йожеф Анталл так прокоментував тоді динаміку українсько-угорських відносин: «Співробітництву з Україною ми надаємо особливе значення. Наші контакти розширюються і міцніють, підприємці обох країн стали краще розуміти один одного. Є багато товарів, у яких ми взаємозацікавлені. Поки що наші торговельні зв’язки визначають кліринг і бартер. Але майбутнє не за ними. Ми вважаємо головним зміцнення наших національних валют, забезпечення їх конвертованості і налагодження міжбанківського співробітництва. Я щиро вдячний президентові України за його візит, за можливість обмінятися інформацією і намітити контури наших майбутніх зв’язків».

У жовтні 1998 року Угорщину відвідав президента України Леонід Кучма. Під час переговорів обидві сторони відзначили високий рівень і стрімку еволюцію українсько-угорських відносин. На той час Угорщина пройшла вже значний шлях до Європейського Союзу, подолала важливі етапи євроінтеграції. Її досвід для нас був дуже повчальний. Україні необхідно було багато що змінювати – і в законодавстві, і в психології, і в ставленні до ринкових перетворень.

Варто нагадати, що того року росію потрясала фінансово-економічна криза. Але Угорщині, не зважаючи на залежність від російських енергоносіїв, вдалося уникнути її серйозних наслідків, утримати угорський форинт. І головним чином тому, що обсяги торгівлі Угорщини з росією на той час різко скоротилися і коливалися в межах 4 – 8 відсотків. Отже, ці показники були незначними і не могли істотно вплинути на ситуацію в угорській економіці, яка все більше орієнтувалася на ЄС і західний ринок загалом.

У травні 1998 року в Угорщині відбулися парламентські вибори. Уряд було сформовано на основі коаліційної більшості, ядром якої став Союз молодих демократів, очолюваний Віктором Орбаном. Так Орбан перший раз став прем’єр- міністром Угорщини. Якою була його кар’єра до цього? Секретар комсомольської організації в школі, випускник юридичного факультету Будапештського університету. У 1989 році привернув до себе увагу тим, що виступив за виведення радянських військ з Угорщини. Завдяки стипендії Фонду Сороса впродовж 1989 року стажувався в Пембрук-коледжі Оксфорда. У 1990 р. став лідером «Фідес», партії, яка еволюціонувала з ліберальної до правоконсервативної. Кілька разів обирався депутатом парламенту. За його першого прем’єрства Угорщина стала членом НАТО.

*   *   *

У даному разі нас більше цікавить інша еволюція Орбана – у політиці щодо України. Слід сказати, що в першу свою прем’єрську каденцію (1998 – 2002 роки) він виступав за активне співробітництво на українському напрямі. Про це свідчить, зокрема, його офіційний візит до Києва наприкінці лютого 2000-го року, під час якого йшлося про розширення торгово-економічної співпраці між обома країнами. Були досягнуті конкретні домовленості щодо активізації роботи Українсько-угорської комісії з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва, регулярного проведення зустрічей ділових кіл, бізнес-форумів. 9 квітня наступного року прем’єр-міністри України і Угорщини зустрілися в Ужгороді, щоб обговорити наслідки повені, яка сталася перед тим на Закарпатті. Йшлося під час зустрічі не тільки про спільну боротьбу з повенями, а й про поглиблення економічної співпраці.

У 2002 році партія Фідес програла парламентські вибори. Поступилась вона своїм опонентам і на виборах 2006 року. І тільки в 2010-ому знову вийшла на авансцену. Аналізуючи ту перемогу, експерти вважають, що цьому сприяла вдало спланована і реалізована передвиборна кампанія Віктора Орбана та його прибічників. Під час неї лідер Фідес був представлений угорцям як європейський консерватор, орієнтований на Європейську народну партію. І це спрацювало. Через чотири роки декорації змінилися. Головною темою кампанії Віктора Орбана стало об’єднання з усіма угорцями, що в результаті Першої світової війни опинилися за кордоном. Будапешт почав навіть роздавати їм паспорти, створивши цим самим напругу в стосунках з деякими сусідніми країнами (Україною в тому числі). Але на виборах в Угорщині це стало виграшною фішкою, і Орбан залишився на прем’єрському посту. Не поступився він ним і в 2018-ому, але цього разу фішка була іншою: Орбан і його команда зосередили вогонь на «ворогах Угорщини» -- на Джорджу Соросу і мігрантах, яких було звинувачено в усіх проблемах Угорщини. Додамо, що в той час сталося загострення роздутого сусідами українсько-угорського конфлікту в освітянській сфері і що Угорщина, приховано чи й відкрито, гальмувала наші намагання увійти до ЄС і НАТО.

Ну, а  нинішня, п’ята, прем’єрська перемога Віктора Орбана пройшла під знаком атак на ліберальні європейські цінності, хоча сам Орбан дебютував на політичній сцені Європи як ліберал. При цьому правляча партія і її очільник аж ніяк не відмовляється від підтримки і благ Європейського Союзу, але водночас заграє з путінською росією, яка суттєво знизила для угорців ціни на енергоносії. Звичайно, довготривале перебування Орбана в кріслі прем’єр-міністра – це результат не тільки вдалої роботи під час кожних виборів його політтехнологів, а й низки цілого ряду інших факторів, які впливають на електорат і котрі тонко використовують переможці. Виділимо серед них лише один – провладна позиція провідних в Угорщині засобів масової інформації. Їхня підтримка вирішальним чином впливає на настрої, поведінку, а отже й на голосування угорського електорату. Орієнтиром тут, мабуть, служить  приклад росії, де завдяки тотальному контролю над ЗМІ люди живуть в ірреальному світі, а свобода слова зведена нанівець.

Для нас, особливо в нинішніх умовах, насамперед важлива позиція і політика Угорщини щодо України. І тому проросійська орієнтація і антиукраїнська риторика угорських владних політиків сприймається нами з болем і сумом. Тим більше, що ще зовсім  недавно, коли Україна ставала на шлях незалежності, саме Угорщина виявила нам реальну і щиру підтримку, про окремі епізоди й прояви якої йшлося вище.

*   *   *

Насамкінець один спогад. Угорщина була першою зарубіжною країною, яку я відвідав ще студентом, придбавши путівку в турагентстві «Супутник» за частину грошей, зароблених у будівельному загоні під час літнього трудового семестру. Це була незабутня мандрівка, в якій особливо запам’ятався мені Будапешт і, зокрема, відвідання парламенту Угорщини.

Але згадав я про цю поїздку ще й тому, що вона, зокрема, стала можливою завдяки згоді професорки, викладачки зарубіжної літератури на факультеті журналістики Київського університету Кіри Шахової достроково прийняти в мене екзамен з цього предмета. І коли вже іспит був складений, Кіра Олександрівна, дізнавшись, що першим містом відвідання стане для мене Дебрецен, попросила передати для ректора Дебреценського університету її нову книгу «Шандор Петефі – співець Угорської революції». Звісно, я з приємністю виконав її прохання.

Видатний угорський поет Шандор Петефі жив у позаминулому столітті, йому випало стати не тільки співцем, а й легендою Угорської революції 1848-1849 років. Тоді угорські патріоти вийшли на революційні барикади, виступивши проти панування Австрійської імперії. Революціонери з великим натхненням декламували в ті дні слова з «Народної пісні» Шандора Петефі: «Поклянемось назавжди ніколи не бути рабами, ніколи!» Вони зазнали тоді поразки: вирішальним стало тоді введення в Угорське королівство армії іншої імперії – російської. Революція була потоплена в крові. Загинув і Шандор Петефі. Була введена жорстока цензура і переслідування революціонерів.

Так було в середині XIX століття. Але ось порівняно недавно, у 1956 році, в Угорщині була розгромлена новітня революція, тепер уже радянською імперією. Угорці, звісно, про це не можуть не пам’ятати. Як і не розуміти й не усвідомлювати тих загроз, бід, жахів, які приніс із нинішнім віроломним вторгненням російський агрессор-імперіаліст на землю близької сусідки Угорщини мирної України. Бо ж хіба можна розмінювати добросусідські відносини, які так багатообіцяюче розвивалися, на тимчасову кон’юнктуру ринку і  нижчі ціни на енергоносії?

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства