Перемога Макрона – у Євросоюзу й України є привід радіти

У непростій боротьбі Еммануель Макрон все ж таки переміг на президентських виборах минулої неділі, отримавши 58,55% голосів виборців. Проте з новим президентством приходять і нові виклики.

МЕТА – СИЛЬНА ФРАНЦІЯ В ЄДИНІЙ ЄВРОПІ

Шлях до другого президентства Еммануеля Макрона аж ніяк не можна назвати легким. Хоча його несподівана перемога на президентських виборах-2017 над бонзами французької політики наче здавалася легкою. Як і наступне отримання його партією більшості в парламенті. Ексміністр економіки Макрон тоді прийшов до влади з амбітним списком внутрішніх реформ, але спочатку страйки “жовтих жилетів”, а потім епідемія COVID-19 стали на заваді багатьом його планам.

Водночас у зовнішній політиці Макрон обрав напрям посилення інтеграції в рамках ЄС, збільшення його спільного бюджету, запровадження нових програм (особливо подальшої відмови від використання викопного палива), економічного зміцнення потенціалу Євросоюзу та його ідеологічної єдності.

Фактично він вивів Францію на роль локомотива  ЄС, що стало особливо помітним після відходу від влади Ангели Меркель у Німеччині.

Ідею єдності й міцності спільної Європи Макрон просуває скрізь – навіть на, здавалося б, “незначних” внутрішніх заходах, як то зустріч із мерами невеликих міст. Наголошуючи, що сильна і єдина європейська сім’я є запорукою міцності кожного її члена.

З початком воєнної агресії росії проти України, Франція на чолі з Макроном займає однозначну позицію, засуджуючи дії агресора і запроваджуючи санкції проти рф. Сам Макрон намагається бути медіатором — переговорником між Україною і рф, беручи на себе невдячну місію вести розмови з путіним, марно намагаючись переконати його відмовитися від війни.

Він виступає за активну співпрацю і прийняття спільних рішень із союзниками, зокрема США. ЄС, де Франція зараз головує, координує дії зі світовими гравцями – починаючи від санкцій проти рф, закінчуючи оборонними та програмами запобігання світової продовольчої кризи.

При цьому Франція декларує готовність відмовитися від російських нафти та газу і закликає інших європейців підтримати цей крок, лишивши таким чином росію можливості отримувати валюту за її енергоносії і далі фінансувати воєнні витрати.

ГОЛОВНІ КОНКУРЕНТИ

Свою виборчу кампанію Макрон розпочав останнім із поміж інших 12 кандидатів, які з великим завзяттям критикували всі його дії і наміри. Особливо – ультраправа Марін Ле Пен, яка знов, як і на виборах-2017, стала його головною конкуренткою.

Зі свого боку, вона заявила, що, ставши президентом, зменшить внески Франції до європейських структур, виведе Францію із спільного командування НАТО, перегляне  відносини із США. Також Ле Пен обіцяла “повернути” Францію французам і збільшити їх добробут, поставити жорсткі заслони для мігрантів. Більшість прихильників “фрекзіту” саме у її таборі.

Вона намагалася не згадувати свої попередні приязні стосунки з путіним. З огляду на звірства росії в Україні, Ле Пен теж “засудила” агресію, але заявила, що аж ніяк не підтримує введення санкцій, зокрема на енергоносії рф.

Історія з виборами-2022 майже повторилася і в тому, що як у 2017-му, третім у першому турі з 21,95% голосів став крайній лівий кандидат Жан-Люк Меланшон.

Він завзято критикує Макрона, але Ле Пен не любить ще більше. Тому, не потрапивши до другого туру, закликав своїх прихильників не дати Ле Пен жодного голосу. Так само він вчинив і в 2017-му.

НОВІ ВИКЛИКИ

Водночас після оголошення перших оцінок виборів цей найпопулярніший лівий заявив, що Макрон – “найгірше обраний президент Франції”, маючи на увазі, що величезна кількість французів голосувала не за центриста Макрона, а проти ультраправої Ле Пен. А багато хто з його лівих виборців взагалі відмовилися обирати поміж цими двома.

Натомість із великим завзяттям у своїй доволі довгій поствиборчій промові ультралівий Меланшон пообіцяв зі своєю партією “Франція нескорена” зайти великою силою в парламент, вибори до якого відбудуться вже 12 та 19 червня. І бути Макронові справжньою опозицією. 

Про такі самі плани – взяти реванш на парламентських виборах – у своїй поствиборчій промові заявила і Ле Пен. Її “Національне об’єднання” завжди мало представництво в законодавчому органі, але з огляду на суттєве зростання прихильників ультраправої Ле Пен (з 33,9% у 2017 до 41,45% у 2022), вона вже розраховує на успішний результат.

Тож боротьба для Макрона зовсім не скінчилася. Адже, якщо його партія “Вперед, Республіко” не втримає більшості в парламенті, доведеться створювати не свій, як зараз, а коаліційний уряд на чолі з прем’єром від опозиції. У Франції таке було не раз і навіть має свою назву – коабітація, тобто період вимушеного співіснування уряду та президента, представлених політичними силами, що перебувають в опозиції одна до одної.

Звичайно, такий розвиток суттєво ускладнить проведення Макроном подальших економічних і соціальних реформ всередині держави.

ПРИВІД РАДІТИ Є

Але зовнішній світ перемозі Макрона радіє.

Він продовжуватиме свою зовнішню політику, спрямовану на зміцнення Європейського Союзу. Не ховаючи радості, президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та голова Євроради Шарль Мішель першими привітали свого друга і соратника з переобранням.

Із Макроном Франція залишиться світовим гравцем і партнером, локомотивом ЄС, працюватиме на зміцнення НАТО, продовжуватиме санкційну політику проти рф, в тому числі щодо її енергоносіїв.

Відповідно, маємо мінус один путінський план – розхитування твердості ЄС і його рішучості дотискати агресора. І санкціями, і дипломатією. Щодо Макрона, то у його завзятті в цьому напрямі мало хто сумнівається.

Водночас маємо плюси до своїх планів. Франція на чолі з Макроном й надалі підтримуватиме Україну, можемо розраховувати на подальше постачання зброї і військового обладнання, гуманітарної і технічної допомоги, на співпрацю у розслідуванні воєнних злочинів росії.

На те, що разом з допомогою переможемо скоріше.

Олена Милосердова, Страсбург

Перше фото: PAP/EPA