Мрії грузинів і «Грузинська мрія»

З останніх новин із Грузії: до Тбілісі доправлено тіло грузинського героя Левана Сахелашвілі, який загинув під Миколаєвом. В аеропорту віддати останню шану загиблому за Україну воїну зібралися члени сім’ї, побратими, громадські активісти. Поховають Героя 10 листопада - з військовими почестями, шаною та глибокою вдячністю за те, що він віддав своє життя за свободу України і свободу Грузії. Кожен грузин розуміє це саме так.

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 грузинських бійця загинули, воюючи разом з українцями, захищаючи майбутнє України та Грузії. Вже з 24 лютого добровольці з Грузії, не чекаючи вказівок і команд, чітко розуміючи, що це війна також за незалежність та майбутнє їхньої країни, вливалися до лав Грузинського легіону, Інтернаціонального легіону, інших підрозділів та формувань.

Грузини на війні в Україні – це окрема тема про близькість двох народів, про героїзм і відданість грузинських бійців, про бойове братерство та взаємну допомогу. Ці нотатки про інше – про те, якою є Грузія сьогодні, що там відбувається, до чого прагне грузинський народ.

Відповіді на ці запитання є простими і складними водночас, очевидними й суперечливими, а інколи й такими, що викликають подив, розчарування і навіть обурення.

ДВІ РЕАКЦІЇ ДВОХ ГРУЗІЙ

Офіційна Грузія з перших днів війни заявила про підтримку України та засудження агресії, послідовно виступала в усіх міжнародних організаціях та на форумах. Уряд Грузії одним із перших направив до Варшави літак з гуманітарною допомогою для України, у Тбілісі прийняли рішення про розміщення і забезпечення українських біженців. І водночас уряд Грузії заявив, що не може приєднатися до санкцій проти рф, ухилився від підтримки участі грузинських добровольців у бойових діях проти рф на території України, категорично відмовився розглядати питання про надання військово-технічної допомоги Україні.

Народ Грузії вийшов на багатотисячні мітинги на підтримку України, було організовано забезпечення і відправку добровольців, приватними каналами збирали все, що можна було знайти, придбати і відправити на фронт – обмундирування, засоби індивідуального захисту, медикаменти, квадрокоптери тощо. Грузинські активісти організували збір та відправку гуманітарної допомоги всіма можливими каналами – партії, громадські організації, церква, громади, університети й міста-побратими, школи та приватні особи. Так само всі двері були відкриті для наших біженців – притулок, харчування, медична допомога, центри допомоги у Тбілісі, Батумі, повсюди, де була потреба.

Попри стриману позицію щодо максимальної підтримки України грузинський уряд скористався можливістю, що відкрилася для просування європейської інтеграції, і одразу після України Грузія подала заявку щодо набуття членства в ЄС та надання вже на цьому етапі статусу країни-кандидата. Здавалося б, цілком логічний і виправданий крок, який, закономірно, викликав низку запитань як у європейців, так і в грузинському суспільстві. Питання очевидні та зрозумілі – як претендувати на статус кандидата в члени в ЄС, не підтримавши позицію Євросоюзу щодо санкцій та уникаючи надання Україні необхідної допомоги для протистояння агресору?

Відповідь правляча партія «Грузинська мрія» знайшла просту і, на її думку, зрозумілу – ми не дозволимо втягнути Грузію у війну, ми вже пережили війну, двадцять відсотків грузинської території окуповано рф ще з 2008 року. Така позиція не була сприйнята ЄС і не дістала підтримки всередині країни. Ці проблеми накладалися на загострення політичної кризи, яка тривала в Грузії вже протягом кількох років після парламентських виборів 2020 року. До подолання кризи безпосередньо долучався Голова Європейської ради Шарль Мішель. Крихких домовленостей між владою і опозицією було досягнуто, та незабаром вони були розірвані. Заглиблюватися у перипетії внутрішньополітичного протистояння зараз уже не варто, оскільки напад рф на Україну 24 лютого цього року, і зокрема реакція Грузії (насправді дві реакції двох Грузій – офіційної та громадянського суспільства), призвели до поглиблення внутрішніх протиріч та подальшої поляризації політичних сил і суспільства.

ПОЛІТИЧНА КРИЗА І НАПЛИВ РОСІЯН

Головною причиною внутрішньополітичної кризи в Грузії слід вважати повну монополізацію влади правлячою партією «Грузинська мрія». Саме на подолання поляризації та переконання «Грузинської мрії» у необхідності конструктивної співпраці з опозиційними партіями були спрямовані зусилля Шарля Мішеля та переговорників з ЄС, і ці домовленості невдовзі були розірвані. Опозиція закидала більшості нездатність проводити реформи, необхідні для просування європейської інтеграції, влада заявляла про нездатність опозиції до спільних дій заради європейського майбутнього Грузії і вбачала (та продовжує вбачати) в усіх діях опозиції тільки захоплення влади.

Тому, коли партійне гасло «Не дамо втягнути Грузію у війну» виявилося позбавленим сенсу, влада швидко знайшла іншого – внутрішнього ворога, а саме опозиційні партії на чолі із заснованим Міхеїлом Саакашвілі «Єдиним національним рухом», який і прагне, максимально підтримуючи Україну, втягнути Грузію у війну.

До цього «Грузинська мрія» без жодних вагань додала звинувачення опозиції в тому, що висунуті Європейською радою дванадцять умов щодо надання статусу кандидата також є результатом «деструктивних дій опозиції».

Ба більше, – в умовах війни та запровадження санкцій Грузія стала одним із головних транзитерів вантажів до рф, товарообіг Грузії з рф збільшується, так само, як кількість громадян росії, котрі в’їхали на територію Грузії, постійно зростає, особливо із запровадженням «часткової» мобілізації.

І ось дані з інформаційних стрічок Грузії: в країні вже перебувають 112 733 громадянина росії, 2 585 громадян рф придбали близько трьох тисяч квартир та 249 земельних ділянок (зауважимо, що громадян України, які тікали від війни, близько 26 000). А ще з тієї кількості руських вже 9789 зареєструвалися як індивідуальні підприємці. Це відбувається на тлі того, що опозиція впродовж уже декількох місяців добивається запровадження візового режиму для громадян рф (для громадян Грузії візи для відвідання рф вимагають з 2008 року).

Уряд Грузії неодноразово висловлювався проти візового режиму для росіян, пояснюючи це необхідністю забезпечувати розвиток туризму, позитивним впливом на економіку, ефективним контролем над цим процесом тощо. А коли відбувалися стихійні протести та акції проти громадян рф, влада закликала до толерантності та неприпустимості дискримінаційних підходів. Проте оприлюднені 7 листопада дані опитування Міжнародного республіканського інституту свідчать про те, що 78% опитаних не підтримують вільний в’їзд громадян рф до Грузії. 

Опозиція небезпідставно звинувачує правлячу партію в тому, що європейська інтеграція не є метою уряду, який прагне передусім зберегти владу, використовувати всі можливості, зокрема й ті, що виникли внаслідок агресії рф проти України, щоб демонструвати економічне зростання, яке протягом поточного року базується головним чином на збільшенні кількості туристів, а також різкому зростанні обсягів фінансових надходжень із рф завдяки напливу росіян. 

Так само вважає і населення: результати опитування, про яке йшлося, стверджують, що понад 60 відсотків громадян переконані, що країна рухається в неправильному напрямку. Оптимістичні очікування змін і віру в краще майбутнє зберігають 47% опитуваних, і це найнижчий показник за останні десять років.

Водночас 85% підтримують європейські прагнення Грузії, 60% не змінять свою позицію, навіть якщо цей вибір призведе до розриву відносин із росією.

Інші промовисті цифри з опитування – про підтримку політичних партій, якби вибори відбувалися зараз: правляча «Грузинська мрія» – 25%, провідна опозиційна партія «Єдиний національний рух» – 12%. Ці дані вкотре підтверджують, що політична криза у Грузії поглиблюється, довіра виборців до політичних партій зменшується, поляризація суспільства зростає. Ситуація ускладнюється тим, що опозиційним партіям поки що не вдається знайти спільні підходи, можливості та рушійні сили для об’єднання. За таких умов посилюється вже давно присутній у суспільстві запит на «третю силу», спроможну на чільне місце поставити інтереси народу й держави. Такі спроби були, проте поки що без помітних результатів. А за умов відсутності результату цю роль спробував декларативно перебрати на себе рух «Сила народу», що складається з депутатів - вихідців із правлячої партії, яким доручено публічно виголошувати тези та звинувачення на адресу стратегічних партнерів Грузії – Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу. Ці заяви, включно з тією, яка пролунала 7 листопада, відрізняються лише тим, що містять прямі звинувачення на адресу партнерів у просуванні ліберальних цінностей та підтримці демократичних інституцій і незалежних ЗМІ.

Із цієї мозаїки складається тривожна картина. Вочевидь, не випадково президент Грузії Саломе Зурабішвілі у виступі на Всесвітньому форумі за демократію у Страсбурзі того ж дня, 7 листопада, заявила, що поляризація (Грузії) є одним із викликів демократії та послаблює країну.

Бачимо, що грузини мріють про сильну, незалежну й цілісну Грузію. Розуміємо, що грузини не сприймають і не хочуть бачити у себе «руський мір», який настирливо й нахабно туди лізе і вже намагається будувати внутрішні кордони. Віримо, що мрії грузинів – це європейська Грузія разом з Україною, яка відстояла свою незалежність, перемогла і відновила територіальну цілісність. Про це мріють грузини. За це разом із нашими захисниками воюють грузинські добровольці. 

Оксана Юрчик

Фото з відкритих джерел