Три тенденції багатошарового року
Однак окремі тенденції минулого року можна виокремити навіть у непростому хронологічно періоді: помітне посилення міжнародних позицій України, початок деміфологізації Росії та загальна турбулентність міжнародних відносин, спричинена війною між найбільшою країною світу та найбільшою державою Європи.
Ранок 24 лютого 2022 року ще буде піддаватися детальному аналізу, проте наміри РФ виявилися очевидними: швидко захопити Київ, змінити там владу та провести історичну реконструкцію на місцевості подій 1918 – 1921 років у поєднанні з символічним відновленням СРСР на честь його 100-річчя. Не вдалося. Не склалося. Негативні прогнози численних західних аналітиків не знайшли підтвердження у реальному житті. Україна вистояла, довела зі зброєю в руках невипадковість та небезпідставність власної державності. Найбільша в Європі після 1945 року та у світі у ХХІ столітті війна триває, однак консенсус щодо неможливості Росії перемогти в ній вже існує серед провідних країн Заходу. Свідченням цього стала груднева заява G-7 про готовність притягнути Путіна та його поплічників до відповідальності за нормами міжнародного права.
Якими є ці порушення? Воєнні злочини проти мирного населення, порушення законів ведення війни, примусові депортації та викрадення дітей. Рашисти вбили сотні та викрали тисячі українських дітей. Викликана російським вторгненням міграційна криза спричинила виїзд мільйонів громадян України за межі держави. Нагадаю, що свої кордони відкрили практично всі сусідні держави, але саме Польща виступила в ролі своєрідного гуманітарного хабу. Польсько-українські взаємини у 2022 році стали безпрецедентно інтенсивними.
Про докорінно зміни у системі міжнародних відносин говорять два факти. Перший – ухвалення Конгресом США та підписання Джозефом Байденом закону про ленд-ліз, який нині виконує радше функції психологічного впливу на Кремль. Другий – поява та розвиток формату «Рамштайн», до якого увійшли всі члени НАТО та ЄС (і не лише вони, всього понад 50 держав), які готові надавати Україні допомогу у відсічі агресії Росії.
Хоча РФ все ще зберігає членство у Раді Безпеки ООН, де поведінка її представника Василія Небензі викликає гомеричний регіт колег-дипломатів, Україна ініціювала процес її виключення звідти. Місце у РБ Росія «успадкувала» від Радянського Союзу, порушивши процедурні норми Об’єднаних Націй. Показовим стало і голосування у Генеральній Асамблеї ООН із засудженням проведення російською окупаційною владою псевдореферендумів на захоплених територіях України. У жовтні 2022 року цю резолюцію підтримали 143 країни, проти висловилися Росія, Білорусь, КНДР, Сирія, Нікарагуа.
До речі, про Білорусь. Минулий рік став моментом переосмислення двосторонніх відносин між Києвом та Мінськом. Самопроголошений президент Лукашенко став єдиним, хто публічно підтримує дії РФ в Україні та надав територію власної держави для зосередження сил вторгнення напередодні 24 лютого, перетворив Білорусь на тилову базу російської армії. Нинішню Білорусь завдяки правлінню Лукашенка порівнюють з Республікою Сало на півночі Італії під час Другої світової війни. Кремлю Лукашенко «продає» ідею «захисту від удару НАТО» та разом з Путіним бере участь у спекуляціях щодо можливого використання ядерної зброї.
Тема ядерної загрози внаслідок російського вторгнення в Україну отримала своєрідне продовження. Практично від початку широкомасштабного вторгнення тема ядерної безпеки була у заголовках світових новин, адже загарбники встановили контроль над Чорнобильською та Запорізькою АЕС. Восени 2022 року низка топів російського істеблішменту, включаючи самого Путіна, заявила про можливе використання Україною «брудної бомби». У такий спосіб Росія здійснила дезінформаційну операцію із залученням керівників країни, намагаючись виправдати поразки та невдачі російської армії. Проте є підстави стверджувати, що члени «ядерного клубу» прозоро натякнули Кремлю на неприпустимість використання тактичної ядерної зброї.
Російське вторгнення стало каталізатором геополітичного вибору для України. Подавши заявку про вступ до ЄС наприкінці лютого, вже у червні наша держава стала кандидатом. ЄС визнав політичну приналежність України до Європи, а президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн висловила готовність від імені ЄК стати оператором відбудови України. У питанні європейської інтеграції важливо утриматися від запаморочення від успіхів, адже разом з Україною статус кандидата отримала Молдова (відмова у кандидатському статусі Грузії зруйнувала Асоційоване тріо), у грудні його отримала Боснія та Герцеговина. Зближення з ЄС – тривалий процес, у якому буде чимало складних кроків.
Попри оголошену Володимиром Зеленським «прискорену заявку» на вступ до НАТО після проведення рашистськими окупантами псевдореферендумів на окупованих українських територіях, Альянс не висловив готовності відкрити свої двері Україні. Власне, ще влітку під час саміту НАТО у Мадриді офіційний Київ не висловлювався настільки наполегливо з цього питання. Тому не варто дивуватися позиції генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Єнса Столтенберга, який наголосив, що Україна зможе вступити до НАТО після завершення війни з Росією. Разом з тим маємо відзначити, що динаміка військово-технічної співпраці України та США є безпрецедентною, а підтримка нашої країни Великою Британією, Німеччиною, Польщею, Чехією та Словаччиною, країнами Балтії – системною та послідовною.
Є ще один важливий нюанс: Фінляндія та Швеція, які зберігали нейтралітет протягом холодної війни, після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну подали заявки на вступ до НАТО. Очікується, що на початку 2023 року парламенти Угорщини та Туреччини ратифікують відповідні документи, після чого сухопутний кордон між Росією та країнами НАТО суттєво подовжиться, а Петербург опиниться на гіпотетичній відстані враження РСЗВ HIMARS. Схоже, Путін вчергове всіх переграв (с).
Важливо розуміти, що російсько-українська війна є масштабною, проте не світовою. Кремль виявився не спроможним створити реальну коаліцію, і навіть дисконти на нафту для Індії та Китаю виявилися не надто ефективним інструментом міждержавної комунікації. Відзначу кілька пікантних моментів. «Зернова угода», локомотивом якої став Реджеп Ердоган, дозволила Україні вивезти приблизно у три рази менше зерна, ніж за аналогічний період 2021 року. Територією нашої держави продовжують транспортуватися російські енергоресурси – газ і нафта – в інтересах наших партнерів по ЄС. Разом з тим обидві гілки NordStream підірвали невідомі, розслідування триває.
Україна не просто вистояла під ударом ворога, який спирається на україноненависницьку ідеологію у власних діях, але стала цікавою для багатьох світових політиків. Володимир Зеленський звернувся у режимі відеоконференції до переважної більшості європейських парламентів та взяв у такому форматі участь у низці міжнародних заходів. Особистий візит українського президента до Вашингтону засвідчив стратегічне партнерство між Україною та США. Росія внаслідок своєї агресії отримала не лише безпрецедентні санкції, але і втратила імідж передбачуваного партнера. Процес її деміфологізації триває, проте справжньою гарантією безпеки Європи може бути лише контрольований демонтаж Росії, реалізація під контролем міжнародної спільноти права її народів на самовизначення.
Євген МАГДА, Інститут світової політики
Перше фото: Генеральний штаб ЗСУ
